самостыйна. Методичний довідник до вивчення теми Іменник 4 клас
Скачать 20.17 Kb.
|
Методичний довідник до вивчення теми «Іменник» 4 клас. 1.Місце і значення теми в початковому курсі рідної мови. У якому класі вивчається? В 4 класі. Чи є зв'язок з попередніми та наступними роками навчання? Молодші школярі вивчають іменник протягом 4 років навчання. У першому класі учні знайомляться із словами, які відповідають на питання що? хто?, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін іменник (слова, які означають назви предметів), продовжується робота над диференціацією назв істот / неістот, формуються практичні (без уживання термінів) навички розрізнення числа іменників, вмінь групувати предмети за родовими та видовими ознаками. У 3 класі поглиблюється уявлення про такі лексико-граматичні категорії іменників, як назви істот / неістот, власні / загальні назви, розвивається поняття предметності на прикладах іменників, що означають опредмечені якості, дії (сміх, зелень), формується поняття однини / множини, вчаться розрізняти іменники за родами. У 4 класі формуються вміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення думок і правильно позначати відмінкові закінчення. Отже, програмами визначена певна система засвоєння граматичного поняття іменник (мовний матеріал). Загальне поняття про іменник починає формуватися в дитини ще в добукварний період. Тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає: предмет ми бачимо, можемо потримати в руках, а слово, що є назвою предмету, тільки вимовляємо і чуємо. Далі в учнів поступово формується вміння сприймати слово як узагальнюючу назву предмета. Скільки годин відведено? Відведено 20 годин. 2.Знання, вміння й навички, яких учні набувають під час опрацювання цієї теми. Учень/учениця: відносить до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що? добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антонім розкриває значення (2-3) багатозначного іменника, вводить його в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ) визначає рід і число іменників змінює іменники за числами і відмінками визначає початкову форму іменника (називний відмінок однини), відмінок іменника в реченні у формі колективної навчальної роботи під керівництвом учителя; змінює в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед –і на м’які [з´], [ц´], [с´] голосний [і] на [о], [е] відображає ці звукові явища на письмі (нога – нозі, яблуко – в яблуці, рух – у русі) (піч – пéчі, ніч – нóчі, ночéй, стіл – стола) вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и, -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші) в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж, ч, ш] закінчення -ею (землею, межею, кручею, тишею) -ем 3. Науково-лінгвістичний і методичний аналіз виучуваного мовного матеріалу: 1) лінгвістичні й психолого-педагогічні засади (зокрема, який розділ сучасної української мови є основою для вивчення матеріалу за обраною Вами темою? Якими принципами навчання послуговувалися автори програми і підручника для визначення обсягу знань, умінь і навичок з даної теми? Які наукові поняття з теми і чому саме формуються вже у початковій школі?); У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням; 2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки; 3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні. Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності. Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька-предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта— парти, хлопець — хлопці, лінія — лінії, море — моря. Учитель допомагає дітям, з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки—другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів - у множині. Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один — багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини - закінчення (книга — книги, ліс —ліси). Визначаючи число іменників, учні повинні дотримуватися певної послідовності дій: 1) встановити, один чи більше предметів називає слово; 2) визначити закінчення іменників у множині. Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема, в іменників, які мають форму множини, але називають, один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів. Які можливі варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з наведених нижче вправ: учитель демонструє малюнок із зображенням одних окулярів і кількох, просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один—багато, який не допомагає їм, у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають; - учитель пропонує учням записати подані слова у два стовпчики “Однина” і “Множина”. Серед слів, якими оперуватимуть діти (наприклад, вікно, море, вікна, моря), зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природно, що перед дітьми виникає проблемна ситуація: до якого стовпчика віднести останні іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один — багато і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливості такої операції, вона приводить їх до висновку, що деякі іменники мають тільки форму множини, хоч і позначають один предмет. Аналогічно учитель знайомить учнів і з тими іменниками, що мають тільки форму однини. Збірні іменники типу каміння, коріння, в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з множиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини — слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини — коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої), є формою множини від корінь (він, мій). На сучасному етапі розвитку методики викладання української мови надзвичайно актуальною є проблема вивчення морфологічних і синтаксичних явищ у взаємозв'язках. Такі зв'язки між явищами морфології та синтаксису можуть бути виявлені під час вивчення в 3 класі категорії відмінка іменників. Категорія відмінка, як відомо, морфолого-синтаксична. Пояснюється це тим, що вона властива іменним частинам мови і виявляється тільки в синтаксичних зв'язках слів. Відмінок як лінгвістичне поняття є явищем багатомірним. Йому властива і граматична семантика (значення), і форма, і функція, що виявляється у зв'язках слова з іншими словами в реченні, контексті. Така змістова особливість відмінка потребує багатоаспектного підходу до його вивчення в початкових класах. Це означає, що відмінкові значення, форми і функції мають розглядатися в єдності і у взаємозв'язках. Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка — здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами. О. М. Пєшковський, вказуючи на велику організуючу роль відмінків у мовленні, писав, що вони своїми формами «виражають відношення між нашими словами, уявленнями і тим створюють зв'язну мову — думку; без них наша мова розпалась би на окремі не пов'язані між собою слова, а мовна думка — на окремі уявлення [66, с. 32]. Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні повинні усвідомити: — зміна іменників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами; — крім відмінкових закінчень для зв'язку слів використовуються прийменники; — називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий — ніколи не вживається без прийменників; — решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них; — у залежності від системи відмінкових закінчень іменники поділяються на певні групи — відміни. Грунт для формування цього поняття готується поступово ще з 1 класу. Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями. У четвертому етапі (4 клас) вивчення даної теми передбачає розширення уявлення про лексичне значення іменника, формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висвітлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення. На вивчення даного матеріалу відводиться 20 навчальних годин [69, с.67-68]. Значні труднощі викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків іменників (назв істот). З метою попередження помилок у визначенні цих відмінків слід скористатися прийомом підстановки іменника жіночого роду з флексією -а (-я). Наприклад, для визначення відмінків іменників у словосполученнях зустрів учня (учнів), не бачив учня (учнів) слід підставити іменник учениця. Якщо підставлений іменник жіночого роду матиме закінчення -у (-ю), то й аналізований іменник стоїть у знахідному відмінку, якщо закінчення -й, /-, то й аналізований іменник стоїть у родовому відмінку. Давальний і місцевий відмінки діти не будуть плутати, якщо вчитель навчить їх, що у давальному відмінку іменники вживаються без прийменників, а в місцевому відмінку — з прийменниками. Домогтися цього учитель може, організувавши спостереження за формами іменників у таких, наприклад, реченнях, як Усе віддай своїй країні і Україні нашій добре жити та ін. Ознайомлювати учнів із суб'єктним значенням називного відмінка іменників необхідно спочатку на прикладі речень, в яких немає омонімів форм називного та знахідного відмінків. Можна зробити висновок про вивчення в 4 класі деяких відмінкових значень, серед яких розглядаються суб'єктне значення називного відмінка іменників і об'єктне значення знахідного відмінка іменників. Знання основних значень названих відмінків іменників, на їх погляд, допоможе учням розрізняти омоніми відмінкові форми (форми називного та знахідного відмінків). Наприклад: Брат читає журнал. Грудень рік кінчає. Безумовно, суб'єктне значення називного відмінка іменників учні мають усвідомити практично у процесі виявлення в реченнях слів, що означає діючу особу чи діючий предмет. Об'єктне значення знахідного відмінка іменників з'ясовується способом виявлення в реченнях слів, що означає предмет, на який спрямовано дію. Вона виражається дієсловом-присудком. Молодші школярі вивчають синтаксичну роль іменників у називному і знахідному відмінках, з'ясовують, що іменники в називному відмінку завжди виконують роль головного члена речення — підмета, а в знахідному відмінку — роль другорядного члена речення. Терміни ”суб'єктне” та “об'єктне” значення відмінків іменників учням не повідомляються. Як відомо, в початкових класах на уроках української мови відведено достатньо часу ознайомлення учнів з відмінками іменників і формами. На деяких уроках вивчаються прийоми розрізнення відмінків іменника (наприклад, різнених форм називного та знахідного, знахідного та родового, давального та місцевого відмінків). Проте головна увага в процесі аналізу відмінної форми приділяється постановці відмінкових питань хто? що? та кого? що? (розрізнення називного та знахідного відмінків іменників). У результаті такої роботи учням важко правильно визначити форму відмінка та його синтаксичну роль. Труднощі, з якими учні зустрічаються під час аналізу омонімічних відмінкових форм іменників, пояснюються насамперед неповнотою знань молодих школярів: учні протягом практичного вивчення Їхназивного та знахідного відмінків іменника ознайомлюються з основними їх значеннями (з суб'єктним значенням називного відмінка іменників і об'єктним значенням знахідного відмінка іменників). |