Эссе на тему Патентное право: ограничение или возможность. Патентне право. Патентне право можливість чи обмеження
 Скачать 30.5 Kb.
|
|
Патентне право – можливість чи обмеження? Прогрес не стоїть на місці, ледь не щороку ми чуємо про ті чи інші відкриття та винаходи в найрізноманітніших галузях нашого життя. Вчені та винахідники в усіх країнах світу, щоб захистити свою інтелектуальну власність, звертаються до патентного права. Проте, які можливості дає патентне право і які у нього обмеження? Мене, як майбутнього науковця, дуже турбують ці питання, тому я вирішила їх вивчити та зробити відповідний висновок. Отже, патент – це свідоцтво (охоронний документ), що видається уповноваженим державним органом і надає його власнику певні юридичні права, що виникають з моменту його отримання. Право інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва, наприклад, виникає із самого факту створення твору. Процитуємо статтю 11 п. 2 Закону України «Про авторське право і суміжні права»: «Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей». Проте, якщо автор забажає, то може зареєструвати ці права в офіційному державному реєстрі. Проте, не зважаючи на обсяг, мету написання, призначення і жанр, твір науки, літератури і мистецтва стає об'єктом правової охорони незалежно від того, чи оприлюднений він, чи не оприлюднений. Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об'єктами промислової власності лише після їх кваліфікації, що здійснюється Державним підприємством «Український інститут промислової власності», що входить до складу Державного департаменту інтелектуальної власності, на підставі проведення спеціальних експертиз – формальної і кваліфікаційної. Зазначені експертизи здійснюються відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель від 22 січня 2001 р., правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель від 15 березня 2002 р. та «Правил проведення експертизи заявки на винахід і корисну модель» від 9 березня 1995 р. Подібні нормативні акти існують і щодо заявок на інші об'єкти промислової власності. Отже, отримати патент можуть лише ті винаходи і відкриття, що мають певний соціально-економічний інтерес. Винаходу надається правова охорона, якщо він є новим, має певний рівень винахідництва і промислове застосування. Вимоги, яким має відповідати винахід, щоб його власник мав право отримати патент, встановлені в законі України. Ці умови називають критеріями патентоспроможності, а винахід, що відповідає умовам – патентоспроможним. Якщо ж хоч одна легальна умова не дотримана, то винахід не признається таким в юридичному значенні слова і не може бути запатентований. На мою думку, саме у цьому полягає перше обмеження для винахідника. Критерій «рівень винахідництва», що свідчить про те, що винаходом не є пристрій, який було створено за законами інженерної логіки з елементами новаторства. Підпорядковуючись даному критерію, патент отримують лише ті вчені, котрі творчо підійшли до створення свого пристрою, тобто отримання результату було неочевидно, логічно не витікало з відомого рівня техніки результату. Але справа у тому, що вищеописаний критерій є досить суб’єктивним, тому автори інколи дійсно новаторських і інноваційних винаходів не можуть захистити своє право інтелектуальної власності, оскільки будували свою роботу «недостатньо творчо». Проте ті вчені і винахідники, котрим вдалось довести, що їх відкриття дійсно є таким, отримують відповідний документ, котрий надає їм певні права та можливості. На мою думку, найважливішим є те, що основне особисте немайнове право, тобто право авторства, є необмеженим у часі і просторі, а також не передається як спадок. Тобто, власник патенту може бути впевнений у тому, що ніхто не зможе присвоїти собі його винахід ні в іншій країні, ні після того, як він загине. Власник патенту наділяється певними винятковими правами. По-перше, лише винахідник має право безпосереднього користування своїм винаходом чи відкриттям, вносити в нього зміни і доповнення. По-друге, основне немайнове право забороняє користуватись винаходом третім лицям без дозволу автора, а виняткове право також означає те, що на свій розсуд може користуватись відкриттям теж лише автор. Проте, це останнє право є обмеженим часовими та просторовими рамками, оскільки воно діє лише на території країни, що видала патент. Взаємовідносини при використанні винаходу та промислового зразка, патент на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати винахід (корисну модель), промисловий зразок за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) та передавати право власності на винахід (корисну модель) іншій особі без згоди інших власників патенту. Якщо автори створили винахід у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків, то патентовласником такого винаходу згідно із законом є працедавець. При цьому у разі отримання патенту, працедавець зобов'язаний виплатити авторам винагороду в розмірі і умовах, визначених на основі договору між ними. І це, на мою думку, є обмеженням, оскільки винахідник повинен мати право запатентувати своє авторство незалежно від того, в яких умовах було створено винахід чи певне відкриття. Отже, як показало моє дослідження, патентне право дійсно дає власникам патентів багато можливостей, що переважають над обмеженнями, та захищає їх інтелектуальну власність. |