мсбз. З метою вироблення одноманітних підходів до кваліфікації правопорушень такої категорії держави укладають спеціальні конвенції або групу конвенцій
 Скачать 113.8 Kb.
|
|
З метою вироблення одноманітних підходів до кваліфікації правопорушень такої категорії держави укладають спеціальні конвенції або групу конвенцій. У цих міжнародно-правових актах надається кваліфікація злочинів міжнародного характеру, наприклад, міжнародного тероризму, розкрадання ядерного матеріалу, незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, фальшивомонетництва, рабства, работоргівлі, торгівлі жінками і дітьми. Нині діє група універсальних конвенцій щодо боротьби з міжнародним тероризмом у конкретних сферах: Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 p.; Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р.; Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі 1988 р.; Конвенція про захист персоналу ООН і пов'язаного з ним персоналу 1994 р. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1997 р. була прийнята Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом; резолюцією ГА ООН від 9 грудня 1999 р. прийнята Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму; резолюцією Генеральної Асамблеї від 13 квітня 2005 р. прийнята Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму. Одна з небезпечних форм прояву міжнародного тероризму - захоплення заручників, тобто захоплення або утримання будь-якою особою (особами) іншої особи (осіб), що супроводжується загрозою вбити, завдати ушкодження або продовжувати утримувати заручника (заручників) з метою примусити третю сторону (державу, міжнародну організацію, юридичну або фізичну особу) вчинити будь-який акт або утриматися рід його вчинення як пряму або непряму умову для звільнення заручника (заручників). У 1979 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про боротьбу із захопленням заручників. Згідно з Конвенцією злочином також визнається спроба захоплення заручників і участь у захопленні як спільника. Держави-учасниці за вказані злочини з урахуванням їх тяжкого характеру повинні передбачати у своєму кримінальному законодавстві відповідні покарання. 2 питання Загальновизнаним центром координації діяльності держав і міжнародних організацій у галузі протидії злочинності є Організація Об’єднаних Націй (ООН), статутним обов´язком якої є вирішення проблем соціального та гуманітарного характеру. Це досягається шляхом установлення єдиних стандартів і норм у цій галузі міждержавного співробітництва, ухвалення уніфікованих конвенцій, типових договорів, інших міжнародно-правових актів та правил поводження з правопорушниками. У даній сфері здійснюють свою діяльність головні, допоміжні органи ООН і більшість її спеціалізованих установ. Так, Генеральна Асамблея ООН за допомогою Комісії міжнародного права готує і приймає конвенції з протидії окремим видам злочинів, рекомендації з координації заходів запобігання актам міжнародного тероризму, незаконного обігу наркотиків, корупції, кіберзлочинності, легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, тощо. Відповідно до статуту ООН Генеральна Асамблея розглядає доповіді Г енерального Секретаря, які стосуються проблем запобігання злочинності, боротьби з нею і поводження з правопорушниками. На засіданнях Ради Безпеки ООН розглядаються питання щодо вчинення актів тероризму і агресії. У разі необхідності Рада передає ці питання в Комісію по розслідуванню. З усіх питань Рада виносить резолюції, положення яких обов´язкові для держав. Економічна і Соціальна Рада ООН визначає стратегію і тактику міжнародного співробітництва ООН у галузі протидії злочинності: приймає рішення про створення відповідних міжнародних органів; визначає їх статус, регламент, напрямки діяльності; скликає сесії і конференції; схвалює довго-, середньо- та короткострокові програми діяльності ООН у протидії злочинності; готує для Генеральної Асамблеї ООН рекомендації, проєкти міжнародних договорів з конкретних питань протидії злочинності. Економічна і Соціальна Рада ООН складається з численних комісій, що спеціалізуються на конкретних напрямках протидії злочинності, та науково- дослідних установ. Спеціалізовані установи ООН беруть участь у протидії злочинності в межах своїх статутних завдань. Наприклад, Міжнародна організація праці (МОП) в ухвалених конвенціях рекомендує державам і профспілкам вести боротьбу з примусовою працею та іншими злочинами проти трудових прав людини; Всесвітня організація охорони здоров´я (ВООЗ) постійно займається питаннями профілактики правопорушень, пов´язаних з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів і психотропних речовин; з ініціативи Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) були розроблені і ухвалені конвенції з протидії злочинам проти цивільної авіації і ведеться велика організаційна робота щодо запобігання їм; Організація Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) організовує співробітництво держав у протидії викраденню і знищенню культурних цінностей; Міжнародна морська організація (ІМО) в межах Конвенції ООН з морського права 1982 р. координує роботу з протидії злочинів, що вчиняються у відкритому морі, тощо. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/46/152 «Створення ефективної програми ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя» від 18.12.1991 р. була проведена корінна реорганізація діяльності організації в розглянутій сфері, зокрема заснована Програма ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя (ПЗЗКП) (United Nations Programme on Crime Prevention and Criminal Justice (UNODC), яка значно зміцнила можливості світової спільноти в протидії злочинності як глобальній небезпеці. Постійним органом, який відповідає за реалізацію Програми, є її Секретаріат, який розміщується у складі Відділення ООН у м. Відень, (Австрія). Україна бере участь у здійсненні Програми від часу її ухвалення. Завданням Програми є надання допомоги у вирішенні питань міжнародного співтовариства у галузі протидії злочинності, а також надання своєчасної практичної допомоги державам у вирішенні проблем протидії як національній, так і транснаціональній злочинності. Загальні цілі Програми полягають у такому: - запобігання злочинності всередині держав, у тому числі транснаціональній злочинності; - протидія злочинності як на національному, так і на міжнародному рівні; - активація регіонального і глобального співробітництва у протидії злочинності; - об´єднання зусиль держав-членів ООН у запобіганні транснаціональній злочинності й боротьбі з нею; - здійснення ефективного правосуддя за належній повазі прав і свобод людини; - сприяння дотриманню найвищих стандартів справедливості, гуманності, правосуддя і професійної поведінки. Програма ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя поєднує діяльність Комісії із запобігання злочинності і кримінального правосуддя, Конгресів ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками, Інститутів ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками, мережі призначуваних урядами Національних кореспондентів із запобігання злочинності і кримінального правосуддя й Інформаційної мережі з питань злочинності та правосуддя. питання 4 Міжнародна організація кримінальної поліції, Інтерпо́л (фр. Organisation Internationale de Police Criminelle, OIPC, англ. International Criminal Police Organization, ICPO) — міжнародна організація, що займається пошуком певного об’єкту, людини, сприяє пошукам поліції. Заснована як англ. International Criminal Police Commission в 1923, а з 1956 використовується поточна назва. До складу входять 194 країни світу, які фінансують організацію на суму $59 мільйонів шляхом щорічних внесків; За розміром друга міжнародна міжурядова організація після ООН. Штабквартира розташована в Ліоні, Франція. Самі працівники Інтерполу не можуть безпосередньо виконувати поліцейські функції (права заарештовувати чи носити та застосовувати свою чи табельну зброю) на території країн-членів організації. Вони займаються лише координацією сил, щоб правоохоронці з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддя, законодавства, мовний бар'єр. Структура[ред. | ред. код] До структури Інтерполу входять: Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат та Національні центральні бюро (НЦБ). Робочими мовами Інтерполу є англійська, французька, арабська та іспанська. З 1946 року офіційний друкований орган — часопис «International Criminal Police Review». Місцезнаходження постійно діючих центральних органів Інтерполу, з 1989 року — Ліон, Франція. Генеральна Асамблея[ред. | ред. код] Генеральна Асамблея є вищим органом Інтерполу, вона збирається щорічно. Генеральна Асамблея складається з делегатів, призначених державами-членами Інтерполу. Головує на Генеральній Асамблеї президент Інтерполу. Право голосу на сесіях Генеральної Асамблеї має тільки один делегат від кожної країни. Рішення приймаються більшістю голосів, за винятком тих, де необхідно 2/3 голосів. Головними функціями Генеральної Асамблеї є: визначення принципів діяльності та загальних засобів, які повинні сприяти виконанню цілей організації; прийняття рішень та надання рекомендацій членам організації з питань, що входять до її компетенції; визначення фінансової політики організації; розгляд та схвалення угод з іншими організаціями. Генеральний секретаріат[ред. | ред. код] Поточна робота покладена на постійно діючий Генеральний секретаріат, керує яким Генеральний секретар Юрген Сток. Виконавчий комітет[ред. | ред. код] Тричі на рік збирається дорадчий орган Інтерполу — Виконавчий комітет, який обирається Генеральною асамблеєю у складі з 13 осіб. Основні функції Виконкому — контроль за роботою Генерального секретаря та виконанням рішень Генеральної асамблеї, а також підготовка програм роботи організації та винесення їх на розгляд Генеральної асамблеї. Національні центральні бюро[ред. | ред. код] У кожній з країн, що входять в Інтерпол, у структурі національних правоохоронних органів створені Національні центральні бюро (НЦБ), що є органами по взаємодії національних правоохоронних органів з НЦБ Інтерполу інших країн і Генеральним секретаріатом Інтерполу. Завдання[ред. | ред. код] Основним завданням є координація зусиль окремих країн і проведення єдиної політики в галузі боротьби із загальнокримінальною злочинністю. Серед інших основних завдань можна відзначити координацію міжнародного розшуку, а також боротьбу з: торгівлею людьми, організованими злочинними співтовариствами, контрабандою наркотиків, злочинами у сфері економіки та високих технологій, фальшуванням, підробкою цінних паперів та дитячою порнографією. Останнім часом велика увага приділяється громадській безпеці та боротьбі з тероризмом. |