Физиология анализаторов. физиология. Розділ Фізіологія аналізаторів і шкіри
 Скачать 36.61 Kb.
|
|
Розділ 5. Фізіологія аналізаторів і шкіри. Загальна характеристика аналізаторів тварин. Складові частини аналізаторів – периферична, провідникова, центральна. Класифікація аналізаторів: контактні, дистантні. Їх діяльність пов’язана із корою великих півкуль головного мозку. Аналізатори – високоспеціалізовані органи, які є пристосовані до сприйняття подразників і самого організму. 1909 р Павлов – термін . Започаткував вчення про аналізатори. Аналізатори складаються з 3-ох частин: 1) Периферична – побудована із певних рецепторів, які сприймають дію лише певного подразника. Рецептори – розміщуються або у шкірі, або в певних органах. Рецепторами можуть бути закінчення нерва, окремі клітини, які з нервовими волокнами утворюють синапси За місцем розміщення поділяють: - зовнішні (екстерорецептори) - внутрішні (інтерорецептори) 2) Провідникова – представлена чутливими нервовими волокнами, від яких збудження передається від периферичної частини аналізатора до нервових клітин центру. Центри аналізаторів розміщуються у корі великих півкуль гол мозку. 3) Центральна – розміщується у певній ділянці великих півкуль головного мозку. У нервових ценрах аналізатора формується образ подразника. Кожний аналізатор складається з : - рецепторів, що перетворюють енергію подразнення в нервовий процес - доцентрового шляху, що передає збудження від рецепторів до нервових клітин (провідникова частина) - сприймаючої зони в корі великого мозку, де виникає відчуття Класифікація аналізаторів. Залежно від відчуттів, що виникають - зоровий -нюховий -слуховий -вестибулярний - смаковий -дотиковий -температурний -положення тіла у просторі За місцем розміщення рецепторів аналізатора -екстерорецептивні -інтерорецептивні Залежно від відстані рецепторів аналізатора до дії подразника -контактні – аналізатори, рецептори яких збуджуються при зіткненні з подразником (дотиковий, смаковий, температурний) -дистантні – аналізатори, рецептори яких реагують на вплив віддалених подразників (слуховий, зоровий, нюховий) Основні властивості аналізаторів, методи їх вивчення. 1) Висока чутливість аналізаторів до дії адекватних подразників Порог відчуття – мінімальна сила подразника, яка здатна викликати відчуття 2) Специфічність аналізаторів – здатність аналізаторів вибірково відповідати на дію адекватного подразника. 3) Адаптація – пристосування до дії адекватного подразника 4) Здатність відтворювати послідовні образи Методи дослідження - спостереження - умовних рефлексів - подразнення складових частин аналізатора - видалення окремих складових частин аналізатора - записування біострумів - гістології та електронної мікроскопії - біохімічних досліджень Роль аналізаторів тварин у пізнанні навколишнього середовища Забезпечують сприйняття різноманітних подразників подразників із середовища. У денних тв-н більше розвинуті органи зору, нічних – органи дотику і «сутінковий зір» Особливості будови і функцій зорового аналізатора Зоровий аналізатор складається з периферичної (очні яблука), провідникової частини і центру Будова ока - білкова ч-на(передня частина прозора- рогівка) - судинна оюолонка переходить у радужну(пігментну. У центрі райдужної об-ки є зіниця) За райдужною об-кою є кришталик, що прикріплюється до війчастого тіла - сітчаста оболонка(сітківка) тут є світлочутливі рецептори ока Захист ока: - повіки - Слізні залози Акомодація – здатність ока ясно бачити предмети , розміщення на різній відстані Особливості будови і функцій слухового аналізатора Слуховий аналізатор складається з периферичної, провідникової частини і центру Вухо. - Зовнішнє (відділене барабанною перетинкою) - вушна раковина (уловлює звук, напрямлює) - зовнішній слуховий прохід - Середнє (розміщується у скроневій кістці) (з’днується з глоткою через слухову трубу) - молоточок - коваделко (регуляція чутливості вуха, передають звукові коливання) - стремінце - Внутрішнє (знаходиться у товщі кам’янистої частини скроневої кістки) - кістковий - перетинчастий лабіринт - переддвер’я - півколові канали(вестибулярний аналізатор) - завитки(слуховий аналізатор) Теорії слуху резонансна теорія слуху Гельмгольца гідродинамічна теорія слуху бекеші Особливості будови і функцій вестибулярного аналізатора має зв’язок з вегетативною нервовою системою Беруть участь зоровий, руховий, шкірний і вестибулярний..аналізатор представленний - переддвер’ям вн вуха(є 2 мішечки круглий та овальний, де знаходяться чутливі рецепторні клітини з волосками) -3 півколові канали – подразник волоскових клітин є зміна тиску ендолімфи - нервом - мозковою частиною Особливості будови і функцій нюхового аналізатора Для нюх аналізатора подразником є газоподібні леткі речовини Нюхові рецептори – біополярні нейрони з видовженими клітинними тілами, оточені опорними клітинами. верхня частина рецепторів виходить на поверхню слизової оболонки і закінчується війками Аксони рецепторних клітин збираються в пучки, утворюючи нюховий тракт, вступають у контакт із нейронами нюхових цибулин і направляються до ядер амонового рогу й до кори великого мозку. Фізіологія нюху. Відчуття запаху виникає в результаті зіткнення молекул летких речовин із нюховими рецепторами. Запахи, що зустрічають частіше: камфорний, гострий, м’ятний, квітковий, мускусний, ефірний та гнильний. Запах – певна концентрація молекул пахучих речовин. Фізична теорія виникнення запахів пов’язана з електромагнітними хвилями Гіпосмія – зниження нюхової чутливост.і Аносмія – втрата. Паросмія – неправильне сприйняття запаху. Особливості будови і функцій смакового аналізатора Відноситься до контактних. 1)Периферична ч-на 2)Провідникова 3)Центральна Сосочки язика: - листоподібні - грибоподібні - жолобоподібні (основа язика) - ниткоподібні середня частина язика не має сосочків – позбавлення смакової чутливості Нервові імпульси збудження від смакових рецепторів передаються чутливими нервовими волокнами підя’з, язиковоглотк, лицевого, блукаючого нервами у довгастий мозок і далі в контрлатеральне ядра таламуса. Центр ще не встановлено Смаки: - солоний - солодкий -гіркий -кислий Особливості будови і функцій шкірного аналізатора Сприйняття зовн подразників. У дермі шкіри є рецептори, подразнення яких викликає тактильні, температурні(тепло,холод), больові відчуття. ТАКТИЛЬНІ подразнення сприймаються тільцями Меркеля, Мейснера, Фатер-Пачіні ХОЛОДОВІ – колбами Краузе ТеПЛОВІ – кистями Руффіні БОЛЬОВІ – вільними нервовими закінченнями Нервові волокна, що передають больові і температурні імпульси входять у сіру речовину спинного мозку. Нервові волокна тактильних рецепторів ідуть до довгастого мозку Кінцевий пункт нервових імпульсів рецепторів шкіри – тім’яна ділянка кори великого мозку. тактильні відчуття – виникають під час деформації шкіри, у процесі дотику до волосків шкіри Фізіологічні основи болю. Адаптаціяорганізму до тактильних і температурних подразників. Температурна чутливість – адекватний подразник – зміна температури шкіри. Температурному аналізатору властива адаптація до дії холоду і тепла. Больова чутливість – рецептори, що сприймають біль нервові закінчення у шкірі, слизових та серозних оболонках. Основна роль у виникненні болю відводиться нагромадженню гістаміну в тканинній рідині, що омиває рецептори Особливості будови і функцій інтерорецепторного аналізатора Збирає подразнення , що виникають у самому організмі Рецептори розміщенні у тканинах вн органів, судинах, м’язах, хрящах, кістках – інтерорецептори. Це складні нервові утворення у вигляді розгалужень, клубочків, бляшок, колб… Збудження інтеро.. не супроводжується явним відчуттям, воно доходить до ЦНС і викликає рефлекторну відповідь. Діляться на -механорецептори -барорецептори -осморецептори -хеморецептори(хім подр) -больові рецептори Будова шкіри Скл з: -Епідерміс(зовн шар) (є чутливі нервові закінчення) представлений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм зороговілий шар – захист шкіри від мех,хім пошкоджень міститься пігмент меланін, який надає забарвлення і поглинає уф промені, синтез вітаміну Д) -Дерма(власне шкіра – сер шар) щільна сполучна тканина є 2 шари -сосочковий – скл з пухкої спол тк-ни і утворює сосочки, які впинаються в епідерміс, кровоносні і лімфатичні судини, нервові волокна і закінчення - сітчастий – еластичні і колагенові волокна, створюють переплетення. Є сальні і потовізалози, волосяні сумки, рецептори. -Підшкірна жирова клітковина(вн шар) Функції шкіри - бар’єр між зовн і вн сер-щем - захист від інфекцій, мех і фіз пошкоджень, і втрати рідини - секреторна – є сальні і потові залози , які виділяють піт і жир - регуляторна - орган почуття (є фізичні рецептори, що сприймають тиск, біль, холод, тепло) - депо - дихальна функція Склад, властивості і значення поту. Регуляція потовиділення. Потові залози прості, трубчасті. Склад поту коня: вода 94% білки 0,7% альбуміни 0,15% глобуліни 0,55% азот, сечовина, зола, аміак, креатинін Потовиділення підтримує сталість осмотичного тиску крові Найбільше виражене у коня і вівці Потовиділення відбувається в клітинах секреторного епітелію потових залоз Регуляція потовиділення. Регулюється симпатичною нервовою системою . Є центральне і рефлекторне потовиділ. Центральне регулюється головним центром потовиділення довгастого мозку. Рефлекторне – відбувається при роботі, зігріванні шкіри та інших різних чутливих подразненнях. Термічне подразнення шкіри впливає на нервові закінчення, які передають збудження по доцентрових нервах до клітин центра потовиділення, а звідти — до потових залоз. Парасимпатичні отрути (пілокарпін) збуджують потовиділення, а атропін припиняє секрецію. Адреналін і симпатин (норадреналін) гальмують потовиділення. Адреналін скорочує гладеньку мускулатуру стінок проток потових залоз і перешкоджає виходу поту. Сальні залози. Їх значення Відсутні лише у носовому дзеркалі, шкірі дійок корови, підошовних м’якушах Розміщення біля стрижнів волосся. Вивідні протоки відкриваються у волосяні сумки. Це залози голокринного типу, тому що секрет утворюється за рахунок розпаду секреторних клітин. Секрет сальних залоз – жир. Сприяє росту волосся(м’яке і блискуче) Діяльність сальних залоз регулюється вегетативною нервовою системою через симпатичні нерви. Роль відіграє гіпофіз Вікові, породні і індивідуальні зміни шкіри у тварин Ріст волосся, його регуляція. волосся: - покривне - довге - дотикове Ріст шерсті залежить від годівлі і віку тварини, сезону року, діяльності НС та залоз вн секреції. Для росту волосся потрібні амінокислоти цистин, метіонін. Линька. ІІ регуляція линяння буває 3ох видів -вікове -сезонне(2 рази) -постійне Линяння складний біологічний процес, на який впливає ряд зовн і вн факторів. Світловий фактор Видалення щит залози – линяння гальмується При линянні змінюється і волосся і шкіра Розділ 6. Фізіологія залоз внутрішньої секреції. Загальна характеристика залоз вн секреції Залози діляться на три групи - зовн секреції – мають вивідні протоки, що відкриваються на шкірі або у порожнину певних органів - вн секреції - які не мають вивідних проток, у низ синтезуються гормони виділяють в кров і лімфу гормони , які розносяться кров’ю по всьому організму і у дуже малих концентраціях впливають на рецептори чутливих до них клітин-мішеней тканин та органів. Залози розміщенні в різних частинах тіла, мають добре кровопостачання та іннервацію, нервові волокна представленні вегетативними безм’якотними волокнами - мішаної секреції – які мають вивідні протоки, а також синтезуються гормони. Ендокринні залози поділяються на 2 групи - власне ендо-нні(щитоподібна, прищитоподібна залози, гіпофіз, наднирники, епіфіз і тимус) - змішаної секреції(підшлункова залоза, сім’яник, яєчники) Нейрони(гіпоталамуса), певні кл-ни органів травної си-ми, нирок.... також виробляють гормони Залози вн секреції ділять на 2 групи - постійні залози(щитоподібна, прищ,гіпоф,наднир, епіф, підшл,сім’я,яє) - тимчасові залози(тимус, жовте тіло) Гормони. Класифікація і властивості гормонів Гормони потрапляють в кров, швидко з’єднуються з певними білками плазми й циркулюють у кров’яному руслі у «зв’язаному стані» класифікація гормонів за хім будовою - гормони білки -гормони пептиди -похідні амінокислот -стероїди за місцем утворення: -гіпофізарні -епіфізарні -горм щиттопод з -горм паращит з -горм наднирн -гормпідшл з -горм сім’ян -яєчників -жовтого тіла за характером вик функцій: -метаболічної дії, які регулюють інтенсивність хім реакцій асиміляції і дисиміляції -морфологічної дії, які регулюють процеси росту і розвитку(г стат залоз, самотропін) -гормони, що регулюють вітворення тварин(статеві г, г жовтого тіла) -етологічні гормони, які регулюють діяльність НС і поведінку тв-н(стат г, г щотопо) Властивості гормонів. - дистантний характер дії - Висока біологічна активність - невеликі розміри молекул гормоні - специфічність дії гормонів - відсутність видової специфічності - короткий час дії - утворюються у невеликих кількостях - швидке руйнування молекул гормонів і виділення продуктів їх розпаду із організму Методи вивчення функцій залоз внутрішньої секреції. 1) Хірург вилучення (екстирпації) 2) Введення екстрактів (витяжок) залози 3) Введення конкретного гормону 4) Пересадка, ендокринної залози 5) Введення мічених гормонів 6) Клінічні спостереження за тв-ю 7) Хім і біохім методи Механізм діїї гормонів. Регуляція діяльності залоз вн секр В клітинах органів-мішеней є рецептори для сприйняття дії окремого гормону. Рецептори для гормонів білкової і поліпепт природи розміщення на клітинних мембранах. Стероїдної природи – у цитоплазмі. Для г щитоподібної з – у ядрі. Гормони-посланці вступають в контакт з рецепторами клітин при цьому утв. Комплекс, який активує циклічні нуклеотиди . Гормони по різному взаємодіє з клітинами-мішенями - мембранний механізм дії (з’єднується із рецептором на кл мембрані ) - мембранно-внутрішньоклітинний механізм дії(діють гормони пепт і білк природи ) - внутрішньоклітинний мех д (стероїдні г) Гіпоталамо-гіпофізарна система.Нейросекрети гіпоталамуса, ліберини статини головний мозок приймає активну участь через гіпоталамус Гіпоталамус і гіпофіз утворюють г-г систему ВОини мають єдину кровоносну систему, і з’єднуються нервовими волокнами У нервових клітинах ядер гіпоталамусу синтезуються гормональні речовини, які поступають у передню долю гіпофізу У ядрах гіпотал виробляються рилізинг-гормони, які стимулюють секрецію тропних гормонів аденогіпофізу --- ліберинии, а ті які пригнічують ---- статини (соматостатин, пролактостатин, меланостатин.) 7 ліберинів (соматоліберин, тиреоліберин, кортиколіберин, пролактоліберин, фолікулоліберин, люліберин, меланоліберин,) і 3 статини Гіпофіз , його значення в орг тварини Гіпофіз – непарна залоза, яка знаходиться у черепній коробці у ямці турецького сідла. З’єднується з гіпоталамусом. Ділиться на 3 частини: -передня(аденогіпофіз) -проміжна(середня) -задня(нейрогіпофіз) Гормони аденогіпофіза (передньої частки) СОМАТОТРОПІН (гормон росту) – простий білок Продукує ацидофільні клітини – соматотропоцити. Гормон здійснює вплив на всі обміни речовин , більше на обмін білків, сприяє відкладанню кальцію і фосфору в кістках При гіпофункції – карликовість При гіпер – гігантизм, акрогемалія ТИРЕОТРОПІН виробляється ацидофільними клітинами аденогіпофізу – тиреотропицитами. За хім будовою – глікопротеїн Ріст, розвиток і діяльність щит залози КОРТИКОТРОПІН за хім буд – поліпептид ріст розвиток і діяльність кори наднирників його утворення підсилюється під час стресу ФОЛІТРОПІН (фолікулостимулюючий гормон) глікопротеїн ЛЮТРОПІН глікопротеїн дозрівання і овуляція фолікулів у яєчника та утворення жовтого тіла Гормони середньої частки гіпофіза. МЕЛАТРОПІН поліпептид синтез підсилюється під час вагітності бере участь у сезонних змінах пігментації шкіри та хутра, а також у механізмах функціонування зорових рецепторів Гормони нейрогіпофіза (задня частка) Має зв’язок з гіпоталамусом ВАЗОПРЕСИН(антидіуретичний гормон) фактор осморегуляторної функції нирок. Зменшує сечовиділення При гіпофункції – нецукровий діабет ОКСИТОЦИН впливає на гладеньку мускулатуру матки та інші органи, стимулює родову діяльність, сприяє виділенню молока Гормони щитоподібної залози Щитоподібна залоза – найбільша енд залоза, на шиї по обидві сторони ТИРЕОЇДИ впливають на різні обмінні процеси, ріст , розвиток гормони щит впливають на ріст і розвиток шкіри та її похідних, прискорюють скорочення серця, частоту дихання ТИРОКСИН і ТРИЙОДТИРОНІН підвищує інтенсивність клітинного метаболізму КАЛЬЦЕТОНІН концентрація іонів кальцію у крові Регуляція функцій щитоподібної залози діяльність регулюється ЦНС і гуморальною Нервова регуляція здійснюється через кору великих півкуль головного мозку , ретикулярну формацію і гіпоталамус, що стимулюють діяльність, посилаючи імпульси симпатичними нервами Гуморальна регуляція відбувається гормонами гпотал і гіпоф В регуляції діяльності щит зал беруть участь такі гормони: тиреоліберин, тиреотропін Паращитоподібні залози, їх гормони . Регуляція функцій немає у риб одна або дві пари, розташовані на поверхні щитопод Паренхіма скл з: -головних – секретуючих -оксифільних кл-н Гіперфункція в крові підвищується вміст кальцію, наступає демінералізація кісток, остеопороз Надниркові залози , особливості будови і функцій парні органи скл з 2ох частин: -кіркова клубочкова пучкова сітчаста -мозкова зони Гормони надниркових залоз відіграють важливу роль у регуляції обмінних процесів, підтриманні гомеостазу, рівня артеріального тиску й забезпечують захисні властивості організму та інші життєво важливі процеси. Під час видалення наднирників життя тварин неможливе без підтримуючо гормональної терапії. Гормони мозкового шару наднирників, їх вплив на функції організму тварини у хромафінних клітинах наднирників виробляються катехоламіни, що утворюються з амінокислоти фенілаланіну, який під дією ферментів перетворюється на НОРАДРЕНАЛІН виробляється клітинами, що мають темне забарвлення має ознаки гормона і медіатора , оскільки виконує фун передавача збудження синаптичних нервових закінчень на ефектор, а також у нейронах ЦНС має судиннозвужуючу дія на переферійні судини норадр перетвор в АДРЕНАЛІН світліші клітини впливає на вуглеводневий обін, посилює розпад глюкогену чинить ліпотичну дію Гормони різних зон кори надниркових залоз Кіркова речовина надниркових залоз. У клітинах клубочкової зони кори надниркових залоз (рис.2) утворюються мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон); пучкової зони − глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон), а в клітинах сітчастої зони − статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон). Мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон) беруть участь у регуляції мінерального обміну (баланс електролітів). АЛЬДОСТЕРОН Його секреція призводить до затримки Nа+, виведення К+ і Н+, збереження об’єму циркулюючої рідини. ГЛЮКОКОРТИКОЇДИ впли вають на обмін вуглеводів, білків, жирів, відкладення глюкогену в печінці. Здатні виявляти протизапальу дію У сітчастій зоні продукуються статеві гормони – аналоги стероїдних гормонів, що виробляються в статевих залозах (сім’яниках і яєчниках). Ці гормони мають значення для розвитку статевих органів у ранньому постнатальному віці й появи вторинних статевих ознак у той період, коли внутрішньосекреторна функція статевих залоз ще незначна. Вони (особливо андрогени) сприяють обміну білків, стимулюючи синтез їх в організмі, впливають на затримку натрію, води, фосфору й кальцію, сприяють кальцифікації кісток, а за надмірного утворення викликають гіпертрофію сальних залоз. Значення гормонів наниркових залоз у захистних реакціях організму тварини , пов’язаних із впливом стресових факторів. Регуляція функції надниркових залоз тварин. Підщлункова залоза орган, який складається з екзокринної та ендокринної частин. У панкреатичних острівцях Лангерганса залозистими клітинами виробляються два основні гормони підшлункової залози: інсулін і глюкагон. Клітини, що синтезують інсулін, − базофільні, їх називають β-(В-)клітинами;клітини, що виробляють глюкагон, – ацидофільні α-(А-)клітини. Існує третій тип клітин – дефінитивні δ-(Д-)клітини, у яких синтезується соматостатин. З екстрактів інкреторної тканини підшлункової залози виділені також гормони: ваготонін, центропнеїн, ліпокаїн, бомбезин. Ваготонін – підвищує тонус ядер блукаючого нерва, активність парасимпатичної нервовї системи, стимулює процес утворення еритроцитів. Центропнеїн – збуджує дихальний центр, підвищує з’єднуваність гемоглобіну з киснем, сприяє розслабленню м’язів бронхів. Ліпокаїн – стимулює мобілізацію жиру із депо, гальмує перехід вуглеводів у жири, попереджує жирове переродження печінки. Основними гормонами підшлункової залози є: інсулін і глюкагон, які є основними гормонами у регуляції обміну вуглеводів. Роль гормонів підшлункової залози в регуляції вуглеводневого і ліпідного обмінів тварин Інсулін − цукрозберігаючий гормон організму. Молекула інсуліну складається з двох амінокислотних ланцюгів – А і В У крові інсулін міститься у двох формах: вільній і зв’язаній з білками. Рецептори для інсуліну локалізовані у плазматичних мембранах багатьох клітин. Головними органами – мішенями для інсуліну є клітини м'язів, печінки, жирової тканини. Інсулін впливає на проникність глюкози в мембрани клітин міокарду та скелетних м’язів. Для надходження глюкози в клітини головного мозку інсулін не потрібен. Але він необхідний для проходження амінокислот крізь гематоенцефалічний бар’єр. Інсулін стимулює синтез глікогену в печінці, уповільнює процес глюконеогенезу (утворення глюкози з амінокислот), впливає на обмін ліпідів, підсилюючи здатність жирової тканини й печінки до накопичення їх у формі тригліцеридів. Гормони тимуса їх функції в організмі тварини Тимус – основний орган імунітету. Він забезпечує захист організму від всього генетично чужорідного: мікробів, вірусів, чужих клітин або генетично змінених власних клітин. Епітеліальні клітини тимуса синтезують декілька пептидних гормонів, основними із яких є: тимулін, α- і β-тимозин, тимопоетин, інсуліноподібний фактор, кальцитоніноподібний фактор, фактор росту. пептидні гормони беруть участь у регуляції росту, розвитку і функціонування імунної систем орг в регуляції інтенсивності розмноження і дозрівання Т- Ендокринна функція сім’яників та яєчників Ендокринна функція гонад полягає у виробленні чоловічих і жіночих статевих гормонів. Гормони, потрапляючи безпосередньо в кров, забезпечують статеве дозрівання організму, тобто перетворення його в особину, здатну запліднювати (самець) або бути заплідненою (самка), визначають усі процеси, що пов’язані з відтворювальною функцією тварин. Цю роль статеві гормони виконують завдяки регулюючому впливу на статеве диференціювання, обмін речовин, статеву поведінку тварин, розвиток первинних і вторинних статевих ознак. Чоловічі статеві гормони – андрогени (від грец. andros – чоловік), виробляються інтерстиціальними клітинами Лейдига в сім’яниках із холестеролу. За хімічною будовою андрогени стероїди. Синтез гормонів починається в період статевого дозрівання під впливом лютеїнізуючого гормону (ЛГ) аденогіпофіза. Розвиток звивистих канальців у сім’яниках стимулюється фолікулостимулюючих гормон гіпофізу (ФСГ). До жіночих статевих гормонів належать: естрадіол, естрон та естріол. Усі вони подібно впливають на організм самки, але найбільш активним є естрадіол. Ці гормони знаходяться в крові як у вільному стані, так і в сполуках з білком; інактивуються і руйнуються в печінці. Естрогени та їх метаболіти екскретуються із організму самок із сечею. Естрогени у дорослих самок виробляється постійно. У статевонезрілих самок естрогени стимулюють ріст яйцепроводів, матки, піхви, молочних залоз, розвиток сосків, викликають гіперемію і проліферативні процеси в слизовій оболонці матки, піхви та яйцепроводах. Простагладини, їх функції в орг тварини Простагландини – біологічно активні речовини, які були виділені з передміхурової залози й сперми тварин і людини. Надалі було встановлено, що простагландини (ПГ) утворюються в усіх тканинах тварин, надаючи місцеву дію на клітини. Простагландини синтезуються з поліненасичених жирних кислот (лінолевої, ліноленової і арахідонової). В даний час відомо понад двадцять різних простагландинів. У різних органах і тканинах синтезуються різні простагландини, які відрізняються положенням гідроксильних і кетогруп, а також кількістю подвійних зв’язків у молекулі. Найбільш багато простагландинами сперма і передміхурова залоза. Знайдені вони також в селезінці, наднирниках, яєчниках, сім’яниках, жировій тканині, плаценті, пупковому канатику, травній системі і тд. Простагландини відносяться до гормонів місцевої дії. Після синтезу вони надходять із клітин у міжклітинне середовище і реалізують свої функції, взаємодіючи із специфічними рецепторами мембран клітин-мішеней. Простагландини приймають активну участь в регуляції скорочувальної функції гладеньких м'язових волокн травної системи, матки, сечопроводів, а також м’язових волокон міокарда, в регуляції шлункової секреції. Крім цього відмічено, що простагландини приймають участь в регуляції процесу згортання крові, температурного гомеостазу, обміну кальцію, жирів, вуглеводів і білків, а також у регуляції функціонування цілого рядку залоз внутрішньої секреції (наднирники, гіпофіз, щитоподібна залоза, підшлункова залоза, сім’яники, яєчники, жовте тіло) і в процесах запліднення. Перший простагландин було синтезовано у 1966 році. Синтетичні простагландини (естрофан, клатропрост, дінапрост та інші) − використовують для корекції статевих циклів у самок різних видів домашніх тварин. Застосування гормонів і гормональних препаратів у тваринництві і вет мед |