Аль-Мутамід. Ітімад стає причиною зміни імя на АльМутаміда
 Скачать 18.59 Kb.
|
|
Аль-Мутамід ібн Аббад та Ітімад... Розповідь про кохання, яку увічнила історія Ім’я короля утворилось від її імені. Він посадив для неї мигдалеві дерева, щоб вона бачила в їх білих квітках сніг, який вона любила. А коли вона хотіла ходити по глині, він дозволяв ходити лише по мускусу та камфорі... Це історія про Аль-Мутаміда ібн Аббада – еміра Севільї за часів правління королів Тайфи, який покохав рабиню на ім’я Ітімад. Історія їхньої любові почалася на березі ріки Гвадалквівір. Ітімад прала одяг свого господаря, Руміка бін Хаджаджа, коли Мухаммад бін Аббад (Аль-Мутамід) попросив свого друга і майбутнього міністра, ібн Аммара, завершити поетичний бейт. Ібн Аммар не зміг цього зробити, але Ітімад закінчила. Мухаммад бін Аббад почув її відповідь та покохав з першого погляду, одружився, і вона жила щастливо, поки смерть їх не розлучила. Ітімад стає причиною зміни ім’я на Аль-Мутаміда Після смерті свого батька аль-Му'тадида Мухаммад наслідував трон і став правителем найбільшого королівства Тайфи. Кожен король отримав титул, наприклад аль-Му'тадид, аль-Му'тасим, аль-Мутавакіль (до Аллаха)... Мухаммада бін Аббад розмірковував щодо свого титула, але не знайшов кращого за ім’я своєї коханої та дружини Ітімад. Трохи поправивши його, він стає аль-Мутамідом ібн Аббада ... Ітімад та аль-Мутамід ібн Аббад - емір Севільї, а також Кордоби, столиці халіфату, Валенсії та Мурсії, які він приєднав до своїх володінь пізніше. Квітки мигдалевих дерев в очікуванні снігу Кажуть, що одного разу зимою Ітімад побачила сніг, і її так вразило це прекрасне явище, що вона забажала бачити його завжди. Ібн Аббад наказав посадити мигдалеві дерева, щоб біле цвітіння цього дерева нагадувало сніг ... Але не завжди аль-Мутамід виконував прохання Ітімад. День глини Одного разу, після того, як життя стало тяжким для Ітімад, і вона вже не могла терпіти життєві труднощі, коли її сім'ю принижували, вона сказала аль-Мутаміду: «Клянусь, я не бачила з тобою ні одного гарного», на що він відповів: «не у День глини» День глини був значним днем. Він зв’явився, коли Ітімад виглянула з балкону палацу і побачила дівчаток, які продавали молоко і товкли ногами глину. Вона хотіла робити те ж саме. Вона попросила аль-Мутаміда здійнити цю маленьку мрію, однак він відмовився. Але все ж таки він приніс до площі палацу глину, змішану з різними видами парфуму, мускусом та камфорою ... Заради цього він витратив величезну суму грошей, але все це для Ітімад, його коханої, про яку він казав у одному з його віршів: Любов Ітімад живе у ребрах, сердце не притисняє її, і вона не йде. Від царя Севільї ... до полоненого в Акматі Аль-Мутамід та Ітімад ніколи не думали, що їх розкішне життя завершиться в Акматі (недалеко від Марракеша, столиці Муравидів), і, можливо, він думав, що його відхід з цього світу буде гідним королівських похоронів. Але йому судилося померти у печалі. Так закінчилася любовна історія аль-Мутаміда та Ітімад. Та що відбувалося в Марокко? Аль-Мутамід ібн Аббад шукав притулку у правителя держави Муравидів, Юсуфа ібн Ташфіна, який пересік Гібралтарську протоку, щоб врятувати Андалусію від наступу кастилійців. Битва пройшла вдало та відклала падіння Андалусії на чотири століття. Ібн Ташфін взяв обіцяння з андалуських королів, щоб вони не заключали перемир’я з християнами, але вони порушили свої обіцянки. Юсуф ібн Ташфін повернувся до Андалусії ... Було багато подій, до ібн Ташфіна дійшла новина про співпрацю аль-Мутаміда з Альфонсо VI, королем Кастилії. І він вирішив скинути його з престолу, поки аль-Мутамід не був захоплений. На шляху до Акмата Емір Севільї залишив своє королівство. Його серце було розірване тим, до чого дійшов він і його сім'я. Він плив по морю, поки не прибув до Танжера. Говорять, що він переїхав до Мекнеса, перш ніж він опинився в полоні в Акматі. Там він почав жити так, як не жив раніше: ні слуг, ні влади. Там він зазнав труднощів та жорсткості життя. Ітімад стала робити працю по дому, як це було, коли вона була рабинею Руміка бін Хаджаджа. Його дочки виходили на ринок босими, щоб продавали свою пряжу. Вони не мали нічого... Аль-Мутамід написав ці бейти: Раніше я був радий святам, а зараз вони мене огортують сумом в Акматі, де я вмру. Бачу своїх дочок в лахмітті, голодних. Вони прядуть людям; не володіють нічим. Зломленні, коло мене вони з’явились покірно; дивяться сумно їх втомлені очі. Вони топчуть своїми босими ногами глину, ніби ніколи не топтали мускус і камфору. |