Бем практична №2. Лекція 34 слайд Поняття "жанр". Жанр
 Скачать 20.48 Kb.
|
|
1. Вивчити підстилі наукового стилю та їх жанрові різновиди (класифікація проф. О.Семеног). 2 лекція 34 слайд 2. Поняття "жанр". ЖАНР (франц. genre, від лат. genus (generis) – рід) – тип художнього твору, який розрізняють за певними сталими, повторюваними формальними і змістовими ознаками. На певних істор. етапах жанр. розподіл був характерний для більшості галузей мист-ва, однак у кожній з них мав свої відмінності залежно від специфіки конкрет. сфери худож. діяльності. Жанр у літературі – це художнє ціле, у якому взаємодіють домінантні (тематичні, сюжетно-композиційні, мовні) та змінні ознаки (гнучкі й варіативні елементи структури). Перші з них забезпечують основу будь-якого Ж., другі – його модифікацію, залежну від світовідчуття, мислення, психології окремого письменника, а також своєрід. естет., істор., нац. рис літ-ри певного періоду. Ж. як тип худож. твору складається у кожному з родів літ-ри (епопея, роман, повість, новела – в епосі; лірич. вірш, ода, елегія, пісня, послання – у ліриці; трагедія, комедія, драма – у драмі) і може розвиватися упродовж кількох століть, а потім зникнути, як ода; або ж існувати від часу зародження в давньогрец. літ-рі до сьогодення (байка, роман) чи оновлюватися шляхом злиття елементів різних Ж. (трагікомедія) і родів (лірич. роман). Кожний літ. напрям має свою жанр. систему. Так, у літ-рі класицизму домінували трагедія, ода; романтизму – лірична поема, елегія, балада, психол. та істор. романи. Водночас саме для епохи романтизму характерні декларації про відмову від усталених вимог до Ж., про їх змішування. Цей процес посилився у літ-рі наступних століть, коли модифікували уже відомі жанр. структури. Навіть постмодерністи, руйнуючи будь-які ієрархії, визнають Ж. як певну «кодувальну модель», здатну тлумачити повторювані риторичні ситуації. Вивчення конкрет. Ж. вимагає його розгляду в синхронії та діахронії з урахуванням нац. своєрідності (лат.-амер. роман, укр. химер. роман тощо). Жанр у літературній критиці – це форми (типи) літературно-критичного виступу: рецензія, есей, літературно-критичний нарис, літературно-критична монографія, стаття (проблемна, оглядова, полемічна, ювілейна), пародія, у яких здійснюють інтерпретацію художнього твору чи творчості письменника. В їхній основі – оцінні судження й налаштованість на конкретного адресата. Так, предметом рецензії є окремий конкрет. худож. твір. Якщо в рецензії відзначають його найхарактерніші особливості, то в статті аналізують цілісний худож. світ літ. твору, секрети майстерності письменника. Водночас у кожному з різновидів статті свої зміст, форма, спосіб орг-ції матеріалу; напр., у проблем. статті досліджують конкретне художнє явище під кутом зору певної теор. проблеми; а специфіка полем. статті виражається в обґрунтуванні власної позиції через відповідь, пояснення, розгорнуту аргументацію своїх заперечень опоненту. В останні десятиліття спостерігається есеїзація Ж. літ. критики, тобто посилення у них образності, афористичності, автор. суб’єктивності, розмов. інтонації. 3. Повна характеристика жанрів: "анотація", "рецензія", "дисертація". Анотація – це вторинний жанр щодо первинних, тобто тих, які анотують, це стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. Анотація може не лише інформувати про зміст, а й давати оцінку твору, містити відомості про автора, історію написання, рекламувати науковий продукт, пропагувати наукові знання та ін. Важливими є такі комунікативні риси анотації: узагальнено-стисла репрезентація нової наукової інформації; оцінювання наукових знань; популяризація наукових знань. Умовно анотація відповідає на питання: Про що? Як? З яких частин? Для кого? Анотації бувають довідкові, рекомендаційні, рекламні. Довідковаанотація є вторинним жанром, який характеризує науковий твір з погляду його призначення, змісту, форми та інших особливостей без оцінки і без рекомендації щодо використання. Її особливістю є виділення основного змісту тексту первинного джерела на підставі уявлень про цінність, новизну, значущість інформації. Рекомендаційна анотація містить обов’язкові характерологічні параметри з акцентом на можливості / доцільності використання, застосування та ін. Рекламна анотація має на меті не лише інформувати про зміст, специфіку, призначення та ін., але й пропонувати анотований науковий продукт до використання. Допускається наявність риторичних засобів, зокрема запитань, окличних речень, звертань та ін., що привертатимуть увагу читача, інтригуватимуть його. Рецензія є вторинним текстом, результатом перероблення інформації, яка міститься в тексті-оригіналі. При цьому текст наукової роботи є первинним текстом, а рецензія в цьому аспекті є текстом, який було породжено іншим текстом. Як особливий тип тексту рецензія має певні особливості: по-перше, рецензія має жорстку структуру оформлення; по-друге, містить оцінки, позитивні або негативні, але вони повинні бути обґрунтовані та аргументовані. Саме рецензія – фахова оцінка авторського оригіналу чи вже опублікованої наукової праці – здатна серйозно вплинути на визначення місця наукових здобутків у системі сучасної наукової думки. З’явившись ще у XVII ст. як відгук на потреби наукової спільноти, рецензія до сьогодні залишається засобом оцінки наукових творів. На жаль, сьогодні багатьма членами наукового співтовариства рецензія дедалі частіше сприймається не як потужний засіб творення і підтримання критичного клімату в академічному середовищі, а як формальна (і не дуже серйозна) перешкода на шляху до публікації. Через формальний підхід до рецензування, а то й повну його відсутність, з’являються неякісні наукові роботи, спотворюється сама сутність науково-дослідницької діяльності, уповільнюється хід наукової комунікації, що врешті-решт призводить до занепаду наукового знання як такого. Наукова рецензія у контексті розвитку сучасної науки позиціонується як документ наукової комунікації, який з метою забезпечення якісного наукового діалогу містить критичний розбір та оцінку наукового твору для рекомендації його до захисту, друку тощо, а також для оцінювання вже опублікованого наукового твору. Дисертація— наукова праця, підготовлена для прилюдного захисту на здобуття вченого ступеня. У дисертаційних дослідженнях відкривають нові напрями в науці, започатковують досі невідомі підходи до розв’язання складної проблеми, вивчають ще невідоме або з’ясовують питання, які забезпечують подальше просування в цій проблемі чи галузі. Дисертація – це оригінальне самостійне науково завершене дослідження, яке може сприяти відкриттю нових напрямів у науці; започаткуванню досі невідомих підходів до розв’язання складної проблеми. Дисертація має визначені розмір і чітку структуру, стандартні композиційно-мовленнєві форми, які мають бути наповнені оригінальним змістом дослідження. Дисертація, зазвичай, є завершенням довготривалої продуманої праці, свідченням наукової зрілості виконавця. 4. Особливості наукового тексту. Науковий текст- спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження. Особливості наукового тексту: ^ науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань; він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки; "/ широке використання понятійного, категоріального апарату науки; / текст не грунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення; ^ його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обгрунтувати, аргументувати істину. Особливості професійного викладу наукової думки: Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складові, а й інтегрувати їх у цілісність. o Композиціність. Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним. o Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки. o Початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами. o Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно. o Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі "Думкам просторо, а словам тісно". Ця вимога передбачає запобігання повторів, багатослів'я, зайвих слів, канцеля-ризмів тощо. Мовні засоби наукового стилю Основні мовні засоби наукового стилю характеризуються: ● великою кількістю наукової термінології; ● наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і значків; ● оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами; +● монологічним характером текстів; |