+ 1 укр. Борисенко Обстеження. Протокол засідання Завідуючий кафедрою ортопедичної стоматології
 Скачать 210.5 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ «ЗАТВЕРДЖЕНО» На методичній нараді кафедри ортопедичної стоматології НМУ Протокол засідання № ____ Завідуючий кафедрою ортопедичної стоматології Д.м.н., професор _______________ В. П . Неспрядько“____”_____________________20____р. МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ПО ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
Тривалість заняття – 3 години Методичну розробку підготував асистент кафедри ортопедичної стоматології НМУ Борисенко Д.А. Київ-2012 І. Актуальність теми Обстеження хворого проводять з метою постановки діагнозу і вибору раціональних конструкцій зубних протезів. Обстеження пацієнта повинне бути всебічним, ґрунтуватися на суб’єктивних та об’єктивних методах дослідження. Знання правил проведення обстеження пацієнтів з використанням додаткових методів обстеження дозволяє виявити етіологію, патогенез і клінічні особливості захворювання, правильно поставити діагноз і намітити комплекс лікувальних заходів, тобто обрати раціональну конструкцію зубних протезів. ІІ. Навчальні цілі заняття - ознайомитися з різноманітністю клінічних ознак, що супроводжують часткові дефекти зубів (α=Ι); - знати анатомо-фізіологічні особливості порожнини рота при часткових дефектах зубних рядів (α=ΙΙ); - знати особливості обстеження пацієнтів з частковими дефектами зубних рядів (α=ΙΙ); - оволодіти навичками діагностики часткових дефектів зубних рядів (α=ΙΙІ); - засвоїти правила оформлення документації (медичної картки) пацієнта з частковими дефектами зубних рядів (α=ΙΙІ). ІІІ. Виховна мета Виховання у студентів відчуття відповідальності при проведенні обстеження за подальше надання стоматологічної допомоги хворим. ΙV. Міжпредметна інтеграція.
V. Зміст теми заняття. Лікування захворювань органів зубо-щелепної системи у клініці ортопедичної стоматології складається з: - опитування та огляду хворого; - вияснення причин хвороби (етіологія); - вияснення загального механізму розвитку хвороби (патогенез); - опису морфологічних і функціональних змін органів; - вияснення клінічної картини хвороби, її перебігу, особливостей розвитку ускладнень; - постановки діагнозу; - ортопедичного лікування; - складання заключення про подальшу долю хворого (прогноз). Способи обстеження хворого прийнято поділяти на суб’єктивні та об’єктивні.
Обстеження хворого повинне вияснити стан функції зубощелепного апарату. Для цього доводиться вдаватися до функціональних досліджень, жувальних проб, графічних записів рухів нижньої щелепи, дослідженню біострумів м’язів тощо. Етіологія багатьох захворювань зубощелепного апарату, які потребують ортопедичного лікування, відома. Однак, лише одного знання іі причини, недостатньо для успішного лікування хворого. Отже, потрібно ще знати і патологічні механізми, які лежать у основі її розвитку. У патогенезі захворювань відіграють роль різні фактори. Велике значення мають характер будови органу, його функції, вік хворого, перенесені захворювання. Оскільки все це визначає індивідуальні особливості організму, то обстеження не може мати шаблонного характеру. АНАМНЕЗ. Збирання анамнезу є першим етапом обстеження хворого, якому пропонують відновити по пам’яті історію хвороби та історію життя. Анамнез складається з наступних послідовно викладених розділів: 1) скарги та суб’єктивний стан хворого (визначити чсс, пульс, його характер, виміряти артеріальний тиск); 2) анамнез даного захворювання (причина, характер і час втрати зубів, чи користується хворий протезами; якої вони конструкції; строки користування; які хвороби порожнини рота переніс хворий); 3) анамнез життя хворого (місце народження, місце проживання, житлові умови та характер харчування, умови праці на виробництві, перенесені інфекційні захворювання і захворювання загальносоматичного характеру); 4) сімейний анамнез (спадкова обтяженість). Коло питань, які лікар задає хворому, залежить від характеру захворювань. В одних випадках анамнез дуже короткий і у лікаря немає необхідності надто вдаватися в історію життя, в інших анамнез слід збирати дуже детально, особливо у тій його частині, яка представляє найбільшу цікавість для постановки діагнозу. Часто пацієнти пред’являють скарги, які їм здаються головними, а з точки зору лікаря є другорядними. Лікар повинен виявити як другорядні, так і головні ознаки захворювання, зосередившись на останніх. Не можна проводити опитування поквапно, обмежившись скупими запитаннями і задовольняючись такими ж відповідями. Бесіду слід розширити і вміло, обережно вияснити емоціонально-психічний стан хворого, його відношення до здоров’я, готовність до тривалого лікування і бажання йти назустріч лікарю у його старанні допомогти хворому. Це допоможе також скласти певне уявлення про тип нервової діяльності хворого, що відіграє значну роль як у проведенні багатьох маніпуляцій, зв’язаних з протезуванням, так і у звиканні до протезу. Незважаючи на широкий розвиток лабораторних та інструментальних методів дослідження, слід велику увагу приділити опитуванню та огляду хворого, так як ці два методи у більшості своїй визначають напрямок усіх подальших досліджень. ЗОВНІШНІЙ ОГЛЯД ХВОРОГО У всіх пацієнтів слід провести зовнішній огляд лиця. Це роблять непомітно для хворого під час опитування. Звертають увагу на симетричність половин лиця, висоту нижньої її третини, виступання підборіддя, лінію змикання губ, вираженість підборідної та носо-губної складок, положення кутів рота, оголення зубів чи альвеолярного відростка під час посмішки чи розмови. ОБСТЕЖЕННЯ ПОРОЖНИНИ РОТА Перш за все визначають ступінь відкривання рота. При цьому одночасно встановлюють ступінь розмикання зубних рядів. Вивчаючи ступінь відкривання рота, слід звернути увагу на характер рухів нижньої щелепи: плавність, переривчастість, відхилення її вправо чи вліво. Потім визначають стан слизової оболонки порожнини рота: ясен, перехідної складки, твердого та м’якого піднебіння. Ретельно оглядають глоточні мигдалики, задню стінку глотки, язик (величина, рухомість, стан його слизової оболонки). Обстеження зубних рядів. Спочатку слід вияснити тип змикання зубів (прикус). Зазвичай визначення виду прикусу не викликає труднощів, затруднення виникають при патологічних станах, зокрема при переломах щелеп, особливо багатооскольчастих. Потім слід встановити форму зубних дуг (еліпсовидна, параболічна, трацієподібна, сплюснута тощо). Обстеження пародонта зубів. Дані про стан опорного апарату (пародонта) зубів можна отримати за допомогою клінічних (огляд, пальпація, зондування тощо) та параклінічних методів. При клінічному обстеженні важливо оцінити стан маргінального пародонта. У першу чергу слід звернути увагу на стан ясен (запалення, атрофія) і наявність пародонтальних кишень (глибина, можливе гноєвиділення). Важливою деталлю у характеристиці стану пародонта є співвідношення поза- та внутрішньоальвеолярної частини зуба. При атрофії ясен клінічна коронка збільшується, а разом з нею зростає позаальвеолярна частина зуба. Це виражається у появі незвичних за розмахом та напрямком рухів зуба, так званій патологічній рухомості. Патологічна рухомість зубів. Розрізняють фізіологічну та патологічну рухомість зубів. Перша є природною і непомітна неозброєним оком. Її існування підтверджується непрямими ознаками у вигляді стирання контактних пунктів і утворення контактних площадок чи спеціальними складними апаратами. Для патологічної рухомості характерним є помітне зміщення зубів при незначних зусиллях. За ступенем і зростанню рухомості можна до деякої міри скласти уяву про стан опорного апарату зубів, напрямку розвитку патологічного процесу чи його загостренні. Патологічну рухомість визначають пальпаторно, за допомогою пінцета чи спеціальних апаратів, як при відкритому роті, так і при різних переміщеннях нижньої щелепи з одного оклюзійного положення в інше. Слід розрізняти наступні ступені патологічної рухомості зубів: І ступінь – зміщення зуба в одному напрямку (вестибулооральному). ІІ ступінь – зуб має видиму рухомість як у вестибулооральному, та і сагітальному напрямку. ІІІ ступінь – характерне зміщення зуба у вертикальному напрямку: при натисканні зуб занурюється у лунку, а потім повертається у висхідне положення. Обстеження беззубого альвеолярного відростка. Обстеження беззубого альвеолярного відростка, як частини протезного ложа спочатку проводять шляхом пальпації, а у подальшому і вивчення діагностичних моделей. В першу чергу звертають увагу на: - вологість та колір слизової оболонки; - цілісність; - надлишок слизової оболонки у вигляді петушиного гребеня При огляді альвеолярного відростка визначають: - величину, форму альвеолярного відростка; - характер його скатів; - атрофію (відсутність, слабко виражена, велика, рівномірна, нерівномірна); - наявність гострих виступів, екзостози, навислі краї з піднутреннями. На верхній щелепі важливо звернути увагу на величину горба, товщину слизової оболонки, яка його вкриває, а на нижній – на слизовий горбок, який з’явився після видалення третього моляра і визначити ступінь його щільності і рухомості. Завжди слід оглянути місця прикріплення вуздечки язика і губ (у основи чи на вершині альвеолярного відростка) та їх рухомість. Пальпація дозволяє визначити: - рельєф альвеолярного відростка; - піддатливість слизової оболонки і складок, які йдуть по альвеолярному відростку чи його скатам, їх еластичність. При цьому можна виявити скриті кісткові виступи, болючі при невеликому натисканні, які у подальшому будуть причиною болю і утруднення при користуванні протезом. Діагностичні моделі. Відомості про змикання зубів можна отримати безпосередньо при огляді зубних рядів. У той же час цей спосіб має недоліки, оскільки не дозволяє бачити змикання піднебінних та язикових горбків. Для цього зручними є діагностичні моделі. На них можна вивчити форму зубних дуг, їх деформацію, оклюзійні контакти піднебінних та язикових горбків, ступінь перекриття передніх нижніх зубів верхніми, характер оклюзійної кривої, деформацію оклюзійної поверхні зубних рядів. Можна також вивчати положення зубів, які обмежують дефект, їх зміщення, нахил. Обстеження зубів. Огляд зубів проводять у певному порядку. Починають огляд з нижньої щелепи і послідовно оглядають кожний зуб у напрямку від зуба мудрості одної сторони до одноіменної другої. При огляді кожного зуба звертають увагу на наступне: 1) положення зуба; 2) форму; 3) колір; 4) стан твердих тканин; 5) стійкість зуба; 6) співвідношення позаальвеолярної та внутрішньоальвеолярної частин зуба; 7) положення відносно оклюзійної поверхні зубного ряду; 8) наявність пломб та їх стан. Рентгенологічні методи обстеження. Рентгенографія органів щелепно-лицевої системи є одним з найбільш розповсюджених методів дослідження. Рентгенографія дає цінні відомості про стан твердих тканини коронки і кореня, розмірах і особливостях порожнини зуба, кореневих каналах, ширині і характері періодонтальної щілини, стану компактної пластинки стінки альвеоли і губчастої речовини альвеолярного відростка. За її допомогою також можна вивчати: - зуби з ураженим пародонтом; - приховані каріозні порожнини; - корені, закриті слизової оболонкою; - зуби з пломбами; - зуби, що були опорою для мостоподібних протезів, кламерів, покритих коронками; - зуби з патологічним стиранням; - зуби змінені у кольорі; - аномалії положення зубів; - взаємовідношення елементів скронево-нижньощелепного суглоба; - будову щелеп і виявити при цьому наявність патологічних процесів у ділянках, які недоступні для зовнішнього огляду. Методи рентгенологічного дослідження: - внутрішньо- та позаротова рентгенографія; - комп’ютерна рентгенографія, томографія, телерентгенографія. Окрім внутрішньоротових (прицільних) знімків, широко застосовують метод пантомографії, який дозволяє отримати оглядові рентгенограми зубних рядів і щелеп. За допомогою позаротової рентгенографії (в різних укладках) можна досліджувати ділянки верхньої та нижньої щелеп, скронево-нижньощелепного суглоба, кістки лиця. Методи визначення жувального тиску. Дослідників цікавить головним чином жувальний тиск, який виникає на певній ділянці для відкушування та руйнування їжі відповідної консистенції. Важливо також знати витривалість пародонта певних зубів до жувального тиску, що дозволило б орієнтуватися у допустимому навантаженні їх при протезуванні. Витривалість пародонта вимірюють за допомогою спеціальних приладів, так званих гантодинамометрів. Всі вони оснащені площадками для зубів. При закриванні рота зуби передають через ці площадки на пружину певний тиск, який реєструється на шкалі у кілограмах. Гнатодинамометрія не є точним методом, так як ці прилади вимірюють витривалість пародонта до тиск, який має лише один напрямок (вертикальний чи боковий). Обстеження жувальної ефективності зубних рядів. Вивчення жувальної ефективності зубних рядів проводять за допомогою функціональних (жувальних) проб (по Рубінову, Гельману, Хрістіансену, Ряховському); дозволяють отримати більш правильне уявлення про порушення цієї функції. Жувальні коефіцієнти по М.І. Агапову.
Жувальні коефіцієнти по І.М. Оксману
Графічні методи вивчення жувальних рухів нижньої щелепи. Різні захворювання порожнини рота і жувальних м’язів порушують біомеханіку нижньої щелепи. Рухи нижньої щелепи, їх порушення, динаміку відновлення можна вивчити за допомогою графічного методу. В теперішній час запис рухів нижньої щелепи проводять на різних апаратах: кімографі, осцилографі і інш. І.С. Рубіновим докладно розроблений запис жувальних рухів нижньої щелепи – мастикаціографія. Характер мастикаціограми залежить від розмірів і консистенції їжі, виду прикусу, оклюзій них співвідношень зубів, що збереглися, характеру змикання штучних зубів, фіксації протезів, стану жувальних м’язів і скронево-нижньощелепного суглобу. Обстеження функції жувальних м’язів. Для повної характеристики клінічної картини, що супроводжує то чи інше захворювання жувального апарату, можна отримати дані про функціональний стан жувальних м’язів за допомогою таких методів, як: - електроміографія; - мастікаціодинамометрія; - міотонометрія; - міографія; - реографія; - полярографія. Клініка за часткової втрати зубів. Втрата зубів викликається різними причинами: ускладненим карієсом, пародонтитами, операціями з приводу різних новоутворень порожнини рота, травмою, авітамінозами і інш. Ведучими симптомами в клініці часткової втрати зубів є: 1) порушення неперервності зубного ряду; утворення дефекту; 2) поява двох груп зубів: що зберегла антагоністів (функціонуюча група) і що втратила їх (нефункціонуюча група). 3) функціональна перевантаження окремих груп зубів; 4) деформація зубних рядів (вторинне переміщення зубів); 5) порушення функції жування, мови. 6) порушення функції скронево-нижньощелепного суглобу і жувальних м’язів. Різноманітність варіантів дефектів зубних дуг послугувало основою для їх класифікації. Розрізняють дефекти: - малі – відсутні не більш ніж 3 зуби; - середні – від 4 до 6 зубів; - великі дефекти – коли нема більш ніж 6 зубів. Зубна дуга скаладється з окремих елементів (зубів), що поєднані за допомогою міжзубних контактів та альвеолярної частини в єдине ціле. Єдність зубного ряду є одним з головних умов нормального існування зубів та їх повноцінної функції. Видалення зубів і поява дефектів в зубній дузі веде до порушення її неперервності, дуга перестає існувати, як єдине ціле не тільки в морфологічному відношенні, але і с точку зору функції. Зубний ряд при цьому розпадається на групи чи окремі зуби. Одні з них зберігають антагоністів, продовжуючи приймати участь в розжовуванні їжі. Це функціонуюча (робоча) група. Інші зуби, втрачаючи антагоністів, виявляються виключеними з акта жування. Це не функціонуюча (неробоча) група. При втраті молярів та премолярів пацієнт починає жувати передніми зубами. Таким чином з’являється група зубів, яка має змішану функцію (відкушувати та подрібнююча). Участь передніх зубів в розтиранні їжі при деяких видах прикусу веде до стриання ріжучих країв та появи замість них жувальних площадок. Утворення жувальних площадок на передніх зубах при відсутності молярів та пре молярів призводить до зменшення їх клінічних коронок та зниженню між альвеолярної висоти. Останнє моеж компенсуватися розростанням альвеолярної частини і тоді висота прикусу нижнього відділу обличчя не змінюється або незначно змінюється. Якщо ж зменшення висоти клінічних коронок не супроводжується ростом альвеолярного відростка, зниження між альвеолярної висоти викликає зміну нижньої частини обличчя. За відомих умов навантаженн, яке припадає на групу зубів чи подинокий зуб, перевищує природні нормі і з фактора, що стимулює обмінні процеси та підтримує життєдіяльність пародонта перетворюється в свою протилежність - в силу, що руйнує тканини опорного апарату. Збільшення функціонального навантаження викликає перебудову жувального апарату, його пристосування до нових умов. Явище компенсації виражається в посиленні кровообігу, збільшенні числа та товщини шарпеєвських волокон періодонта, явищах гіпрецементозу та ін.. Зуби, що підвернені функціональному перевантаженню, іноді занурюються в альвеолярну частину, повертаються в різних напрямках, часто лишаючись при цьому стійкими: спостерігається посилена утертість емалі а потім й дентину. Клініка функціонального перевантаження при частковій втраті зубів характеризується визначеними симптомами. До них відносяться посилена утертість емалі та дентину зубів, що знаходяться в стані травматичної оклюзії, переміщення їх в різних напрямах (мезіально, дистально, в язичний бік, в щічний бік, повертання навколо осі, занурення в лунку та ін.) патологічна рухомість, іноді з утворенням ясеневих та кісткових карманів, гінгівіти, зниження між альвеолярної висоти в зв’язку з зануренням зубыв в лунки ы, як наслідок, зміна функції м’язів та суглоба. Прояв тих чи інших клінічних або рентгенологічних симптомів залежить від багатьох причин. Самим головним з них являється кількість втрачених зубів, місце, яке вони займають в зубній дузі, вид прикусу та інші фактори, як місцевого так і загального характеру. Поява дефектів порушує ні тільки морфологічну єдність зубного ряду, але й призводить до складної перебудови його,що виникає спочатку поблизу дефекта, а потім поширюється на весь зубний ряд. Зовні ця перебудова проявляється нахилом зубів, що лишилися антагоністів, нахилом їх в язичний бік, поворотом навколо осі та ін.. Переміщення зубів часто призводить в кінцевому рахунку до більш чи менш виражених порушень оклюзійної поверхні зубних рядів, тобто до їх деформації, що ускладнює клініку часткової втрати зубів, утруднюючи вибір и проведення ортопедичного лікування. Найбільш типовими є наступні можливі напрями руху зубів: 1) вертикальне переміщення верхніх і нижніх зубів (однобічне, двобічне). 2) взаємне вертикальне переміщення верхніх та нижніх зубів. 3) дистальне чи медіальне переміщення верхніх та нижніх зубів. 4) нахил зубів в язиково-піднебінному та щічному напрямах. 5) поворот зуба навколо осі. 6) комбіноване переміщення. Прикладом комбінованого переміщення є віялоподібне розходження зубів при пародонтопатіях. Деформації зубних рядів, що вникають в результаті зубоальвеолярного подовження, обтяжують клініку часткової втрати зубів, так як додатково викликають порушення рухів нижньої щелепи та функціональне перевантаження зубів. Порушення рухів нижньої щелепи розвивається у зв’язку з утворенням блоків між зубами, що взаємозмістились. В суглобі при цьому на перше місце виступають шарнірні рухи. Блокуючі рухи тягнуть за собою також втрату множинних контактів зубів та функціональне перевантаження зубів, що опинилися в блоці. Порушення нормальної діяльності суглоба при частковій втраті зубів можна було б пов’язати зі змінами умов розподілу жувального тиску, зниженням між альвеолярної висоти і, нарешті, с появою незвичайних екскурсій нижньої щелепи у зв’язку з деформацією оклюзійної поверхні зубних рядів. Вимушене дистальне положення нижньої щелепи ставить тканини СНСЩ, що розташовані в його задньому відділі в незвичайні умови функціонального перевантаження. Незвичайне навантаження викликає пристосувальну компенсаторну реакцію з боку тканин СНЩС. Це виявляється в першу чергу, в зміні форми головки нижньої щелепи та суглобового диска. З часом, в суглобі з’являються деструктивні зміни, патологічний характер яких стає наявним. В основі них лежить поєднання атрофічних та дегенеративних змін. Разом з цим має місце і явища проліферації. Ці порушення в суглобі поєднуються терміном «артропатії». Часткова втрата зубів, як будь-який інший патологічний стан проходить визначені стадії розвитку. У багатьох людей видалення одного зуба викликає за собою неминучу втрату інших, оскільки причина, що призводить до втрати зубів не усунена та не проведені відповідні профілактичні заходи. Розпад, грубі деформації зубних рядів викликають складну перебудову усієї зубо-щелепної системи. Все залежить від причини, що викликає видалення зубів, стану пародонта, реактивності організму та своєчасної профілактики, основним елементом якої є обґрунтоване протезування. Класифікації Кенеді. 1 клас – двосторонні кінцеві дефекти зубних рядів 2 клас – односторонній кінцевий дефект зубного ряду. 3 клас – включений дефект у бокових ділянках зубного ряду. 4 клас – включений дефект в ділянці переднього відділу.
Класифікація дефектів зубних рядів по Е.І. Гаврилову. Розрізняють 4 групи дефектів: 1) кінцеві (односторонні і двосторонні); 2) включені (бокові – односторонні, двосторонні і в передньому відділі); 3) комбіновані; 4) щелепи з одиночними зубами. Класифікація атрофії альвеолярних відростків при кінцевих дефектах зубних рядів по А.Ельбрехту: 1 тип: рівномірна атрофія гребеня та горизонтальне розташування його вершини; 2 тип: атрофія альвеолярного відростка в дистальних ділянках внаслідок ранньої втрати молярів; 3 тип: атрофія альвеолярного гребеня локалізується в ділянках зубів, які обмежують дефект та зберігся в дистальному відділі; 4 тип: беззубий альвеолярний гребень має виїмку. На основі скарг і даних об’єктивного обстеження з урахуванням класифікації дефектів в медичній карточці записується діагноз, який складається з трьох частин: - етіологічного (внаслідок чого відбулася втрата зубів, ускладнений карієс, захворювання пародонту, травми); - функціонального (втрата жувальної ефективності в %); - анатомічного (топографія і величина дефекту відповідно класифікаціям). | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||