Побічні ефекти фармокології. Заняття 1ПЕ. Система фармаконагляду в світі. Порядок здійснення фармаконагляду в Україні
 Скачать 44.33 Kb.
|
|
Заняття 1 Тема : Система фармаконагляду в світі. Порядок здійснення фармаконагляду в Україні. Класифікації та механізми виникнення побічних реакцій на лікарські засоби. Основні шляхи попередження побічних реакцій на лікарські засоби. Побічна дія препаратів, що застосовуються для місцевої та загальної анестезії. Побічна дія лікарських засобів, що впливають на автономну нервову систему Завдання для самостійної роботи: 1. Дати визначення таким поняттям: - побічні реакції – це реакції, які викликають лікарські засоби, які слід об'єднати під збірним поняттям – “ускладнена фармакотерапія” (або “побічна дія ліків"). - побічні ефекти – це будь-яке виявлення небажаного (іноді небезпечного для здоров'я пацієнта), що виникає у межах терапевтичних доз препарату (рекомендованих для лікування, діагностики, профілактики захворювань) або модифікації фізіологічних функцій. Побічна дія є антиподом головної дії препарату, заради якої він використовується. Побічна дія ліків стає все більш актуальною медичною та соціальною проблемою. - ідіосинкразія – це гіперчутливість або непереносимість. Вона зумовлена спадковим дефектом ферментних систем або спадковими порушеннями обміну речовин. Основою ідіосинкразії є вроджена підвищена реактивність і чутливість до певних подразників, або ж вона виникає в організмі внаслідок повторних слабких впливів деяких речовин; реакція, яка не супроводжується утворенням антитіл. - тератогенна дія – це здатність ліків порушувати нормальний розвиток ембріона і викликати вади розвитку в плода. - ембріотоксична дія – це це несприятлива токсична дія ліків на ембріон (в перші два місяці вагітності), яка може привести до порушення нормального розвитку органів та спричинити викидень на ранній стадії вагітності. - синдром скасування (рикошету) – це стан, зумовлений розгальмовуванням регуляторних процесів або реакцій після відміни ліків, які їх пригнічували. Таким чином, синдром «рикошету» можна порівняти із загостренням захворювання після відміни лікарського засобу. Найчастіше синдром "рикошету" спостерігається після скасування засобів, що надають на організм гнітючу дію. Наприклад, при тривалому лікуванні стенокардії адреноблокаторами в міокарді утворюються все нові і нові молекули адренорецепторів. Якщо адреноблокатор раптово скасувати, то раніше існуючі і нові адренорецептори звільняються і піддаються атаці норадреналіном і адреналіном. В результаті частота нападів стенокардії різко зростає. - небажані лікарські реакції – це шкідливі і непередбачені ефекти внаслідок застосування лікарського препарату в терапевтичних дозах з метою профілактики, лікування, діагностики або зміни фізіологічної функції людини. - несподівані небажані лікарські реакції – небажані дії, що неможливо передбачити, це будь-який несприятливий подія, яка виникає на тлі лікування лікарським препаратом і який не обов'язково має причинно-наслідковий зв'язок з його застосуванням. - лікарська залежність – це психічний, іноді фізичний стан, що є результатом взаємодії між живим організмом і лікарською р-ною з певними поведінковими та іншими реакціями, коли завжди є бажання приймати препарат постійно чи періодично, для того, щоб уникнути дискомфорту, який виникає без приймання препарату (алкогольно-барбітуратна, типу канабісу, фентаміну, кокаїну, ефірних розчинників, галюциногенів, опіатів і ін.). Психічна залежність – це стан, за якого лікарський засіб викликає відчуття задоволення і психічного піднесення – стан ейфорії, який потребує періодичного або постійного введення лікарського засобу, щоб відчути задоволення або уникнути дискомфорту. Фізична залежність – адаптивний стан, якому властиві інтенсивні фізичні розлади після припинення приймання певного лікарського засобу; ці розлади, тобто синдром абстиненції (синдром відняття) – є комплексом специфічних ознак психічних і фізичних порушень, властивих для певного наркотичного анальгетика. 2. Розшифрувати класифікацію побічних небажаних реакцій: • Тип А – залежні від дози – обумовлені фармакологічними властивостями і токсичністю самого ЛЗ чи його метаболітів. Зазвичай вони – передбачені, виникають в наслідок фармакологічних властивостей препарату, залежать від його дози, для них характерна невелика летальність. На їх долю припадає біля 75% усіх НПР, що виникають при медичному застосуванні ЛЗ. Тому з такими ПР стикаються практично всі лікарі різних спеціальностей. Посилення звичайного терапевтичного ефекту. Цей тип НПР може проявлятися посиленням бажаного терапевтичного ефекту при застосуванні ЛЗ у звичайних рекомендованих дозах. Прикладом може бути призначення антикоагулянтів. Їх використання у малих дозах неадекватно пролонгує протромбіновий час, а використання у надто високих дозах може стати причиною виникнення кровотеч. Або застосування цурознижуючих препаратів. Гіпоглікемія може бути наслідком лікування інсуліном чи пероральними ЛЗ у дозах, які не набагато перевищують ті, що забезпечують адекватний контроль рівня цукру у крові. Фармакологічні і токсичні ПР.Нажаль недостатня вибірковість дії ЛЗ може викликати крім бажаної терапевтичної дії інші, так звані побічні фармакологічні ефекти. Наприклад, бета – блокатори, які впливають на бета1-рецептори серця, що обумовлює їх фармакотерапевтичну дію, одночасно діють на бета2-рецептори бронхів, що викликає бронхоспазм. Препарати беладони, яким властива м-холіноблокуюча дія, знімають спазм гладеньких м’язів при печінкових, ниркових кишечник кольках. Однак в той самий час, впливаючи на гладенькі м’язи ока, ці препарати викликають підвищення внутрішньо очного тиску, що особливо небезпечно при глаукомі, адже може призвести до відшарування сітківки і незворотної сліпоти. Багато ЛЗ можуть бути причиною розвитку токсичних ПР. Токсичні ПР не завжди пов’язані з передозуванням ЛЗ, а зазвичай залежать від таких внутрішніх факторів, як індивідуальна чутливість, що обумовлена особливостями метаболізму, станом обмінних процесів, порушеннями процесів виведення ЛЗ. У розвитку токсичних ПР велику роль відіграє так званий терапевтичний індекс препарату (різниця між мінімальною терапевтичною та мінімальною токсичною дозами). Чим більше цей показник, тим менша вірогідність виникнення токсичних ПР і навпаки. До препаратів з малим терапевтичним індексом належать антибіотики аміноглікозидного ряду, цитостатики, серцеві глікозиди. Ці ЛЗ є частою причиною розвитку токсичних ПР. Наприклад, медичне використання аміноглікорзидів викликає розвиток вестибулярних порушень, глухоти, ураження нирок; цитостатиків – кардіо-, нейро-, нефротоксичності; серцевих глікозидів – розладів з боку шлунково-кишкового тракту, центральної- нервової системи. • Тип В – не залежні від дози – найчастіше мають імуноалергічну природу (наприклад, анафілактичний шок, синдром Стивена-Джонсона). З урахуванням того, що майже 40% ПР з-поміж загальної кількості випадків, інформація про які міститься в Національній базі даних України, стосуються саме типу В, вони потребуть ретельного аналізу щодо механізму виникнення, розробки превентивних заходів та лікування. Анафілаксія – термін, який є найбільш оптимальним під час розгляду негайних реакцій гіперчутливості типу В. Це слово грецького походження, яке складається з двох слів ana (проти) та phylaxis (захист). Термін анафілактоїдні реакції, який використовувався раніше, на сьогодні вважається застарілим. Анафілаксія– гостра життєвозагрозлива реакція гіперчутливості, яка охоплює весь організм, та, зазвичай, розвивається після застосування ліків (перорально чи парентерально) або вживання продуктів харчування. Анафілаксія буває алергічного, неалергічного та ідіопатичного генезу. Анафілаксія, спричинена алергеном (алергічна анафілаксія) Після першого контакту з алергеном в організмі людини, чутливої до нього, утворюються антитіла різних класів (IgE, G, M), які приєднуються до опасистих клітин і клітин кровотоку (базофілів). Наступного разу, коли в організм людини потрапить цей же алерген, у результаті взаємодії антигенів із антитілами відбудеться вивільнення з відповідних клітин біологічно активних речовин (гістаміну, серотоніну тощо) у системний кровотік, що може супроводжуватися алергічною реакцією/анафілаксією. Також алергічні ПР можуть реалізуватися через Т-клітинні механізми. У таких реакціях беруть участь два види клітин: сенсибілізовані лімфоцити й макрофаги. Анафілактичні алергічні реакції можуть бути локалізованими, але частіше – генералізованими. Саме через такий механізм виникають ПР при застосуванні антибіотиків, міорелаксантів, інсулінів та інших гормонів. Неалергічна анафілаксія Низка ЛЗ може спричинити виникнення анафілактичних реакцій не через імунні механізми (оскільки антитіла до певних препаратів не були ідентифіковані), хоча в деяких випадках виникала дегрануляція опасистих клітин. До таких ЛЗ належать опіати, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ), нестероїдні протизапальні ЛЗ (НПЗЛЗ), рентгенконтрастні ЛЗ, плазмозамінники. Парентеральний шлях уведення ЛЗ частіше спричиняє тяжку анафілаксію неалергічного генезу. У вітчизняній алергології подібне явище частіше розглядається як псевдоалергічні реакції, за яких відсутня імунологічна фаза, а ЛЗ безпосередньо здатні викликати дегрануляцію клітин-мішеней. Ідіопатична анафілаксія Хоча й доволі рідко, жінки можуть страждати від анафілаксії, спричиненої прогестероном, що виділяється протягом менструального циклу. У разі появи у жінок таких симптомів, як гіперемія, підвищення частоти серцевих скорочень, висипання на шкірі, набряк шкіри і задишка, та коли причина таких явищ невідома, ставлять діагноз «ідіопатична (причина невідома) анафілаксія». Діагностика та лікування анафілактичних реакцій не залежить від причин їхнього розвитку. Початкові симптоми анафілаксії зазвичай розвиваються протягом першої хвилини після потрапляння в організм ЛЗ чи продуктів харчування, і пік серйозності спостерігається переважно через 3-30 хв Інколи може проявлятися друга фаза реакції (через 1-8 год) після першої. Початкові симптоми анафілаксії можуть проявлятися з боку однієї системи або декількох Шкіра (> 90% пацієнтів): почервоніння; свербіж; висипи; ангіоневротичний набряк. Респіраторний тракт (від 40 до 70% пацієнтів): кашель; свистяче дихання; диспное; стискання в грудях; задишка; смерть. Гастроінтестинальний тракт (30% пацієнтів): нудота; блювання; діарея; метеоризм; спастичний біль. Кардіоваскулярні: тахікардія; гіпотензія; запаморочення; колапс; смерть (шок виникає у приблизно 10% пацієнтів). Інші: металічний присмак у роті; відчуття приреченості. Значна кількість ЛЗ може індукувати алергічні ПР. В основі їхнього виникнення лежить імунологічний конфлікт. Деякі ліки, у складі яких є білки, глікопротеїди та інші складні біологічні молекули (вакцини, сироватки, імуноглобуліни і т. д.) чужорідного (тваринного, мікробного) походження, легко індукують імунну відповідь і алергічні реакції. Облігатними алергенами є антисироватки (протиправцева, протидифтерійна, проти газової гангрени, сибірської виразки, отрути змій). Аналогічно можуть діяти гормони й ферменти, білки й поліпептиди тварин (інсулін, кортикотропін, цитохром С (Цито-Мак) та ін.) і мікробного походження (стрептодеказа [стрептокіназа]). Інші прості хімічні молекули невеликої молекулярної маси – гаптени – не здатні самостійно індикувати імунну відповідь. Однак, з’єднуючись із білками, полісахаридами, ліпідами та іншими макромолекулами-носіями організму, модифікують їх, створюючи високоімуногенні комплекси, що може призводити до виникнення алергічних ПР. Серйозною проблемою є перехресні алергічні реакції на ЛЗ. Загальні детермінанти є у пеніциліну і цефалоспоринів. Інший приклад – новокаїн і сульфаніламіди, які також мають схожі антигенні властивості. ПР від дезінфікуючих ЛЗ можуть проявлятися місцевоподразнювальною, токсичною та контактною алергізувальною дією на шкіру, а при застосуванні у вигляді аерозолю – аналогічними ефектами з боку слизових оболонок дихальних шляхів, очей. На думку деяких авторів, ризик розвитку алергічних ПР для більшості ЛЗ коливається у межах від 1 до 3%. Інші науковці вважають, що з-поміж усіх ПР алергічні становлять 6-10%. Поширеність медикаментозної алергії серед населення України коливається між 1-2 %. У діагностиці алергічних реакцій важливо виявити алерген, його причинний зв’язок із клінічними проявами реакції і тип імунологічної реакції. Загальноприйнятим єпатогенетичний принцип виділення чотирьох типів алергічних реакцій, перші три з яких проявляються гостро і тому частіше потребують уживання ургентних заходів. НПР типу В імуноалергічного ґенезу – є результатом реакції у відповідь на взаємодію антигену з антитілом. В ролі антигену можуть виступати більшість ЛЗ чи їх метаболітів. Особливо це властиво ЛЗ з великою молекулярною вагою, таким, як білки і пептидні гормони, тому вони найбільш небезпечні з точки зору вірогідності виникнення таких ПР. Однак більшість ЛЗ мають малу молекулярну вагу, вони стають повними антигенами лише після їх зв’язку з білками організму. Генетично обумовлені реакції типу В обумовлені певними вродженими вадами, наприклад, дефіциту чи порушень ферментативних систем організму. Механізм виникнення багатьох х них навіть зараз залишається не з’ясованим. • Тип С – ефекти при тривалому застосуванні (синдром відміни, медикаментозна залежність, кумулятивний ефект, пригнічення утворення ендогенних гормонів) – це реакції, які виникають, зазвичай, після тривалої терапії. Ці НПР часто розцінюються, як серйозні, здатні суттєво впливати на здоров’я людини, і за своєю природою у більшості випадків носять незворотній характер на момент їх виявлення. Вони особливо складні для вивчення і виявлення. Не завжди чітко визначається часовий інтервал між початком лікування і їх розвитком. До таких реакцій належать: синдром відміни (гіпотензивні, снодійні препарати), лікарська залежність (наркотичні анальгетики, деякі психотропні засоби), кумулятивні ефекти (серцеві глікозиди, барбітурати), ефекти пригнічення виробки гормонів організмом людини (глюкокортикостероїди), толерантність (нітрати). • Тип D – відтерміновані (мутагенна, канцерогенна, ембріотоксична, тератогенна, фетотоксична) – або відстрочені ПР, куди належать канцерогенні, мутагенні, тератогенні ефекти, дефекти репродуктивної системи та інші, які можуть виникнути через місяці і роки після лікування ЛЗ. Наприклад, цитостатикам властиво пошкоджуючи впливати на клітини, що при тривалій терапії може індукувати лейкемію. Тривале застосування резерпіну сприяє розвитку злоякісних новоутворень грудей, талідоміду при вагітності – «фокомегалії» у новонароджених. Діагностика цих реакцій є ще складнішою, вона проводиться з застосуванням особливих методичних підходів. • Тип E – розвиваються після відміни препарату (абстинентний синдром, синдром рикошету) – Проявом протидії організму лікам після припинення їх дії, стає синдром відміни (феномен рикошету чи віддачі, синдром післядії, негативної післядії, рикошету), описаний для цілої низки фармакологічних препаратів. Синдром відміни виникає як відповідь організму на припинення (завершення лікування) чи послаблення дії препарату (зменшення дози, короткочасна перерва) та проявляється ознаками погіршення перебігу хвороби. Важливо, що більшість препаратів, які викликають толерантність, також викликають синдром відміни. Це дозволяє припускати, що у їх основі лежать однакові механізми, а обидва феномени є фазами одного й того ж процесу – протидії організму лікарському засобу. Абстинентний синдром (від лат. Abstinentia - стриманість), абстинентний стан; ломка – група симптомів різного поєднання і ступеня тяжкості, що виникають при повному припиненні прийому психоактивної речовини або зниженні його дози після неодноразового, зазвичай тривалого і/або у високих дозах, вживання. Існують тимчасові рамки, протягом яких абстинентний синдром може виникнути і тривати, але вони сильно залежать від типу приймався хворим психоактивної речовини і його дози, безпосередньо передувала абстиненції. Абстинентний синдром є складовою частиною синдрому залежності . Як правило, ознаки абстинентного синдрому протилежні ознакам гострої інтоксикації. • Тип F – відсутність ефекту від терапії. Відсутність ефекту від ЛП не можна подолати збільшенням дози або ефект проявляється у дозі, що викликає небажані, небезпечні ефекти. Розв'язати ситуаційні задачі: 1. Хворому з атонією сечового міхура лікар призначив лікарський засіб, дозу якого пацієнт самостійно перевищив. Сечовиділення нормалізувалося, але з'явилися підвищена пітливість, рясне слиновиділення, частий стілець, м'язові спазми. Препарат якої групи був призначений хворому? Холіноміметики.Яка причина і механізм виниклих ускладнень? Побічна дія при перевищенні дози. При великих дозах холіноміметиків можуть спостерігатися брадикардія, зниження артеріального тиску, посилення салівації, бронхоспазм. Перерахуйте препарати цієї групи. Прозерин (Ргозегіпигп) - ампули по 1 мл 0,05 % розчину; таблетки по 0,015 г, Піридостигміну бромід (РугісІО5Іі§тіпі Ьготісіит) - ампули по 1 мл 0.5 % розчину, драже по 0,06 г. Галантаміну гідробромід (ОаіапНіатіпі НусігоЬготісіит) - ампули по 1 мл 0,1 %, 0,25 %."О,5 % і 1 % розчину. Фосфакол (РпозрЬасоіит) - очні краплі 0,02 %, 0.013 % розчину. Дипіроксим Фірігохітит) - ампули по 1 мл 15 % розчину. Алоксим (АІІохітит) - ампули по 0,075 г ліофілізованого порошку. Амізил (Атігуїит) - таблетки по 0,001 г, 0,002 г. 2. Чоловік, 50 років, обробляв садову ділянку інсектицидом. Раптом він відчув погіршення самопочуття. У тяжкому стані його доставили у клініку зі скаргами на головний біль, запаморочення, відчуття страху, біль в животі. Протягом дня кілька разів були блювота, рідкий стілець. При обстеженні виявлені такі симптоми: різке звуження зіниць, брадикардія, приглушені тони серця, зниження АТ, утруднення дихання, м'язові посмикування, галюцинації. До якої групи речовин відноситься даний інсектицид за механізмом дії? Фосфорорганічні сполуки (ФОС).Яка причина виникнення зазначених симптомів отруєння? ФОС або фосфорорганічні сполуки – це токсичні речовини, що використовуються в якості пестицидів, гербіцидів, при дератизаційних заходах. Отруєння фосфором, хлором відбувається через порушення правил техніки безпеки при роботі з отрутами, при спробах самогубства. Препарати фосфору блокують продукцію ферментів холінестерази, яка руйнує ацетилхолін. Медіатор міститься в м’язових структурах, нервових гангліях, потових залозах і накопичується в тканинах. Надлишок медіатора надає збудливі, потім истощающее дію на холінергічні структури. Призводить до стійких форм паралічу. Особливість інтоксикації сполуками фосфору: в організмі перетворюються в токсичні сполуки. Вивільняються циклічно, у 10% потерпілих спостерігаються рецидиви, хоча контакту з токсинами не відбувається. Ставиться діагноз хронічна інтоксикація. Які заходи допомоги застосовуються в даному випадку? У випадку контакту з ФОС, своєчасним і правильним вжиттям заходів першої допомоги можна попередити/ послабити розвиток ураження. Для цього негайно слід припинити подальше надходження отрути до організму. При потраплянні ФОС на шкіру необхідно якомога швидше обробити заражені ділянки рідиною індивідуального протихімічного пакету або 10- 15% розчином аміаку; одночасно прийняти всередину профілактичний антидот. У випадку потрапляння отрути в очі рекомендується їх промивання водою або 2% розчином натрію гідрокарбонату, після чого слід застосувати атропін у вигляді очних крапель і прийняти всередину антидот. При підозрі на отруєння зараженою водою або продуктами харчування необхідно провести беззондове промивання шлунка водою і ввести адсорбент (атоксил, активоване вугілля). Відомі на сьогодні антидоти відносяться до двох груп: холінолітиків і реактиваторів холінестерази, які здатні відновити активність пригніченого при інтоксикації ФОС ферменту. Антидоти проявляють максимальний ефект за умови раннього їх застосування (в найближчі 10-15 хв). Загальновизнаною протиотрутою при ураженні ФОС є атропіну сульфат. При його введенні відбувається послаблення симптомів отруєння: покращується дихання, зникають/або зменшуються судоми, відновлюється серцевий ритм і нормалізується ЕКГ; зменшуються гастроінтестинальні прояви. Атропін проявляє антагоністичний вплив на всі ефекти ФОС, пов'язані зі збудженням М-холінореактивних систем, блокуючи М-холінорецептори і перешкоджаючи дії накопиченого в нервових синапсах ацетилхоліну. Доза атропіну встановлюється індивідуально й залежить від важкості ураження. Однак функціонального антагонізму у відношенні М-холінореактивних систем вдається досягнути лише при частих повторних введеннях атропіну до легких ознак його передозування: сухість шкіри, слизових, гіперемія обличчя, розширення зіниць, помірне прискорення пульсу. 3. Хворому з приступом ниркової кольки лікар швидкої допомоги ввів препарат. Через те, що больовий синдром не зменшився, препарат був введений повторно. Через деякий час болі зменшилися, але з'явилися головний біль, запаморочення, осиплість голосу, порушення ковтання, обличчя почервоніло, пульс почастішав. Який препарат був введений хворому? Папаверину гідрохлорид.До якої групи препаратів він відноситься? Спазмолітики міотропні. Вазодилататор. Які інші препарати з цієї групи можна призначити? Но-шпу, Платифіліну гідротартрат, Баралгін, Галідор. 4. У лікарню у важкому стані доставлена дитина 3 років. У хлопчика марення, галюцинації, періодично з'являються судомні посмикування. Зіниці різко розширені. Шкіра обличчя, шиї, грудей червона, ковтання утруднене, сухість у роті і горлі. Пульс частий, слабкий. За словами батьків, хлопчик наївся плодів рослини, висадженого з декоративною метою біля кафе. Що спричинило отруєння? Дурман. Який механізм інтоксикації? Основна причина отруєння дурманом звичайним полягає в його складі. Ця рослина містить у собі такі небезпечні алкалоїди: - атропін, впливає на парасимпатичну нервову систему; - скополамін, що впливає на периферичну холинреактивную систему; - гіосциамін, порушує передачу нервового імпульсу у холінергічних гангліях. Спільно ці речовини здатні блокувати М-холінорецептори в організмі людини, внаслідок чого припиняється дія біологічно активних речовин, які передають клітинний імпульс, тому м’язи розслабляються і з’являються спазми. Намітити заходи інтенсивної терапії. Перша надана допомога повинна полягати в таких діях: - обов’язкове промивання шлунка, тут підійде розчин води з активованим вугіллям не більше 30 гр, слабкий сольовий розчин або розчин марганцю; - можна використовувати для прочищення шлунка проносний засіб; - при прояві симптомів лихоманки необхідно зробити на лоб постраждалого холодний компрес; - обов’язково закрити всі вікна або відвести отруєного в темне приміщення; - при появі ознак зупинки дихання і серця, потрібно провести обов’язкові реанімаційні дії: штучне дихання і масаж серця. Якщо людина на даний період часу знаходиться без свідомості, йому промивають шлунок за допомогою зонда, після промивательной процедури вводять проносний засіб. Якщо не виходить промити шлунок, то використовується сифонова клізма. Подальше лікування повинно включати в себе такі дії: - обов’язково повинен вводитися в організм антидот - прозерін; - вводиться також препарати, що усувають судомний синдром і сильне збудження; - якщо є гіпертонія, вводять спеціально підготовлений розчин анальгіну 50%. 5. Пацієнт помилково прийняв лікарський препарат. Був доставлений в клініку у такому стані: занепокоєння, балакучість, мимовільний сміх, галюцинації, тривале збудження, м'язові посмикування, іноді судоми, сухість у роті, носі та горлі, ускладнення при ковтанні, хрипкий голос (іноді афонія), сильна спрага, сухість шкіри, обличчя червоне, головний біль, зіниці максимально розширені, параліч акомодації (циклоплегія), пульс і дихання часті. Який препарат викликав отруєння? Атропін. Описати центральні механізми інтоксикації. Обґрунтувати вибір антидоту. Призводить до різкого зниження секреції слинних, шлункових, потових залоз, тахікардії, розширення бронхів, ослаблення моторики кишечника, розширення зіниць і підвищення внутрішньоочного тиску. Отруєння призводить до виборчого психо- і нейротропної дії. Смертельною буде доза в 100-1000 мг атропіну, в дитячому віці — близько 10 мг. Токсична дія атропіну починає проявлятися через 40-60 хвилин після прийому. В залежності від дози розрізняють легку, середню і важку ступінь отруєння. В першу чергу речовина впливає на структури мозку, викликаючи психоз, порушення координації, галюцинації. Потім страждають серце та легені. Лікування отруєння починається з промивання шлунка водою, перманганатом калію або сольовими проносними розчинами. Відразу ж потрібно дати отруївся антидот атропіну. Це може бути: - 0,1% розчин аминостигмина 2 мг; - 0,05% розчин галантаміну (препарат «Нивалин») 2 мг. Слід повторити введення антидоту через 90 хвилин. Чим важче отруєння, тим з меншим інтервалом вводять антидот. У важкому випадку його можна вводити кожні 15 хвилин. Аминостигмин швидко відновлює свідомість, усуває психомоторне збудження і галюцинації. Він застосовується не тільки для лікування передозування, але і для профілактування рецидивів коми. Існує ще один антагоніст атропіну — алкалоїд пілокарпін. Препарати на його основі (очні краплі) використовуються в офтальмології для зниження внутрішньоочного тиску. Атропін, розширюючи зіницю, може викликати глаукому. При сильному підвищенні тиску всередині ока може відбутися відшарування сітківки. Тому при отруєннях рослинами або препаратами, які містять атропін, пілокарпін потрібно ввести відразу за наступною схемою: - кожні 15 хвилин по 1 краплі в кожне око протягом години; - наступні 2-3 години капають 1 краплю в 30 хвилин; - потім 4-6 годин — по краплі щогодини; - потім по 3-6 разів на добу по краплі до купірування високого внутрішньоочного тиску. |