207 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, 2, 2018 удк 330. 161
 Скачать 480.48 Kb.
|
|
207 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 УДК 330.161 Мельник В.М. Корень Н.В. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ У статті розкриваютьсятеоретичні та практичні питання, пов’язані з виникненням, розвитком і протидією корупції. Автори зосереджуються на з’ясуванні сутності корупції, відповідності законодавчого трактування її дефініції фактичним проявам певних негативних процесів і явищ у суспільному житті, встановленні основних причин корупції та обґрунтування адекватних їм заходів протидії. Основними причинами корупції в Україні, на їхню думку, є економічні (проблеми обмеженого набору ресурсів суб’єктів; низький рівень доходів державних службовців та працівників установ публічного сектору; кризові явища в економіці та нерозвиненість малого і середнього бізнесу). Шляхи їх подолання вбачаються не стільки у силових методах, скільки через засоби реформування перерозподільної системи. За умови паралельного застосування масово-роз’яснювальних і культурно-просвітницьких методів роботи з населенням, громадського контролю та силового впливу на порушників законодавства можна вести мову про комплексну антикорупційну політику. Усі названі складові важливо передбачити у антикорупційній стратегії держави на найближчий період. Ключові слова: корупція, боротьба з корупцією, економічне законодавство, нестабільність, приватизація. Мельник В.М. Корень Н.В. ОСНОВНЫЕ ПРИЧИНИ КОРУПЦИИ В УКРАИНЕ И ПУТИ ЕЕ РЕШЕНИЯ В статье раскрываются теоретические и практические вопросы, связанные с возникновением, развитием и противодействием коррупции. Авторы сосредотачиваются на выяснении сущности коррупции, соответствии законодательной трактовки еѐ дефиниции фактическим brought to you by CORE View metadata, citation and similar papers at core.ac.uk 208 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 проявлениям соответствующих негативных процессов и явлений в общественной жизни, установлении основных причин коррупции и обосновании адекватных им мер противодействия. Основными причинами коррупции в Украине, по их мнению, являются экономические (проблемы ограниченного набора ресурсов субъектов; низкий уровень доходов государственных служащих и работников учреждений публичного сектора; кризисные явления в экономике, неразвитость малого и среднего бизнеса). Пути их преодоления усматриваются не столько в силовых методах, сколько посредством реформирования перераспределительной системы. При условии параллельного применения массово-разъяснительных и культурно-просветительских методов работы с населением, общественного контроля и силового воздействия на нарушителей законодательства возможна речь о комплексной антикоррупционной политике. Все упомянутые составляющие важно предусмотреть в антикоррупционной стратегии государства на ближайший период. Ключевые слова: коррупция, борьба с коррупцией, экономическое законодательство, нестабильность, приватизация. Melnik V.M. Koren N.V. MAIN CAUSES OF CORRUPTION IN UKRAINE AND WAYS OF ITS EXTENSION The article reveals theoretical and practical issues related to the emergence, development and counteraction of corruption. The authors focus on clarifying the essence of corruption, the compliance of the legislative interpretation of its definition with the actual manifestations of certain negative processes and phenomena in public life, identifying the main causes of corruption and substantiating their countermeasures. In their opinion, the main causes of corruption in Ukraine are economic (problems of a limited set of resources of subjects, low level of incomes of civil servants and employees of institutions of the public sector, crisis phenomena in the economy and underdevelopment of small and medium businesses). The ways of 209 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 overcoming them are seen not so much in power methods, but through means of reforming the redistributive system. Under the condition of parallel application of mass-explanatory and cultural-educational methods of working with the population, public control and force influence on violators of the law, one can speak about a comprehensive anti-corruption policy. All of these components are important to anticipate in the anti-corruption strategy of the state for the near future. Key words: corruption, fight against corruption, economic legislation, instability, privatization. Постановка проблеми. Боротьба з корупцією – одне з найважливіших завдань українського суспільства, від виконання якого залежатиме не лише його внутрішній стан і розвиток, а й реалізація евроінтеграційних та північно- атлантичних устремлінь. Однак, будь-яке змагання, у тому числі і внутрішьосуспільне, як то суперництво між його доброчесними членами і нечистими на руку, може бути успішним лише за умови гарного знання ворога, його основних характеристик, походження та причин посилення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню теоретичних та практичних питань, пов'язаних з виникненням, розвитком і протидією корупції, приділяли багато уваги такі вітчизняні дослідники, як Політова А.С., Клімова С.М., Ковальова Т.В., Невмержицький Є.В., Фоміна М.В., Кузьменко В.В., Трепак В.М. та ін. Однак, потребують систематизації основні погляди на природу корупції, методи і засоби протидії їй. Мета статті. Отже,головною метою статті є з‘ясування сутності корупції, відповідності законодавчого трактування її дефініції фактичним проявам певних негативних процесів і явищ у суспільному житті, встановлення основних причин корупції та обґрунтування адекватних їм заходів протидії. Викладення основного матеріалу. Латинською слово «корупція» спочатку вживалося у значенні псування, руйнування, завдання шкоди, викривлення, ламання, відміна, порушення. Пізніше його зміст було 210 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 трансформовано у використання повноважень, наданих державою, з метою збагачення (власного або інших осіб) [6, С. 7]. Серед сучасних дослідників погляди на трактування сутності даного терміну розходяться від звуження його подання до максимально можливого розширення виходячи з етимології слова. Так, до першої групи визначень слід відносити ті, що пропонують розуміти корупцію як: - суспільно небезпечне діяння, яке полягає у зловживанні або перевищенні влади чи службових повноважень службовою особою, а також одержання нею для себе чи інших осіб неправомірної вигоди або прийняття обіцянки (пропозиції) щодо такої вигоди [9]; - соціальне явище, яке полягає у використанні службового становища для отримання особистої вигоди, негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного життя й розвитку суспільства і держави [3]; - соціальне, системне явище, що полягає в неправомірному використанні особами, які мають владні чи управлінські повноваження, власного становища, статусу, авторитету в особистих або корпоративних інтересах, що призводить до розкладання, деградації влади та соціального управління [11, С. 192]. Ключовим у них є навіть не питання неправомірної вигоди чи порядку її отримання, а її прив‘язування виключно до посадових осіб чи їх службового становища. Слід згадати, що під посадовою особою як правило розуміють тих, у кого наявні організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Це основне обмеження, що не дає можливості відобразити увесь спектр відповідного суспільного явища – звуження переліку суб‘єктів. До другої групи можна віднести наступні визначення: - корупція – явище, зумовлене політичними, економічними і психологічними чинниками, системою негативних поглядів, переконань, установок і діянь окремих громадян, посадових осіб, владних інститутів, державних, громадських та приватних організацій, політичних партій, спрямованих на задоволення особистих корисливих, групових або 211 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 корпоративних інтересів шляхом підкупу, зловживання владою, хабарництва, надання пільг і переваг усупереч суспільним відносинам [7, С. 6]; - корупція – особливий вид відносин обміну, що характеризуються порушенням як формальних, так і неформальних інституційних обмежень. Об‘єктами, з приводу яких здійснюються такі відносини, є преференції і переваги. Процес обміну забезпечує неофіційні доходи продавцям [12]. Як бачимо, тут перелік суб‘єктів є значно ширшим, не обмежується лише державними службовцями чи посадовими особами, наділеними владними повноваженнями, і розширюється поза рамки не лише органів державної влади, а й публічного сектору в цілому. В вочевидь, це відповідає фактичному стану відповідного суспільного явища та відображає наявні суспільні процеси, адже сьогодні корупція пронизує не лише органи влади і державні установи, а й підприємства та організації, де лише частково присутні або навіть абсолютно відсутні державна частка власності та державне управління. Причому, не тільки надавачами, а й отримувачами вигод, преференцій та неофіційних доходів від їх надання також можуть бути працівники цих підприємств і організацій. В Україні це особливо стосується приватизованих підприємств (зокрема, енергетичної сфери – так звані РЕСи та об‘єкти газового господарства). Неофіційна частина відносин зі споживачами послуг там не тільки не зникла після приватизації, а, навпаки, укрупнилася як за обсягами охоплення, так і за грошовим виміром. До особливої групи визначень корупції слід віднести так звані офіційні – тобто ті, що надаються в документах міжнародних організацій і законодавстві. Так, у документах ООН поняття корупції інтерпретовано як здійснення або нездійснення будь-якої дії під час виконання обов‘язків або через ці обов‘язки внаслідок подарунків, які вимагають або приймають, обіцянок і стимулів, або їх незаконне отримання щоразу, коли наявна така діяльність або бездіяльність [4, С. 22]. Як бачимо, саме визначення є досить широким за змістом та не обмежується окремими суспільними сферами. З наукової точки зору воно 212 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 цілком може бути сприйняте, однак практичне його застосування є звуженим, оскільки воно наведено у документі, що стосується службовців сил підтримання правопорядку. Через 21 рік – у 2000 році – ООН надає іншу, однак звужену інтерпретацію поняття корупції, зосереджуючись лише на діях працівників державного апарату. У Конвенції проти транснаціональної організованої злочинності вона визначається як обіцянка, пропозиція або надання державній посадовій особі, вимагання або прийняття цією особою неправомірної переваги (для себе чи іншої фізичної або юридичної особи) за будь-яку дію чи бездіяльність при виконанні обов'язків [5]. У документах ЄС чіткі визначення корупції відсутні, що слугує забезпеченню гнучкості правових норм та ситуативної справедливості [11, С. 185]. Хоча, Рада Європи розглядає її як хабарництво, підкуп, отримання будь- яких переваг (для себе чи інших юридичних і фізичних осіб) через невиконання обов‘язків відповідальними особами не тільки у суспільному, а і в приватному секторах.[12] Отже, таке розуміння сутності відповідного суспільного явища є доволі широким та в цілому розкриває його справжній зміст. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією як міжнародний документ з цього приводу уточнює, що розуміння корупції, її кваліфікація і засудження як певної практики залежить від конкретної держави та національного законодавства [10]. Слід зазначити, що українське законодавство тлумачить поняття корупції досить обмежено: використання особою (перелік осіб обмежений законодавством – авт.) наданих їй службових повноважень чи пов‘язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов‘язаних з ними можливостей [2]. Наведене слугує досягненню певних етапних цілей у боротьбі з проявами корупції у державному 213 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 апараті, але не повністю відображає глибину відповідної суспільної проблеми, отже не може використовуватися для встановлення соціально-економічних причин певних явищ і процесів. Для цього варто ґрунтуватися на більш широких за змістом визначеннях, наведених нами у складі так званої «другої групи». Законодавче ж визначення, за нашим переконанням, буде розширено після успішного завершення поточного етапу протидії корупції, де на сьогодні головним об‘єктом уваги є апарат державного управління, судова система, тощо. Причини корупції досить різноманітні. Вона має як свої історичні корені, так і окремі ментально-звичаєві зумовлення. Та найблагодатніший ґрунт для її розвитку – суспільні умови сьогодення. Для вироблення дієвих методів боротьби з корупцією важливо вірно визначити основні її причини, що говорять про походження явищ і процесів. Залежно від цього можна розробляти стратегію і тактику антикорупційної політики. Більшість сучасних українських авторів називає причини корупції сукупно, без поділу за певними ознаками. Даний підхід не є досконалим, оскільки не дозволяє обґрунтувати заходи впливу індивідуального, групового (корпоративного) та загальносуспільного характеру. За нашим переконанням, розпочинати потрібно з останнього, оскільки успіх загальносуспільних заходів автоматично скорочує поле застосування двох інших. Отже, перш за все причина історична, яка увійшла у звичаї та стала частиною загальних налаштованостей індивідів і соціальних груп (менталітету): майже у всіх європейських країнах прибуття у будь-яку місцевість короля передбачало піднесення «дарів» і «поклонів». Князі Київської Русі не стали винятком. Також за часів Київської Русі була впроваджена система «кормління», коли князь відправляв на місця представників своєї адміністрації і війська без виділеного утримання, на плечі місцевих жителів. З тих пір укоріненим є звичай «зустрічі» нового чиновника, «привітання» його з отриманням посади (з коштовними подарунками), тощо. 214 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 У Європі лише з ХІХ століття почалася боротьба з подібними проявами (з прийняттям у 1810р. у Франції кодексу Наполеона). Тогочасне французьке законодавство передбачало суворі покарання за будь-які корупційні дії. Однак очевидно, що знадобилися сторіччя для суттєвих змін громадської свідомості. Негативні суспільні явища, які набули форми звичаїв та вросли у ментальність, викорінюються тривалий період. Жорсткість законодавства та системи покарань при цьому є малоефективною. Потрібне перевиховання кількох поколінь шляхом кропіткої роз‘яснювальної роботи починаючи з дитячого віку (під час навчання, у виховних закладах, через засоби масової інформації, культурні заходи, тощо). Поряд з цим, явища і дії корупційного характеру, але іншої природи, є простішими при виборі засобів протидії. Серед інших причин корупції українські автори виділяють: - проблеми обмеженого набору ресурсів суб‘єктів; - недосконалість нормативної системи та небажання суб‘єкта діяти в її межах; - неврегульованість форм господарської діяльності; - прогалини у економічному законодавстві; - лобіювання та легалізація напівзаконних форм фінансово- економічної діяльності; - низький рівень доходів державних службовців та працівників установ публічного сектору; - надмірна роль бюрократії та складність бюрократичних процедур; - нечіткість регламентації діяльності державних службовців та недостатня їх відповідальність; - недостатній громадський контроль; - відсутність ефективних механізмів ротації кадрів; - зрощування державного апарату з підприємницькими структурами; - неефективність судової системи та її залежність; 215 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 - дисбаланс владних повноважень на різних рівнях; - політична нестабільність; - кризові явища в економіці та нерозвиненість малого і середнього бізнесу; - непрозорість приватизації і державної підтримки бізнесу; - тощо. Як бачимо, названі причини можуть бути подані більш укрупнено і згруповані на основні 5 груп: соціальні, економічні, політичні, правові та організаційно-управлінські. Останні 3 долаються порівняно легко за умови наявності політичної волі в державі. Це слідує навіть із самої сутності цих чинників, які можна легко нівелювати. Так, до політичних причин відносимо дисбаланс владних повноважень на різних рівнях; політичну нестабільність, лобіювання та легалізацію напівзаконних форм фінансово-економічної діяльності. До правових – недосконалість нормативної системи та небажання суб‘єкта діяти в її межах; неврегульованість форм господарської діяльності; прогалини у економічному законодавстві; неефективність судової системи та її залежність. До організаційно-управлінських – надмірна роль бюрократії та складність бюрократичних процедур; нечіткість регламентації діяльності державних службовців та недостатня їх відповідальність; відсутність ефективних механізмів ротації кадрів; зрощування державного апарату з підприємницькими структурами; дисбаланс владних повноважень на різних рівнях; непрозорість приватизації і державної підтримки бізнесу. Все назване цілком залежить від рішень правлячих структур та осіб. Складнішими у питаннях подолання є соціальні та економічні причини. Із названих до соціальних відноситься недостатній громадський контроль, а до економічних – проблеми обмеженого набору ресурсів суб‘єктів; низький рівень доходів державних службовців та працівників установ публічного сектору; кризові явища в економіці та нерозвиненість малого і середнього бізнесу. 216 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 Недостатність громадського контролю спричинює розвиток корупції тому, що відповідні процеси не зустрічають протидії з боку суспільства. Складається враження, що суспільство сприймає корупційні відносини, які начебто стають нормальними для його життєдіяльності, а прояви боротьби з боку держави – навпаки чужорідні. Частину суспільства у цьому навіть ефективно переконують ініціатори корупційних схем, особливо представники чиновництва, які інколи відкрито у певних колах висловлюють думку про неможливість функціонування політичної і економічної систем без хабарництва, патронажницва, кумівства. В результаті складається ситуація, коли «у тих країнах, де корупція поширена значною мірою, вона із соціальної аномалії перетворюється на правило і виступає звичним засобом вирішення проблем, стає нормою функціонування влади і способом життя значної частини членів суспільства. За таких обставин у суспільній психології відбувається злам – люди у своїй поведінці з самого початку психологічно налаштовані на протиправні способи вирішення питань» [8]. За присутності розвиненої системи громадського контролю, яка доповнює зусилля державних антикорупційних органів, прояви корупції не є розповсюдженими – зупиняється ланцюгова реакція психологічного ураження індивідів. В результаті у громадській свідомості вони асоціюються зі злочином, дією проти держави та її громадян. У такому разі вони не справляють суттєвого впливу на суспільне життя. Однак, створити дієву та ефективно функціонуючу систему громадського контролю неможливо штучно. У цьому процесі держава як суспільний союз і певний апарат може лише сприяти та здійснювати роз‘яснювальну і суспільно- підготовчу роботу. В іншому ж суспільство саме має еволюціонувати до рівня антикорупційної згуртованості і свідомого спротиву. Отже, для цього необхідний тривалий час, протягом якого з боку держави відбуватиметься суттєва масово-роз‘яснювальна, культурно-просвітницька і виховна робота, 217 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 відбір найбільш свідомої частини індивідів і створення для них умов з реалізації кампаній громадського спротиву корупції. Кризові явища в економіці та нерозвиненість малого і середнього бізнесу створюють ґрунт для розвитку корупції перш за все тому, що призводять до масового безробіття та зниження рівня соціального захисту населення. Так, на початку 2018 року рівень безробіття серед населення працездатного віку складав 9,9%. Тобто, у пошуках роботи перебував кожен 10-й працездатний громадянин. У такому випадку з‘являється масова корупція при працевлаштуванні і укладанні трудових контрактів. Найбільша небезпека полягає у тому, що вона вражає не лише державну сферу, а і приватні компанії. Схильні до наживи менеджери починають створювати для себе умови щодо отримання незаконних прибутків. Це стимулюється налаштованістю свідомості працівника приватного бізнесу, основним завданням якого є максимізація прибутків. Лише відбувається часткова підміна понять – від максимізації прибутків компанії, що прямо впливає на доходи даного індивіда, він переходить до отримання зисків в обхід усіх інституційних утворень. Якщо не відбувається покарання, то отримання незаконного прибутку стимулює утворення нових корупційних схем, і у приватному бізнесі також починають розвиватися процеси хабарництва та відкатів при формуванні замовлень і укладанні контрактів купівлі-продажу (особливо товарів стійко високого попиту та ресурсних товарів). Вище ми вже згадували певні обставини, що мають місце на приватизованих підприємствах енергетичної галузі, зокрема у стосунках з населенням та юридичними особами при підключеннях до систем електро- та газопостачання. Важливо відзначити, що у таких ситуаціях однаково незацікавлені як суспільний союз – держава, так і власники бізнесу. Тому найкращим політичним кроком держави було б створення клімату взаємної довіри із власниками бізнесу з метою спільних антикорупційних дій у приватному секторі. 218 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 Дуже близькою до охарактеризованого є проблема обмеженого набору ресурсів суб‘єктів. Розпорядник обмежених ресурсів – чи то державний чиновник, чи концесіонер, чи будь-яка інша особа – володіє дискреційними повноваженнями при їх розподілі. Це стає важливою причиною корупції, оскільки відкриває можливості незаконного збагачення. При цьому у випадку з ресурсами утворюються цілі взаємопов‘язані корупційні мережі, які охоплюють вищі ешелони влади, менеджмент приватних компаній, середні ланки державного управління. Різниця з попередньою причиною полягає лише в тому, що коло пересічних громадян, які стикаються з корупцією через обмеженість ресурсів, є значно вужчим. Оскільки власники приватного бізнесу добре розуміють неможливість збільшення обсягів окремих ресурсів та розширення доступу до них, то не варто сподіватися на взаєморозуміння з ними у питаннях боротьби з корупцією такого роду. Тут державні антикорупційні органи повинні покладатися на власні сили та єдино можливого союзника – громадський контроль. Однією з головних причин корупції, яка є не лише самостійним генеруючим чинником, а і значною мірою сприяє викривленню свідомості індивідів щодо оцінки корупційних процесів і явищ, унеможливлює громадський спротив і громадський контроль, слід, на нашу думку, вважати низький рівень доходів державних службовців та працівників установ публічного сектору. Так звана «корупція через злидні» помилково оцінюється окремими авторами як найбільш безпечний вид цього правопорушення. Така думка обґрунтовується тим, що корупційні дії вчинялися через матеріальну безвихідь і збіг обставин, але при цьому багато хто із суб‘єктів є справжнім патріотом та має високий моральний рівень. Однак, проблема полягає в тому, що відбувається психологічне звикання індивідів до незаконних доходів. Якщо зважити на те, що мова йде про сфери діяльності, які стосуються найширшого кола споживачів певних послуг, то дана причина корупції породжує чи не 219 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 найбільш відчутні і явні наслідки як для суспільства в цілому, так і для окремих індивідів. У 2015 році міжнародна організація Transparency International спільно з Укрпоштою провела опитування в Україні та склала рейтинг найкорумпованіших видів діяльності [1]. Серед них, зокрема, виявилися освіта, медицина, фіскальна сфера, з якими часто контактує майже кожен громадянин. До інших названих сфер (приватизації землі, суду, оборони, житлово- комунальної у питаннях автономного опалення, тощо) традиційно має відношення обмеженіше коло індивідів. З 2015 року ситуація, на нашу думку, не зазнала кардинальних змін. Тому проаналізуємо названу нами причину корупції саме у системах освіти, медицини та фіскальної служби. Так, на початок 2018 року заробітна плата вихователів дитячих садочків складала від 3600 до 5500 грн. (тобто приблизно 116-177 євро); вчителів шкіл – від 6500 до 8500 грн. (209-274 євро) зі всіма можливими надбавками, які, до речі, не у всіх закладах виплачуються; викладачів вищих закладів освіти – 8500 грн. для доцента (274 євро) та 11500 грн. для професора (370 євро); лікарів – від 4000 грн. до 8500 грн. (129-274 євро), працівників фіскальної служби – з урахуванням премій у середньому від 10000 грн. у регіонах до 12000грн. в центральному апараті (322-387 євро). Для порівняння – мінімальна заробітна плата у країнах східної Європи, рівень цін у яких на продукти харчування приблизно дорівнює українському, а на одежу та взуття подекуди і нижчий, складає 400-500 євро. Зокрема, у Литві – 400 євро, Румунії – 408 євро, Латвії – 430 євро, Угорщині – 445 євро, Хорватії – 462 євро, Чехії – 478 євро, Словаччині – 480 євро, Естонії – 500 євро, Польщі – 503 євро. Тобто, заробітна плата висококваліфікованих правників усіх названих сфер в Україні приблизно в 1,5-4 рази нижча мінімальної заробітної плати у названих країнах. Отже, український професор та податковий інспектор за свою працю отримує майже в 1,5 рази менше польської прибиральниці чи двірника, а 220 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 лікар – приблизно у два рази. Такою низькою винагородою держава провокує громадян на використання службового становища та неправомірні дії. У даному випадку слід вести мову першочергово не про боротьбу з корупцією, а про реформування перерозподільної системи (зокрема, системи державних фінансів). У випадку її перелаштування на цивілізовані умови функціонування більша частина питань, пов‘язаних із корупцією, відпаде сама по собі. Висновки. Таким чином, на нашу думку, основними причинами корупції в Україні є економічні. Шляхи їх подолання слід шукати не стільки у силових методах, скільки через засоби реформування перерозподільної системи (особливо щодо нівелювання економічних чинників). За умови ж паралельного застосування масово-роз‘яснювальних і культурно-просвітницьких методів роботи з населенням, громадського контролю та силового впливу на порушників законодавства можна вести мову про комплексну антикорупційну політику. Важливо, щоб антикорупційна стратегія держави на найближчий період включала усі названі складові. Cписок джерел: 1. Transparency International назвала найбільш корумповані сфери діяльності в Україні. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.unian.ua/society/1207321-transparency-international-nazvala-naybilsh- korumpovani-sferi-diyalnosti-v-ukrajini.html 2. Закон України «Про запобігання корупції». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1700-18 3. Клімова С.М. Організація запобігання та протидії корупції в Україні: навчальний посібник / С.М. Клімова, Т.В. Ковальова. – Харків: 2012. – 283с. 4. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку: прийнятий 34-ю сесією Генеральної асамблеї ООН 17 груд. 1979 р. // Документ ООН А/34/46, ООН, 1980. – С. 208–240. 5. Корупція: поняття, сутність, типологія. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studopedia.com.ua/1_38408_koruptsiya-ponyattya-sutnist- tipologiya.html 221 Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2, 2018 6. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження. – Львів: 2011, - С. 220с. 7. Невмержицький Є.В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії: монографія / Є.В. Невмержицький. – К.: 2008. – 368с. 8. Новохатній О. Соціальна сутність корупції. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dp.dsns.gov.ua/ua/Ostanni-novini/12596.html 9. Політова А.С. Поняття корупції: проблеми визначення / А.С. Політова // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. - №2-3. – С. 268-272. 10. Пояснювальна записка до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://crimecor.rada.gov.ua/komzloch/control/uk/publish/article;jsessi onid=F3A149F998CA5D901366DEF8F6E8349E?art_id=49138&cat_ id=46352. 11. Трепак В.М. Особливості дефініції поняття «корупція» /В.М. Трепак // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2015. – №4 (97). – С. 181-196. 12. Фоміна М.В. Сутність, форми і класифікація корупційних відносин / М.В. Фоміна, В.В. Кузьменко // Економічний вісник університету. – 2013. – №21 (1). – С. 182-186. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economik.phdpu.edu.ua/2013/21-1.html Мельник В.М. – доктор економічних наук, професор кафедри фінансів Київського національного економічного університетук імені Вадима Гетьмана, (мКиїв). Корень Н.В. – кандидат економічних наук, с.н.с. Національного інституту стратегічних досліджень, (м.Київ). |