Синдром Лефллера. Синдром Леффлера. Синдром Леффлера 1 Виконала студентка 10 групи Гулян Каріна Синдром Леффлера а
 Скачать 2.22 Mb.
|
|
Синдром Леффлера 1 Виконала студентка 10 групи Гулян Каріна Синдром Леффлера — алергічна хвороба, при якій у периферичній крові збільшується число еозинофілів, в одному або двох легенях утворюються еозинофільні інфільтрати. Захворювання також відоме як проста легенева еозинофілія, еозинофільний інфільтрат легені, проста еозинофільна пневмонія. Розрізняють два синдроми Леффлера: Синдром Леффлера 1-еозинофільний летючий інфільтрат Синдром Леффлера 2- рестриктивна кардіоміопатія Синдром Леффлера 1-еозинофільний летючий інфільтрат, Еозинофільна астма, пневмонія Леффлера. Цей синдром фіксують у всіх країнах, але найчастіше у тропічному кліматі. Частота серед жінок та чоловіків однакова, переважно буває у віці від 16 до 40 років. Класифікація За патогенезу та етіології (причин) ділиться на три види: обумовлений сенсибілізацією до аероалергенів викликаний паразитарною інвазією розвинутий внаслідок лікарської алергії Симптоми та скарги Скарг у більшості хворих немає. Рідко буває кашель, в основному сухий або з в'язким мокротинням у невеликій кількості, може бути домішка крові. Ще одна скарга – субфебрильна температура. Часто у хворого – ознаки бронхоспазму. Аускультативні методи виявляють сухі хрипи, локалізація яких переважно у верхніх відділах легень. При масивній гематогенній дисемінації личинок та яєць паразитів (трихінелл, шистосом, аскарид) в органи та тканини організму, включаючи легеневу тканину, з'являються такі симптоми: Кашель Задишка висип на шкірі Лихоманка пневмоніт (хрипи у легенях) Причини та збудники Синдром Леффлера вперше був описаний професором університету Цюріха Вільгельмом Леффлером в 1932 році. Дослідником було доведено, що у розвитку еозинофільного запалення легеневої тканини грають роль гельмінти: їх личинки проходять у процесі міграції через тканини легені. Сьогодні під синдромом Леффлера мається на увазі ряд запальних процесів у одному чи обох легень мають різну етіологію. Діагностика Діагноз синдрому переважно труднощів для лікаря не викликає. Типовими проявами є висока еозинофілія крові у поєднанні з летючими легеневими інфільтратами. При встановленні причини труднощі досить часті. Дані алергологічного анамнезу дуже важливі для лікаря-діагноста: раніше виявлені алергічні захворювання точний зв'язок симптомів з професійними та побутовими факторами сезонні загострення ринокон'юнктивального синдрому та астми фармакологічний анамнез сімейний анамнез Для виявлення алергічних захворювань, які відіграють роль патогенезі, потрібна консультація алерголога. При підозрі на алергічний риніт вдаються по допомогу отоларинголога. Лабораторні дослідження потрібні при підозрі на синдром Леффлера. Ця інформація дозволяє підтвердити дані фізикального обстеження та анамнезу. Загальний аналіз мокротиння часто говорить про еозинофіли та кристали Шарко-Лейдена. У загальному аналізі крові на початку розвитку хвороби найчастіше виявляють високу еозинофілію (до 20%). Але коли процес хронізується, еозинофіли приходять в норму. У частині випадків у крові знаходять високий вміст IgE – показник досягає позначки до 1000 МО/мл. Шкірні тести проводять, щоб виявити причину збудника (спори нижчих грибів, пальці, алергени гельмінтів). За показаннями, лікар може призначити провокаційні назальні та інгаляційні проби. Обов'язково завжди проводять аналіз калу. Наявність в організмі деяких гельмінтів дає шанс на виявлення яєць паразита. При цьому враховується цикл розвитку. Наприклад, при первинному зараженні аскаридами личинки впроваджуються у легені лише через один або два тижні, а яйця їх у калі хворого можна знайти лише через два чи три місяці. При токсокарозі личинки паразита в людини не розвиваються до дорослого стану, тому аналіз калу не виявить їх яєць. Лікарі використовують для діагностики серологічні тести, що включають реакцію зв'язування комплементу та реакцію преципітації. Застосовуються і клітинні тести: реакція дегрануляції опасистих клітин з відповідними алергенами, реакція дегрануляції базофілів по Шеллі, виявлення специфічних IgE за допомогою радіоалергосорбентного тесту та ІФА. Інструментальна діагностика Рентгенологічне дослідження виявляє у легкі нечіткі інфільтрати округлої форми (поодинокі або множинні), які локалізовані субплеврально, переважно у верхніх відділах двох легень. Якщо інфільтративне запалення протікає тривалий час, у результаті хвороби може спостерігатися формування фіброзних вузлів, що зливаються, формуючи кістозні порожнини. Оцінка бронхіальної прохідності проводиться з допомогою дослідження ФВД (функції зовнішнього дихання). У частині випадків потрібне проведення бронхомоторних тестів. Хворий може одужати спонтанно, без спеціального лікування. До фармакотерапії часто не вдаються. Основною метою лікування є, говорячи науковою мовою, усунення етіологічного фактора. Тобто, наприклад, виведення токсин з організму та перешкода їхньому подальшому розмноженню всередині. Проводять дегельмінтизацію, по можливості усувають контакт з алергенами (аероалергенами, ліками), якщо саме вони лежать в основі розвитку захворювання. Лікування Протипаразитарна терапія При глистяній інвазії хворому призначають протипаразитарні лікарські засоби. Останнім часом часто призначають такі ефективні та добре переносимі ліки: карбендацим (приймати внутрішньо, одноразово 0.01 г/кг) альбендазол (приймати внутрішньо, одноразово 400 мг; прописують лише пацієнтам старше 2 років) пірантел внутрішньо 10 мг одноразово мебендазол (приймають 100 мг внутрішньо один раз, можна лише пацієнтам віком від 2 років) Лікування глюкокортикоїдами |