Теорії СХВ. СХВ. Теорії розвитку синдрому хронічної втоми
 Скачать 19.68 Kb.
|
|
Синдром хронічної втоми (СХВ) - це гетерогенний симптомокомплекс маловідомої етіології, головною ознакою якого є постійна виражена втома, що знижує фізичну активність більше ніж на 50% упродовж не менше 6 міс та не зникає після відпочинку. У зв'язку з тим, що розвиток синдрому хронічної втоми тісно пов'язаний з істотними порушеннями функціонування імунної системи та ЦНС, це захворювання отримало нову назву - "синдром хронічної втоми і імунної дисфункції". Теорії розвитку синдрому хронічної втоми Інфекційна теорія: Серед кандидатів на причину розвитку СХВ є віруси, а саме вірус Епстайна-Барр, вірус герпесу 6-го типу, вірус Коксакі групи В, Т-клітинно-лімфотропний вірус II типу, вірус гепатиту С, ентеровіруси, ретровіруси. Це мультифакторальний розлад нейроімунних механізмів, який проявляється у генетично схильних осіб у результаті активації інфекційними агентами імунної системи та дисрегуляції ЦНС, переважно її скронево-лімбічної ділянки. Лімбічна система не тільки бере участь у регуляції активності вегетативних функцій, але значною мірою визначає «профіль» індивіда, а саме його загальний емоційно-поведінковий фон, працездатність та пам'ять, забезпечуючи тісний функціональний взаємозв'язок соматичної та вегетативної нервових систем. Провідне значення порушень з боку імунної системи підтверджується різноманітними змінами показників імунітету та частим розвитком різноманітних алергічних реакцій у цій категорії пацієнтів. Стрес-теорія: Психічні травми в дитинстві (насильство над дитиною, жорстоке поводження, нехтування і т.д.) вважають важливим фактором ризику розвитку синдрому хронічної втоми. Стрес в ранній період життя під час критичного періоду посиленої пластичності головного мозку постійно впливає на ділянки мозку, які залучені в когнітивно-емоційні процеси і регулюють ендокринну, вегетативну і імунну системи. Існують експериментальні і клінічні дані про те, що перенесені в молодому віці психотравмирующие події призводять до тривалого порушення роботи гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи і більш вираженої реакції на стрес. Втім дитячі психотравми присутні в анамнезі далеко не всіх пацієнтів з синдромом хронічної втоми. Ймовірно, даний механізм може відігравати провідну роль в патогенезі тільки певної групи хворих синдромом хронічної втоми. Всебічні дослідження нейроендокринного статусу при синдромі хронічної втоми виявили значущі зміни в діяльності гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи, що підтверджує порушення фізіологічного відповіді на стрес. У третини пацієнтів з синдромом хронічної втоми виявляють гіпокортицизм, який, ймовірно, має центральне походження. Заслуговує уваги і виявлення в сім'ях хворих на синдром хронічної втоми мутації, що порушує продукцію білка, необхідного для транспорту кортизолу в крові. У жінок, які страждають синдромом хронічної втоми, знижений ранковий пік кортизолу в порівнянні зі здоровими жінками. Ці статеві відмінності циркадного ритму вироблення кортизолу можуть пояснити більш високий ризик розвитку синдрому хронічної втоми у жінок. Низький рівень кортизолу призводить до дизінгібування імунних медіаторів і визначає відповідь на стрес надсегментарних відділів вегетативної нервової системи, що в свою чергу викликає стомлюваність, больові феномени, когнітивні порушення і афективні симптоми. Прийом агоністів серотоніну у пацієнтів з синдромом хронічної втоми призводить до більшого підвищення рівня пролактину плазми в порівнянні зі здоровими особами. В даний час порушення функціонування гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи, гормональний відповідь на стрес і особливості нейротрансмітерних ефектів серотоніну є найбільш відтвореними змінами, виявленими у пацієнтів з синдромом хронічної втоми. Теорія вегетативної дисфункції: Однією з причин хронічної втоми може бути порушення підтримки артеріального тиску в вертикальному положенні. Можливо, окрема підгрупа пацієнтів з синдромом хронічної втоми має ортостатичну інтолерантність (тобто симптоми церебральної гіпоперфузії, які виникають в вертикальному положенні і асоційовані з симпатичної активацією). Постуральну тахікардію, асоційовану з ортостатичної інтолерантності, досить часто спостерігають у індивідів з синдромом хронічної втоми. Патогенез синдрому постуральної тахікардії залишається нез'ясованим, припускають роль дисфункції барорецепторів, підвищену чутливість альфа- і бета-блокаторів, патологічні зміни в венозної системі, порушення обміну норадреналіну. Взаємозв`язок фізичного навантаження та імунної дисфункції: Попередні дослідження показали, що у пацієнтів із синдромом хронічної втоми (СХВ) спостерігається аномальна реакція на фізичне навантаження та загострення симптомів після фізичної активності. Деякі з основних висновків полягали у зменшенні пікового поглинання кисню та зниження пікової частоти серцевих скорочень, а отже й більш ранньому виснаженню та прискореному гліколізі зі збільшенням вироблення лактату. Важливо, що загострення симптомів після фізичного навантаження спостерігається лише у людей з СХВ, а не при інших розладах, пов’язаних із втомою, наприклад таких як депресія, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак або розсіяний склероз. Інтерферони типу I запускають активацію 2', 5'-олігоаденілат (2-5A) синтетази/рибонуклеази L та індукують експресію дволанцюгової РНК-залежної протеїнкінази R (ПКR). Фермент ПКR і система 2-5A син-тетаза/РНКаза L відповідають за інгібування трансляції у відповідь на вірусну інфекцію. У науковій літературі докладно повідомлялося про дерегуляцію шляху 2-5A-синтетази/РНКази L у пацієнтів із СХВ. Еластаза-1 і кальпаїн здатні ініціювати високомолекулярний протеоліз РНКази L (83 кДа), генеруючи два основних фрагменти з молекулярною масою 37 (урізана низькомолекулярна РНКаза L) і 30 кДа відповідно. Експериментальні дані вказують на активацію ферменту ПКR паралельно протеолізу РНКази L 83 кДа у пацієнтів з СХВ. Активація ПКR призводить до фосфорилювання інгібітора NF (ядерного фактора)-kJ3 (IkB) і подальшої активації NF-kB, що, у свою чергу, викликає індукційну експресію синтетази оксиду азоту. Синтетаза оксиду азоту генерує підвищене вироблення NO моноцитами і макрофагами. NO опосередковує життєво важливі фізіологічні функції, такі як нейротрансмісія, клітинно-опосередковані імунні відповіді (сильна антимікробна та протипухлинна активність) і вазодилатація. Однак надмірне та стійке виробництво NO завдає шкоди функціям організму. Підвищений рівень NO був задокументований у пацієнтів із СХВ. Підвищення рівні NO і, як наслідок, вазодилатація можуть обмежити пацієнтів із СХВ у збільшенні кровотоку під час фізичних навантажень і навіть можуть викликати або посилити гіпотензію після тренування. Пацієнти з СХВ та ознаками дерегуляції 2', 5'-олігоаденілату (2-5А) синтетази/РНКази L, мають нижчі значення пікового поглинання кисню, ніж пацієнти з СХВ без внутрішньоклітинної імунної дерегуляції, що свідчить про зв'язок між імунопатологією та фізичними навантаженнями при синдромі хронічної втоми (СХВ). |