антракс. Кз Бериславський медичний коледж хор Сибірка Антракс

• Название: Кз Бериславський медичний коледж хор Сибірка Антракс
• Дата: 17.06.2018
• Размер: 1.02 Mb.
• Имя файла: антракс.pptx
• Тип: Документы; #47149

КЗ «Бериславський медичний коледж ХОР» Сибірка Антракс

Викладач Т.В. Панасенко

М.Берислав 2018

Визначення

• Сибірка-це гостре зоонозне інфекційне захворювання, яке викликається Bacillus anthracis і перебігає найчастіше з ураженням шкіри з утворенням специфічного карбункулу, набряку та регіонарного лімфаденіту на тлі гарячки та інтоксикації, рідше з ураженням легеневої, кишкової систем і генералізацією процесу.

Актуальність

• Останніми роками в Україні реєстрували групові захворювання на сибірку серед тварин і людей. Це пов'язано з рядом причин:

• наявність стійких неблагополучних пунктів з сибірки, де є худобомогильники, що приводить до зараження великої рогатої худоби в разі недотримання умов випасу тварин у цих місцях;

• недотримання чіткості ветеринарно-санітарних заходів;

• відсутність в ряді випадків інформації про місцезнаходження старих худобомогильників, хоча стосовно багатьох таких захоронень існують певні мапи, зокрема в Україні — «Каталог стаціонарно неблагополучних на сибірку пунктів на території Української РСР 1920—1978 рр.», «Каталог місць поховань трупів тварин, які загинули від сибірки на території Української РСР 1920—1970 рр.»;

• порушення технологічного режиму та техніки безпеки підприємствами, які займаються заготівлею, переробкою і реалізацією м'яса і м'ясопродуктів.

• Відомі випадки захворювання при проведенні земляних робіт.

• Спори збудника сибірки можуть бути використані як біологічна зброя, що отримало підтвердження у США в 2001 році. На сьогодні збудника сибірки віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї

Етіологія

• Збудник сибірки, Bacillus anthracis — грампозитивна бактерія — паличка, що утворює внутрішню спору та є аеробом. Належить до роду Bacillus.

• Bacillus anthracis притаманні дві форми існування:

• Вегетативну форму виявляють в організмі хворих або померлих від сибірки тварин і людей. Вона має капсульний і соматичний антигени. Капсула відрізняє сибіркову бацилу від інших представників роду Bacillus, вона забезпечує збудника захист від фагоцитів. Збудник сибірки виділяє екзотоксин, що має 3 компоненти — набряковий, протективний і летальний. Зростає на звичайних штучних поживних середовищах. Вегетативні форми швидко гинуть без доступу кисню, під дією традиційних дезінфікувальних засобів або при кип'ятінні.
• Спора є іншою формою існування Bacillus anthracis у несприятливих умовах. Спори дуже стійкі до умов зовнішнього середовища, у воді можуть виживати декілька років, в ґрунті зберігаються десятиліттями, а при автоклавируванні (+110 °C) гинуть лише через 40 хвилин.

Епідеміологія

• Основне джерело інфекції — хворі на сибірку переважно травоїдні тварини (велика і дрібна рогата худоба, коні, віслюки, мули, верблюди, олені, кролі, зайці)

• Первинні ґрунтові осередки утворюються в результаті безпосереднього інфікування землі виділеннями хворих тварин на пасовищах, в місцях стійлового утримання тварин, в місцях поховання трупів (худобомогильники) тощо. Спори з глибини виносять на поверхню ґрунту дрібні тварини, що риють землю, та дощові черв'яки.
• Вторинні ґрунтові осередки виникають через змив і занесення спор на нові території дощовими, талими і стічними водами. Травоїдні при своєму харчуванні випадково ковтають спори сибіркової бацили, що є в ґрунті, на поверхні трави на контамінованих пасовищах, в сіні та соломі. Ті потрапляють у кишечник, де проростають у вегетативні форми, відбувається розвиток або відразу смертельного сепсису, або кишкової форми з тяжкою кривавою діареєю.
• Велика кількість збудників знаходиться в крові (яка практично не згортається) захворілої тварини, у випорожненнях. По смерті її (практично всі травоїдні гинуть) більшість вегетативних форм гине всередині трупа, але частина збудників, що потрапила в зовнішнє середовище з виділеннями, швидко перетворюється на спори. Сибірку інколи реєструють й у деяких м'ясоїдних тварин в результаті вживання інфікованого м'яса, а також у всеїдних свиней (тільки в них зустрічається практично безсимптомна ангінозна форма).
• Люди не відіграють ніякої ролі в передачі сибірки. Навіть при легеневому ураженні, коли в мокротинні багато збудників, інфікування оточуючих не відбувається, тому що головним чинником зараження є спори, які не утворюються в цій ситуації, а вегетативні формі вірулентно слабішають через перебування в організмі людини та серйозного тиску на них захисних факторів людини.

Епідеміологія

• Головний механізм передачі — контактний. Відбувається потрапляння збудника через пошкоджену (навіть й мікротравмами) шкіру або слизові оболонки при догляді за хворими тваринами, кров та виділення яких містять багато збудників, при білуванні туш, подальшій обробці м'яса, при роботі з забрудненою тваринною сировиною (хутро, шкіра).

• Можливе зараження аліментарним, повітряно-пиловим шляхом і трансмісивно через укус жалючих мух (описаний в субтропічних і тропічних країнах).

• Казуїстичним є зараження медичних працівників при помилковому розкритті виразки, коли вони не дотримуються захисту й ріжуть руки самі при цій маніпуляції.

• Сезонність-захворювання частіше зустрічається у теплу пору року.

• Фактори передачі — інвентар для догляду за тваринами, контаміновані предмети зовнішнього середовища, інфіковані продукти. Крім того, небезпеку може представляти ґрунт, вода, сіно, солома, що забруднені спорами Bacilus anthracis.

• Природна сприйнятливість є невисокою.

• Імунітет-стійкий напружений. Описані повторні виадки захворювання через

• років.

Класифікакція

• За клінічною формою

• «Шкірна форма антраксу» ;

• «Легеневий антракс»;

• «Гастро-інтестінальний антракс»;

• «Антракс-септицемія»;

• «Інші форми антраксу (менінгіт т.п);

• «Антракс неуточнений»

• За ступенем тяжкості

• Легкий

• Середньої тяжкості;

• Тяжкий Фульмінантний

Клінічні прояви

• Інкубаційний період від декількох годин до тиж. В середньому -2-3 дні.

• Для шкірної форми характерна така послідовність змін:

• пляма,

• папула,

• везикула (пухирець),

• пустула (гнійний пухирець),

• карбункул,

• виразка.

Клінічні прояви

• Спочатку утворюється червона пляма, потім вона стає червонувато-синього відтінку. Вона безболісна, нагадує укус комахи, дуже швидко протягом 2-3 годин перетворюється на папулу мідно-червоного забарвлення інколи з багровим відливом. З'являється і наростає шкірне свербіння.

Шкірна форма

• Через 12-24 години в центрі папули з'являється везикула діаметром 2-3 мм. Її вміст спочатку має серозний характер, потім стає темним, кров'яним, інколи — багрово-фіолетовим. При розчухуванні або самостійному розкритті  пустули, бо вона має вкрай дряблу поверхню, утворюється виразка і кірка (струп), які швидко чорніють і збільшуються в розмірі. Дно виразки темно-коричневого відтінку з підведеними краями і серозно-геморагічними виділеннями, оточене зоною гіперемії. По краях виразки виникають дочірні вторинні везикули і пустули, розташовані ніби перлини навколо центральної ділянки. Протягом першої доби виразка досягає діаметра 8-15 мм і зростання її продовжується за рахунок дочірніх везикул («симптом намиста»). В результаті некрозу центральна частина виразки через 1-2 тижні перетворюється на чорний безболісний струп, навколо якого розташований запальний валик червоного кольору («вуглинка на червоному фоні»). Весь описуваний комплекс виразки отримав назву «сибірковий карбункул». Діаметр такого ураження коливається від декількох міліметрів до 10 см. Струп може бути великим, твердим, нагадує обгорілу горбисту кірку. Під струпом знаходиться інфільтрат, який у вигляді багрового валу піднімається над рівнем шкіри. Між струпом і валом є жовтувато-гнійна зона, що обрамляє її, виникає феномен триколірного забарвлення.

Шкірна форма

Шкірна форма

Рідкі клінічні варіанти

• Тяжче перебігає хвороба при локалізації карбункулів на голові, шиї й, особливо, на слизових оболонках губ і носа. При ураженні голови та шиї утворюється невеликий карбункул, який укривається серед значного набряку, через що раніше виділяли навіть так званий едематозний (набряковий) варіант перебігу шкірної форми сибірки. При цьому набряк шиї може призводити до здавлювання трахеї та розвитку недостатності дихання. При ураженні повік відбувається значний набряк, що здавлює око, призводить до його почервоніння, сльозотечі та інших проявів, що спонукало деяких клініцистів навіть раніше виділити окрему очну форму, що на сьогодні не вважають доцільним. При локалізації виразки на губах розвиваються особливо тяжкі набряки, які можуть поширюватися на верхні дихальні шляхи і спричинити асфіксію та смерть. Так саме відбувається при локалізації патологічного процесу на слизових оболонках ротоглотки. При інтенсивних набряках можуть розвитися місцеві некрози. Характерним для цих уражених ділянок є збереження тактильної та відсутність больової чутливості.
• Рідко при шкірній формі не утворюється карбункул, а великі пухирі з кров'янистим вмістом, що раніше виділяли у окремий варіант перебігу шкірної форми (бульозний). Теж дуже рідко навкруги від карбункулу спричинюється гіперемія, раніше такий перебіг називали бешихоподібним варіантом шкірної форми сибірки по аналогії з бешихою.

• При аліментарному зараженні, зазвичай, захворювання починається раптово з гострого ріжучого болю в животі, головного болю, запаморочення, прогресуючої слабкості. Незабаром з'являється нудота і блювання з домішками крові та жовчі. На тлі наростаючого ріжучого болю в животі та відчуття напруженості в ньому виникає кривавий пронос. Можливий розвиток парезу кишечнику, що нагадує динамічну непрохідність. Сибіркове ураження кишечника веде до подразнення очеревини, геморагічного випоту в черевну порожнину. Далі може виникнути перфорація кишечника і розвиток перитоніту. При цьому будуть різко виражені симптоми загальної інтоксикації. В першу добу хвороби температура підвищується до 39-40 °C, супроводжується ознобом, і впродовж всієї хвороби тримається на високому рівні аж до смерті.
• При повітряно-пиловому шляху зараження розвивається легенева сибірка, яка починається з різкої слабкості і розбитості, з'являється кашель, сильний озноб і підйом температури до 40 °C. При цьому перкуторно відзначають вогнища притуплювання, а аускультативно — різноманітні хрипи. Мокротиння рідке, кров'янисте, через деякий час в ємності перетворюється на своєрідне желе. В ньому виявляють величезну кількість сибіркових бацил. Часто спостерігають розвиток ексудативного плевриту. Хвороба перебігає дуже тяжко і без призначення етіотропних засобів закінчується летально на 2-3 добу.

• Первинна септицемія при сибірці зустрічається досить рідко і є результатом аліментарного або повітряно-пилового шляху зараження.

Кишкова форма

Специфічна діагностика

• бактеріологічний метод (матеріалом для бактеріологічного дослідження може бути вміст карбункулу, кров, мокротиння, плевральна та спинномозкова рідина, блювотні маси і випорожнення).

• біологічний метод (зараження лабораторних тварин);

• серологічний (реакція зв'язування комплемента (РЗК), РНГА, ІФА);

• особливим методом діагностики є реакція Асколі. Цю реакцію використовують як у ветеринарії, роботі санітарної служби, так і в клінічній практиці медицини. Це реакція термоімунопреципітації, яку застосовують для виявлення безклітинного термостабільного сибіркового антигену як в трупах померлих тварин, шкіряній сировині, готовій продукції, так і в некротичній тканині карбункулу;

Реакція Асколі

Лікування

• Головним в лікуванні сибірки є антибактерійна терапія. На сучасному етапі провідні експерти ВООЗ вважають, що пеніцилін продовжує залишатися препаратом вибору для лікування як шкірної форми антраксу, так і легеневої, менінгіту. При шкірній формі його доза становить 1-2 млн. Од кожні 4 години в/м протягом 7-10 днів. При антракс-менінгіті добова доза становить 24 млн. Од. При тяжкому перебігу шкірної форми, легеневому, гастро-інтестінальному, септицемічному антраксі рекомендують додавати до пеніциліну кліндаміцин перорально або в/м по 0,45 г 4 рази на день протягом 7-10 днів, зважуючи на його антиекзотоксиновий ефект. За наявності непереносимості пеніциліну при шкірній формі застосовують доксициклін 0,2 г 1 раз на день протягом 10-14 днів, ципрофлоксацин 0,75 г 2 рази на день 7-10 днів. При необхідності їх можна вводити парентерально. При дуже тяжких ситуаціях рекомендують левофлоксацин 0,5 г 1 раз на день або гатіфлоксацин 0,4 г 1 раз на день в/в. Тривалість їх застосування визначають індивідуально.

Патогенетична терапія

• Патогенетичну терапію проводять шляхом в/в введення колоїдних і кристалоїдних (розчини солей і цукрів) препаратів з метою нормалізації об'єму циркулюючої плазми, дезінтоксикації. При інфузійній терапії необхідно враховувати схильність до серозно-геморагічного набряку внутрішніх органів, наявність проявів гіповолемічного шоку із внутрішнім депонуванням рідини, значно змінену проникність судин. Необхідним є введення таких розчинів (декстрани, препарати крохмалю), що на початковому рівні нормалізують об'єм циркулюючої плазми, змусивши рідину із місця набряку перейти до загального кровоносного русла. В подальшому використовують осмотичні діуретики та салуретики. Для боротьби з недостатністю надниркових залоз, для корекції проникності судин застосовують глюкокортикостероїди, в умовах інфекційно-токсичного шоку їх доза лімітується лише ефектом.
• Раніше при лікуванні сибірки використовували лікувальний гетерогенний протисибірковий імуноглобулін, однак на сьогодні ВООЗ не вважає це доцільним через можливість виникнення хвороби циркулюючих імунних комплексів та наявністю більш дієвих методів лікування.
• На сьогодні при шкірній формі захворювання не застосовують місцеве лікування, виразку рекомендують вести з відкритим повітряним доступом. Необхідно пам'ятати, що хірургічна обробка сибіркового карбункула не є доцільною, тому що сприяє генералізації процесу.

Профілактика

• Неспецифічна

• ветеринарний контроль хутряної та шкіряної сировини;

• контроль за захворюваністю серед тварин;

• знищення заражених трупів тварин.

• Специфічна

• здійснюється серед груп ризику (працівники м´ясної, шкіряної, хутрово-переробної промисловості, пастухи, сільське населення, ветеринари, зоотехніки тощо).

• полягає у щорічному введенні живої атенуйованої вакцини.

• Особи, що контактували з хворими або заразним матеріалом, підлягають лікарському спостереженню протягом 2 тижнів. При значному ризику виникнення сибірки рекомендують доксициклін 0,1 г 1 раз на добу протягом 7-10 днів в залежності від ситуації. При біотерористичному застосуванні сибіркового збудника рекомендують подовжити прийом доксицикліну аж до 60 днів. Важливого значення набуває вакцинація тварин і людей.