Захворювання печінки. Ехоанатомія печінки
 Скачать 100 Kb.
|
|
Ехоанатомія печінки. При ультразвуковому дослідженні печінка візуалізується в правому верхньому квадранті живота, в більшості випадків можливо розрізнити всі чотири анатомічні частки печінки: праву, ліву, квадратну та хвостату. Але Але ультразвукова оцінка анатомії печінки базується на сегментарному підході, який відрізняється від класичного опису її анатомії. Згідно нього в печінці розрізняють три частки: праву, ліву та хвостату. Площина, яка розділяє праву та ліву частки проходить через середню печінкову вену та ложе жовчного міхура, і, отже, права і ліва частки приблизно є однаковими за розмірами. При такому розподілі квадратна частка є частиною лівої частки, а хвостата частка розташована між правою та лівою частками на задній поверхні печінки зліва від нижньої порожнистої вени. Крім часток при УЗД в печінці розрізняють вісім анатомічних сегментів. (мал.1). Розміри печінки оцінюють на підставі вимірювання максимального косого розміру правої частки по середньо-ключичній лінії – не перевищує 150 мм; товщини або передньо-заднього розміру лівої частки – до 60 мм. Капсула печінки чітко визначається у вигляді гіперехогенної структури навколо контура печінки, який повинен бути чітким, рівним та безперервним. Ехоструктура незміненої паренхіми печінки має дрібнозернистий вигляд за рахунок відбиття ультразвуку від численних невеликих тканинних поверхонь протягом усієї печінки, і ,отже, є гомогенною. (мал. 2). Ехогенність паренхіми печінки трохи вища за ехогенність паренхіми правої нирки і нижче ехогенності паренхіми підшлункової залози. Анехогенні трубчасті утвори, що візуалізуються на тлі гомогенної ехоструктури паренхіми печінки відповідають гілкам ворітної вени та печінковим венам, які розрізняють на підставі їх анатомічного розташування та наявності ехогенних стінок в гілках ворітної вени. Діаметр головного стовбура ворітної вени в воротах печінки складає 10 – 14 мм. Діаметр печінкових вен на відстані 2 – 3 см від вістя не перевищує 10 мм. Жовчні протоки розташовані в печінці поряд з гілками ворітної вени, але їх діаметр надто малий і не дає диференційованого зображення на ехограмах, за виключенням часткових жовчних протоків, які інколи вдається візуалізувати по центру печінки у вигляді трубчастих утворів діаметром до 2-х мм. Загальна жовчна протока добре визначається при оцінці ділянки воріт печінки, її діаметр складає 3 – 6 мм, у людей похилого віку може збільшуватись до 8 мм. Печінкова артерія може бути ідентифікована в воротах печінки, але її внутрішньопечінкові розгалуження , як звичайно, без кольорових допплерівських режимів візуалізувати не вдається. Дифузні ураження печінки. При дифузних ураженнях печінки на ультразвукових скенограмах виявляються неспецифічні дифузні зміни ехоструктури та ехогенності паренхіми печінки та збільшення розмірів органу - гепатомегалія (рівномірне або нерівномірне). Основними причинами дифузних змін печінки є жирова інфільтрація, гострі та хронічні гепатити, цироз, метаболічні захворювання, дифузні форми первинного раку печінки, лімфом, метастазів. Симптом дифузного підвищення ехогенності паренхіми печінки. Дифузна жирова інфільтрація – найчастіша причина ехогенної печінки. Накопичення жиру в печінці є неспецифічною реакцією на різні фактори, пов’язані з харчуванням (ожиріння, парентеральне харчування), токсичним впливом (алкоголь, кортикостероїди, цитостатики), метаболічними порушеннями (при цукровому діабеті, гіперліпідеміях, хворобах накопичення глікогену). Ехографічними ознаками жирової інфільтрації є рівномірна гепатомегалія, дифузне рівномірне підвищення ехогенності паренхіми із збереженням однорідної ехоструктури, збіднення судинного малюнку за рахунок нечіткої візуалізації стінок внутрішньо печінкових розгалужень ворітної вени, знижена звукопровідність за рахунок послабленого проникнення ультразвуку через печінку (мал. 3). Іншою причиною підвищення ехогенності паренхіми печінки може бути фіброз і цироз печінки, що найчастіше розвивається внаслідок хронічного вірусного ураження (вірусні гепатити В, С). Ехографічна картина печінки при хронічному гепатиті та ранніх стадіях цирозу печінки неспецифічна. Нерідко печінка може виглядати незміненою, при тяжкому, тривалому перебігу звичайно визначається гепатомегалія, дифузне нерівномірне підвищення ехогенності паренхіми, її акустична неоднорідність за рахунок чергування ділянок підвищеної та зниженої ехогенності, збільшена акустична щільність стінок ворітної вени, зменшення діаметру печінкових вен, поступове збіднення судинного малюнку за рахунок погіршеної візуалізації дрібних гілок ворітної вени та печінкових вен, зумовлене збільшення ехогенності та неоднорідною ехоструктурою паренхіми печінки. Специфічним ехосимптомокомплексом характеризується пізня стадія цирозу печінки. Він складається з наступних ехоознак: зменшення розмірів правої частки із збільшенням хвостатої частки; нерівний, бугристий контур печінки (вузлувата поверхня печінки); виражена гетерогенність ехоструктури печінки за рахунок чергування ділянок підвищеної, середньої та зниженої ехогенності; дифузне підвищення ехогенності паренхіми; деформація судинного малюнку різного ступеню; ознаки портальної гіпертензії: спленомегалія, збільшення діаметрів ворітної та селезінкової вен, порто системні шунти – реканалізована пупкова вена в круглій зв’язці печінки, сплено-ренальні шунти, асцит. (мал.4). Оскільки ультразвукові ознаки хронічного гепатиту та цирозу печінки часто не є специфічними, обов’язковим є застосування додаткових методів дослідження, включаючи біопсію печінки. Симптом дифузного зниження ехогенності печінки Найчастішою причиною гепатомегалії , що супроводжується рівномірним зниженням ехогенності паренхіми печінки є гострий гепатит. (мал.5). Внаслідок зниження ехогенності, стінки гілок ворітної вени виглядають більш яскравими (ехогенними) – симптом, відомий під назвою «зоряне небо». Досить часто виявляється рівномірне потовщення стінок жовчного міхура. Ультразвукове дослідження не відіграє суттєвої ролі в обстеженні хворих на гострий гепатит, проте воно допомагає виключити інші причини жовтяниці. Іншими причинами дифузного зниження ехогенності паренхіми печінки є лейкемічна інфільтрація, застій в печінці внаслідок правобічної серцевої недостатності, СНІД, радіаційне ураження. В табл.. наведені основні ультразвукові диференціально-діагностичні ознаки дифузних захворювань печінки. Табл. Ультразвукові диференціально-діагностичні ознаки дифузних захворювань печінки
Вогнищеві ураження печінки. Вроджені – поодинокі кісти, полікістозна хвороба печінки. Набуті (паразитарні – амьобний абсцес, ехінококоз; інфекційні – піогенний абсцес). Пухлини (доброякісні, злоякісні, метастази). Травматичні – гематома, білома, серома, артеріовенозна фістула, псевдоаневризма. Вогнищеві кістозні ураження печінки. Прості кісти печінки, як звичайно, виникають внаслідок аномалії розвитку жовчних проток. Їх розміри можуть коливатися від 1 мм до 10 см, досить часто вони можуть бути множинними. Множинні кісти печінки також є проявом полікістозної хвороби печінки, яка приблизно в 50% випадків поєднується з кістозною хворобою нирок. Кісти також можуть визначатись і в підшлунковій залозі. Ехоознаками простої кісти є: чітко окреслені стінки, які є настільки тонкими, що їх товщину не вдається визначити, анехогенний вміст і виразне акустичне підсилення позаду задньої стінки, форма сферична або наближена до такої (мал. 6). Будь-яке відхилення від типових ультразвукових ознак простої кісти повинно викликати підозру та потребує додаткового обстеження. Ехінококоз (ехінококові кісти) печінки. Паразитарне захворювання, яке часто трапляється в тих географічних місцях, де вирощують овець. Остаточним господарем глиста Echinococcus granulosus є собака, проміжними – вівці, велика рогата худоба, людина. Потрапивши в організм проміжного господаря, паразит через стінку кишки з плином крові портальною веною потрапляє в печінку (або ще далі), де розвивається в кісту. Кісти в печінці збільшуються щороку приблизно на 1 см та можуть досягати гігантських розмірів (20 см і більше). Типовими ехоознаками ехінококозу печінки є: одна або декілька кіст у вигляді анехогенних утворів з дистальним акустичним підсиленням, помірно потовщеними стінками з подвійним контуром за рахунок внутрішньої гермінативної мембрани. Нерідко всередині кіст визначаються перегородки різної форми та розмірів, які є стінками дочірніх кіст (мал. 7). З часом, стінка кісти може зазнавати звапнення. Абсцес печінки (запальні кісти печінки). Абсцеси печінки виникають,як ускладнення висхідного холангіту, портальної піємії, генералізованої бактеріємії. Розмір та кількість абсцесів залежать від причини. Частіше абсцеси розташовані в правій частці печінки, ближче до передньої поверхні. Зазвичай, на ехограмах абсцес має вигляд рідинної структури округлої форми з нерівномірно потовщеною ехогенною стінкою. Внутрішній вміст має різну ступінь ехогенності і може навіть перевищувати ехогенність паренхіми печінки, але завжди визначається дистальне акустичне підсилення, що вказує на наявність рідини. (мал.8). Травматичні кісти печінки (гематома, білома, серома). Травматичні кісти печінки виникають як наслідок тупої травми живота або, рідше як наслідок інвазивних втручань (біопсія, ЧЧХГ). Ехографічна картина гематоми печінки залежить від часу її існування. На ранніх стадіях гематома має вигляд ехогенної ділянки всередині печінки. Протягом наступних днів вона розріджується та набуває вигляду кісти: анехогенне утворення с дистальним акустичним підсиленням. В подальшому, ехогенність внутрішнього вмісту може змінюватись. Як наслідок, може залишитись рубець у вигляді ехогенного вогнища або накопичення рідини у вигляді простої кісти (серома). Сероми та біломи за своєю ехографічною картиною не відрізняються від простих кіст печінки. Основною диференціально-діагностичною ознакою є анамнестичні дані про перенесену травму. Вогнищеві солідні ураження печінки. Ця група складається із доброякісних та злоякісних уражень печінки. Серед доброякісних солідних уражень печінки найчастіше зустрічаються гемангіома, доброякісна вузлова гіперплазія та аденома печінки. 80% первинних злоякісних пухлин печінки складають гепатоми (гепатоцелюлярний рак). Вторинне злоякісне ураження печінки виникає майже з будь-якої первинної пухлини. Ехосеміотика солідних уражень печінки неспецифічна, за виключенням типових ехоознак капілярної гемангіоми, тому в переважній більшості випадків ультразвуковий метод є методом скринінгу з обов'язковим застосуванням додаткових методів променевого дослідження та біопсії. Гемангіома печінки – найчастіша доброякісна пухлина печінки. Звичайно вони є випадковою знахідкою при ультразвуковому дослідженні печінки, не проявляються будь-якими клінічними симптомами або біохімічними відхиленнями. Типовими ехоознаками капілярної гемангіоми є утвір високої ехогенності, з однорідною ехоструктурою, круглої або овоїдної форми, найчастіше розташований в правій частці субкапсулярно, має рівний або хвилястий контур, чітко відмежований від оточуючої паренхіми (мал. 9). За таких умов достатнім є динамічне ультразвукове обстеження через 3 – 6 місяців. Кавернозні гемангіоми за звичай мають гетерогенну будову за рахунок ділянок різної ехогенності, можуть бути анехогенними. Подібні ехографічні зміни не можуть бути вірогідно диференційовані від пухлин іншого походження, тому діагноз необхідно підтвердити іншими методами променевого дослідження, а саме підсиленою КТ, МРТ, селективною ангіографією. Решта пухлин печінки має дуже різноманітну ехографічну картину, і отже немає жодної ехографічної ознаки на підставі якої можна вірогідно диференціювати доброякісний або злоякісний характер ураження і навіть первинність або вторинність ураження при солітарних вузлах. На мал. 10,11 наведені приклади ехограм пухлин печінки різного походження. Тому при виявленні в печінці солідного утвору обов'язковим є застосування інших методів променевого дослідження та біопсії під візуальним, зокрема, ехографічним контролем. Показання до пункційної біопсії печінки під ультразвуковим контролем. Морфологічна диференціація доброякісних та злоякісних утворень Морфологічна верифікація різних вариантів хронічного гепатиту, цирозу печінки Біохімічне та бактеріологічне дослідження вмісту порожнин з метою диференціації кіст, ускладнених гематом, абсцесів, пухлин з розпадом Визначення морфологічної природи патологічних процесів незясованої етіології Контроль ефективності лікування за допомогою повторних пункцій. Абсолютні протипоказання до пункції печінки: геморагічний синдром (рівень протромбіну нижче 50%, тромбопенія – кількість тромбоцитів менше 100 х 109/л), синдром порушення згортання крові, піддіафрагмальна гіперваскулярна пухлина, важкі супутні захворювання. Ехоанатомія біліарної системи. На ехограмах жовчний міхур має вигляд анехогенного утвору овальної або грушоподібної форми, розташованої в ямці, яка сформована зєднанням правої та лівої часток печінки. В жовчному міхурі виділяють наступні відділи: дно, тіло, шийка ( в тому числі – «кишеня Гартмана» - розширення в шийковому відділі жовчного міхура). Локалізація дна жовчного міхура може змінюватись, проте шийка і тіло майже завжди містяться в зоні воріт печінки і основної міжчасткової щілини печінки. Інколи жовчний міхур може перегинатись і тоді при обстеженні в ньому зявляється видимість перегородки. (мал. 12). Стінка жовчного міхура візуалізується як тонка ехогенна лінійна структура. Позаду зображення жовчного міхура визначається ефект акустичного підсилення, як за всіма структурами, що містять рідину. Середні розміри жовчного міхура у дорослих складають: довжина 6-10 см; діаметр – до 3 см; товщина стінки – менше 3 мм. Жовчні протоки за анатомо-функціональними ознаками поділяються на внутрішньопечінкові та позапечінкові. До внутрішньопечінкових протоків належать часточкові, субсегментарні, сегментарні та часткові. Позапечінкові протоки включають загальну печінкову, загальну жовчну та міхурову протоки. Внутрішньопечінкові протоки містяться в портальних тріадах разом з портальними венами та печінковими артеріями. Основна права і ліва печінкові протоки супроводжують основну праву і ліву портальні вени у ворота печінки, де зєднуються і формують позапечінкову загальну печінкову протоку, котора розташована спереду від правої портальної вени. При зєднанні загальної печінкової протоки та міхурової протоки утворюється загальна жовчна протока, яка розташована спереду від портальної вени. При ультразвуковому дослідженні в нормі візуалізуються тільки основні печінкові протоки, загальна печінкова та загальна довчна протоки у вигляді трубчастих утворів з ехогенними стінками. Діаметр основних печінкових та загальної печінкової проток не перевищує 2 – 3 мм, загальної жовчної протоки – 6 мм. Після холецистектомії діаметр загальної жовчної протоки може збільшуватись до 8-10 мм. Патологія жовчного міхура. Холелітіаз (жовчно-камяна хвороба). Ехографія є методом вибору в діагностиці конкрементів в жовчному міхурі. Ехографічне виявлення ехогенних структур з дистальною акустичною тінню, що зміщуються в просвіті жовчного міхура – фактично 100% ознака наявності жовчних конкрементів. (мал.13). В разі відсутності вільного просвіту жовчного міхура, в проекції його розташування може визначатись ехогенна смуга з широкою дистальною тінню, що свідчить про наявність нефункціонуючого жовчного міхура, повністю заповненого конкрементами. При підозрі на конкременти в жовчному міхурі під час дослідження пацієнти повинні змінювати положення тіла, інакше малі конкременти, розташовані в шийці, можна не побачити. Крім того, важливо визначити рухомість конкрементів, розташованих в ділянці шийки міхура. Холецистит. Гострий холецистит в більшості випадків пов'язаний з нпаявністю конкрементів, його приступи спровоковані заклиненням жовчного каменя в кишені Гартмана або в міхуровій протоці. Розтягнення жовчного міхура призводить до виникнення больового синдрому. Основними ехографічними ознаками гострого холециститу є: ультразвуковий симптом Мерфі – локальна болючість при натисканні датчиком у ділянці жовчного міхура; потовщення стінки більше 3 мм, смугастий вигляд стінки жовчного міхура – наявність гіпоехогенних ділянок лінійної форми,зумовлених запальною інфільтрацією та набряком стінки; збільшення поперечного розміру міхура більше 5 см; наявність конкрементів; перивезикальні зміни в паренхимі печінки, накопичення рідини навколо міхура – ознаки ускладеного перебігу.(мал.14). Ехографічний діагноз хронічного холециститу менш достовірний, чим гострого холециститу. При хронічному холециститі жовчний міхур може бути зменшеним у розмірах, деформованим, з локальним або дифузним потовщенням стінки, навністю в просвіті конкрементів або осаду у вигляді ехогенного матеріалу, що утворює додатковий шар в залежній ділянці жовчного міхура, може визначатись позитивний ультразвуковий симптом Мерфі. Рак жовчного міхура частіше спостерігається у людей похилого віку, в 73-98% випадків поєднується з конкрементами. Діагноз раку жовчного міхура доопераційно встановити складно, оскільки його ехографічні ознаки неспецифічні. Найчастіший варіант – це великий утвір, що заміщує собою жовчний міхур. В інших випадках виявляють дифузне потовщення стінки міхура, яке неможливо відрізнити від запальних станів, або грибоподібні ехогенні утвори, що випинаються в просвіт жовчного міхура. Інша патологія жовчного міхура. За допомогою ультразвуку можна виявити численні вроджені аномалії жовчного міхура. До них належать дуплікаціїї жовчного міхура, жовчний міхур з чистенними перетинками. В жовчному міхурі трапляються поліпи – це гіперехогенні фокуси, прифіксовані до стінки. Вони нерухомі і не дають акустичної тіні. (мал.15). Локальне або дифузне потовщення стінки жовчного міхура може спостерігатись при гіперпластичних холецистозах, асциті, гепатиті та цирозі печінки, гіпопротеїнемії, серцевій недостатності по правошлуночковому типу. Синдром обструктивної жовтяниці. Якщо у хворого виникає жовтяниця, то перше обстеження, яке призначають – ехографія. Основні завдання ультразвукового дослідження наступні: Визначити діагностичні симптоми, характерні для механічної або немеханічної жовтяниці Визначити рівень блоку при механічній жовтяниці (внутрішньопечінковий, проксимальний або дистальний) Визначити причину блоку – пухлина конкременти, інше Скласти план подального обстеження В діагностиці механічної жовтяниці необхідно розрізняти внутрішньопечінковий блок з розширенням суб- та сегментарних проток; проксимальний – до рівня злиття загальної печінкової та міхурової проток; дистальний – на рівні головки підшлункової залози або проксимальніше петлі дванадцятипалої кишки. Блок загальної печінкової протоки або загальної жовчної протоки призводить до механічної жовтяниці, блок міхурової протоки – до водянки жовчного міхура. Найчастішими причинами дистального блоку жовчновидільних шляхів можуть бути конкременти жовчних шляхів, пухлина головки підшлункової залози, пухлина або стеноз великого дуоденального сосочка. Відсутність ехографічних змін жовчновидільних шляхів свідчить про паренхіматозну жовтяницю. В табл. Наведені основні ультразвукові диференціально-діагностичні ознаки механічної та паренхіматозної жовтяниць.
Ехоанатомія підшлункової залози. Підшлункова залоза міститься ретроперитонеально, в передньому параренальному фасціальному просторі спереду від аорти та НПВ. В підшлунковій залозі розрізняють три відділи - головка, тіло та хвіст. В гловці виділяють гачкоподібний відросток, що розташований з медіального боку головки. Хвіст ПЗ рохзміщений дещо краніальніше, ніж її головка, тобто довга вісь залози орієнтована вздовж умовної лініїї « 2 година – 8 година, а не горизонтально. Форма залози може бути різноманітною – з рівномірною товщиною всіх відділів, або з відносним збільшенням будь-якого відділу. В тканині залози міститься протокова система. Головна панкреатична протока формується в ділянці хвоста ПЗ і прямує до головки протягом всієї довжини залози. Залоза не має справжньої капсули і може бути інфільтрована ретроперитонеальним жиром, що утруднює визначення її меж при ультразвуковому дослідженні огрядних пацієнтів. Основною площиною сканування для ультразвукової оцінки підшлункової залози є аксіальна. В цій площині ПЗ має вигляд «підкови». Основними орієнтирами для пошуку ПЗ є ехографічне зображення судин, оточуючих її. Звичайно, ПЗ виявляють на рівні дещо нижче від місця відходження верхньої брижової артерії (ВБА), яка оточена ехогенним жиром (у корені брижі) і лежить позаду тіла ПЗ. Черевний стовбур відходить від аорти переважно біля верхньої межі залози. Спереду від ВБА проходить в поперечному напрямку селезінкова вена, яка окреслює дорзальну границю ПЗ від воріт селезінки до злиття цієї вени з верхньою брижовою веною і формування воротної вени біля головки ПЗ (мал.). Спереду від ПЗ міститься малий сальник, ґкий в нормі не візуалізується, а також шлунок, який розпізнається завдяки пошаровій будові стінки у вигляді чергування гіпер- та гіпоехогенних смужок відповідно слизової та мязевої оболонок. Розміри ПЗ досить мінливі, залежить від віку. В середньому у дорослої людини товщина головки, тіла та хвоста ПЗ складає 2,5 – 3,5 см; 1,5 – 2,0 см; 1,5 – 2,5 см відповідно. На практиці вогнищеве збільшення або локальна зміна структури залози мають значно більше значення, ніж відхилення від середнього розміру. Ехогенність та ехоструктура ПЗ змінюються з віком. У дітей залоза може бути гіпоехогенною порівняно з нормальною печінкою. У дорослого тканина ПЗ ізоехогенна або трохи перевищує ехогенність нормальної печінки. У людей старшого віку заміна залозистої тканини жиром та сполучною тканиною призводить до дифузного однорідного підвищення ехогенності ПЗ, досить часто ехогенність тканини ПЗ досягає ступеня ехогенності ниркового синуса. Ці зміни вважають наслідком нормального вікового процесу. При скануванні в аксіальній площині в ПЗ виявляють декілька анехогенних структур, що відповідають протокам або судинам. В задній частині головки міститься округла анехогенна структура, яка є кінцевим відділом загальної жовчної протоки. Друга анехогенна структура, менша за розмірами виявляється поряд з передньою границею шийки залози і відповідає гастродуоденальній артерії. В середині залози у 86% здорових осіб виявляють панкреатичну протоку у вигляді трубчастого утвору з гіперехогенними стінками. В нормі внутрішній діаметр панкреатичної протоки не перевищує 2 мм. В завдання УЗД підшлункової залози входить оцінка розташування, форми, розмірів, контурів, структури та ехогенності паренхіми та їх рівномірності протягом всіх відділів, якість візуалізації панкреатичної протоки та її діаметр, наявність або відсутність вогнищенвих змін в підшлунковій залозі, стан сальникової сумки, оточуючих залозу тканин, наявність або відсутність ознак рідини в черевній та плевральній порожнинах. Дифузні ураження підшлункової залози. Основними причинами дифузних змін підшлункової залози є панкреатити. Гострий панкреатит найчастіше є наслідком зловживання алкоголем, також може виникнути при захворюваннях жовчних шляхів, травмі, застосуванні деяких медикаментів. Класичними ультразвуковими ознаками гострого набрякового панкреатиту є дифузне збільшення підшлункової залози із загальним зниженням її ехогенності. (мал.16). Ехоструктура переважно зберігається однорідною у всіх відділах органу, контури ПЗ чітко відрізняються від оточуючих тканин. Поява рідини в черевній порожнині – симптом переходу набрякової форми в деструктивну. Ехографічні симетоми деструктивної форми гострого панкреатиту – суттєве збільшення передньо-задніх розмірів залози, гетерогенна ехоструктура за рахунок чергування ділянок зниженої та підвищеної ехогенності різної форми, розмірів та локалізації, розмиті контури, відсутність чітких меж залози, наявність рідини в порожнині сальникової сумки – над головокю та тілом залози та в черевній порожнині – між органами та черевною стінкою, збільшення селезінки, звуження НПВ за рахунок компресії інфільтратом, погана диференціація воротної, брижової, селезінкової вен. Хронічний панкреатит. Повторні приступи панкреатиту призводять до хронічного запалення, особливо при збереженні причини первинної атаки. Ехографічні ознаки хронічного панкреатиту включають: гетерогенну структуру за рахунок вогнищ фіброзу, кальцинозу (гіперехогенні ділянки), порожнин різних розмірів (гіпо- анехогенні ділянки), нерівномірне розширення панкреатичної протоки (більше 3 мм), наявність конкрементів всередині протоки, атрофічні зміни органу (частіше зменшення розмірів хвоста), збільшення головки залози, накопичення перипанкреатичної рідини (псевдокісти). Вогнищеві ураження підшлункової залози Кістозні утвори підшлункової залози. Переважна кількість кіст підшлункової залози є псевдокістами, як наслідок панкреатиту. Справжні кісти трапляються приблизно в 10% пацієнтів з полікістозною хворобою нирок, множинні справжні кісти майже завжди поєднуються з синдромами, які є причиною появи кіст в багатьох органах. Кістозну будову також мають муцинозні кістозні пухлини підшлункової залози. Частіше вони локалізуються в хвості ПЗ, мають розміри від 2 до 6 см. Виглядають як багатокамерні анехогенні утвори з стінками різної товщини, можливі пристінколві внутрішньокістозні розростання. Розрізнити за допомогою ультразвука доброякісну та злоякісну форми неможливо, але товстіші стінки і щільні розростання повинні насторожувати щодо злоякісності. Ехощільні утвори підшлункової залози. Більшість солідних утворів в підшлунковій залозі є гіпоехогенними відносно її паренхіми. Найчастішими причинами вогнищевого ураження підшлункової залози є рак, , лімфома, метастази, вогнищевий панкреатит. За наявності в тканині залози подібного вогнища обовязковим є біопсія під ультразвуковим контролем для морфологічної верифікації. Основними ехографічними ознаками раку підшлункової заолози є: гіпоехогенний солідний утвір з гетерогенною ехоструктурою, який деформує контур залози, обрив капсули підшлункової залози на межі «пухлина-незмінена тканина», при пухлинах головки , тіла підшлункової залози – розширення панкреатичної протоки, дилятація біліарної системи, метастази в печінку. На мал. представлений алгоритм застосування методів променевого дослідження для диференціальної діагностики захворювань підшлункової залози. |