Деколонізація Африки
У XX ст. процес деколонізації розпочався в Азії і Африці, де до початку XX в. залишалося лише по шість незалежних, а точніше напівзалежних, держав. Першим отримали незалежність від Англії (хоча і з деякими застереженнями) Єгипет (1930) і Ірак (1936). На початку 1940-х рр. була визнана політична самостійність Сирії і Лівану. У процесі деколонізації Великобританія змінила статус деяких своїх колоній, визнавши їх домініонами (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз) і розширивши їх права по відношенню до метрополії. Особливо інтенсивно деколонізація йшла після Другої світової війни. У червні 1945 року в ООН відбулася дискусія про майбутнє колоній, в результаті якої до статуту цієї організації було записано положення (ст. 76) про надання «підопічним територіям автономії або незалежності». З огляду на постійну і підсилювалася тягу колоній до самовизначення, метрополії внесли ряд змін в свої колоніальні відносини. Франція в своїй конституції 1946 р оголосила про створенняФранцузького союзу, в якому Того і Камерун стали асоційованими територіями, інші африканські колонії отримали статус заморських територій союзу. У 1955 р Португалія та Іспанія стали членами ООН і теж внесли в свої нові конституції (відповідно 1956 і 1958 рр.) Зміни, згідно з якими колонії отримали статус провінцій, а населення португальських колоній навіть отримало громадянство метрополії. Але «колишні» колонії продовжували боротися за повну незалежність. У 1947 р знаходять суверенітет англійські колонії Індія і Пакистан. У другій половині 1950-х рр. отримали незалежність від Франції країни Північної Африки: Алжир, Туніс, Марокко, почався процес деколонізаціїаравійських князівств (Аден, Кувейт, Бахрейн та ін.), який триватиме до 1970-х рр. З кінця 1950-х рр. починається ліквідація колоніальних володінь в Екваторіальній Африці. Першою проголосила незалежність від Англії в 1957 р Гана (колишня колонія Золотий Берег), потім незалежність отримала найбільша англійська колонія в Африці - Нігерія (1960), далі - Танзанія і Уганда (1962), Кенія, Малаві, Замбія (1964). У 1960 р Бельгія змушена була надати незалежність Конго, а в 1962-му - Руанді і Бурунді. З кінця 1950-х і на протязі 1960-х рр. всі 12 французьких колоній і дві підопічні території в Африці стали суверенними державами.Тисяча дев'ятсот шістдесятий, протягом якого незалежності добилися 17 країн чорного континенту, був проголошений ООН роком Африки. Довше за всіх трималася за свої колоніальні завоювання Португалія, а й їй протягом 1973-1975 рр. довелося надати незалежність Анголі, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау, Сан-Томе і Прінсіпі, Островів Зеленого Мису. У 1989 р домоглася політичної самостійності остання африканська колонія Намібія, в 1997 р - британська колонія Гонконг, а в 1999-му - португальська анклав Макао перейшов під суверенітет Китаю. Цими актами процес деколонізації фактично був завершений. |
Скачать 18.3 Kb.