Основні принципи оцінки і обліку фінансових інвестицій. Фінансові інвестиції та основні принципи їх оцінки й обліку
 Скачать 23.53 Kb.
|
|
Доповідь Основні принципи оцінки і обліку фінансових інвестицій Фінансові інвестиції та основні принципи їх оцінки й обліку Для ефективного використання тимчасово вільних активів підприємства та організації здійснюють фінансові інвестиції. Основні принципи оцінки та відображення в обліку фінансових інвестицій визначаються П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16 квітня 2000 р. № 91, П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 липня 1999 р. № 176 та П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 липня 1999 р. № 163. Фінансові інвестиції визначаються як активи, які утримуються підприємством з метою: одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків від їх володіння; набуття вигідних відносин з іншими підприємствами або контролю над їх діяльністю; майбутні вигоди від зростання вартості здійснених інвестицій. Загальна класифікація інвестицій наведена на рис. 4.1. Залежно від мети здійснення фінансових інвестицій підприємство може отримувати дохід, набувати контроль над об’єктом інвестування та мати інші вигоди. Дохід від інвестицій — це отримання процентів або дивідендів. Вплив здійснюється з метою отримання і нематеріальних вигід — доступ до технології або гудвілу, якими володіє підприємство-об’єкт інвестування, вплив на його фінансову, комерційну та господарську діяльність. Воно може також володіти стратегічними запасами сировини, необхідної інвестору, або знаходитися в інвестиційно привабливому економічному середовищі та т. ін. Інвестиції можуть здійснюватися також і з метою отримання майбутніх вигід, як, наприклад, зростання вартості акцій.  Рис.1. Класифікація фінансових інвестицій Залежно від терміну, протягом якого підприємство очікує володіти фінансовими інвестиціями, вони поділяються на поточні та довгострокові. Поточними є інвестиції, які підприємство має намір та можливість утримувати протягом дванадцяти місяців з дати придбання або протягом операційного циклу, якщо він більше зазначеного терміну. Довгостроковими є фінансові інвестиції, які утримуються протягом терміну, який перевищує 12 місяців або операційний цикл. Залежно від виду відносин між інвестором та об’єктом інвестування вони поділяються на: інвестиції, що засвідчують відносини позики; інвестиції, які засвідчують право власності на частку в майні підприємства. Інвестиції, які засвідчують відносини позики, придбаваються підприємством із метою отримання процентів від надання в тимчасове користування вільних активів. Документами, які засвідчують факт здійснення таких інвестицій, є облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати. Інвестиції, які засвідчують право власності на частку в майні іншого підприємства, здійснюються як з метою отримання доходу від володіння часткою майна іншого підприємства у вигляді дивідендів, так і для набуття контролю або вигідних відносин з інвестиційно привабливим підприємством. Документами для підтвердження факту володіння часткою майна є акції, приватизаційні папери. Під час придбання всі інвестиції оцінюються за собівартістю, яка залежно від способу набуття інвестицій визначається по-різному (рис.2).  Рис. 2. Складові собівартості фінансових інвестицій Наведемо приклад визначення собівартості фінансових інвестицій. Так, у разі придбання інвестицій за грошові кошти собівартість складається з ціни придбання, комісійних винагород посередникам, мита, податків, зборів та обов’язкових платежів, інших витрат, безпосередньо пов’язаних з їх придбанням. Приклад: Підприємство придбало 03.03.2001 року ощадні сертифікати банку на пред’явника на суму 1400 грн, сплачена комісійна винагорода за посл уги, пов’язані з придбанням, — 100 грн. Собівартість такої фінансової інвестиції становитиме 1500 грн (1400 + 100). Справедливою вартістю (собівартістю) інвестицій, здійснених в обмін на цінні папери власної емісії, є поточна вартість таких цінних паперів на фондовому ринку, а за її відсутності — експертна оцінка. |