визначення резус фактора. методика визн рфактора. Реферат за темою "Методика визначення Rhфактора "
 Скачать 325.05 Kb.
|
|
Реферат за темою: “Методика визначення Rh-фактора ” ЗМІСТ ВСТУП 6 1. АНТИГЕННА СИСТЕМА РЕЗУС-ФАКТОРА 6 У 1940 р. К. Ландштейнер та А. С. Вінер виявили в еритроцитах людини зовсім новий антиген, названий ними резус-фактором (Rh). Резус-фактор є у крові 85% людей, а 15% осіб цього чинника не містять. Система антигенів резус-фактора представлена шістьма основними антигенами. Утворення резус-антигенів контролюється трьома парами алельних генів: Dd, Сс, Ее, які розташовані на двох хромосомах. Кожна з хромосом здатна нести тільки 3 гени з 6, причому лише 1 ген з кожної пари - D або d, С або с, Е або е. 6 Останнім часом було доведено, що алельного гена d немає. Ця номенклатура була запропонована Р. Фішером та Р. Рейсом. Інша номенклатура (Rh Hг) була запроваджена А. Вінером. Він позначив 6 резус-антигенів наступним чином: Rh,(D), rh'(C), rh"(E), Hr,(d), hr'(c), hr"(e). 6 Найбільш активним із усіх антигенів є Rh0(D). Залежно від наявності чи відсутності кров людей ділять на резус-позитивну (Rh +) чи резус-негативну (Rh-). 6 Вказані 6 антигенів резус зустрічаються в еритроцитах у вигляді одного з 18 можливих поєднань. 6 7 Фенотипово кожна людина містить 5, 4 або З антигену резус залежно від кількості генів, за якими він гомозиготний. Однак генотипова формула зображується шістьма літерами, наприклад з DE/CDe, що позначають 3 гена резус, успадкованих з хромосомою одного з батьків, 3 з хромосомою іншого. 7 Інакше підходять до оцінки резус-належності осіб, які є донорами. Потрібно додаткове дослідження крові донорів за факторами гh' і rh". Резус-негативними можуть бути тільки донори, в крові яких відсутні всі три антигени (Rh,, rh', rh"). Такий підхід до оцінки резус-належності донорів дозволяє виключити можливість сенсибілізації реципієнта до будь-якого з трьох основних антигенів: Rh,(D), rh(C), rh"(E). 7 У повсякденній практиці переливання крові обмежуються визначенням реципієнта тільки антигену Rh (D). 7 Антигени резус відносять до ліпопротеїдів. Вони дуже активні і здатні викликати утворення імунних антитіл. Резус-антитіла, будучи імунними (неповними, моновалентними, блокуючими), характеризуються здатністю фіксуватися до резус-позитивних еритроцитів, не викликаючи їх склеювання. Вони агтлютинують еритроцити тільки в присутності колоїдних розчинів, протеолітичних ферментів або під дією спеціально приготовленої антиглобулінової сироватки, що преципітує. Неповні антитіла належать до класу імуноглобулінів IgG. Наявність резус-антигена виявляється у людського плода починаючи з 5-8 тижнів і добре виражена у 3-4-місячного ембріона. Існування антигенів системи резус в еритроцитах людини є фізіологічним, антитіл до цих антигенів в організмі немає. Утворення імунних антитіл відбувається на час вступу до організму людини чужорідного йому ізоантигена. У сенсибілізованих людей антитіла анти-Rh містяться не тільки в крові, але і в ексудаті, транссудаті, сечі, сльозі та інших середовищах. 8 8 2. СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС ФАКТОРА 9 Усі методи визначення резус-фактора поділяються на способи, що застосовуються в клініці: в умовах приймального відділення, в операційній, на відділенні біля ліжка хворого і т. д., що не потребують спеціального лабораторного обладнання, та лабораторні способи. 9 (1) СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ RН-ФАКТОРА У КЛІНІЦІ 9 Використовуються два так званих зкспрес-методи: 9 - Експрес-метод із стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігріву. 9 - Експрес-метод на поверхні без підігріву. 9 a) Експрес-метод визначення Rh-фактора стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігріву 9 Для дослідження може бути використана свіжа незгорнута кров, взята з пальця (з вени) безпосередньо перед дослідженням, або консервована кров без попередньої обробки, а також еритроцити з пробірки після формування згустку та відстоювання сироватки. 9 Методика проведення реакції: Дослідження проводять у центрифужних пробірках обсягом щонайменше 10 мл. На дно пробірки вносять одну краплю стандартного універсального реагенту, що є антирезусною сироваткою групи AB(IV), що містить 33% розчин поліглюкіну. Потім до неї додають одну краплю досліджуваної крові (або еритроцитів). Круговим обертанням пробірки вміст розмазують по її внутрішній поверхні таким чином, щоб вміст розтік по стінках. Це значно прискорює аглютинацію і робить її великолепестковою. Аглютинація на стінках пробірки настає, як правило, протягом першої хвилини, але для утворення стійкого комплексу «антиген - антитіло» і чіткої аглютинації слід спостерігати не менше 3 хвилин. Потім для виключення неспецифічної агрегації еритроцитів до пробірки додають 2-3 мл фізіологічного розчину і перемішують шляхом одно-дворазового перевертання пробірки (без збовтування!). 9 Оцінка результатів 10 Наявність аглютинації (великі пластівці на фоні просвітленої рідини) свідчить про резус-позитивну приналежність досліджуваної крові. Відсутність аглютинації (у пробірці гомогенно забарвлена рожева рідина) свідчить про резус-негативну належність досліджуваної крові. 10 6) Експрес метод визначення Rh-фактора на площині без підігріву 10 Методика проведення реакції 10 На білій пластівці зі змочуваною поверхнею пишуть прізвище та ініціали людини, кров якої досліджується. На лівому краю платівки роблять напис «сироватка – антирезус», на правому – «контрольна сироватка». Останньою служить розведена альбуміном сироватка групи АВ (IV), що не містить антитіл антирезус. Відповідно написам на платівці поміщають по 1-2 краплі (0,05-0,1 мл) реактиву антирезус і контрольної сироватки. До обох крапель додають досліджувані еритроцити. Кров розмішують із реактивом сухою скляною паличкою, розмазуючи на платівці до утворення краплі діаметром 1,5 см. Платівку злегка похитують. Через 3-4 хвилини для зняття можливої неспецифічної аглютинації до кожної краплі додають 5-6 крапель фізіологічного розчину. Потім платівку похитують протягом 5 хвилин. 10 Оцінка результатів 10 Результат оцінюють за наявністю чи відсутністю аглютинації неозброєним оком. 10 Наявність добре вираженої аглютинації у краплі зліва вказує на резус-позитивну належність досліджуваної крові. Відсутність аглютинації в цій краплі (гомогенне забарвлення) говорить про резус-негативну належність досліджуваної крові (Rh-). Результат вважається істинним лише за відсутності ознак аглютинації у правій (контрольній) краплі. 10 (2) ЛАБОРАТОРНІ СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС-ФАКТОРА 10 Для визначення резус-приналежності крові хворого в умовах лабораторії застосовують чотири основні методи. 11 a) Метод аглютинації у сольовому середовищі 11 Використовують спеціальні сироватки, що містять повні анти-резус антитіла. Еритроцити у вигляді 2% суспензії в ізотонічному розчині хлориду натрію з'єднують у пробірках з антирезусною сироваткою. Пробірки поміщають на 1 годину в термостат при температурі 37°С, після чого осад еритроцитів на дні пробірки розглядають за допомогою лупи і за його формою враховують результат. При позитивному результаті (Rh+) осад має характерний малюнок у вигляді ниток або зернистості. При негативному (Rh-) осад розміщується рівномірним шаром і має вигляд правильно окресленого кола. 11 б) Метод коіглютинації з желатином 11 У пробірку поміщають рівні обсяги досліджуваних еритроцитів, антирезусної сироватки та 10% розчину желатину. Пробірки інкубують за температури 45-48°С, після чого додають десятикратний обсяг фізіологічного розчину. Пробірки 2-3 рази перевертають і враховують результат наявності аглютинації, видимої неозброєним оком. 11 в) Непрямий антиглобуліновий тест (реакція Кумбса) 11 Ця реакція є найбільш чутливою для виявлення неповних антитіл до ауто- та ізоантигенів еритроцитів. До неї, як правило, вдаються у разі виникнення труднощів у визначенні резус-приналежності крові, пов'язаних з нечіткими результатами, отриманими за інших методів дослідження. Реакція ґрунтується на використанні антиглобулінової сироватки (АГС). 11 При обробці резус-позитивних еритроцитів неповними антитілами анти-Rh настає їх обволікання (сенсибілізація) по відношенню до АГС, яка аглютинує сенсибілізовані еритроцити, оскільки має антитіла до глобулінів. 11 У пробірку вносить антирезусну сироватку та відмиті фізіологічним розчином еритроцити; поміщають на 1 годину термостат при температурі 37°С, після чого еритроцити ретельно відмивають. Наступний етап реакції проводять на площині. Краплю суспензії еритроцитів змішують з рівною кількістю антиглобулінової сироватки і враховують результат. Наявність аглютинації є показником того, що досліджуваний зразок крові є резус-позитивним. Якщо аглютинація відсутня, випробувана кров – резус-негативна. 12 г) Реакція з анти-D-моноклональними антитілами 12 На планшеті змішують велику краплю (0,1 мл) анти-D-моноклональних антитіл (МКА) та маленьку краплю (0,01 мл) досліджуваної крові. За реакцією спостерігають протягом 25 хв. При змішуванні анти-D-МКА із зразками резус-позитивних еритроцитів відзначається пелюсткова аглютинація, що швидко настає. Якщо кров резус-негативна – аглютинація відсутня. 12 3. МОЖЛИВІ ПОМИЛКИ 12 Найчастіше помилки є наслідком методичних похибок під час проведення дослідження, особливо під час використання конглютинаційних методів. До помилкових результатів може призвести неправильне співвідношення між сироваткою та еритроцитами, передчасна оцінка результатів, оцінка результатів по висихаючій краплі, визначення резус-фактора в гемолізованому і тривало зберігається зразку крові, а також використання неактивних, інфікованих і загнили сироваток, використання сироваток з терміном придатності, що минув. 12 Причиною помилок можуть бути біологічні особливості випробуваної крові: зниження аглютинабельності резус-антигена при деяких захворюваннях печінки, нирок, системи крові, а також неспецифічна аглютинація еритроцитів. У разі сумнівних результатів дослідження повторюють, застосовуючи активніші антирезусні сироватки. 12 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 13 ВСТУП 5 1. АНТИГЕННА СИСТЕМА РЕЗУС-ФАКТОРА 5 2. СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС ФАКТОРА 7 (1) СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ RН-ФАКТОРА У КЛІНІЦІ 7 a) Експрес-метод визначення Rh-фактора стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігріву 7 6) Експрес метод визначення Rh-фактора на площині без підігріву 8 (2) ЛАБОРАТОРНІ СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС-ФАКТОРА 9 a) Метод аглютинації у сольовому середовищі 9 б) Метод коіглютинації з желатином 9 в) Непрямий антиглобуліновий тест (реакція Кумбса) 9 г) Реакція з анти-D-моноклональними антитілами 10 3. МОЖЛИВІ ПОМИЛКИ 10 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 11 ВСТУП 1. АНТИГЕННА СИСТЕМА РЕЗУС-ФАКТОРА У 1940 р. К. Ландштейнер та А. С. Вінер виявили в еритроцитах людини зовсім новий антиген, названий ними резус-фактором (Rh). Резус-фактор є у крові 85% людей, а 15% осіб цього чинника не містять. Система антигенів резус-фактора представлена шістьма основними антигенами. Утворення резус-антигенів контролюється трьома парами алельних генів: Dd, Сс, Ее, які розташовані на двох хромосомах. Кожна з хромосом здатна нести тільки 3 гени з 6, причому лише 1 ген з кожної пари - D або d, С або с, Е або е. Останнім часом було доведено, що алельного гена d немає. Ця номенклатура була запропонована Р. Фішером та Р. Рейсом. Інша номенклатура (Rh Hг) була запроваджена А. Вінером. Він позначив 6 резус-антигенів наступним чином: Rh,(D), rh'(C), rh"(E), Hr,(d), hr'(c), hr"(e). Найбільш активним із усіх антигенів є Rh0(D). Залежно від наявності чи відсутності кров людей ділять на резус-позитивну (Rh +) чи резус-негативну (Rh-). Вказані 6 антигенів резус зустрічаються в еритроцитах у вигляді одного з 18 можливих поєднань.  Фенотипово кожна людина містить 5, 4 або З антигену резус залежно від кількості генів, за якими він гомозиготний. Однак генотипова формула зображується шістьма літерами, наприклад з DE/CDe, що позначають 3 гена резус, успадкованих з хромосомою одного з батьків, 3 з хромосомою іншого. Інакше підходять до оцінки резус-належності осіб, які є донорами. Потрібно додаткове дослідження крові донорів за факторами гh' і rh". Резус-негативними можуть бути тільки донори, в крові яких відсутні всі три антигени (Rh,, rh', rh"). Такий підхід до оцінки резус-належності донорів дозволяє виключити можливість сенсибілізації реципієнта до будь-якого з трьох основних антигенів: Rh,(D), rh(C), rh"(E). У повсякденній практиці переливання крові обмежуються визначенням реципієнта тільки антигену Rh (D). Антигени резус відносять до ліпопротеїдів. Вони дуже активні і здатні викликати утворення імунних антитіл. Резус-антитіла, будучи імунними (неповними, моновалентними, блокуючими), характеризуються здатністю фіксуватися до резус-позитивних еритроцитів, не викликаючи їх склеювання. Вони агтлютинують еритроцити тільки в присутності колоїдних розчинів, протеолітичних ферментів або під дією спеціально приготовленої антиглобулінової сироватки, що преципітує. Неповні антитіла належать до класу імуноглобулінів IgG. Наявність резус-антигена виявляється у людського плода починаючи з 5-8 тижнів і добре виражена у 3-4-місячного ембріона. Існування антигенів системи резус в еритроцитах людини є фізіологічним, антитіл до цих антигенів в організмі немає. Утворення імунних антитіл відбувається на час вступу до організму людини чужорідного йому ізоантигена. У сенсибілізованих людей антитіла анти-Rh містяться не тільки в крові, але і в ексудаті, транссудаті, сечі, сльозі та інших середовищах. 2. СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС ФАКТОРА Усі методи визначення резус-фактора поділяються на способи, що застосовуються в клініці: в умовах приймального відділення, в операційній, на відділенні біля ліжка хворого і т. д., що не потребують спеціального лабораторного обладнання, та лабораторні способи. (1) СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ RН-ФАКТОРА У КЛІНІЦІ Використовуються два так званих зкспрес-методи: - Експрес-метод із стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігріву. - Експрес-метод на поверхні без підігріву. a) Експрес-метод визначення Rh-фактора стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігріву Для дослідження може бути використана свіжа незгорнута кров, взята з пальця (з вени) безпосередньо перед дослідженням, або консервована кров без попередньої обробки, а також еритроцити з пробірки після формування згустку та відстоювання сироватки. Методика проведення реакції: Дослідження проводять у центрифужних пробірках обсягом щонайменше 10 мл. На дно пробірки вносять одну краплю стандартного універсального реагенту, що є антирезусною сироваткою групи AB(IV), що містить 33% розчин поліглюкіну. Потім до неї додають одну краплю досліджуваної крові (або еритроцитів). Круговим обертанням пробірки вміст розмазують по її внутрішній поверхні таким чином, щоб вміст розтік по стінках. Це значно прискорює аглютинацію і робить її великолепестковою. Аглютинація на стінках пробірки настає, як правило, протягом першої хвилини, але для утворення стійкого комплексу «антиген - антитіло» і чіткої аглютинації слід спостерігати не менше 3 хвилин. Потім для виключення неспецифічної агрегації еритроцитів до пробірки додають 2-3 мл фізіологічного розчину і перемішують шляхом одно-дворазового перевертання пробірки (без збовтування!). Оцінка результатів Наявність аглютинації (великі пластівці на фоні просвітленої рідини) свідчить про резус-позитивну приналежність досліджуваної крові. Відсутність аглютинації (у пробірці гомогенно забарвлена рожева рідина) свідчить про резус-негативну належність досліджуваної крові. 6) Експрес метод визначення Rh-фактора на площині без підігріву Методика проведення реакції На білій пластівці зі змочуваною поверхнею пишуть прізвище та ініціали людини, кров якої досліджується. На лівому краю платівки роблять напис «сироватка – антирезус», на правому – «контрольна сироватка». Останньою служить розведена альбуміном сироватка групи АВ (IV), що не містить антитіл антирезус. Відповідно написам на платівці поміщають по 1-2 краплі (0,05-0,1 мл) реактиву антирезус і контрольної сироватки. До обох крапель додають досліджувані еритроцити. Кров розмішують із реактивом сухою скляною паличкою, розмазуючи на платівці до утворення краплі діаметром 1,5 см. Платівку злегка похитують. Через 3-4 хвилини для зняття можливої неспецифічної аглютинації до кожної краплі додають 5-6 крапель фізіологічного розчину. Потім платівку похитують протягом 5 хвилин. Оцінка результатів Результат оцінюють за наявністю чи відсутністю аглютинації неозброєним оком. Наявність добре вираженої аглютинації у краплі зліва вказує на резус-позитивну належність досліджуваної крові. Відсутність аглютинації в цій краплі (гомогенне забарвлення) говорить про резус-негативну належність досліджуваної крові (Rh-). Результат вважається істинним лише за відсутності ознак аглютинації у правій (контрольній) краплі. (2) ЛАБОРАТОРНІ СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС-ФАКТОРА Для визначення резус-приналежності крові хворого в умовах лабораторії застосовують чотири основні методи. a) Метод аглютинації у сольовому середовищі Використовують спеціальні сироватки, що містять повні анти-резус антитіла. Еритроцити у вигляді 2% суспензії в ізотонічному розчині хлориду натрію з'єднують у пробірках з антирезусною сироваткою. Пробірки поміщають на 1 годину в термостат при температурі 37°С, після чого осад еритроцитів на дні пробірки розглядають за допомогою лупи і за його формою враховують результат. При позитивному результаті (Rh+) осад має характерний малюнок у вигляді ниток або зернистості. При негативному (Rh-) осад розміщується рівномірним шаром і має вигляд правильно окресленого кола. б) Метод коіглютинації з желатином У пробірку поміщають рівні обсяги досліджуваних еритроцитів, антирезусної сироватки та 10% розчину желатину. Пробірки інкубують за температури 45-48°С, після чого додають десятикратний обсяг фізіологічного розчину. Пробірки 2-3 рази перевертають і враховують результат наявності аглютинації, видимої неозброєним оком. в) Непрямий антиглобуліновий тест (реакція Кумбса) Ця реакція є найбільш чутливою для виявлення неповних антитіл до ауто- та ізоантигенів еритроцитів. До неї, як правило, вдаються у разі виникнення труднощів у визначенні резус-приналежності крові, пов'язаних з нечіткими результатами, отриманими за інших методів дослідження. Реакція ґрунтується на використанні антиглобулінової сироватки (АГС). При обробці резус-позитивних еритроцитів неповними антитілами анти-Rh настає їх обволікання (сенсибілізація) по відношенню до АГС, яка аглютинує сенсибілізовані еритроцити, оскільки має антитіла до глобулінів. У пробірку вносить антирезусну сироватку та відмиті фізіологічним розчином еритроцити; поміщають на 1 годину термостат при температурі 37°С, після чого еритроцити ретельно відмивають. Наступний етап реакції проводять на площині. Краплю суспензії еритроцитів змішують з рівною кількістю антиглобулінової сироватки і враховують результат. Наявність аглютинації є показником того, що досліджуваний зразок крові є резус-позитивним. Якщо аглютинація відсутня, випробувана кров – резус-негативна. г) Реакція з анти-D-моноклональними антитілами На планшеті змішують велику краплю (0,1 мл) анти-D-моноклональних антитіл (МКА) та маленьку краплю (0,01 мл) досліджуваної крові. За реакцією спостерігають протягом 25 хв. При змішуванні анти-D-МКА із зразками резус-позитивних еритроцитів відзначається пелюсткова аглютинація, що швидко настає. Якщо кров резус-негативна – аглютинація відсутня. 3. МОЖЛИВІ ПОМИЛКИ Найчастіше помилки є наслідком методичних похибок під час проведення дослідження, особливо під час використання конглютинаційних методів. До помилкових результатів може призвести неправильне співвідношення між сироваткою та еритроцитами, передчасна оцінка результатів, оцінка результатів по висихаючій краплі, визначення резус-фактора в гемолізованому і тривало зберігається зразку крові, а також використання неактивних, інфікованих і загнили сироваток, використання сироваток з терміном придатності, що минув. Причиною помилок можуть бути біологічні особливості випробуваної крові: зниження аглютинабельності резус-антигена при деяких захворюваннях печінки, нирок, системи крові, а також неспецифічна аглютинація еритроцитів. У разі сумнівних результатів дослідження повторюють, застосовуючи активніші антирезусні сироватки. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: Хірургія / За ред. Я.С. Березницького, М.П. Захараша, В.Г.Мішалова, В.О. Шідловського. – Дніпропетровськ: РВА „Дніпро-VAL”, 2006. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія. – К.: Здоров’я. Руфанов И.Г. – «Общая хирургия», М., «Медицина», 1953г. Стручков В.И. – «Общая хирургия», М., «Медицина», 1988г. Кіт О.М., Ковальчук О.П., Пустовойт Г.Т. – «Медсестринство в хірургії», Тернопіль, 2002р. |