Бернард Шоу(1856-1950рр.) Працюючи в жанрах сучасної сатири та історичної алегорії, він став провідним драматургом свого покоління і 1925 року одержав Нобелівську премію з літератури. Саме Б. Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостросоціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». На новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему. - Уродженець Дубліна, 1876 року Шоу переїхав до Лондона, де намагався зарекомендувати себе як письменник-прозаїк, і взявся за ґрунтовну самоосвіту. До середини 1880-х років став авторитетним театральним і музичним критиком. Зацікавившись політикою, приєднався до товариства Фабіана, що сповідувало градуалізм, і став його найвидатнішим памфлетистом. Ранні твори не мали особливого успіху, а визнання йому принесла п'єса Зброя та людина 1894 року. Під впливом Генріка Ібсена прагнув запровадити новий реалізм в англійську драму. П'єси використовував як засіб поширення своїх політичних, соціальних і релігійних ідей. На початок ХХ століття його репутація як драматурга укріпилась завдяки низці творів, що досягли успіху серед критиків і глядачів
- Видатний драматург захоплювався боксом і навіть виступав на змаганнях. Шоу виступав в середній вазі. Саме заняття боксом дали починаючому тоді письменникові багатий матеріал для написання роману про боксерів «Професія Кешел Байрона»
- Шоу часто висловлював суперечливі думки: пропагував євгеніку і реформу абетки, виступав проти вакцинації та організованої релігії. Однаковою мірою засудив обидві протиборчі сторони в Першій світовій війні і цим впав у загальну немилість. Хоча письменник і не був ірландським республіканцем[en], але різко засуджував післявоєнну британську політику щодо Ірландії. Ця позиція не мала тривалого впливу на його авторитет чи продуктивність як драматурга. У міжвоєнні роки й далі писав п'єси, часто досить сміливі, утім тільки деякі з них досягли успіху. 1938 року він написав сценарій для екранізованої версії Пігмаліона, за який одержав Оскар.
- в свої 90 з гаком Шоу не припиняв писати. Його останніми п'єсами стали Мільярди Байанта (1947) — його останній повноформатний твір; Небилиці (1948) — збірка з шести коротких п'єс, у яких переглянуто деякі з його попередніх тем, як-от еволюції; комічна лялькова вистава Шекс проти Шо (1949) — десятихвилинна п'єса, в якій Шекспір і Шоу обмінюються обр́азами[212]; і Чому вона не побажала (1950), яку Шоу схарактеризував як «маленьку комедію», написана за один тиждень до його дев'яносто четвертого дня народження[213]
- Останні роки Шоу знаходив втіху в догляді за садом у Закутку Шоу. Він помер у дев'яносто чотири роки від ниркової недостатності, спричиненої травмами, яких зазнав при падінні коли обрізав дерева[213]. Письменника кремували 6 листопада 1950 року в крематорії Голдерс-Грін. Його попіл, змішаний з Шарлоттиним, розвіяли по стежках і навколо статуї «Святої Жанни» в їхньому саду
|
Скачать 268.42 Kb.