Документ Microsoft Word. Актуальною проблемою сьогодення логопедичної роботи залишається корекція неправильного вимовляння звуків
 Скачать 2.58 Mb.
|
|
Актуальною проблемою сьогодення логопедичної роботи залишається корекція неправильного вимовляння звуків мовленняОволодіння та застосування особистістю певної мови в процесі її спілкування з іншими людьми, тобто в процесі мовленнєвої діяльності (мова в дії). у дітей. Виправлення або постановка звука досягається застосуванням ряду спеціальних прийомів, серед яких традиційно виділяється три способи: за наслідуванням, із механічною допомогою і змішаним способом. Перший можуть успішно використовувати батьки та вихователі. Останні два вимагають спеціальних знань і здійснюються тільки педагогом-логопедом. Проте, класичні варіанти механічної постановки звуків у логопедичній практиці зазнають змін, що проявляється у нових підходах до методики застосування зондів та упровадження зондів спрощеної конструкції, опис яких та методику їх застосування розглянемо далі Опис постановочних зондів У логопедичній практиці найчастіше використовуються 6 спеціально сконструйованих дротяних зондів із неіржавіючої медичної сталі, кожний із яких призначений для здійснення механічного впливу на органи артикуляції з метою формування правильного артикуляційного укладу для вимови конкретного звука або звуків певної фонетичної групи. Використання зондів для постановки звуків строго індивідуальне, кожна дитина повинна мати індивідуальний набір зондів. Перед використанням зондів обов'язково проводиться відповідна санітарно-гігієнічна їх обробка (відповідно стоматологічним інструментам). Зонди повинні бути виготовлені з неіржавіючої медичної сталі й підлягати обробці відповідно рекомендацій Ради з регламентації застосування та впровадження дезінфекційних засобів МОЗ України, зокрема засобом „Септодор-Форте" з метою дезінфекції та передстерилізаційного очищення й стерилізації (при потребі) в сухожаровій медичній шафі тривалістю до 3О хв. Постановка звука за допомогою того чи іншого зонда здійснюється логопедом. Логопед садить або вкладає дитину зручно на стільчик чи крісло обличчям до себе. Показує дитині постановочні зонди, дає їх потримати в руках і пояснює, для чого вони. У дитини не повинно виникнути відчуттяПізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей і якостей предметів, явищ та подій, що безпосередньо діють на органи чуття. страху. Можна навіть придумати і розказати історію про цих „чарівних помічників". І лише після цього можна застосовувати зонди у постановці звуків. Постановку звуків за допомогою зондів проводять звичайно в положенні дитини сидячи, проте для додаткового розслаблення м'язів мовного апарату й артикуляції можливе використанні й положення напівлежачи (утримуючи дитину на руках) та лежачи (на медичній кушетці чи масажному столі). Це стосується особливо тих випадків, коли в дитини наявна велярна й увулярна вимова [р] і положення лежачи дає можливість опустити корінь язика й загальмувати неправильно сформовану артикуляцію. Зонди за Л. Волковою Зонд №1  Призначений для постановки свистячих звуків у разі, коли дитина не може самостійно утримати язик нижче рівня нижніх різців, утворити канавку вздовж середньої лінії язика. Це найчастіше буває при бічній, губно-зубній, боковій та інших варіантах неправильної вимови свистячих звуків. Зонд № 2  Використовується при постановці свистячих звуків, ускладнених зубо-щелепними аномаліями, при боковій чи призубній вимові. Зонд № З  Використовується для постановки шиплячих звуків при їх носовій, губно-зубній і свистячій вимові. Особливо необхідний, коли у дитини масивний і малорухливий язик. Зонд № 4  Застосовується для постановки свистячих звуків при шиплячому сигматизмі, задньоязикових [к, х] верхньоязикових звуків [д, т], [л] та їх м'яких пар. Зонд № 5  Використовується для постановки задньоязикових і шиплячих звуків. Зонд № 6  Кульковий зонд. Використовується для постановки твердого й м'якого звука [р], [р']. Прийоми використання постановочних зондів Загальні методичні рекомендації. Звуки будь-якої фонетичної групи прийнято ставити й автоматизувати послідовно. В групі свистячих спочатку ставляться глухий звук [с], а на його базі — дзвінкий звук [з]. Послідовно відпрацьовуються тверді, потім м'які звуки, пом'якшені відносяться до м'яких приголосних. Тверді і м'які приголосні різняться артикуляцією. Тверді приголосні звуки творяться передньою частиною язика. Тільки твердими й пом'якшеними є звуки: губні, шиплячі, задньоязикові, глотковий. М'які звуки творяться середньою частиною язика (д',т',з',с',ц',дз',л',н',р', й')- Тверді і м'які звуки — це різні звуки й виконують смислорозрізнювальну роль (лук-люк). При постановці шиплячих звуків спочатку ставиться звук [ги], потім звуки [ж], [ч], і [щ]. При постановці звуків із групи сонорів ([р-р'], [л-л']) спочатку ставиться твердий звук кожної пари, потім м'який. Проте така послідовність не є обов'язковою. Логопед визначає послідовність постановки кожної групи звуків, виходячи як від характеру мовного порушення, так і від індивідуальних особливостей дитини. Постановка приголосних звуків має певні закономірності. Як вважають О. Правдіна й Ф. Рау, доцільно ставити зімкнені звуки раніше щілинних, глухі раніше дзвінких, тверді раніше м'яких, прості раніше злитих, губні раніше язикових (рис. 3.1). Складні порушення вимови звуків. При недоліках вимови звуків кількох груп потрібно враховувати належність звуків до єдиної фонетичної системи даної мови, наявність єдиної артикуляційної бази, на якій вони формуються й ту обставину, що робота над одним звуком готує і полегшує правильну вимову інших звуків тієї ж фонетичної групи і звуків інших груп, що дозволяє широко використовувати звуки нормальної вимови для постановки інших звуків.  Рис. 3.1. Послідовність постановки приголосних звуків (за Ф. Рау) Важливо дотримуватися наступних методичних положень:
Постановка задньоязикових звуків. Найбільш простими у логопедичній роботі є задньоязикові звуки — [к, ґ, г, х]. Звук [х] у більшості випадків виникає у процесі наслідування кахикання, покашлювання. Звук [г] ставиться від [х] шляхом надання йому дзвінкості. Звук [к] часто потребує застосування механічного способу постановки. Для цього можна використати чисто вимитий палець руки, вузький плоский кінець ложки, шпатель чи зонд, зокрема № 5, Пропонуючи дитині тривало вимовляти звук [т] у нижній артикуляції або склади та-та-та, одночасно натискати шпателем чи зондом на передню частину язика й просуваючи язик в глибину порожнини рота до утворення зімкнення спинки язика з піднебінням, при цьому виникає звучання та-тя-кя-ка (рис. 3-2.,). Інколи не вдається це зробити відразу на першому занятті, можна повторити на інших.  Рис 3.2. Схема постановка [к]  Рис. 3.3. Постановка задньоязикових звуків [к, т, г, х]. зондом № 5 Постановка свистячих звуків. За висновками О. Правдіної спостерігається велика кількість варіантів фонетичного сигматизму й парасигматизму (рис, 3.4). До варіантів фонетичного сигматизму відносяться; міжзубний, боковий, носовий, губно-зубний. До варіантів парасигматизму відносяться: призубний, свистячий, шиплячий. Складні рухи артикуляційного апарату при вимові свистячих звуків: одночасні рухи кінчика, бокових країв і спинки, а також щелеп, губ, м'якого піднебіння можна здійснити з механічною допомогою зондами № 1, № 2 і № 4.  Рис. 3.4. Схема варіантів фонетичного сигматизму й парасигматизму. Для постановки звука [с] використовується зонд № 1, логопед пропонує дитині, не висовуючи язик, розкрити рот (рис. 3.5). Кладе зонд на передню частину язика посередині, утримує кінчик язика зондом біля нижніх зубів. У такому положенні дитині пропонується видихнути на кінчик язика. Одночасно з цим логопед намагається легенько притиснути зондом язик, укласти його нижче рівня нижніх зубів утворюючи канавку для видихуваного струменя повітря   Рис. 3.5. Постановка свистячих звуків зондом № 1 й добивається потрібного акустичного ефекту. Після ряду тренувань у вимовлянні звука [с] із зондом № 1 дитина може вже без механічної допомоги відтворити необхідний уклад артикуляції і правильно вимовити звук. Звук [з] ставиться аналогічним способом, але з підключенням роботи голосових зв'язок. Для усунення міжзубного і призубного сигматизму, особливо ускладненого аномаліями прикусу, можна використати зонди № 2 і № 4. Дитину просять тривало вимовляти звук с-с-с..(рис. 3.6.).  Рис. 3.6, Постановка свистячих звуків зондом № 2 У цей час логопед, натискуючи на кінчик язика зондом № 2 або укладеним упоперек рота перед нижніми різцями зондом № 4, легенько відсовує язик від нижніх зубів у глибину рота. Утворюється щілина/ необхідна для відтворення свистячого шуму. Поступово механічна допомога усувається і дитина може самостійно вимовляти звук. Звук [ц] можна одержати за допомогою зондів № 1 і 2 двома способами.
М'які свистячі звуки ставляться від твердих базових звуків. Поставлені з допомогою зондів № 1, 2 і 4 звуки автоматизуються за загальноприйнятою методикою. Постановка шиплячих звуків здійснюється зондами № 3 (рис. 3.8) і № 5 (рис. 3.7). Постановку починають зі звука [ш], який є базовим для звуків цієї фонетичної групи. Якщо дитина правильно вимовляє звук [с], логопед пропонує їй відкрити рот і вводить зонд № 5 широкою частиною під язик. Потім дитині пропонують зімкнути зуби і вимовити [с-с-с....]. У момент вимови звука за допомогою зонда кінчик язика переводиться у верхнє положення. Управляючи зондом, логопед регулює ступінь підняття язика, добиваючись чіткого шипіння. УвагаЗосередженність діяльності суб'єкта у певний момент часу на реальному або ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, думці, тощо) під час одночасного абстрагування від інших. дитини фіксується на положенні язика. Проте, поки нова артикуляціяДіяльність мовленнєвих органів, пов`язана з вимовою звуків мовлення і різноманітних їх комплексів, які складають склади, слова. не закріпиться, не можна говорити дитині про те, який звук у неї виходить. Поступово дитина звикає до нової артикуляції і вимовляє звук [ш] самостійно і правильно. Тільки після цього можна повідомити дитині про те, що вона навчилася правильно вимовляти звук [ш] і проводити автоматизацію даної фонеми в складах і словах. Звук. [ж] ставиться від [ш] за допомогою включення голосу або зонда № 5 аналогічно, але від звука [з]. Якщо дитина правильно вимовляє звук [р], можна поставити звуки [ш] і [ж] від нього. Дитині пропонується тривало вимовляти звук [р], У момент вимови логопед має підвести зонд № 5 під низ передньої частини язика і загальмовує його вібрацію. При шепітній вимові звука [р] чується звук [ш], при голосній — [ж] (рис. 3.7.). Звук [ч] можна одержати від м'якого звука [т'] попросивши дитину вимовити з посиленим видихом обернений склад [ш]. У момент вимови логопед зондом № 5 злегка піднімає й відсовує трохи назад кінчик язика, добиваючись потрібного акустичного ефекту. Як усі африкати, звук [ч], легше автоматизується в обернених складах.  Рис. 3.7. Постановка шиплячих звуків зондом № 5 Для постановки звукосполучення [шч], дитину просять кілька разів протяжно вимовити склад [ісь]. Потім логопед уводить зонд № 5 під язик і в момент вимовляння складу злегка піднімає і трохи відсовує його назад. Інколи для викликання [шч] просто буває достатньо попросити дитину тривало вимовити звук [ч]. Зонд № 3 також призначений для постановки шиплячих звуків у випадках, коли у дитини масивний, великий язик. Постановка звуків цим зондом істотно полегшує роботу. Управляючи зондом, логопед здійснює піднімання язика дитини і швидше виробляє необхідний для вимови шиплячих звуків артикуляційний уклад.  Рис. 3.8. Постановка шиплячих звуків зондом № 3 Прийоми постановки звуків зондом № 3 тотожні прийомам, виконуваним зондом № 5. Можна працювати як боковою частиною зонда, міняючи кут нахилу, так і його поперечною частиною з хвилястими зубцями. Потім поставлені за допомогою зонда № 5 або зонда № 3 шиплячі звуки автоматизуються і диференціюються. Постановка сонорних звуків здійснюється зондами № 1, 4 і 6. Для постановки звука [л] у випадках, коли дитина утруднюється в утворенні бічних щілин між язиком і зубами (наприклад, при параламбдацизмі — заміні звука [л] звуком [н]), використовують зонд № 4 (рис, 3.9.). Дитину просять нешироко відкрити рот, Логопед уводить зонд, укладає його боковою частиною впоперек язика і притискає бічні краї язика. Потім просить дитину підвести і притиснути кінчик язика за верхніми зубам біля альвеол. Далі посміхнутися і в такому положенні вимовляти звук [а], [и] або поєднання [ша]. У момент вимови може чутися звук, близький до [л], оскільки струмінь повітря, що видихається, проходить в утворену за допомогою зонда щілину між бічними краями язика і верхніми корінними зубами, а губи набувають положення артикуляції звука [л]. Проте, для повного закріплення артикуляційного укладу звука [л] увага дитини фіксується тільки на положенні губ і язика, а не на звучанні [л] при вимові. .  Рис. 3.9. Постановка звука [л] і [л'] зондом № 4 Якщо дитина правильно вимовляє звук [л], то можна попросити її кілька разів промовити склад [ля], потім ввести зонд № 4 і зафіксувати його так, щоб він знаходився між твердим піднебінням і середньою частиною спинки язика-Далі логопед знову просить дитину вимовляти склад [ля] й одночасно натискує зондом на середню частину язика, добиваючись отримання акустичного ефекту твердого [л] у складі [ла]. Цим же зондом можна поставити звук [л:] від [л]. Для цього при протяжній вимові звука [л] спинку язика трохи вигинають угору зондом, установленим на середній його частині. Для постановки звука [р] використовують кульковий зонд № 6. Традиційно постановка звука [р] проводиться в два етапи. Спочатку ставиться фрикативний звук [р] без вібрації від протяжно вимовлюваного звука [ж] без округлення губ і з переміщенням кінчика язика максимально близько до верхніх зубів (до альвеол). При цьому зберігається мінімальна, щілина між кінчиком язика і яснами. Звук повинен вимовлятися зі сильним напором повітря. Потім переходять до другого етапу постановки. Дитині пропонують із силою вимовляти одержаний фрикативний звук. Одночасно з цим логопед уводить під нижню поверхню передньої частини язика зонд № 6 і робить швидкі ритмічні рухи з боку в бік, розгойдуючи язик (рис. 3.11.). У вимові звука [р] приймають участь всі м'язи язика, спостерігають від 28 і більше варіантів ротацизму за даними О, Правдіної: відсутність звуку, носова, бокова, горлова, глуха одноударна вимова (велярна або увулярна), двогуба (без вібрації або з вібрацією губ - кучерська) (рис. 3.10.), Параротацизм: р-д, р-й, р-л, р-ль, р-н, р-г р-и. Саме багатоваріативність порушення вимови звука [р] й складність артикуляційного укладу, як у дітей, підлітків так і дорослих. зумовили різноманітність методичних прийомів усунення, зокрема у М. Хватцева їх налічується біля 50-ти.  Рис. 3.10. Схема складних варіантів ротацизму В окремих випадках для викликання звука [р] можна використовувати зонд №1. Після постановки фрикативного (без вібрації) звука [р] від [ж], при його тривалій вимові зі сильним тиском повітря, зонд № 1 уводять під нижню поверхню передньої частини язика і, роблячи швидкі рухи з боку в бік, викликають коливання язика. Домашні тренування дитина може проводити самостійно за допомогою ручки чайної ложки або чисто вимитого вказівного пальця. Постановка звука [р] може бути проведена з механічною допомогою і при вимові на одному видиху звука [д], що багато разів повторюється: [ддддддд...] або поєднання звуків [дж-дж-дж:...]. При цьому необхідно стежити за тим, щоб струмінь повітря, що видихається, був сильним. Звуки інших фонетичних груп також можна викликати, використовуючи в роботі всі зонди. Ефективність роботи того чи іншого зонда визначає логопед для кожного індивідуального випадку порушення вимови. Процес постановки звуків буде ефективнішим, якщо логопед використовуватиме в роботі такі допоміжні ігрові прийоми, як наслідування навколишнім шумам (двигун літака, гарчання собаки тощо).  Рис. 3.11. Постановка звука [р] кульковим зондом № 6 Постановка дзвінкості. Приголосні звуки в українській мові можна класифікувати й розрізняти за участю голосу і шуму. За участю голосу і шуму в однаковій мірі — дзвінкі приголосні: б, д, з, ж, г, ґ, в, дж, дз. За участю тільки шуму — глухі: п, т, с, ш, х, к, ч, ц, ф. Ці звуки можна поєднати у пари: б-п, д-т, з-с, ж-ш, г-х, ґ-к, в-ф. Звуки кожної пари мають однакові артикуляційні уклади і відрізняються один від одного тільки участю голосу і дещо меншою напругою органів артикуляції й силою повітряного струменя. Вказані пари звуків можна поділити на дві підгрупи: вибухові й щілинні. Серед вибухових звуків порушення дзвінкості спостерігаються частіше, ніж серед щілинних. Оглушення дзвінких приголосних спостерігається частіше, ніж дзвінкість глухих. Порушення дзвінкості мають діти з порушеннями слуху або із зниженням слуху до непатологічного рівня, оскільки понижений слух є перешкодою для сприйняття дзвінкості, а отже, і для їх диференціації. Спостерігаються три види порушення дзвінкості: повна відсутність дзвінких приголосних звуків в мовленні; недостатня дзвінкість приголосних звуків в мовленні; недостатнє оглушення приголосних звуків в мовленні. Робота по виправленню порушення дзвінкості розпочинається:
Всі вправи слід проводити при тактильно-вібраційному контролі - дитина кладе одну свою руку на шию логопеда, а іншу — на свою шию. Постановка м'якості. У вимові приголосних можуть спостерігатися порушення м'якості. Більшість приголосних звуків української мови має парні м'які звуки (с-с', з-з', т-т', д-д', н-н' ц-ц', л-л', р-рг) та ін. Серед порушення м'якості спостерігаються три варіанти: повна відсутність м'яких приголосних звуків в мовленні: зайве пом'якшення; порушення диференціації між твердими і м'якими звуками. Парні звуки, як показує їх аналіз, відрізняються один від одного тільки однією властивістю — твердістю і м'якістю. Перехід твердого приголосного звуку в м'який залежить від напруження і підйому середньої частини язика до піднебіння. Робота по виправлення порушення м'якості розпочинається: з артикуляційних вправ на вигинання середньої частини спинки язика й її опускання; звуків вимова яких правильна або які дозволяють показати різницю між артикуляцією парних твердого і м'якого звуків [д, т]; застосування механічної допомоги: вимовляти багато разів склади ат або та з упором язика у нижні зуби, одночасно натискувати пальцем або шпателем на кінчик язика, що дасть склади ать, тя (за ступенем легкості доцільно ставити звуки у такому порядку: т', д', н' ф', в', п', б', м' с' ,р', л'); після постановки автоматизація м'яких звуків; при правильній вимові твердих і м'яких перейти до їх диференціації; засвоєння пом'якшення приголосних перед йотованими голосними (м 'яч): оволодіння вживанням м'якого знака в кінці складу (кінь), а також розділового м'якого знака та йотації (б'ю) в усному мовленні. Під час роботи спиратися на тактильно-кінестетичні відчуття та відчуття зміни у напруженні спинки язика. |