екзаменмнх. 1. мнх це наука

• Название: 1. мнх це наука
• Дата: 25.01.2020
• Размер: 136.3 Kb.
• Имя файла: екзаменмнх.docx
• Тип: Документы; #105727
• страница: 1 из 4

1. МНХ- це наука про закономірності й особливості процесу навчання хімії в школі. Вона розробляє встановлює раціональні методи й прийоми, засоби й форми навчальної діяльності під час якої відбувається свідоме оволодіння знань шкільного курсу хімії. Предмет – розробка теорії навчання хімії, виявлення системи провідних понять, встановлення їх класифікації, розкриття взаємозв’язків між ними, дослідження закономірностей шляхів та засобів навчання в процесі вивчення предмету. Завдання – дослідження навчально-виховного процесу з хімії в школі, розкриття закономірностей, розробка теоретичних основ вдосконалення: розкриття освітньої та виховної ролі шкільного курсу; визначення змісту середньої хімічної основи з хімії та структуру шкільного курсу, систематичного їх вдосконалення; розробка, експериментальна перевірка та впровадження на практиці. МНХ розв’язує наукові та практичні завдання, що вимагають наукових способів дослідження. Методи теоретичного та експериментально-емпіричного рівнів. Методи теоретичного рівня включають в себе: теоретичний аналіз і синтез, абстрагування, моделювання, конкретизація. Методи експериментально-емпіричного рівня включають в себе спостереження, вивчення шкільної документації, анкетування, методично-статистичні, педагогічний експеримент. В свою чергу спостереження буває самоспостереження, об’єктивне спостереження, наукове спостереження. Педагогічний експеримент-це наукове дослідження процесу навчання з метою перевірки правильності наукової гіпотези дослідника. Природний експеримент- проводиться у звичайних для учнів вимогах. Лабораторний експеримент- проводиться в спеціальному обладнаному приміщенні. Мета – зясувати, чому під час природного експерименту ті чи інші знання важко засвоюються учнями.

3. Кабінет хімії має лабораторне приміщення, яке повинно мати вихід до кабінету та окремий вихід у коридор чи на подвір'я школи. У кабінеті хімії встановлюються спеціальні двомісні лабораторні столи, прикріплені до підлоги. Робоче місце вчителя хімії монтується на підвищенні, обладнується демонстраційним столом з препараторською частиною. Тумби стола оснащують спеціальними пристроями (ящиками) для зберігання інструментів, хімічного посуду, приладів, що використовуються для проведення дослідів. До демонстраційної частини стола, підводять електричний струм, воду і каналізацію. Робочі площі столів повинні бути покриті спеціальними матеріалами, стійкими до механічних та термічних пошкоджень, хімічних реактивів. У кабінеті необхідно обладнати демонстраційний стіл ви­тяжною шафою під кутом 45°, додатковим місцевим освітленням, підведенням гарячої та холодної проточної води. У кабінеті розміщується класна (аудиторна) дошка на п'ять робочих площ у розгорнутому або складеному вигляді. Одна з робочих площ може мати магнітну основу з кріпленнями для демонстрації навчально-наочних посібників (таблиць, карт, моделей-аплікацій тощо). Робочі площі на звороті дошки можуть бути покриті білим кольо­ром для нанесення написів за допомогою спеціальних фломастерів. Лабораторне приміщення обладнується витяжною шафою, секційними шафами для збереження приладів та лабораторного посуду, металевою шафою або сейфом для збереження хімічних реактивів, рукомийником, столом для підготовки дослідів, приладів і навчально-наочних посібників для занять, однотумбовим столом для роботи вчителя та лаборанта, столом із пристроями для зберігання матеріалів та інструментів для ремонту приладів, пристроями для миття і сушіння посуду та дистилятором, які монтуються на стіні. Хімічний посуд зберігається у лабораторних приміщеннях, розташовується окремо у залежності від розміру, виду і матеріалу (пластмаса, скло, метал), з якого він виготовлений. Посуд для збереження реактивів повинен мати етикетки з чітким і яскравим написом їх назви. Усі шафи для зберігання хімічних реа­ктивів повинні замикатися. Хімічні реактиви зберігаються та розміщуються залежно від їх властивостей – по групам. На посуді з отруйними речовинами має бути етикетка з написом "Отрута", з горючими – етикетка з написом червоного кольору та знаком оклику – "Вогненебезпечної". Місця зберігання засобів навчання нумеруються і позначаються назвами на етикетках, що заносяться до інвентарної книги. Усі матеріальні цінності кабінету обліковуються в інвентар­ній книзі встановленого зразка, яка повинна бути прошнурована, пронумерована та скріплена печаткою. Матеріальні об’єкти (предмети) і матеріали, що витрачаються в процесі роботи (хім. реактиви, посуд, міндобрива тощо) заносяться до матеріальної книги. Кабінет має бути забезпечений аптечкою з набором медикаментів для надання першої медичної допомоги (Додаток); первинними засобами пожежогасіння відповідно до Правил пожеж­ної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України.

4. Шкільний хімічний експеримент відіграє важливу роль у розв’язуванні навчально-виховних завдань. Зокрема, він є початковим джерелом знань, пов’язує теорію з практикою, доводить правильність теоретичних положень, сприяє формуванню практичних умінь і навичок учнів, розвитку, вдосконаленню і закріпленню знань. Він розкриває інтерес учнів до вивчення хімії і формує їх науковий світогляд. Дослід (експеримент) ― один із засобів, методів демонстрування та виконання лабораторно-практичних робіт. Вивчення хімії неможливе без використання цього спеціального засобу навчання, який класифікується як наочно-практичний.

Поняття «шкільний хімічний експеримент» можна розглядати як дидактичну систему, основною метою якої є набуття учнями практичного досвіду, засвоєння нових вмінь та навичок, формування діяльнісного підходу до засвоєння й закріплення знань. Навчальний експеримент може мати різне призначення залежно від дидактичної мети уроку: набування нових знань, закріплення, удосконалення і застосування знань і умінь, облік їх і оцінювання, але в першу чергу виходять з його пізнавального та виховного значення.

Для хімічного експерименту характерні такі три основні функції: пізнавальна – для засвоєння основ хімії, вирішення практичних проблем, виявлення значення хімії в сучасному житті; виховна - для формування матеріального світогляду, впевненості, ідейної необхідності праці; розвиваюча – для накопичення і поглиблення загальнонаукових і практичних вмінь і навичок. Крім уже зазначених функцій, шкільний хімічний експеримент виконує наступні: евристичну, корегувальну, узагальнюючу та дослідницьку. Ефективність досліду забезпечується при умові дотримання таких вимог щодо його проведення: а)наочність; б)безпечність; в) простота; г) надійність; д) необхідність пояснення; е) короткочасність; є) необхідність повторення; ж) дотримання техніки безпеки. Наочність демонстрації полягає в тому, що демонстровані явища та зміни повинен побачити кожен учень класу, оскільки, з точки зору психології, найефективніше у цьому процесі працює зоровий канал інформації. Безпечність демонстрації чи будь-якого іншого виду експерименту забезпечується дотриманням правил безпеки, використанням реактивів відповідної концентрації, маси чи об'єму, правильним поводженням з легкозаймистими, леткими та отруйними речовинами. Простота експерименту полягає у доступності відображених ним явищ, розуміння суті хімічних процесів, використаних приладів та обладнання. Надійність виражається успіхом у проведенні досліду. Успіх забезпечується попередньою підготовкою вчителя, який проектує демонстрацію, враховуючи пояснення, умови проведення, хронометраж. Необхідність пояснення є складовою надійності експерименту. Кожний дослід учитель повинен докладно пояснювати, мова має бути яскравою, образною та хімічно грамотною. Дотримання техніки безпеки та техніки проведення експерименту – обов’язкова вимога до будь-якого виду шкільного експерименту. Вона взаємопов’язана з безпечністю, надійністю, необхідністю повторення. Техніка виконання дослідів має бути досконалою. Найхарактернішими вимогами можна назвати змістовність, переконливість, естетичність, емоційність демонстрації. Змістовність виражає зміст досліду, за допомогою якого повніше й достовірніше пізнається суть явища, умовні механізми його здійснення. Переконливість підтверджує змістовність досліду, оскільки забезпечує правильність та теоретичну обґрунтованість дослідження певного змісту.Емоційність – це наслідок дії досліду на психіку учнів, спосіб зацікавлення, що стимулює бажання самостійно виконувати досліди.Естетичність забезпечує виховну функцію хімічного експерименту. Вона полягає у відборі приладів чи обладнання, гарно оформлених, чистих, уміло за компонованих один відносно одного та у поєднанні з підставкою, столом, фоном. 

5. Хімічна мова - сукупність хімічної термінології, символіки та номенклатури, правил їх складання, перетворення, тлумачення та оперування ними. Основа - хімічна термінологія; функції: закріплення та короткий вираз поняття специфічним словом. 
Специфічна частина - символіка - система умовних знаків, які узагальнено, умовно позначають об'єкти, явища закономірності хімії, оглядово розкривають їх істотні ознаки, зв'язки, відносини, дають їм якісну і кількісну характеристику. Функції: стислість, однозначність, точність, отже, мова узагальнено, економно і оглядово висловлює існуючі знання, відображає специфіку хімічного пізнання. Додаткова частина - номенклатура - сукупність або перелік вживаних в хімії назв; термінів, а також правил їх складання. Функції: систематизація елементів, речовин, частинок, допомагає відрізнити їх один від одного, об'єднати їх у групи, узагальнює термінами; доповнює хімічні формули знаннями про характер сполук. Мова хімії включає в себе знаки інших наук: елементи математичної символіки та логіки, фізичні величини, терміни загальнонаукових понять. Хімічна мова на всіх етапах навчання хімії виконує різноманітні функції: є засобом передачі та придбання програмних знань; здійснення різних способів діяльності;  встановлення всередині - і міжпредметних зв'язків; формування мислення учнів, а також їх світогляду.
6. Тематичне оцінювання з предметів природничого циклу проводиться в різних формах по завершенні вивчення навчальної теми або її частини. Тематична оцінка, яка виставляється по закінченні вивчення теми (частини теми), має враховувати всі види навчальної діяльності учнів, передбачені навчальними програмами, а саме:  рівень володіння теоретичними знаннями;  рівень умінь використовувати теоретичні знання під час розв’язування задач різного типу;  оцінювання навчальних досягнень учнів за техніку виконання практичних (лабораторних) робіт (дослідів);  оцінювання вміння узагальнювати результати дослідження. Тематичне оцінювання націлює на перевірку знань учнів з однієї теми. Проте оп­тимальною вважається перевірка засвоєння навчального матеріалу, який вивчався протягом 6—8 уроків, бо реалізує не лише контрольну функцію, а й стимулювальну та коригувальну й дає змогу уникати пе­ревантаження учнів.Тематичне оцінювання проводиться згідно з вимогами, зазначени­ми в чинній програмі. 

7.Пояснювально-ілюстративний і проблемний підходи до навчання хімії.Сутність пояснювально-ілюстративного методу полягає в тому, що вчитель повідомляє готову інформацію різними засобами, а учні сприймають, усвідомлюють і фіксують у пам'яті цю інформацію. Повідомлення інформації вчитель здійснює за допомогою усного слова (розповідь, лекція, пояснення), друкованого слова (підручник, посібники), наочних засобів (картини, схеми, кіно- й діафільми, натуральні об'єкти в класі і під час екскурсій практичного показу способів діяльності (показ досвіду роботи на станку, зразків відмінювання, способів розв'язування задач, доведення теорем, способів складання планів, анотації і т.д.). Учні виконують ту діяльність, яка необхідна для першого рівня засвоєння знань, слухають, дивляться, пробують на дотик, маніпулюють предметами і знаннями, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше засвоєною і запам'ятовують. Суть проблемного викладу полягає в тому, що вчитель висуває, формулює проблему, сам її розв'язує, показуючи шлях розв'язання в ЇЇ справжніх, але доступних для розуміння учнів суперечностях, розкриває хід думки в процесі розв'язання проблеми. Призначення цього методу полягає в тому, що вчитель показує зразки наукового пізнання, наукового вирішення проблем, ембріоло­гію знання, а учень не лише сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові висновки, але й стежить за логікою доведення, за плином думки вчителя чи іншого засобу (кіно, телебачення, книга), контролює її переконаність, переконується в правильності такого аналізу. За умов застосування пояснювально-ілюстративного методу – це проблемний виклад матеріалу вчителем. Це найскладніший вид розповіді. Вчитель сам ставить проблему і сам її розв’язує в процесі пояснення. Наприклад: Бензол належить до ненасичених вуглеводнів, але для нього не характерні реакції приєднання. Він важко вступає в такі реакції. Чому? Проблемне навчання за умов дослідницького методу. Перед учнями ставиться "навчальна проблема" і учні самостійно її розв’язують.Наприклад: дослідити фізичні властивості етанолу (фронтальний експеримент). Ставляться завдання: а) дослідити розчинність етанолу у воді і порівняти з розчинністю гасу; б) перевірити розчинність різних речовин у етанолі; в) встановити, як можна виявити наявність води в етанолі (СuSO₄ – гол.). Проблемне навчання, що здійснюється в межах частково-пошукового методу – спільне розв’язання проблеми, коли учні в процесі евристичної бесіди або практично знаходять підтвердження гіпотези. Наприклад, Х клас, тема: Спирти. Етиловий спирт. Учитель ознайомлює учнів із застосуванням етилового спирту та його фізичними властивостями. Учням пропонується за даними аналізу знайти молекулярну формулу спирту. На дошці записується умова задачі: Під час згоряння спирту масою 2,4 г утворюється карбон (ІV) оксид масою 4,4 г і вода масою 2,7 г. Відносна густина пари спирту за повітрям становить 1,59. Визначити молекулярну формулу спирту.

9. Засоби навчання хімії. Підручник. Засо­би навчання дають можливість описати об´єкт вивчення або одержати його замінник (модель), виділити предмет вивчення і пред´явити його для засвоєння. Такими засобами є підручник, слово вчителя, наочні засоби, технічні засоби навчання, комп´ютер, роздатковий матеріал. Підручник — це особ­лива дидактична система, яка не тільки розкриває зміст навчання, а й є специфічною моделлю процесу навчання. Це означає, що підручник має двоєдину суть. З одного боку, для переважної більшості учнів він є джерелом знань, носієм змісту навчання, з іншого, він є засібом на­вчання, який володіє матеріальною формою, пов´язаною зі змістом навчання, з процесом засвоєння цього змісту. Підручник - це ядро системи засобів навчання, тому існує ціла те­оретична система розроблення підручників. Це теорія підручника, яка спирається на вікову психологію, на досягнення психологічної науки, особливо на психологію сприймання. Нині гостро стоїть питання не просто підручника, а цілого навчального комплексу, до якого, крім підручника, входять ті засоби навчання, що доповнюють підручник: посібники, дидактичні матеріали, словники, довідники, хрестоматії та ін. Підручник — це навчальне видання у вигляді книжки, яке вміщує систематичний виклад певної навчальної дисципліни, що відповідає навчальній програмі і затверджене офіційною інстанцією. Навчальний посібник — це навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке частково доповнює підручник. Для посібника харак­терне нерівномірне охоплення навчальної програми. Практикум — навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке містить практичний чи емпіричний матеріал, що сприяє засвоєн­ню і закріпленню курсу.Основні вимоги до підручника: підручник повинен розкривати предмет науки, даючи опис, пояснення, передбачення і прогнозування явищ, фактів, процесів, об´єктів; розкриття сутності предмета вивчення, рух від явища до сутності є фундаментальним законом у розкритті предмета вивчення. Підручник — це "проект" процесу навчання. Засоби наочності. У процесі шкільного навчання образне мислен­ня є домінуючим, а наочність — один з найважливіших дидактичних принципів. Близько 90 відсотків усієї інформації, яка сприймається людиною, надходить до неї через зоровий канал сприймання, який має у 100 разів більшу пропускну здатність, ніж слуховий. У зв´язку з цим використання у навчанні засобів наочності є винятково важливим. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про об´єкти вивчен­ня, сприяють цілісному сприйманню цього об´єкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів. Засоби наочності поділяють на три види: натуральні, зображувальні та знаково-символічні. До натуральних належать природні реальні предмети, явища, процеси, факти. Рослини, тварини, географічні об´­єкти, різноманітні фізичні, хімічні явища — усі вони є засобами, якщо тільки використовуються у навчальному процесі. Другий вид засобів навчання — зображувальні. До них належать картини, муляжі, копії. їхня інформативна насиченість дещо менша, ніж натуральних об´єктів. Але ці засоби навчання мають дуже важливу і для навчання особливість: у них може бути виділено, підкреслено той аспект сприйняття, який має найбільше значення для навчання. Фак­ти є засобом концентрації уваги щодо того чи іншого боку об´єкта вивчення. Третій вид засобів наочності — знаково-символічні. Знакова фор­ма цих засобів (формули, графіки, діаграми, схеми) більшою мірою, ніж будь-які інші, дає змогу виокремити суть предмета вивчення, тоб­то сприяє розвитку мислення й уяви. Модель — особливий вид засобів наочності. За своїм функціональним призначенням вона є ближчою до зображувальних, але ще більше може акцентувати увагу учнів на конкретному аспекті об´єкта вивчення. Використання різних засобів наочності так, щоб один вид допов­нював інший та поєднувався зі словом учителя і підручником, дає дуже високий ефект засвоєння навчального матеріалу. Технічні засоби навчання. Кодо-, епі- і діапроекції мають значні зоб­ражувальні можливості, легко керовані і тому дуже зручні для викори­стання у навчанні. Особливо великі можливості аудіо-, кіно- та відео техніки. Сучасний навчальний процес важко уявити без їх застосуван­ня, оскільки вони дають можливість показати динаміку, рух, зміну, процес перебігу явища вивчення, виділити предмет вивчення і пред´я­вити його для засвоєння. Ними є підручник, слово учителя, засоби на­очності, технічні засоби навчання комп´ютер, і роздатковий навчаль­ний матеріал. Використовуючи названі засоби так, щоб один допов­нював інший, можна досягнути високого результату навчання. Комп´ютер (як засіб навчання) має багато рис засобів навчання описаних вище видів, але відрізняється від них тим, що дає можливість вести своєрідний діалог "учень — комп´ютер", що є безцінним в орган­ізації та сприйманні навчальної інформації та здійсненні контролю й оцінюванні знань. Засоби навчання дають можливість описати об´єкт вив­чення, виділити предмет вивчення і пред´явити його для засвоєння. Ними є підручник, слово учителя, засоби наочності, технічні засоби навчання комп´ютер, і роздатковий навчальний матеріал. Використо­вуючи названі засоби так, щоб один доповнював інший, можна досяг­нути високого результату навчання.

10.Організаційні форми навчальної діяльності учнів. Способом існування і виявлення змісту, його організації е форма. Форми навчання належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов'язані з методами. Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. До загальних форм організації навчання належать урочна і позаурочна, у кожній з яких використовують фронтальну, групову та індивідуальну форми організації навчальної роботи. Критерієм такого поділу є не кількість учнів, а характер зв'язків між ними в процесі пізнавальної діяльності. Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнівпередбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи для розв'язання однакових чи різних завдань. Під час поділу на групи слід брати до уваги індивідуальні особливості кожного школяра, його навчальні можливості для виконання завдання. Кількість учнів у групах має становити 3-6 осіб. Результати спільної роботи в групах за вмілого керівництва вчителя, стимулювання пізнавальної діяльності дітей завжди значно вищі порівняно з виконанням цього завдання кожним учнем самостійно.Індивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей завдання для самостійного розв'язання. Такі завдання спрямовані на роботу з підручником, навчальною і методичною літературою, джерелами інформації (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії, карти), на розв'язування задач, прикладів, організацію спостережень та експериментів, написання есе, творів, рефератів, доповідей. Індивідуальну роботу часто використовують у процесі програмованого навчання. Конкретними (специфічними) формами організації навчання є: урок, практикум, семінарське і факультативне заняття, навчальна екскурсія, співбесіда, індивідуальна та групова консультація, гурткова робота, домашня робота учнів. Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість усіх її елементів, ознак. Доцільність застосування певної форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікують форми організації навчання за різними критеріями: за кількістю учнів, що беруть участь у діяльності: колективні, групові, парні, індивідуальні; за місцем проведення навчання: шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні (домашня робота, екскурсії); за тривалістю навчання: класичний урок (45 хв.), урок-пара(90 хв.); за дидактичними цілями: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), форми комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), форми практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Усі організаційні форми навчання тісно взаємопов'язані: одні спрямовані на успішне засвоєння учнями знань (урок, екскурсія), інші забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика). Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.