Олійний живопис (1) (1). 1Техніки олійного живопису. Дуже часто використовуваний метод написання натюрмортів олійними фарбами метод роботи по сухому
 Скачать 26.66 Kb.
|
|
1Техніки олійного живопису. Дуже часто використовуваний метод написання натюрмортів олійними фарбами метод роботи «по сухому». Живопис по сухому означає роботу олійними фарбами по сухій барвистої поверхні - будь то фон або накладення раніше барвистого шару. Після прокладання першого шару фарби, необхідно дочекатися поки вона висохне. Крім того навіть за допомогою сикативів майже неможливо закінчити роботу в один сеанс. Головна перевага живопису по сухому в тому, що фарби ніколи не забруднять одина одну і не дадуть при змішуванні небажаних ефектів: висохлий нижній шар не вбирає свіжу фарбу верхнього. Більше того, напівтони можна створити на палітрі, а не на полотні. На відміну від живопису по сирому, живопис по сухому сильно ускладнює роботу живописця, додаючи опрацювання деталей, і нанесення найтонших барвистих шарів. Буває, що через поспіху користуються сиккативами. Але краще не зловживати ними, бо поверхня може розтріскатися, блиск фарб зменшитися, колорит стане тьмяним, похмурим. Живопис по сухому означає, що робота проходить в кілька сеансів. Якщо дати олійній фарбі висохнути, художник може писати не забруднюючи фарб. Працюючи по сухому, можна витрачати на картину рівно стільки часу, скільки буде потрібно, ретельно обдумувати сюжет і визначити найкращий шлях конструювання композиції. Можна ввести більш складні кольору, додати деталі або завершити роботу пастозними мазками - словом, все, що вам захочеться. Всі звичайні методи олійного живопису зводяться до двох характерних прийомів: 1)Живопис в один прийом «Алла Прима» (ALLA PRIMA) -метод, при якому живопис ведеться таким чином, що при артистичному знанні справи живописцем і сприятливих умовах, твір може бути закінчено в один або кілька сеансів, але перш ніж фарби встигнуть засохнути. Уцьому випадку ресурси колориту живопису зводяться лише до тих тонів, які виходять від безпосереднього змішання фарб на палітрі і просвічування їх на вживаному в справу грунті. 2)Живопис в кілька прийомів - метод, в якому художник розчленовує свою живописну задачу на кілька прийомів, з яких кожному відводиться спеціальне значення, навмисно з певним розрахунком або ж внаслідок великих розмірів твори та ін. У цьому випадку робота розчленовується на: -першу прописку - подмалевок, в якому завдання живописця зводиться до міцного встановлення малюнка, загальних форм і світлотіні, колориту ж або відводиться другорядне значення, або ж він ведеться в таких тонах, які лише в подальших прописування з поверхлежащімі фарбами дають шуканий тон або ефект, -на другу, третю і т. д. прописки, в яких завдання зводиться до вирішення тонкощів форми і колориту. Цей другий метод дає можливість використовувати всі ресурси олійного живопису. Пігменти, барвники (від лат. pigmentum – фарба, фарбуюча речовина) – у технології образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва кольоровий порошок неорганічного та органічного походження, який є важливою складовою в усіх різновидах художніх фарб. Неорганічні, мінеральні пігменти бувають природні, натуральні, наприклад: земляні фарби, вохра – природний пігмент, мінеральна фарба з глини та оксидів заліза від блідо-жовтуватого, жовтого до червоного й коричневого кольорів різних відтінків; крейда; сурик. Органічні, синтетичні пігменти бувають штучні, наприклад: сажа, ультрамарин, білила, окиси чи солі металів. Пігменти визначають кольорові якості фарб. За кольоровими ознаками пігменти розподіляються на білі, червоні, жовті, зелені, сині, фіолетові, чорні. Найважливішими характеристиками пігментів є яскравість і насиченість кольору, покривна здатність, світлостійкість. Фарби (нім. farbe – колір) – однорідні суспензії пігментів у плівкоутворюючих речовинах; виробляються на основі емульсії з води та жовтка (темперні фарби), воску (воскові фарби), оліф (олійні фарби), водних розчинів деяких органічних полімерів (клейові фарби), лаків (емалеві фарби), суміші силікатів з мінеральними пігментами (керамічні фарби „ангоби”), рідкого скла (силікатні фарби), водних дисперсій полімерів (емульсійні фарби); тонкі шари фарб утворюють при висиханні непрозорі покриття, що захищають поверхню предметів від дії активних реагентів і надають їм естетичного вигляду. У монументальному живописі застосовують кольорову смальту та скло для мозаїки й вітражів, природні і синтетичні фарби для фрески і секко; у станковому – олію, гуаш, акварель, пастель. Художні фарби – виготовлені рідкі, тістоподібні чи тверді фарбуючі матеріали, що складаються з забарвлюючих природних або штучних пігментів високої якості та зв’язуючих (зв’язувальних, в’яжучих) речовин або матеріалів. Природні пігменти, що входять до складу художніх фарб, хоч і тривкі проти атмосферних впливів і світла, проте мають приглушені малонасичені кольори. Штучні пігменти, що входять до складу художніх фарб, дуже різноманітні за властивостями та тривкістю. Властивості зв’язуючого матеріалу художніх фарб визначають відповідну техніку малярства, наприклад: водні розчини тваринних клеїв є зв’язуючим матеріалом для клейового малярства; водні розчини рослинних клеїв – для акварелі, гуаші тощо. У наш час відомо понад 150 видів художніх фарб. Олійний живопис – живопис фарбами, в яких зв’язувальною речовиною є лляна, горіхова, соняшникова, макова та інші олії й лаки. Оліфа, олифа – зв’язувальний матеріал для олійного живопису, тобто плівкотворна речовина, продукт згущеної олії (лляної, конопляної) з незначним додатком сикативу (прискорює висихання); використовується при створенні олійних фарб. Олійні фарби виготовлені на натуральній або штучній оліфі з висихаючих або напіввисихаючих олій; у живописі використовують олійні фарби лише на натуральній основі. Олійний живопис застосовується в станкових творах (живопис на полотні, дереві тощо), а також для монументальних (настінних) розписів. Художник малює картину на заґрунтованому полотні олійними фарбами (розведеними розчинниками), які пензлем переносить з палітри. Необхідно віддавати перевагу лляній олії, тому що вона краще криє, більш еластична, менш усього піддається появі дрібних тріщин (кракелюрів). Білила, змішані з лляною олією, практично не жовтіють на відміну від суміші з горіховою чи маковою олією. Для живопису краще підходить гарно очищена й освітлена олія: вона зберігає свій запах і ясно-жовтий колір (до неї не домішані риб’ячий жир, мінеральні олії). Для олійних фарб використовують палітру, зроблену з нелакованого світлого горіха; перед першим використанням її варто витримати протягом двох діб у невистояній лляній олії. Полотно. Найбільш уживаним і поширеним матеріалом в даний час є полотно. Полотно має таке ж значення для картини, що і фундамент для будинку. Перевага полотна для живопису перед іншими матеріалами полягає в тому, що він найбільш портативний порівняно, наприклад, з деревом або металами. Кращим вважається щільний, середньої товщини і зернистості, лляне полотно. Для картини треба вибирати полотно з однорідною ниткою, без вузлів і свердловин між нитками, для етюдів та ескізів краще застосовувати дрібнозернистий і більш щільне полотно. Для олійного живопису більше підходять полотна з мало вбираючою поверхнею, але деякі художники обробляють полотна крейдою та клеєм, тому вони можуть бути використані для роботи відразу після висихання. Якщо ж при обробці була добавлена олія чи жирний лак, варто почекати кілька днів – ґрунт повинен висохнути цілком, щоб фарби при роботі не змінювали колір. Дерево. У минулому (XIV-XV століття) більшість картин виконувалося на дереві і добре збереглося. Гідність дерева полягає в тому, що воно легко піддається обробці, будучи добре просушеним і захищеним від дії вологи, стискається незначно, міцно і міцно. До недоліків дерева належить його здатність загнивати. Властивості деревини залежать від породи, умов росту, віку, ступеня вологості і т. п. Можна користуватися дошками з різних порід дерева: тополі, дуба, кедра, червоного дерева, липи, берези, клена, бука, вільхи та ін. Картон. Картон також може служить основою для олійного живопису. Якість картону залежить від матеріалів, з якого він виготовлений; так, наприклад, ганчірковий картон сірого кольору володіє хорошою щільністю і еластичністю; деревне картон жовтуватого або білого кольору дуже ломок. ДВП. З появою ДВП (деревоволокнистих плит, оргаліт) з'явився ще один різновид мальовничої основи. ДВП - проста, зручна, міцна, жорстка, досить пружна, невибаглива, вже готова до застосування, дешева, доступна, завжди в продажу основа. Картини, написані на міцній жорсткій основі, в даному випадку на правильно підготовленій ДВП, мають набагато менше проблем і більше переваг, ніж картини на неміцній тканинній основі, полотні. ДВП як основа для картин, в порівнянні з полотном, «вибачають» багато помилок при їх підготовці для живопису маслом, які можуть виникнути при проклейці та ґрунтуванні. Вони майже не реагують на перепади температур, вологість повітря. Грунт. Грунтом прийнято називати перший шар покриття, заподіяну на той або інший матеріал, призначений для живопису і лежить безпосередньо під барвистим шаром. Якість ґрунту має велике значення для живопису: міцний і еластичний грунт зберігає твір від руйнувань і загибелі; поверхня ґрунту повинна зберігати фактуру полотна, рівномірно і незначно вбирати сполучна фарб. Аналізуючи існуючі склади ґрунтів для малярства, можна зробити висновок, що у всіх ґрунтах наявні: клей, пігменти (крейда або цинквейс),вода, пластифікатори й антисептики як обов’язкові компоненти. Розрізняють такі види ґрунтів: емульсійний ґрунт, клейовий ґрунт, олійний ґрунт, яєчно-олфйний ґрунт, олійно-яєчно-клейовий ґрунт, олійно-клейовий ґрунт, казеїновий ґрунт, желатиновий ґрунт, левкас для дерева. Розчинники : скипидар (терпентин), уайт-спірит, пінен,– усі вони через деякий час випаровуються із шару фарби. Скипидар видобувають із деревних смол (сльози дерев). Пінен і терпентин – фракції скипидару, які відрізняються лише здатністю більшою чи меншою мірою “розчиняти – руйнувати” молекулу олії у фарбі. Скипидар має властивість більшою мірою проникати всередину шару фарби ніж уайт-спірит або пінен. Тому, коли необхідно “наповнити олією” потьмянілий шар фарби, краще як “пом’якшувачем” шару фарби скористатися скипидаром. |