практична №18. Сковорода. 1722 народився Григорій Сковорода, український просвітительгуманіст, філософ, поет, педагог

• Название: 1722 народився Григорій Сковорода, український просвітительгуманіст, філософ, поет, педагог
• Дата: 13.06.2022
• Размер: 36.43 Kb.
• Имя файла: практична №18. Сковорода.docx
• Тип: Документы; #588618

1. 1722 народився Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог; мандрівний філософ. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин "придворного уставника", що означав дворянство з титулуванням "ваше благородіє". 1745–1750 у складі "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору" побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. З 1751 вчителював у Переяславському колегіумі, з 1753 був гувернантом В. Томари, сина поміщика С Томари у селі Кавраї, з 1759 викладав у Харківському колегіумі поетику. Упродовж 1760–1762 у повній самотності розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе. 1762 у Харкові познайомився з М. Ковалинським, став його вчителем і другом, згодом, після смерті Сковороди, Ковалинський став його біографом. Від 1769 вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення заг. картини світу, в зосередженні філос. думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен. Висловлюючись звичними сьогодні словами, Сковорода вбачав основну задачу філософії в побудові філософської антропології, а філософську онтологію, що її розвивали послідовники Г.-В. Лейбніца, не вважав шляхом до розв’язання проблем людини. Сковорода можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.

2. композиція збірки «Сад божественних пісень»;

Збірка «Сад божественних пісень», як вважають учені, була складена з 50-х рр. по 1786-й. Збірка була поетичним викладом філософських ідей Г. Сковороди. «Сад божественних пісень»- це ніби два будинки: один- це виклад думок мислителя, інший- «Керівництво до мистецтва поезії».

Аналіз поетичних творів Сковороди із формального боку свідчить, що поет глибоко знав українську барокову поезію, а ще виявив себе реіорматором поетичної техніки. Григорій Сковорода зробив свій підручник за власним уподобанням та розмислом.

З аналізу перших 10 пісень цілком ясно, що пееред нами трикутник: зло( кривавий шлях), яке приносить задоволення ілюзорне, а потім- печаль, сум, невдоволення; добро, в якому нелегко жити, але яке дає радість душевну, спокій та задоволення; і людина, що стає на середохресті і має вибрати, куди їй іти.

Подальших десяток продовжує розвивати філософські ідеї мислителя.

Третій десяток подає низку нових ідей( пошук щастя у світі, потреба шукати вічних цінностей, про ставлення до часу і його використання, ще раз про спокій душевний і боротьбу з печаллю і т. ін.)

Оригінальність Сковорди була в тому, що він усі мотиви, часто запозичені з літературних джерел, з античних авторів, із Бібліхї, давнішніх українських поетичних творів, з єднав у власну мислительську систему, тобто надав своїм поезіям сили універсального погляду на світ і людину.

г) використання бiблiйних мотивів та образів;

Проповідником біблійних заповідей був Григорій Савич Сковорода. Його поетична збірка "Сад божественних пісень" проросла із зерен Священного Писанія. Перед кожною із тридцяти пісень Сковорода поставив епіграф, найчастіше це були рядки із Псалмів. Визнаючи Біблію за окремий світ, світ символів, високо підносячи її авторитет і спираючись на біблійне вчення у всій своїй творчості, Г. Сковорода скептично висловлювався про її священність, піддавав сумнівам її "бабські історії" та вигадки. Своє розуміння і тлумачення Біблії та біблійних образів Г. Сковорода виклав у трактаті "Кільце". Він визнає двоїстий характер цієї книги книг, відзначає, що її всі читають, та не всі розуміють. На його думку, "Біблія є найдосконаліший і наймудріший орган", "вона є аптека, набута Божою премудрістю, для лікування душевного світу, не виліковного жодними земними ліками"; "Біблія є людина домовита, що приготувала насіння в засіках своїх". Бог і премудрість, — учить Г. Сковорода, — безначальні. Мудрість, виражена в Біблії, — випробувана віками, тому заперечувати її — нерозумно: "Зневажати Біблію — означає мудрувати, ніби ми щось краще вигадали... Високо мудрувати — означає ніби в наш вік народилась істинна премудрість, невідома давнім вікам і нашим предкам". Сковорода визнає, що "Біблія досить погана і нескладна дуда, якщо повертаємо її до наших плотських справ", тобто якщо все, написане в цій, сприймаємо на віру й тлумачимо на побутовому рівні. Звідси його тирада: "Чи можливо, щоб Єнох з Іллею залетіли в небо? Чи можливо в природі, щоб Навин зупинив сонце? Щоб повернувся Йордан, щоб плавало залізо? Щоб дівою після пологів залишилась? Щоб людина воскресла? Який суддя на райдузі? Яка вогняна ріка? Які челюсті пекельні? Вір цьому, груба давнино, наш вік просвіщенний!" ("Кільце"). Ці рядки давали підставу поверховим дослідникам нового часу вважати Г. Сковороду мало не атеїстом і хулителем Біблії. Насправді філософ був великим знавцем Біблії, мав свою концепцію розуміння біблійного світу, виділяючи його навіть в окремий мікросвіт. У всіх біблійних оповідях, несумісних із новітніми раціоналістичними поглядами, Г. Сковорода бачив подвійний зміст, тлумачив їх у символічно-алегоричному дусі, згідно з досягненнями тогочасної богословської науки.

Ставлення до Біблії, її розуміння й використання у Г. Сковороди однозначне. Вона була одним із джерел його творчості, активно присутня у всій його філософській системі. Він не заперечував Біблію, а утверджував її як джерело знань, мудрості, вікового досвіду пояснення і пізнання світу.

д) соціально-етична проблематика у піснях 10 i 20;

+Пісня 10 говорить про людські пристрасті й різномисля, які руйнують людину, про ненаситне накопичення багатства. Пісня 20- гімн душевній і сердечній чистоті, непорочності і невинності, заклик будувати в душі чудовий град.

Художній світ українського митця і мисленника — це напрочуд оригінальне переплетення сюжетів, тем, мотивів, ідей. Його образи яскраві, багатогранні, зрозумілі, глибокі. Вони допомагають читачеві проникнути в загадковий літературний світ письменника, зрозуміти його творчий задум, дають можливість бути не тільки пасивними спостерігачами, а й активними учасниками процесу створення художнього полотна.

З-поміж усіх образів творчості Григорія Сковороди особливу увагу варто зосередити на біблійних, адже до Біблії як першоджерела філософ звертався протягом усього життя. Він називав цю Книгу своєю «коханкою», яка змусила його покинути все та рушити в мандри, де народилися його «діти», тобто вірші, притчі й трактати. Вона стала центром його філософської свідомості. Він виявляє в ній специфічний символічний світ, який дає можливість осягнути природу Бога.

Г.Сковорода вважав, що буквальне розуміння Біблії може спотворити зміст, закладений в її текстах: «Св. Писання може спасти й погубити, висвітлити і затьмарити, залежно від того, на скільки розум людини здатний розуміти істини Св. Писання» [4]. Натомість символічна мова цієї Книги «облагороджує» людський розум і робить його здатним сприйняти божественну істину.

Український мандрівний мисленник визначає місце Біблії у своїй системі світів: «Біблія є слово Боже, є реальне, а не метафізичне одкровення і втілення Бога ... вона, з одного боку, зберігає повну незалежність і самостійність. З іншого боку, вона - частина цього світу, і як особливий світ, внутрішньо багатий і суперечливий, а зовні замкнутий і цілісний, утворює сенс Всесвіту. Біблія відкриває прихований в «слідах тварин цього світу» логос світу, його закон та сутність» [5].

Біблійні символи у Григорія Сковороди глибинні і багатогранні. На думку вчених: «Біблія є знак з безліччю значень, що в кінцевому підсумку зводяться до кількох основних, що є опорними точками всієї філософської системи Г. Сковороди» [1]. З-поміж символів філософа зазвичай виокремлюють основні (кільце, куля, сонце, око) та другорядні (звірі, худоба, птиці й риби).

Вельми суперечливим і неоднозначним у художньому світі мандрівного мисленника є біблійний образ змія: «змій ... зовні прах, але всередині тверда мідь і сила живого Бога. Цей змій є втіленням премудрості божої, що розмовляє нашими словами» [4]. Змій, звитий в кільце, означає вічність, змій повзучий – символ земного пізнання [3].

На нашу думку, використання тих чи тих символів пов'язане передовсім із центральною темою творчості Сковороди – темою людини, що пізнає, осягає себе, довкілля і Божественний світ. Прикметно, що український мисленник, наповнюючи певним значенням символічний образ (наприклад, кільце - вічність, голуб - соромливість, якір - рішення тощо), у деяких своїх творах дає короткий опис символів чи супроводжує їх малюнками ( діалоги "Кільце" та "Розмова, названа алфавіт, або буквар миру").

2.3 Традиції панегіричної поезії актуалізовано в піснях 25, 26 (переяславському єпископу Іванові Козловичу), 27 (білгородському єпископу Йоасафу Миткевичу). Пісня 25 має підзаголовок «Отходная». Вона написана з приводу від’їзду о. Гервасія Якубовича з Переяслава до Білгороду - тогочасного центру створеної в 1667 р. переважно для Слобідської України Білгородської єпархії. Отець Гервасій Якубович вирушив до кафедрального центру на запрошення тамтешнього владики Йоасафа Миткевича, також українця, вихованця Києво-Могилянської академії. Згодом саме з ініціятиви о. Гервасія Якубовича Григорій Сковорода буде запрошений до Харкова для викладання поетики в Харківській колеґії.

Використовуючи відому в тогочасних поетиках жанрову модель, автор розкриває бажану перспективу життєвої дороги адресата в алегоричному коді життєвої мандрівки. О. Гервасія Якубовича має пестити теплий, погідний вітрець, його везуть прудкі й слухняні коні, з його дороги зникають дощові хмари й полуденна спека, а сам Бог пильнуватиме його шляху. Після кожної з чотирирядкових строф, об’єднаних суміжною римою, подається рефрен у п’яти відмінних версіях: «Щастлив тебѣ путь вездѣ отсель будь», «Щастливым слѣдом, как гладеньким льдом», «Щастлив сей путь повсюду в ночь будь», «Щастлив сей отход благословит вход», «Щастлив на степень, конец на блажен». Таким чином стверджується перспектива щастя, що пройматиме життя священика, котрий і вирушає до «страны щастливой» (Сковорода, т. 1, с. 83).

Інший панегірик, пісня 26, адресований переяславському єпископові Іоанові Козловичу й датований часом його вступу на переяславську кафедру - 1753 роком. Очевидно, з огляду на офіційний характер події та духовний сан адресата автор використовує більш архаїчну мову, насичену церковнослов’янізмами, та вдається до елементів стилю класицистичної оди. До пісні 27, присвяченої відвідинам білгородським єпископом Йоасафом Миткевичем Харківської колеґії, Григорій Сковорода додає коротку довідку про адресата, вельми прихильну до нього: «Был пастырь просвѣщен, кроток, милосерд, незлобив, правдолюбив, престол чувства, любве свѣтильник» (Сковорода, т. 1, с. 85). Основний мотив цього твору найбільш суголосний концепції збірки: приїзд архиерея зображується як вхід пастиря в «вышних наук сад святый» (Сковорода, т. 1, с. 84), «полк древес» (Сковорода, т. 1, с. 85). Виховання студентів колегії інтерпретується як поливання дерев у цьому саду, очищення його від шкідників (тобто єресей) і плекання духовних плодів.
3. ✵ Із віршів, що не увійшли до збірки «Сад божественних пісень» особливо примітним є «De libertate» (» Про свободу» — лат.) У цій оді оспівано волю як найбільше багатство людини. Аналіз поезії «De libertate»

Історія написання твору

Перебування у селі Ковраї було важливим етапом у розвитку світогляду Г. Сковороди, у формуванні його естетичного ідеалу: як селянський просвітитель він живе серед народу, проймається його думами і надіями, безповоротно вирішує, що його доля — з народом. Тому антинародний рух 50-х pp. XVIII ст., селянські виступи і повстання не могли не відбитися у свідомості поета.

У ті часи нерідко траплялося, що вільних людей поміщики самочинно приписували до своїх кріпаків. Ось чому цілком природним були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, «вольности… лишитись». Ще живими були в пам’яті народній тяжкі бої за визволення від соціального і національного гноблення польською шляхтою, а вже трудовому селянству царизм накинув на шию нове ярмо, ще важче, позбавляючи завойованої «вольності».

Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина II розпорядилася навіть саме «наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе». Це, можливо, було однією з причин, що спонукала поета до написання вірша «De libertate».

Тема

Вияв громадянської мужності поета в період посилення кріпацтва, оспівування волі як найбільшого багатства людини.

Ідея

Уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.

Основна думка

Тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить «вольности».

Жанр

Громадянська лірика, оскільки в ній поет пов’язує волю з боротьбою за національне і соціальне визволення трудящих.

Зміст твору

Поезія починається спокійним філософським міркуванням про те, що таке воля, яка її цінність. Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як «батька вольності», як вірного сина українського народу. Таким чином, найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода. Подібний лозунг за часів поступового наступу кріпацтва був дуже своєчасним і завбачливим. У протиставленні золота і свободи, на думку Г. Сковороди, безперечно перемагає свобода. І уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький, тому його і славить митець у цій поезії.

4. . Григорій Сковорода – перший український байкар.

+Заслугою Г. Сковороди є утвердження жанру байки в українській літературі. Він не лише написа три десятки байок, уклавши їз у збірку «Байки харківські» (1774), а й висловив у передумові свої міркування щодо жанрових особливостей цього ліро-епічного виду. Байку мислитель розглядав, як «мудру іграшку», що «таїть у собі силу», тобто в розважальній формі він убачав серйозний зміст.

Джерелами байок були деякі популярні сюжети давньогрецького байкаря Езопа, а також повсякденна україеська дійсність, усна народна творчість. Сковороді вдалося створити оригінальний різновид байки, яка розробляла теми «сродного труда», моральних та етичних цінностей, натякаючи своїми алегоричними образами на певні суспільні явища, даючи їм критичну оцінку.

Морально-етична проблематика властива більшості байок Сковороди. У творі «Голова і тулуб» розум протиставляється зовнішній ефектності. У байці «Орел і Черепаха» він висловив: «Прагнення насолод і слави збиває у протиприродний стан». У байці «Годинникові колеса» автор наголошує, що «у людей з різними природними нахилами і життєви шляхи різні». Про людську дружбу йдеться у байці «Собака і вовк». У творі «Два коштовні камені- Діамант і Смарагд» Сковорода визначив своєрідний моральний кодекс: «Освіченість, милосердність, великодушність, справедливість, постійність і цнотливість-ось ціна наша і честь!»

Григорій Сковорда створив свій варіант байки, якій притаманна прозова форма викладу, поділ на дві частини (фабула і сила), уведення в текст нових алегоричних персонажів та символів. «Сила» байки часто висловлена містким і лаконічним афоризмом або розгорнута у повчальний міні-трактат на моральну тему. Використав він у байках народні прислівя та приказки, вдався до діалогічної форми викладу фабульної частини байки, змоделював побутові сценки.

Залишивши педагогічну працю і живучи в селах поблизу Харкова, Г. Сковорода написав знамениту збірку байок «Басни харьковскія».

Перша половина її (15 байок), очевидно, створена у 1769 р., бо сам автор повідомляє, що «полтора десятка басен» він написав «в седьмом десятке нынешняго века, отстав от учительской должности».

Друга половина збірки написана 1774 р. в селі Бабаях, і тоді ж Г. Скворода надіслав увесь збірник з 30 байок до свого приятеля П. Ф. Панкова з листом-посвятою, в якому висловив свої погляди на жанр байки.

У цих байках, з одного боку, автор продовжував традиційну тематику байок Антонія Радивиловського, байок з риторик і поетик, а з іншого — виступав як новатор, що розширює ідейно-тематичні обрії байки, виводить її на шлях самостійного розвитку.

Григорій Савич визначав байку як «мудрую играшку, що в собі ховає силу». Ця розумна штука «сверху ничто, но в серіодке чтось, снаружи ложь, но внутрь истина… картинка, сверху смешна, но внутрь благолепна». Він добре розумів, що форма байки дає йому можливість висловлювати і пропагувати свої суспільно-політичні та філософсько-етичні погляди.

Ідейно-тематична спрямованість байок шкільного репертуару була досить обмеженою потребами практичної моралі. Як і його попередники на ниві байкарства, Г. Сковорода підносить у байках дружбу, любов, розум та позитивні людські риси, показує, що справжня цінність людини визначається не одягом, зовнішньою красою, багатством, походженням, титулами, чинами, посадами, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями. Ці якості — розум, знання, працьовитість, чесність, справедливість — визначають учинки кожної людини.

Найбільший інтерес становлять байки, в яких Г. Сковорода викриває негативні явища тогочасного суспільства. Насамперед байкар таврує згубність честолюбства та сластолюбства, нестримного прагнення до багатства і маєтків, показує безглуздість багатства. Серед байок є також такі, які спрямовані проти ненаситного и зажерливого панства, його гонитви за славою і чинами.

Отже, філософ-байкар вважав, що відтворення істини є характерною рисою байки: «Басня тогда бывает скверная и бабія, когда в подлой и смешной своїй шелухе не заключает зерно истины, похожа на орех свищ».

4.2"Басні Харковскія" написані прозою. Вони складаються з двох частин: фабули і "сили", тобто висновку, моралі, яка в останніх п'ятнадцяти байках значно переважає за обсягом фабулу, перетворюючись на великий філософський трактат. В окремих байках "сила" є синтезом тематично споріднених прислів'їв і приказок. Посилається автор і на висловлювання видатних мислителів або тексти Біблії.

У перших п'ятнадцяти творах збірки "Басни Харьковскія" мораль ("сила") виражена дуже стисло — одним, двома афористичними реченнями. Дидактична частина наступних байок є розгорнутим міркуванням і становить ніби невеликий, але закінчений філософський трактат. По-різному дано й оповідну частину: у перших — це маленьке оповідання, в других — переважно короткий діалог. За давньою традицією, Сковорода писав байки прозою. В їх тексті чимало авторських афоризмів, народних прислів'їв та приказок. Дійовими особами виступають, як правило, тварини, птахи, предмети, зрідка люди.

А вперше надруковані "Байки харківські" були у 1837 році в Москві. Основну групу байок Сковорода присвятив прославленню суспільно корисної, "сродної" праці, розвинувши таким чином своє філософське вчення.
4.3БАЙКА "ГОЛОВА І ТУЛУБ"

Тулуб, одягнутий у розкiшну франтовиту дорогими прикрасами одiж, величався перед Головою i дорiкав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має вiн. — Слухай-но, дурню! Коли може помiститися твiй розум у черевi, то затям, що так робиться не через велику твою вартiсть, а тому, що годi тобi обiйтися таким малим, як це можу я, — вiдказала Голова.

Фабулка ця для тих, хто честь свою на самiй пишнотi поклали.
БАЙКА "ГОЛОВА І ТУЛУБ"


— Як би ти жила,— спитав Тулуб Голову,— коли б з мене не витягувала для себе життєвих соків?

— Це так,— відповіла Голова,— але ж у нагороду тобі моє око як світло, а я допомагаю радою.

Сила: Народ повинен служити керманичам своїм і годувати їх.
БАЙКА "ВІТЕР І ФІЛОСОФ"

— А щоб тебе чорти забрали, проклятий!…

— За що ти мене лаєш, пане Філософе? — спитав Вітер.

— За те,— відповів Мудрець,— що як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столу і світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив усю страву, яку я збирався по праці з'їсти…


— Та чи знаєш ти,— сказав Вітер,— хто я такий?

— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Фізик.— Хай про тебе селюки байки складають. А я після вивчення небесних планет навіть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тінь…

— А коли я,— каже Вітер,— тінь, то є при мені й тіло. Се достеменно, що я тінь, а невидима в мені сила — є справжнє тіло. Як же мені не віяти, коли мене рухає наш всезагальний творець і невидиме всевмістиме єство.

— Знаю,— сказав Філософ,— що в тобі є живе єство і воно невинне, оскільки ти всього-на-всього вітер.

— І я знаю,— мовив Вітер,— що в тобі стільки ж розуму, скільки у тих двох селюків, з яких один нахилився, задерши одежу, і привітав мене за те, що я роздував пшеницю, коли він віяв її. Другий такий же комплімент зробив мені, коли я не давав йому вивершити стіг сіна. Ти в них годен бути головою.

Сила: Хто на погоду чи на врожай сердиться, той заміряється на всеосяжну природу.
Байки Г. Сковороди

Григорій Сковорода – не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. Сковорода надавав байці жанрової самостійності він створив понад 30 прозових байок. Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ – таке завдання і призначення байки, на думку Сковороди. Тому його байки гостро сатиричні, наприклад "Олениця і кабан".

Розумову обмеженість висміяно в байці "Жайворонки". Молодий жайворонок сприйняв за орла черепаху, коли та з великим шумом і грюкотом упала на камінь. З приводу такої нерозсудливості старий жайворонок зауважує "Не той орел, що літа, а той, що легко сідає".

Чванство й самодурство панства засуджено в байці "Голова і тулуб"; в якій бундючний тулуб у розкішній франтовій одежі величається перед головою – невибагливою, здатною обійтися малим, та кмітливою. Простота і розум протиставлені пихатості й глухості.

Байка "Чиж і Щиглик" навчає скромності і волелюбності. Чиж, який потрапив у неволю, бо спокусили його солодкий харч і гарна клітка, тепер зрозумів, що краще вже "сухар з водою, ніж цукор із бідою".

Ідею "сродної" праці розвив Сковорода в байці "Бджола і Шершень" разом з тим байка є протиставленням трудящих і нероб.

Шершні – паразити "що живуть крадіжкою чужою". Бджола – це мудра людина "що у своєму сродному ділі працює". Шершні – це ті люди, що дивляться на науку, як на засіб власного збагачення, які не хочуть бути корисними людству.

Головне джерело байок Сковороди – українська народна казка. Особливість байок Сковороди: мораль, яку він називає силою, буває в кілька разів більшою, ніж основна частина байки. Морально-етична проблематика властива й іншим байкам Сковороди. Культ розуму, протиставлений зовнішній ефектності, піднесено у творі „Голова і Тулуб”: „Фабулка ся для тих, хто честь свою на самій пишності заснували”. Розмірковуючи у байці „Годинникові колеса” про „сродность”, автор наголосив у висновку („силі”), що „у людей з різними природними нахилами і життєві шляхи різні”, але неодмінною властивістю усіх має бути „чесність, лад і любов”. У байці „Орел і Черепаха” Сковорода висловив сентенцію: „Прагнення насолод і слави збиває у протиприродний стан”. Мудро звучить „сила” у творі „Сова і Дрізд”: „Ліпше в одного розумного і доброго бути у любові та шані, ніж у тисячі дурнів”.