1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура

• Название: 1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура
• Анкор: Ist_Ukr_Kazmirghuk.doc
• Дата: 11.06.2018
• Размер: 1.05 Mb.
• Имя файла: Ist_Ukr_Kazmirghuk.doc
• Тип: Документы; #20223
• страница: 14 из 41

27. ЗБОРІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1649

— мирний договір, укладений 8(18).VIII 1649 у ході Нац.-визв. війни укр. народу між гетьманом Б. Хмельницьким та урядом Речі Посполитої у м. Зборові (тепер Терноп. обл.). Завершив воєнні дії 1649, під час яких козац.-сел. військо завдало поразки польс. армії, зокрема у Зборівській битві. Згідно з угодою зберігалися вольності Війська Запорізького. Козац. реєстр збільшувався до 40 тис. чол. Під управління гетьм. адміністрації переходили Київ., Брацл. і Черніг. воєводства; цю територію мали покинути польс. війська. Всі посади у названих воєводствах могли заступати тільки укр. шляхтичі правосл. віри. Євреям та єзуїтам заборонялося проживати у вказаних воєводствах. Київ, митрополитові надавалося місце в польс. сенаті. Чигирин переходив у володіння гетьмана. Водночас втрачалася територія ряду полків — Зв'ягельського, Любартівського, Миропільського, Остропільського, Барського та ін. (Волинь і Поділля). Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни і міщани були змушені виконувати повинності. Вирішення питання про ліквідацію уніат, церкви в Україні покладалося на польс. сейм. Мало бути проголошено і заг. амністію учасникам козац. повстання. У січні 1650 польс. сейм формально затвердив умови 3. д. 1649. Уперше в історії укр.-польс. відносин у 14—17 ст. польс. уряд визнав статус автономії частини укр. земель, що перебували у складі Речі Посполитої. На цій території зберігалися створені в ході війни політ, устрій, адм.-тер. поділ (полково-сотенний), козац. суд, 40-тисячна нац. армія (реєстрові козаки) тощо. Підрозділам польс.-лит. армії заборонялося прибувати сюди і розташовуватися на постій. Б. Хмельницький розглядав 3. д. 1649 як тимчасовий і намагався фактично творити нову держ. організацію на тер. козацької України, незважаючи на форм, умови і використовуючи ті права, які давали йому статті 3. д. 1649. Фактично виникла укр. козацька д-ва під назвою «Військо Запорізьке». Значну частину цих здобутків було зведено нанівець Білоцерківським договором 1651.
28. БИТВА ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ(18–20 червня 1651) – одна з визначних битв у ході Визвольної війни українського народу, в якій українська армія зазнала поразки.

Після укладення Зборівської угоди 1649 р.відносини між козацькою Україною і Польщею залишалися вкрай напруженими. Збирання нових великих військ Польщею на кордоні зГетьманщиною, молдовські походи Б.Хмельницького, небажання селянства коритися панству робили неминучим відновлення великої війни козацької України і Польщі. Дипломатичні успіхи українського гетьмана і його активність у розбудові потужної армії нарощували стурбованість в Польщі і консолідували її еліту. На сеймі у грудні 1650 р. польський король закликав до збройної боротьби проти Б.Хмельницького. Сейм прийняв рішення про створення 50-тисячної регулярної армії та про скликання посполитого рушення. Районом зосередження польського війська було обрано спочатку район біля Старокостянтинова, а згодом містечко Сокаль. У відповідь на ці заходи Б.Хмельницький оголосив збір війська до Білої Церкви.

Прологом до війни стали бої загонів брацлавського полковника Д.Нечая і польного гетьмана М.Калиновського у прикордонній смузі за містечка Красне і Мурафу (лютий 1651 р.). Козацькі загони були розгромлені, загинув і Д.Нечай. І.Богун був обложений у Вінниці. Сюди від Білої Церкви було направлено 4 козацьких полки, які завдали удару війську М.Калиновського і переслідували його до Кам'янця-Подільського і далі до Сокаля.

З Білої Церкви армія Хмельницького рушила окремими маршрутами у район Старокостянтинова. Хмельницький прагнув виманити на себе королівську армію і під час її пересування раптово атакувати. Намагаючись вдало перехопити польське військо, він іде до Зборова. Проте король Ян ІІ Казимир не пішов звичайним шляхом на Зборів, а з-під Сокаля повернув у напрямі на Дубно. Тоді Хмельницький повернувся до Збаража і нарешті зупинився на шляху до Вишнівця у Колодному (10 км північніше Збаража). Сюди ж після довгих затримок прибув і хан Іслам- Гірей ІІІ . Загальна чисельність "доброго" (кадрового, регулярного) козацького війська становила 60–70 тис. чол. при 100–130 гарматах. Також тут було біля 170 тис. селян-повстанців, не менше 20 тис. татар і 5 тис. турків.

У польському таборі під Сокалем було зосереджено 70 тис. чол., з них 40 тис. посполитого рушення, 12 тис. піхотинців і драгунів, а також біля 200 тис. обозної челяді. Це було найбільше військо, яке будь-коли вдавалося зібрати польському урядові. Затримка хана перешкодила Хмельницькому піймати королівську армію на марші і дозволила королівській армії зайняти вигідні позиції під Берестечком . Воно розташувалося в досить вигідному місці на замкнутій з трьох боків місцевості над р. Стир, під самим Берестечком. Позиції польської армії були прикриті з тилу і лівого флангу рікою Стир, а рівне поле поперед табору давало змогу реалізувати переваги польської кінноти.

18(28) червня у район розташування польської армії підійшли окремі загони татар і козаків, тоді ж і зав'язали перші сутички. 19 червня атака татарської кінноти при підтримці козацької піхоти привела до розгрому правого крила польського війська. Одночасно в бою полягло багато татар. Загинули, зокрема, члени ханської рідні, перекопський мурза Тугай-бей . Наступного дня, 20 червня, хан звернувся до Б.Хмельницького з вимогою у наступні 2 дні, враховуючи настання мусульманського свята – байрама, проводити бій з мінімальним залученням татар.

Зранку 20 червня король Ян Казимир вивів свої війська з табору, одночасно наказавши спалити мости через р. Стир, знімаючи можливість некерованого відступу свого війська. Хмельницький під прикриттям туману зранку розташував свої сили таким чином: праве крило і центр зайняли українці, ліве крило – татари. Козацька армія вийшла на поле бою 10-рядним табором з возів. Зупинившись, козаки негайно почали укріплювати табір. Український табір зупинився занадто близько від польських бойових порядків, бо стати далі заважала з тилу заболочена Пляшівка; таке його розташування позбавило українське військо маневровості, особливо на правому його фланзі, де зосередилася козацька піхота. Сюди був затруднений шлях підходу татарської кінноти, а остання, в свою чергу позбавилася мушкетно-артилерійської підтримки козаків. До недоліків розташування військ слід віднести і те, що командні пункти Хмельницького і Іслам-Гірея опинилися в зоні вогню ворожої артилерії. Бойовий стрій обох армій, розташованих одна проти одної, простягнувся на 7–8 км. Іслам-Гірей займав пагорб, який був навпроти правого флангу польського війська. Битва довго не розпочиналася, і тоді Я.Вишневецький (лівий фланг польської армії) з дозволу короля біля 3-ї години дня атакував правий фланг української армії. Йому вдалося розірвати частково не завершені українські укріплення, але козацька піхота при підтримці татарської кінноти перейшла у контратаку і почала громити лівий фланг польського війська. Розвинути успіх не вдалося: хоч хан і кинув на допомогу додаткові сили татарської кінноти, але вона через зайнятість поля бою військами, обстріл з боку поляків і заболоченість тилу української армії не змогла вийти на правий фланг української армії і повернулася назад. Можливість почати розгром польської армії була втрачена.

Пересвідчившись, що атака на козацьке військо успіху не принесе, король розпочав головними силами наступ на пагорб, зайнятий татарами. Хана, його оточення і все військо охопив жах, і вони почали рятуватися втечею. Б.Хмельницький, доручивши командування військом Ф.Джалалію, разом з І.Виговським і невеликим загоном кинувся за ханом, аби умовити його повернутися на поле бою. Без підтримки татарської кінноти українська армія була приречена на поразку. Козацький табір перемістився до берега Пляшівки і був обложений ворогом. Залишившись без гетьмана, обложені протягом 10 днів під керівництвом полковників Ф.Джалалія, М.Гладкого, І.Богуна та інших героїчно відбивали атаки поляків.

Врешті керівництво відступом було доручене І.Богуну. Під його керівництвом були збудовані три переправи через Пляшівку і навколишні болота. В ніч на 30 червня (10 липня) розпочалася переправа. Не вдалося уникнути паніки серед мас непоінформованих повстанців, але все ж вдалося зібрати 20-тисячний корпус кінноти, який організовано прикривав відступ. В ар'єргарді йшов 2- тисячний загін готових на смерть козаків. А в самому таборі залишився загін з 300 козаків, який був повністю знищений у бою. Козакам удалося вивезти майже всю артилерію і порох. В цей день загинуло від 4 до 8 тис. повстанців, переважно внаслідок сум'яття на переправах. Всього ж під Берестечком загинуло близько 30 тис. козаків.

Хмельницький в цей час з надзвичайною енергією збирав підкріплення. Під Білою Церквою було зібрано 50-тисячне військо і збудовано сильний воєнний табір. Козацька армія з-під Берестечка відступила сюди ж. Переслідуючи її, за нею послідувала польська армія чисельністю понад 50 тис. чол. До неї приєдналося військо литовського великого гетьмана Я.Радзивілла, яке перед цим вступило на Україну з півночі і, розбивши під Лоєвом корпус чернігівського полковника М.Небаби, оволоділо Києвом. Після затяжних боїв під Білою Церквою 18 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківську угоду.

29. Переяславська Рада 8 січня 1654 року

1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішення, щоб «гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями взяти під государеву руку». 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли при були до Переяслава.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були при сутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб.

Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя, тобто його пропозиція не була безальтернативною. Охарактеризувавши кожного, Б. Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького.

Проте після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть вольності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар — самодержець і нікому не присягає. Як показали наступні події, недаремно московські царські посли не хотіли присягати!

Таким чином, Переяславський договір:

1) констатував відокремлення України від Речі Посполитої;

2) означав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутріполітичний суверенітет Української держави, зберігав її основні політичні інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України в боротьбі з Польщею, зміцню вав вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу у відносинах між Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її у звичайну провінцію.

Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відносин між Москвою і Україною. Зокрема вони розцінювались як: 1) персональна унія; 2) васалітет; 3) тимчасовий військовий союз; 4) возз'єднання; 5) приєднання; 6) реальна унія; 7) не повна інкорпорація; 8) протекторат; 9) конфедерація.

Зараз найпоширенішими є думки про те, що це був тимчасовий військово-політичний союз або протекторат.

Рішення Б. Хмельницького про перехід «під руку» московського царя було вимушеним кроком, напевне не розрахованим на «вічну» перспективу. У тих умовах кращого варіанта, скоріш за все, не було. 

30.

Березневі статті 1654 р. (статті Богдана Хмельницького) комплекс документів, які регламентували політичне і правове становище Гетьманщини після Переяславської ради і включення України до складу Московського царства. В ході переговорів між гетьманським урядом та Москвою українська сторона постійно добивалася від царя підтвердження прав та привілеїв Запорізького Війська, української шляхти, православного духовенства та міст. У відповідь царські посли запевняли гетьмана Б. Хмельницького та старшину, що всі права та порядки, які існували в Україні, будуть збережені. Однак вже в процесі безпосередньої підготовки та в ході Переяславської ради виникли непорозуміння між обома сторонами. Так, зокрема, московський посол, боярин В. Бутурлін, відмовився від будь-яких зобов'язань на користь України, у т ч. і від складення присяги від імені царя, про гарантування прав і привілеїв козацтва, шляхти, духовенства та міщан України. Такий хід подій стурбував Б. Хмельницького та старшину, які вирішили добитися письмового підтвердження своїх прав. З цією метою було розроблено вимоги до царя, що складалися з 23 пунктів, або статей. Ці т. зв. “Просительні статті” гетьман доручив відвезти до Москви посольству, яке очолювали генеральний суддя Війська Запорізького С. Богданович-Зарудний та переяславський полковник П. Тетеря.

У даному документі мова йшла про підтвердження прав, привілеїв та вольностей Війська Запорізького та української шляхти (ст.1, З, 7. 13), укладення 60-тисячного козацького люстру (ст.2), платню старшині про кошти на утримання козацького війська (ст.8-12, 21), збереження місцевої адміністрації та збір нею податків (ст.4, 15), надання гетьманові у рангове володіння Чигиринського староства (ст.5), право Війська Запорізького обирати гетьмана (ст.6), право зносин гетьмана з іноземними державами (ст.14), невтручання московських чиновників у справи України (ст.16), підтвердження козацьких та шляхетських привілеїв (ст.17), збереження прав київського митрополита (ст.18), надіслання царського війська проти військ Речі Посполитої під Смоленськ (ст.19), утримання військових залог на кордонах України і Польщі (ст.20), оборону України від нападів татар (ст. 22), утримання козацької залоги у фортеці Кодак (ст.23).

Посольство вирушило до Москви наприкінці лютого 16541 відразу ж після приїзду розпочалися інтенсивні переговори, які тривали шість днів. В результаті проект був значною мірою змінений і скорочений до 11 пунктів. 21.3.1654 вони були представлені на розгляд царя та Боярської думи і схвалені ними. Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі документів і увійшов до історії під назвою “Березневі статті”, передбачалось: 1 - збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам; 2 - встановлювалась платня військовому писарю та підпискам (1000 польських злотих), військовим суддям (300 польських злотих), судовим писарям (100 польських злотих), полковим писарям і хорунжим (50 польських злотих), сотенним хорунжим (ЗО польських злотих) та гетьманському бунчужному (50 злотих); З - козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, всім полковникам, і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини; 4 - встановлювалась платня генеральному обозному (400 злотих) та генеральному хорунжому (50 злотих); 5 - заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем; 6 - підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли; 7 - московський уряд зобов'язувався вступити у впну з Польщею весною 1654; 8 - передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою; 9 - гетьманський уряд просив встановити платню полковникам (100 єфімків-талерів), полковим осавулам (200 польських злотих), військовим осавулам (300 польських злотих), сотникам (100 польських злотих) і кожному козакові (30 польських злотих), однак дане прохання було відкладено до перепису всіх прибутків, що мали поступати до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків; 10 - у випадку татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії; 11 - гетьманський уряд просив встановити утримання для козацької залоги у фортеці Кодак (400 чол.) та для запорожців, виконання даного прохання також було викладене до окремого рішення. Тут же містилась вимога до гетьмана: негайно приступити до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і після завершення роботи надіслати його до Москви.

Частина вимог гетьмана Б.Хмельницького і українського уряду була розглянута царським урядом окремо, і деякі з них були підтверджені царськими указами 27.3.1654.

Згідно з Б.с. Україна зберігала значні права - мала власний адміністративно-територіальний устрій та управління, користувалася власним правом тощо. Однак відчутним було обмеження її політичного та економічного суверенітету: гетьманське управління було підпорядковане московському уряду, заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з сусідніми державами -Річчю Посполитою та Туреччиною, всі витрати на утримання козацького війська лягали на гетьманську скарбницю, яка повністю контролювалася царськими чиновниками.

Б.с. були чинними лише на протязі 5 років. У 1659 між українським урядом і Москвою були укладені нові, т. зв. Переяславські статті, які ще більш обмежували суверенітет України.

Оригінали Б.с.до наших днів не збереглися (до речі, їх не було вже у 1659). Відомими є тільки копії та чорновики, що зберігаються у фондах Посольського приказу Центрального державного архіву давніх актів у Москві

31. Початок війни. Б.Хмельницький

У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько-католицького поневолення. Далі терпіти було несила. У деяких маєтках се­ляни відробляли панщину по 5-6 днів на тиждень. Експлуатація панів, шля­хти, євреїв-орендарів була жорстокою. Національний і соціальний гніт по­силювався духовним рабством, у якому опинився народ України після Бе­рестейської унії 1596 р. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність еконо­мічних і соціальних інтересів

Не можна скидати з рахунку і таку суто суб'єктивну причину війни, як особисту образу і бажання помститися за розорений польськими панами хутір та збезчещену сім'ю Богдана Хмельницького.

Усе це й зумовило національно-визвольний характер війни, рушійною силою якої стали козацтво, селяни, міщани, православне духовенство.

Очолив цю війну Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький, який народився приблизно 1595 р. (місцем народження вважається Суботів) у родині дрібного шляхтича. Здобув добру на той час освіту в школі лембер-зьких єзуїтів. Вільно володів латинською, польською, турецькою і татарсь­кою мовами, добре знав історію, географію, право.

У 1620 р. разом із батьком узяв участь у поході польського війська до Молдови проти турків. У битві під Цецорою батько загинув, а Богдан по­трапив до турецького полону. Сам Хмельницький потім розповідав, що він «лютої неволі два роки зазнав», перебуваючи в Константинополі на одній із галер турецького флоту. Запорожці викупили його. Повернувшись у рідні краї, він вступив до реєстрового козацького війська й досяг посади писаря.

За свідченням сучасників, Хмельницький був активним учасником Пе­реяславської битви 1630 р., в якій повсталі козаки і селяни на чолі з Т.Федоровичем розбили шляхетські війська Конєцпольського. Одну з про­відних ролей відігравав Богдан і в повстаннях 1637-1638 рр. У Запорозько­му Війську, яке проводило незалежну від Польщі зовнішню політику, він пройшов справжню школу міжнародних відносин.

Запорозька Січ, що знаходилася тоді на Микитиному Розі (поблизу мі­ста Нікополя), обрала його гетьманом. Звідси під його проводом 22 квітня 1648 р. вирушили козаки, щоб об'єднатися з Повстанським рухом на Надд­ніпрянщині та розпочати велику визвольну війну українського народу.

Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жов­тими Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборів-ським договором.

Битва під Жовтими Водами і Корсунем

Битва під Жовтими Водами - це яскрава сторінка в історії військово­го мистецтва козаків. Військо Хмельницького налічувало 8-10 тис. козаків при 4 гарматах, до якого приєднався татарський загін, а пізніше 4-5 тис. реєстрових козаків. В ніч на 6 травня 1648 р. польське військо, яке після першої сутички з козаками зачинилося в укріпленому таборі, зробило спробу відійти на з'єднання з іншою частиною своїх військ, біля урочища Княжі Байраки натрапило на засідку і було вщент розгромлене. Майже З тис. поляків (серед них був і смертельно поранений С.Потоцький) потрапи­ли в полон.

У битві під Корсунем (травень 1648 р.) Хмельницький, керуючи 15-тис. загоном, змусив 20-тис. армію Речі Посполитої залишити вигідні пози­ції та прийняти бій на невигідній для польської кавалерії пересіченій місцевості - Гороховій Діброві. Шеститисячний резерв М.Кривоноса, вдаривши Із засідки, завершив розгром поляків. Коронні гетьмани М.Потоцький і М.Калиновський потрапили в полон, а разом з ними весь обоз і прапори.

Такі ж принципи стратегії й тактики Хмельницький застосував і в битві під Пилявцями, що відбулася 21-23 вересня 1648 р. на берегах р.Ікви. Сили сторін були приблизно рівними - до 100 тис. козаків і 5 тис. татар проти 80-90 тис. поляків. Центральним пунктом битви була гребля через річку. В перший день вона двічі переходила з рук в руки, потім поляки ово­лоділи нею. Однак 13 вересня Хмельницький захопив її і розпочав наступ на польські позиції, що і привело до втечі частини поляків увечері і паніки серед тих, хто залишився. Перемога у цій битві відкрила шлях до визволь­ного походу в західноукраїнські землі.

Ці перемоги створили сприятливі умови для розгортання народної вій­ни по всій Україні. Перемога в останній битві відкрила повстанцям шлях на Західну Україну.