Аферентна інервація. аферентна інервація. Засоби, що впливають на аферентну іннервацію
 Скачать 95 Kb.
|
|
ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПЕРИФЕРИЧНУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА АФЕРЕНТНУ ІННЕРВАЦІЮЗасоби, що впливають на аферентну іннервацію, поділяють на дві основні групи. 1 Засоби, що зменшують чутливість нервових закінчень і порушують провідність аферентних нервів: - місцевоанестезувальні засоби; - в`яжучі засоби; - адсорбівні засоби; - обволікаючі засоби; - зм`якшувальні засоби. 2 Засоби, що стимулюють закінчення аферентних нервів: - подразнювальні засоби; - гіркоти; - блювотні засоби; - відхаркувальні засоби; - послаблювальні засоби. МІСЦЕВОАНЕСТЕЗУВАЛЬНІ ЗАСОБИ Місцеві анестетики – це речовини, які блокують збудливість чутливих нервових закінчень і проведення імпульсів по нервових волокнах на місці застосування. При цьому відбувається втрата больової чутливості. У великих концентраціях препарати також пригнічують температурну та інші види чутливості. В останню чергу пригнічуються реакція на дотик і тиск. Механізм дії місцевих анестетиків пов`язаний із блокуванням потенціалзалежних натрієвих каналів, що, у свою чергу, гальмує формування потенціалу дії і його проведення. Вважають, що місцевий анестетик блокує натрієві канали з внутрішнього боку мембрани. При цьому молекула місцевого анестетика, зв`язуючись зі специфічними рецепторами натрієвого каналу, конкурентно витісняє кальцій, який бере участь у регуляції проникності мембрани для натрію. Це викликає гальмування кальційзалежних фосфоліпаз і АТФази, зниження концентрації продуктів фосфоліпазної активності (жирних кислот і лізоформ). При цьому змінюються структура і функція натрієвого каналу. Місцеві анестетики блокують не лише натрієву і кальцієву, але також і калієву проникність. Розрізняють кілька видів місцевої анестезії: поверхнева, провідникова, інфільтраційна та спинномозкова. Поверхнева (термінальна) анестезія забезпечує втрату больової чутливості слизовими оболонками при нанесенні на них мазей або розчинів. Цей вид анестезії широко використовується в офтальмології, оториноларингології, урології, при опіках та ін. Провідникова (регіональна) анестезія розвивається в результаті блокування анестетиком великого нервового стовбура. При цьому втрачається больова чутливість в області, яку іннервує даний нерв. Така анестезія часто використовується в стоматології, хірургії, терапії. Інфільтраційна анестезія – це результат просочення тканин розчином анестетика. Така анестезія широко використовується у хірургічній практиці. Спинномозкова анестезія досягається введенням анестетика у субарахноїдальний простір, унаслідок чого порушується передача збудження у чутливих корінцях спинного мозку. Спинномозкова анестезія застосовується при операціях на нижніх кінцівках і органах малого таза. Для кожного виду анестезії існують препарати вибору, які відрізняються між собою здатністю проникати через слизові оболонки, силою та тривалістю ефекту, токсичністю. Класифікація місцевих анестетиків щодо застосування для різних видів анестезії: 1 Засоби, які застосовують для поверхневої анестезії: кокаїн, дикаїн, анестезин, піромекаїн. 2 Засоби, які застосовують переважно для інфільтраційної та провідникової анестезії: новокаїн, тримекаїн, бупівакаїн, артикаїн (ультракаїн). 3 Засоби, які застосовують для всіх видів анестезії: лідокаїн (ксикаїн). Існує ряд вимог до місцевих анестетиків. А саме: препарати повинні мати високу вибірковість дії; не проявляти негативного впливу на оточуючі тканини; мати короткий латентний період, високу ефективність, певну (необхідну для даного оперативного втручання чи процедури) тривалість дії. Бажано також, щоб препарати звужували кровоносні судини або принаймні не розширювали їх (звуження судин подовжує тривалість дії анестетика). Резорбтивні ефекти місцевих анестетиків досить різнобічні. Найбільш яскраво вони проявляються при внутрішньовенному введенні препаратів або при всмоктуванні у системний кровотік великої кількості анестетика. Так, при повільному внутрішньовенному введенні новокаїну можна спостерігати пряму дію анестетика на центральну нервову систему. При цьому пацієнт відмічає незвичайне відчуття втрати власної ваги, а потім розвивається пригнічення центральної нервової системи, аналгезія, пізніше – «новокаїновий» сон, і нарешті – наркоз. Найбільш виражене пригнічення відмічається в ділянках полісинаптичних шляхів спинного мозку, висхідної активуючої системи головного мозку і кори великих півкуль. Поряд із центральними ефектами спостерігаються і периферичні. Препарат пригнічує судинно-тканинні інтерорецептори, блокує ганглії вегетативної нервової системи. У результаті розвивається спазмолі-тичний ефект. Новокаїн пригнічує проведення імпульсів по провідній системі серця, знижує частоту серцевих скорочень, виявляє протиаритмічну дію. Описані ефекти більшою або меншою мірою притаманні всім місцевим анестетикам. Бупівакаїн характеризується більш вираженою кардіотоксичною дією. За хімічною будовою місцеві анестетики можна розподілити на 3 групи: похідні ефірів бензойної кислоти та аміноспиртів – кокаїн; похідні ефірів пара-амінобензойної кислоти – новокаїн, дикаїн, анестезин; заміщені аміди ацетаніліду – лідокаїн, тримекаїн, піромекаїн, бупівакаїн (ультракаїн). Таблиця 1. - Порівняльна характеристика місцевих анестетиків
* - у високих концентраціях (вище 10-20%) новокаїн викликає анестезію рогівки, але при цьому пошкоджує епітелій; ** - для інфільтраційної і провідникової анестезії дикаїн не використовується. Похідні ефірів бензойної кислоти та аміноспиртів Кокаїн – перший місцевий анестетик, який використовувався в медицині. Зараз його застосування обмежене через високу токсичність. Кокаїн проявляє місцевоанестезувальну дію при нанесенні на слизові оболонки. Частіше за все він застосовувався в очній практиці. Окрім вираженої анестезувальної дії, яка триває близько 1 години, кокаїн звужує судини склери і розширює зіницю. Внутрішньоочний тиск знижується. Ці ефекти зумовлені непрямою адреноміметичною дією кокаїну. Тривале застосування кокаїну супроводжується злущуванням епітелію рогівки і появою її виразок. При резорбтивній дії кокаїн стимулює центральну нервову систему. При цьому зникає відчуття втоми, голоду, розвиваються психомоторне збудження, ейфорія. Кокаїн стимулює центри довгастого мозку (дихальний, судиноруховий, блювотний). Крім того, його резорбтивна дія може спричинити судоми. Розвиваються також тахікардія і гіпертензія. Якщо доза велика, збудження центральної нервової системи змінюється її пригніченням. Смерть настає від пригнічення життєво важливих центрів довгастого мозку (в першу чергу – центру дихання). При передозуванні кокаїну пацієнту призначають сибазон або барбітурати (тіопентал, гексенал), адреноблокатори. При хронічному застосуванні кокаїну розвивається лікарська залежність – кокаїнізм. У цьому разі різка відміна препарату викликає тяжкий психічний стан. До кокаїну розвивається психічна, а не фізична залежність. Звикання до кокаїну не розвивається або воно виражене в незначному ступені. У зв`язку із високою токсичністю і здатністю викликати лікарську залежність кокаїн у медичній практиці зараз не застосовують. Похідні ефірів параамінобензойної кислоти Дикаїн – місцевий анестетик, який використовується тільки для поверхневої анестезії. Препарат у 10 разів сильніший за кокаїн, але в 2-5 разів більш токсичний. Застосовують його у вигляді 0,25% - 1% розчин для анестезії слизової ока при видаленні сторонніх тіл, перед вимірюванням внутрішньо очного тиску. В ЛОР практиці використовують для видалення поліпів у носі. При цьому ніс змащуємо тампоном, просякнутим розчином. Дикаїн не розширює зіниці, не впливає на внутрішньоочний тиск, але він розширює судини, тому його доцільно комбінувати з адреналіном. Дикаїн добре всмоктується зі слизових оболонок, тому може викликати деякі токсичні ефекти при місцевому застосуванні та смерть пацієнта при передозуванні. Анестезин погано розчиняється у воді, тому використовується у вигляді присипок, мазей, паст, супозиторіїв, таблеток і порошків для приймання всередину (при болях у шлунку), а також при кінетозах, для знеболювання ран та виразок (порошок, таблетки по 0,3г., 5% мазь). Новокаїн у медицині використовують для провідникової та інфільтраційної анестезії. Тривалість інфільтраційної анестезії близько 0,5-1 години. Препарат низькотоксичний. Гідролізується новокаїн в основному псевдохолінестеразою і виводиться через нирки у вигляді кон`югатів з гліцином і глюкуроновою кислотою. Для термінальної анестезії використовують новокаїн дуже рідко, оскільки препарат погано проходить через слизові оболонки. Новокаїн не змінює тонусу судин або дещо знижує його, тому до розчину новокаїну додають адреналін. Тривалість анестезії при цьому збільшується до 1,5-2 годин. Основними метаболітами новокаїну є діетиламіноетанол і параамінобензойна кислота, остання є конкурентним антагоністом сульфаніламідних препаратів. Випуск: ампули по 1, 2, 5, 10 і 20 мл 0,25% і 0,5% розчинів, по 1, 2, 5 і 10 мл 1% і 2% розчинів, у флаконах по 200 і 400мл 0,25% і 0,5%; у вигляді мазі 5% і 10% та в свічках по 0,1г. Заміщені аміди ацетаніліду Лідокаїн (ксикаїн) використовується для поверхневої, інфільтраційної, перидуральної, субарахноїдальної та інших видів анестезії. За активністю препарат у 2,5 раза сильніше новокаїну і діє удвічі довше (до 2-4 годин). Токсичність приблизно однакова або дещо вища, ніж у новокаїну. Лідокаїн не проявляє подразнювальної дії. Доцільно комбінувати лідокаїн з адреналіном, оскільки це дозволяє зменшити токсичність і продовжити дію анестетика. При передозуванні лідокаїну спостерігаються ті самі симптоми, що і при передозуванні новокаїну. Лідокаїн не є похідним параамінобензойної кислоти, тому його метаболіти є неконкурентними антагоністами сульфаніламідів, тому його можна використовувати при лікуванні сульфаніламідами. Лідокаїн (або тримекаїн) можуть використовуватися при непереносимості похідних параамінобензойної кислоти. Крім того, лідокаїн є препаратом вибору для невідкладної допомоги при шлуночкових екстрасистоліях. Тримекаїн – препарат, який у 2-3 рази активніший за новокаїн, але і в стільки разів токсичніший. Препарат спричиняє швидку, глибоку і тривалу анестезію (близько 2-4 годин). Використовується для провідникової та інфільтраційної анестезії. При резорбтивній дії проявляє седативний, снодійний, протиаритмічний і протисудомний ефекти. При застосуванні тримекаїну для інфільтраційної та провідникової анестезії жодних змін з боку серцево-судинної системи і дихання не спостерігається. При передозуванні можливі клонічні судоми. Бупівакаїну гідрохлорид (маркаїн) – високоактивний місцевий анестетик тривалої дії. Використовують препарат для провідникової і інфільтраційної анестезії. Ефект розвивається через 5-10 хвилин і триває до 7-14 годин, а іноді – до 24 годин і більше. При передозуванні можливі судоми, пригнічення серцевої діяльності. Ультракаїн – препарат зі швидким розвитком ефекту і значною тривалістю дії. Використовують ультракаїн для інфільтраційної, провідникової, субарахноїдальної (спинномозкової) і люмбальної анестезії. Препарат низькотоксичний. Ультракаїн використовують у стоматологічній практиці у поєднанні з адреналіном. При застосуванні препарату можливі такі побічні ефекти, як головний біль, двоїння в очах, алергічні реакції. При комбінуванні місцевих анестетиків зі снодійними, засобами для наркозу, антипсихотичними засобами наркотичними анальгетиками анестезувальний ефект посилюється, а комбінування зі стимуляторами центральної нервової системи послаблює даний ефект. Місцева анестезія показана для : виконання оперативних втручань в ослаблених, виснажених хворих, в осіб похилого і старечого віку. При наявності дихальної та серцево-судинної недостатності. При проведенні короткочасних невеликих операцій. Протипокази: Діти до 10 років. У хворих з підвищеною нервово-психічною збудливістю. При наявності сенсибілізації до препаратів. При екстрених операціях, які пов’язані з гострою крововтратою. Побічні дії: Зниження артеріального тиску Порушення серцевого ритму Зупинка серця Пригнічення ЦНС Запаморочення Пригнічення дихання Судомами При їх виникненні хворому вводять: Судиннозвужуючі (норадреналін, адреналін) Проти судомні (тіопентал-натрій, сибазон) У разі необхідності – проводять штучне дихання, масаж серця. Використовувати найменшу можливу кількість препарату. В`ЯЖУЧІ ЗАСОБИ До в`яжучих засобів відносять засоби, які здані коагулювати білки на поверхні слизових оболонок (ексудат, слиз), в ділянках ран і виразок. Коагульовані білки створюють захисну плівку на поверхні слизової оболонки чи пошкодженої шкіри, перешкоджають дії подразнювальних і пошкоджувальних факторів, а також перешкоджають всмоктуванню отрут та інших речовин. Поверхня слизової, яка частіше за все має складчасту структуру, при дії в`яжучих засобів зменшується – «стягується», дрібні судини механічно звужуються. Можливий розвиток дубильного ефекту – підслизовий білковий шар віддає воду, ущільнюється, зменшується проникність мембран. Все це супроводжується пригніченням запального процесу. Класифікація в`яжучих засобів 1 Неорганічні в`яжучі засоби. Це препарати деяких солей металів у вигляді слабких розчинів, порошків та ін. лікарських форм: - вісмуту нітрат основний; - свинцю ацетат; - міді сульфат; - цинку сульфат; - квасці; - срібла нітрат та ін. 2 Органічні в`яжучі засоби: - танін; - настої, відвари, настойки та екстракти із кори дуба, листя шавлії, суцвіть ромашки, трави звіробою і череди, кореневища аїру, змійовика, супліддя вільхи, плодів черемхи, чорниці та ін. Неорганічні в`яжучі засоби взаємодіють з білками і утворюють альбумінати, причому щільність останніх залежить від металу, що входить до складу солі. Залежно від цього метали розміщені в так званий ряд Шмідеберга: Al – Pb –... – Fe – Cu – Zn –... – Ag – Hg Метали, розміщені на початку ряду,0 утворюють найбільш щільні альбумінати, а метали в кінці ряду утворюють «пухкі» альбумінати. Органічні в`яжучі засоби утворюють з білками нерозчинні альбумінати, які не дисоціюють. Через це дія органічних засобів обмежується лише поверхневою коагуляцією білків і поширюється на більш глибокі тканини. Танін – це галодубильна кислота, яку отримують із чорнильних горішків (нарости на молодих пагонах малоазійського дуба). Призначають танін у вигляді розчинів і мазей. У корі дуба, плодах черемхи, чорниці, а також у частинах інших рослин міститься значна кількість дубильних речовин, які і забезпечують в`яжучу дію під час приготування галенових форм (відварів, настоїв та ін.). Всмуту нітрат основний – засіб неорганічного походження. Випускається в таблетках по 0,25 і 0,5г., 10% мазі. Входить до складу таблеток «Вікалін», «Вікаїр». Застосовують при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, ентеритах, колітах по 1 табл. 4 рази на добу за 30 хв. до їжі. Кора дубу – для полоскань ротової порожнини при гінгівітах, стоматитах, запальних процесах ротової порожнини, зіву та глотки. Показання до застосування в`яжучих засобів 1 Гострі запальні захворювання шлунково-кишкового тракту: гастрити, ентерити, ентероколіти, стоматити. 2 Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічні гастрити і дуоденіти. 3 Гострі бронхіти, ларингіти і трахеїти (використовують препарати у вигляді інгаляцій та полоскань). 4 Кон`юнктивіти. 5 Уретрити. 6 Опіки, виразки, травми шкіри і м`яких тканин (використовують препарати у вигляді розчинів і аерозолів). 7 Гострі отруєння алкалоїдами, важкими металами (частіше за все використовують танін у вигляді 0,5% розчину). ОБВОЛІКАЮЧІ ЗАСОБИ це засоби, які утворюють у воді колоїдні розчині і забезпечують захист тканин і закінчень чутливих нервів. Найбільш вживаними обволікаючими засобами є слиз крохмалю і слиз із насіння льону. Окрім захисної, ці засоби чинять протизапальну та болезаспокійливу дії. Застосовують їх при запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Призначають засоби всередину або у вигляді клізм. Крім того, обволікаючі засоби застосовують при отруєннях кислотами, лугами та іншими агресивними рідинами (розчини хлорного вапна, фенолу та ін.) з метою покриття запаленої або покритою виразками поверхні слизової колоїдною плівкою. При цьому обволікаючі засоби також адсорбують молекули родразника, проявляють протиблювотний та антидіарейний ефекти. АДСОРБУЮЧІ ЗАСОБИ Адсорбуючі засоби – це дрібно подрібнені біологічно неактивні порошки з великою поверхневою активністю, які на своїй поверхні адсорбують отруйні та подразнювальні речовини. До адсорбуючих засобів відносять вугілля активоване, тальк (магнію силікат), білу глину (каолін), магнію окис, цинку окис, ентеросгель, поліфепанта ін. Вугілля активоване застосовують для лікування гострих отруєнь. Адсорбуючи отруту на своїй поверхні, активоване вугілля затримує його всмоктування із кишечника й одночасно зменшує подразнення рецепторів слизової оболонки. При отруєннях дозу активованого вугілля (20-30 г) приймають всередину у вигляді суспензії у воді або цією суспензією промивають шлунок. При метеоризмі доза активованого вугілля становить 1-3 г 3-4 рази на день. (табл. По 0,25 та 0,5г) При захворюваннях кишечника, при отруєннях, коли у кишечнику процеси бродіння, гниття та спостерігається метеоризм, застосовують ряд препаратів з високою адсорбівною активністю. Серед них гранульований ентеросорбент СКН, порошок «Карболонг», таблетки вугілля активованого КМ, ентеросгель, поліфепан. Є дані про те, що останній препарат проявляє також гіпохолестеринемічну дію, зменшуючи всмоктування холестерину та жовчних кислот. Тривале застосування ентеросорбентів призводить до зниження кількості вітамінів, гормонів, жирів, білків та інших необхідних речовин в організмі, що супроводжується порушенням функцій шлунково-кишкового тракту (проноси, запори та ін.). Ряд препаратів (тальк, магнію окис, цинку окис) часто використовують у вигляді присипок, мазей та паст для нанесення на пошкоджену вологу поверхню шкіри. Крім того, існують спеціальні сорбенти, які використовують для гемосорбції (видалення токсичних речовин із крові), лімфосорбції, плазмосорбції та ін. В наш час для гемосорбції використовують ряд смол з високою аніоно- і катіонообмінною місткістю. Гемосорбцію використовують при ряді аутоімунних захворювань, оскільки при цьому із крові видаляються комплекси антиген-антитіло та комоле-менти. ПОДРАЗНЮВАЛЬНІ ЗАСОБИ Подразнювальними називають препарати, які збуджують закінчення чутливих нервів і викликають рефлекторні і місцеві ефекти, тим самим сприяючи покращанню кровопостачання і трофіки тканин. До препаратів даної групи відносять: гірчицю (гірчичники); терпентинову олію (скипидар); евкаліптову олію; олію плодів перцю стручкового (містить капсанцин); камфорний спирт; ментол; бальзам «Золота зірка» (містить евкаліптову, гвоздикову, м`ятну олії, корицю та інші речовини); розчин аміаку (10% розчин відомий під назвою нашатирний спирт); мурашиний спирт; мазь «Фіналгон» (містить 0,4% ванілінонаміду та 2,5% 2-бут-оксиетилового ефіру нікотинової кислоти); препарати з бджолиною отрутою: апізартрон, апіфор та ін., з отрутою змій: віпрасол, віпраксин та ін. Гірчичники – одні з найпопулярніших подразнювальних засобів. Перед використанням гірчичники необхідно змочити теплою водою (не вище 400 С). Гірчиця містить глікозид синігрин і фермент мірозин. При температурі, близькій до 400 С, активований мірозин розщеплює синігрин з утворенням алілтіоціонату – гірчичної ефірної олії, яка і проявляє подразнювальні властивості. Якщо гірчичники помістити в гарячу воду, то їхні властивості втрачаються, оскільки мірозин при високій температурі інактивується. Застосовують гірчичники при захворюваннях органів дихання, стенокардії, невралгіях, міалгіях. Гірчичники ставлять на місця шкіри, які отримують чутливу іннервацію із того сегмента спинного мозку, що і хворий орган. Осередок запалення у хворому органі є джерелом патологічних (больових) подразнень, які постійно надходять у відповідний сегмент спинного мозку, а звідти – до центральної нервової системи, де виникає домінантний осередок. При нанесенні подразнення за допомогою гірчичників на певну ділянку шкіри виникає новий потік імпульсів до центральної нервової системи. Це створює новий домінантний осередок збудження, а старий у результаті цього пригнічується. Больові відчуття значно слабшають або зникають. Подразнення осередків шкіри супроводжується розширенням судин, покращанням кровопостачання не лише шкіри, але і відповідного внутрішнього органа. Це сприяє ліквідації запалення. Таким чином, унаслідок застосування подразнювальних засобів виникають болезаспокійливий і трофічний ефекти. Олію терпентинову очищену (скипидар) одержують у результаті перегонки живиці із сосни звичайної. Основною діючою речовиною є жиророзчинний -пінен, який легко проникає через епідерміс і подразнює чутливі нервові закінчення. Застосовують цей препарат місцево для розтирань при невралгіях, міалгіях та болях у суглобах. Ментол (ефірна олія із листя м`яти перцевої) при нанесенні на слизові оболонки або шкіру викликає відчуття холоду, яке зумовлене селективним збудженням холодових рецепторів. При цьому виникає звуження судин і ослаблення больової чутливості на місці нанесення ментолу. Тонус судин і гладеньких м`язів внутрішніх органів може при цьому рефлекторно знижуватися. Використовують ментол при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (у вигляді крапель, інгаляцій, змазувань). Також ментол входить до складу таких препаратів, як валідол, корвалол, які використовують сублінгвально і всередину при болях у серці, пов`язаних зі спазмом коронарних судин, при нетяжких нападах стенокардії і спазмах жовчовивідних шляхів. 1-2% олійний розчин ментолу використовують при ринітах, при шкірних захворюваннях, що супроводжуються свербінням, для розтирань при невралгіях, міалгіях, суглобових болях, мігрені (втирають у ділянки скронь). Виражену подразнювальну дію виявляє аміак. Вдихання парів розчину аміаку призводить до подразнення закінчень чутливих нервів верхніх дихальних шляхів і супроводжується рефлекторною стимуляцією центру дихання. Цей ефект використовують при обмороках. Розчин аміаку в кількості 5-10 крапель на півсклянки води дають випити при алкогольному сп`янінні. Крім того, розчин аміаку має дезінфікувальну дію, завдяки чому використовується для дезінфекції рук хірурга. Ряд препаратів, що діють на шлунково-кишковий тракт (гіркоти, блювотні, проносні), а також деякі відхаркувальні засоби мають також рефлекторну дію. Їх характеристика описана у відповідних розділах. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||