Антимонопольна політика України. "Антимонопольна політика України"
 Скачать 16.84 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.І.ВЕРНАДСЬКОГО Реферат на тему: “Антимонопольна політика України” Підготував: Студент 4 курсу, МЕВ-41 Імралієв Суф’ян Перевірила: Бакаєва І.Г. Київ 2021 р. Монополією в економіці називають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі . Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення. Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар’єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку. Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм. Антимонопольна політика: зміст і завдання Україна є активним борцем з монополіями, не дивлячись на їх походження, у зв'язку з цим і з'являються характерні особливості впровадження антимонопольних заходів. Українське законодавство містить на відміну від терміна "домінуюче становище ” термін “ монопольне становище”. Причому приводяться кількісні показники : монопольним є таке підприємство, частина товарів якого на ринку якого перевищує 35%. Антимонопольний комітет України своєю діяльністю може визначати монопольним підприємство, частка якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35% . Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не ставлять в ряди своїх головних завдань заборону або ліквідацію монопольних утворень. У суспільстві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому головним завданням антимонопольної політики є підпорядкувати діяльність монополії на державний контроль, виключаючи можливість зловживання монопольним становищем. Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, головними цілями яких є контроль монополістів у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхні права дають їм змогу виконувати каральну функцію. Подібні організації не мають права діяти деспотичними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть примусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усі їх рішення є обов'язковими для виконання, інакше вводяться грошові штрафи, передбачені законодавством про порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні перевірятися державними судами. Окрім здійснення процесу демонополізації, антимонопольна служба повинна боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки за активної участі споживачів. Тому населення має розуміти практичне значення антимонопольної політики в буденному житті. Допомогти в цьому має попри все преса й інші засоби масової інформації. ЗМІ повинні надавати право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і легітимній формі, без будь-якої дискредитації. Усі антимонопольні служби повинні мати уповноваженого для зв'язку з пресою, що доводить до відома про діяльність АМКУ та коментує її. Антимонопольне законодавство України Головними важелями впливу на монополістів є юридична відповідальність за порушення законів. Саме для цього був розроблений комплекс законів, кодексів та заходів, метою яких є попередження та покарання порушень антимонопольного законодавства України. Розробка правової бази для конкурентної політики в Україні відбулося у скрутних умовах, адже були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн було за неможливим повністю перенести в умовах перехідної економіки. Але , за достатньо короткий строк в Україні розробили та прийняли відповідні закони. Згідно з ст. 42 Конституції України в нашій державі гарантується підтримка конкуренції та забороняється зловживання монопольним становищем. Одне з головних місць у антимонопольній політиці України посідає Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий 15 березня 1992 року. У 1993 році Верховна Рада України також прийняла Закон "Про Антимонопольний комітет України". Правовими нормами щодо конкурентного регулювання також містять Закони України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про природні монополії" (2000). В 2002 році в Україні набув чинності новий базовий Закон "Про захист економічної конкуренції", відповідно до законодавства монопольне становище підприємств на ринку усіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг може бути визначеним лише Антимонопольним комітетом України та його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Голову Антимонопольного комітету України призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Але спираючись на думку спеціалістів, у нашій країні питання антимонопольної політики є занадто новим та досі не до кінця звичним. Одночасно з цим специфікою економіки України є те , що ще в період її входження до соціалістичної системи СРСР вона прославилась одним із найбільших рівнів концентрації та централізації виробництва та значною його монополізацією. На сьогоднішній день надмірно високий рівень монополізації не тільки зберігся, а й у більшості випадків навіть зріс , оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль за виробником, своєчасно не змогла впровадити механізми його обмеження шляхом створення належних умов для підтримки конкуренції. |