філософія. Апологетичний період середньовічної філософії
 Скачать 15.9 Kb.
|
|
Апологетичний період середньовічної філософії Формальним закінченням античного періоду у філософії прийнято вважати 529 рік, коли імператор Юстініан закрив в Афінах останню філософську школу. Ранні християнські мислителі, продовжуючи традицію так званого апостольського періоду, докладали зусиль, щоб подолати античний спосіб мислення й захистити християнський. Тому називалися апологетами (захисниками). Починаючи з 325 р. (Нікейський собор), відбувається систематизація й упорядкування християнського вчення. У розвитку філософії Середньовіччя виділяють 3 періоди: апологетика, патристика і схоластика. Апологетика.Основні представники — Псевдо-Діонісій, Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. Патристика - сукупність теологічних, філософських, політико-соціологічних доктрин християнських мислителів II-VIII в. (батьків Церкви). Схоластика - убачала головну роль філософії в обґрунтуванні теологічних догматів методами раціоналістичного мислення (IX-XII в.). У формуванні понятійного апарата філософського мислення Середньовіччя велика роль навчань Платона й Аристотеля. Світогляд і життєві принципи раннього християнства спочатку формувалися на противагу язичеським. Однак у міру того как християнство усе більше стало здобувати популярність, треба буде раціональне обґрунтування догматів. При цьому використовувалися навчання античних філософів у новій інтерпретації. Псевдо-Діонісій - автор творів, названих "Ареопагітиками". Теологічні уявлення концентруються в "Ареопагітиках" насамперед навколо шляхів богопізнання. Першим з їх є шлях позитивної теології. Основа позитивної теології — аналогія між реальним світом предметів, особливо людських істот, і Богом як верховним та єдиним творцем. Алі Бог — це абсолют, йому притаманні всі імена, що вживаються в Писанні. Шлях позитивної теології, на думку автора твору, виявляється далеко неадекватнім для пізнання Бога. Інший шлях — негативний теологія, яка становить найбільш адекватний спосіб людського осмислення божественної істоти. Суть негативної, заперечуючої теології полягає в послідовному запереченні стосовно Бога будь-яких властивостей, будь-яких атрибутів, що спостерігаються та мисляться в навколишньому світі, через те, що Бог навіть приблизно не може бути схожий з ними. Прихильники позитивного ставлення – Юстін Мученик , Климент Олександрійський , Оріген – вважали, що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягнути її, бо вона ще не явила себе в особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнське світобачення більш істинне, ніж попереднє. Прихильники негативного ставлення до античної філософії – найвидатнішим їх представником був Квінт Тертулліан – не тільки засуджували античну філософію, але й вважали, що греко-римська культура взагалі зіпсувала й спотворила людину, задавила її природні нахили, вибудувала у свідомості цілий світ штучних цінностей. Серед таких цінностей, на думку Тертулліана, є і безплідна у своїй витонченості наука, і занадто розніжене мистецтво, і до краю розбещена мораль, і аморальна релігія. Єдиний вихід зі скрути полягає в опрощенні і поверненні до природного – християнського – стану. Мудрування ж учених і філософів на цьому шляху не тільки зайві, а й шкідливі. Досягти мети можна через аскезу, самопізнання і, найголовніше, через віру в Ісуса Христа. |