|
Гайморит. Гострий на хронічний гайморит виконали богданова дарина, зубейко марія 26 гр
ГОСТРИЙ НА ХРОНІЧНИЙ ГАЙМОРИТ ВИКОНАЛИ БОГДАНОВА ДАРИНА, ЗУБЕЙКО МАРІЯ 26 ГР. Гострий гайморит - Гострий гайморит серед інших форм синуїту трапляється найчастіше. До місцевих проявів захворювання належать закладення носа, відчуття розпирання та болю в ділянці відповідної пазухи. У разі порушення дренажної функції пазухи і підвищення в ній тиску біль може бути значним, віддавати в зуби, око, скроневу та лобову ділянки на боці ураження. Під час нахиляння голови донизу біль може посилюватися.
- Спостерігають виділення з носа: спочатку серозні, а потім гнійні. Унаслідок закупорювання сльозово-носового каналу іноді виникає сльозоточивість і світлобоязнь. Нерідко хворі відзначають зниження нюху або його повну відсутність.
- Загальними симптомами є погіршення самопочуття, особливо воно виражене в разі двобічного порушення носового дихання, підвищення температури тіла, яке супроводжується ознобом. Температурна реакція може бути різною і залежить від стану імунної системи організму
- Під час обстеження хворого на гострий гайморит іноді можна виявити припухлість щоки і біль при надавлюванні в ділянці собачої ямки (fossa сапіпа). Під час передньої риноскопії визначають гіперемію та набряк слизової оболонки носової порожнини. Під середньою носовою раковиною можна виявити скупчення гною у вигляді смужки. Іноді появу гною можна спостерігати тільки після оброблення слизової оболонки середньої носової раковини судинозвужувальними препаратами і нахиляння голови в здоровий бік.
- Пункцію верхньощелепної пазухи проводять для визначення та евакуації її вмісту, дослідження функціонального стану природного вивідного отвору пазухи, а також уведення в неї лікарських речовин. Маніпуляцію здійснюють за допомогою спеціальної голки Куликовського через нижній носовий хід після попередньої анестезії шляхом змащування 2 % розчином дикаїну та анемізації середнього носового ходу шляхом уведення судинозвужувальних препаратів
- Пункцію проводять на самій верхівці склепіння нижнього носового ходу на відстані 2— 2,5 см від переднього кіпця нижньої носової раковини. Голку спрямовують до зовнішнього кути орбіти того самого боку. Пункцію проводять легенько, обертовими рухами, при цьому кінець голки проникає через кісткову стінку в пазуху. Після проколу можна відсмоктувати шприцом вміс т пазухи, промивати її антисептичними розчинами. При цьому промивна рідина потрапляє у пазуху через пункційну голку, а виходить через природний отвір разом із вмістом. У тому разі, коли співустя не функціонує, у пазуху уводять іншу голку також через нижній носовий хід і промивання здійснюють через 2 голки. Відомі ускладнення пункцій верхньощелепної пазухи, до яких належать кровотеча, прокол через нижньоорбітальну або передню стінку пазухи, іноді в крило-піднебінну ямку. Найтяжчим ускладненням пункції є повітряна емболія судин мозку або серця. Щоб цього уникнути, не варто посилено нагнітати рідину в пазуху і уникати її продування після промивання.
- Лікування гострого гаймориту, як правило, консервативне. Проводять антибактеріальну терапію, призначають гіпосенсибілізувальну та знеболювальну терапію, за показаннями — серцеві та судинні препарати. Патогенетично обгрунтоване використання препаратів, які поліпшують мікроциркуляцію. Місцево застосовують судинозвужувальні засоби (адреналін, нафтизин, галазолін тощо), які уводять на турундах у ділянку середнього носового ходу. У пазуху під час пункції уводять розчини антибіотиків (ураховуючи чутливість до них мікрофлори), кортикостероїдні гормони, за наявності густого в ’язкого секрету в пазусі — ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин тощо).
- Лікування амбулаторне, у разі тяжкого перебігу хвороби — в умоиах стаціонару. Показанням до екстреного хірургічного втручання є синусогсипі орбітальні або внутрішньочерепні ускладнення. Хірургічне лікування показано також у хворих на гострий одонтогенний гайморит, ускладнений остеомієлітом верхньощелепної кістки.
Хронічний гайморит - Хронічне запалення верхньощелепної пазухи в більшості хворих є продовженням гострого процесу. Виділяють гнійну, гнійно-поліпозну і поліпозну форми хронічного гаймориту. Рідше трапляються катаральна, серозна (алергійна), пристінковогіперпластична, холестеатомна, казеозна, некротична й озенозна форми.
- Скарги хворих визначаються формою гаймориту. У разі ексудативного процесу однією з головних скарг є виділення з носа. У разі гнійного гаймориту — це густий гній, часто з неприємним запахом, у разі катарального — рясні слизові виділення, часто в ’язкі, які важко відсякуються. Якщо процес серозний (алергійний), ексудат має водянистий характер, скупчується в пазусі і відходить порціями при нахилянні голови донизу. На боці ураження відзначають утруднення дихання та порушення нюху респіраторного характеру.
- Діагностику проводять на підставі даних анамнезу, скарг та об’єктивного дослідження. Додатково хворим можуть виконувати рентгенографію, термографію, комп’ютерну томографію та МРТ, діагностичну пункцію верхньощелепної пазухи. Патологічні виділення з носової порожнини і пазухи досліджують на мікрофлору та її чутливість до антибіотиків. Варто пам’ятати про ймовірність одонтогенного генезу даного захворювання, зокрема воно може бути пов’язано з наявністю гнійного процесу в коренях 4-, 5-х та 6-х верхніх зубів, верхівки яких безпосередньо прилягають до нижньої стінки верхньощелепної пазухи. Важливе діагностичне значення має ендоскопічне дослідження пазухи та ділянки її співустя з носовою порожниною.
- Лікування хронічного гаймориту варто розпочати з виявлення причини захворювання і, якщо це можливо, усунення її. У разі одонтогенних форм запалення варто розпочати із санації ушкоджених зубів, що може призвести до припинення запального процесу в пазусі. Головним завданням під час лікування більшості форм хронічного гаймориту є створення достатнього відтоку патологічного секрету, тому одним із найважливіших заходів є систематичне оброблення середнього носового ходу судинозвужувальними розчинами (уведення краплинно, на турунді або у вигляді аерозолю).
- Для уведення в пазуху через пункційну голку після промивання антисептиками застосовують антибіотики широкого спектра дії, протеолітичні ферменти, кортикостероїди тощо. Результати лікування оцінюють за зникненням симптомів захворювання. У разі неефективності проведеного консервативного лікування показана операція на верхньощелепній пазусі.
- Лікування поліпозного синуїту розпочинають із видалення поліпів із носової порожнини, поліпотомію проводять за допомогою спеціальної носової петлі або вікончастих щипців під місцевою аплікаційною анестезією під контролем зору. Хоанальні поліпи видаляють за допомогою спеціального тупого гачка, яким відсікають ніжку поліпа і він провалюється в ділянку ротової частини горла. У разі значних поліпозних розрощень у верхньощелепній пазусі необхідне радикальне хірургічне втручання.
- Холестеатомний, казеозний та некротичний гайморит потребує хірургічного лікування з повним видаленням патологічно змінених тканин. У такому разі, як і за наявності поліпозу, показане радикальне розкриття верхньощелепної пазухи за методом Калдвелла — Люка.
Дякую за увагу! |
|
|
Скачать 1.25 Mb.