История. история. Історія і культура України це життєпис нашого народу, нашої землі, кожного з нас від найдавнішого часу до сьогодення
 Скачать 36.77 Kb.
|
|
Історія і культура України – це життєпис нашого народу, нашої землі, кожного з нас від найдавнішого часу до сьогодення. Це історія державотворення, становлення українського народу, його змагань, поразок і перемог, досягнення матеріальної і духовної культури. Наша історична традиція сягає тисячоліть – це доба Київської Русі-України, що заклала фундамент українського народу, як представника європейської християнської цивілізації, півтора столітнє Галицько-Волинське князівство з його про європейською політичною системою та культурними орієнтирами, це Запорізька Січ з елементами державності, понад сторічна історія Козацької України. Це розквіт українського бароко, утвердження класичної української культури, піднесення модернізму, це «Розстріляне відродження»… Переконливим свідченням традицій державності української нації стало утворення Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, їх об’єднання 22 січня 1919 року, проголошення Карпатської України 15 березня 1939 року та Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові. Втіленням віковічних прагнень нашого народу став серпень 1991 року. Проте незалежність довелося захищати, спочатку – від внутрішнього ворога – авторитарного режиму В.Януковича, а трохи згодом – від агресії Росії. Трагічні та водночас героїчні події Революції Гідності 2013 – 2014 рр. і розв’язана Росією війна проти України вкотре засвідчили і щоденно засвідчують нескореність нашого народу, незламність українського духу і високий патріотизм. Після проголошення Акта про незалежність України 24 серпня 1991 року розпочалося правдиве дослідження історії, виправдання несправедливо звинувачених історичних постатей, відкриття заборонених періодів українського державотворення. Вивчення курсу «Історія і культура України» належить до обов’язкових навчальних дисциплін Державного освітнього стандарту України і посідає важливе місце у підготовці фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти . Адже завдання Вищої школи полягає не тільки у підготовці спеціалістів конкретного профілю, але, насамперед, у формуванні цілісної особистості з активною громадянською позицією. Метою вивчення «Історії і культури України» є формування у студентів розуміння єдності й цілісності України, її багатонаціонального народу як національної ідеї розвитку вільної, незалежної, демократичної та заможної держави. Зміст курсу спрямований на утвердження єдності України, нероздільності її території та народу, що її населяє. Переконані, що для покоління незалежності курс «Історії та культури України» буде особливо цікавим і корисним. Тематичний план лекцій та семінарських занять з курсу «ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ»
Оцінювання навчальної діяльності студента: За поточну навчальну діяльність студент отримує оцінки за 4 – ри бальною системою, які конвертуються в бали. Максимальна кількість балів, яку може набрати студент впродовж курсу , становить 200 балів . Мінімальна кількість балів, яку може набрати студент при вивченні курсу, становить 120 балів. Тема 1. Вступ до курсу. Стародавня і середньовічна Україна. (2 год.) ПЛАН Предмет, функції та завдання курсу «Історія і культура України», значення його вивчення у Вищій школі. Поширення землеробства на території України(трипільська культура). Початки державності на українських землях (кіммерійці, скіфи, сармати). Розселення слов’ян. Формування українського етносу. Київська Русь: процес утворення, суспільно-політична та соціальна структура, досягнення середньовічної культури. Зміцнення удільних князівств. Галицько-Волинська держава. Історичне значення існування середньовічних українських держав. Методичні поради Відповідаючи на перше питання, наголошуємо на : важливості вивчення історії і культури України, адже знання правдивої рідної історії забезпечує національну ідентифікацію, бажання жити в Україні, сприяє розумінню необхідності володіння державною мовою, дотримання конституційних та правових норм. Саме історія виховує шанобливе ставлення до минулих поколінь, до культури та традицій українського народу. - предметом курсу «Історія і культура України» є історія нашої країни та народу від найдавнішого часу до сьогодення, основні історичні події становлення державності України, досягнення духовної і матеріальної культури українського народу У ході семінару : - обговорюємо проблему походження українців, головні етапи формування українського народу, процеси формування української нації, причинно-наслідкові зв’язки історичних подій міркуємо, що означає поняття «український народ», виділяємо основні ментальні характеристики українського етносу що для Вас означає усвідомлювати себе українцем, у чому полягає особиста відповідальність за долю держави та українського народу, за збереження і примноження культурних цінностей ! Щорічно 9 серпня відзначають Міжнародний день корінних народів світу, встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 1992 році. За підрахунками Організації нині у світі проживає близько 300 мільйонів представників корінних народів, які спілкуються понад 5 тисячами своїх етнічних мов. Етнонаціональну культуру України складають українська нація та інші корінні народи України – кримські татари, кримчаки і караїми. - з’ясовуємо походження й застосування назв «Русь», «русин», «Україна» (вперше вжито у 1187 р.), «українець»; чи має підстави Росія використовувати термін «Русь» для означення власної історії - коли сформувалися український народ, українська мова, українська держава - що таке національна пам’ять, чому загарбники перекручували історію пояснюємо основні функції історії – пізнавальну – забезпечує знання основних етапів становлення української державності, ключових сторінок національно-визвольних змагань українського народу ; виховну – виховує повагу до державних символів, української мови, шанобливе ставлення до традицій українців та представників інших національностей, що проживають в Україні, забезпечує усвідомлення необхідності дотримання конституційних і правових норм держави; патріотичну – формує готовність служити Батьківщині своєю працею та стати на захист державних інтересів України. Зауважуємо, що патріотизм – це звичайний стан повсякденного життя людини, який виявляється не тільки під час надзвичайних ситуацій ! На думку М.Грушевського, сучасних повідних спеціалістів, зокрема, проф. Л.Залізняка, про українців можна говорити вже з 4 ст. н.е. Академік Агатангел Кримський вважав, що українська мова сформувалася в 11 ст. і є однією із найстаріших у Європі. Друге питання семінару потребує такої послідовності : епоха неоліту з її т.зв. «неолітичною революцією» мала головний наслідок – винайдення хліборобства, поява якого поряд із скотарством визначила майбутнє людства своєрідні природні умови призвели до формування на території України двох осередків відтворюючого господарства – лісостепового – землеробського та степового – скотарського трипільська культура (назва – умовна) – найвідоміша серед землеробських, сучасниця цивілізацій Шумеру та Ст. Єгипту, виявлена українським археологом – аматором В.Хвойкою у 1896 р. біля с. Трипілля на Київщині трипільці опанували простори від Дністра до Дніпра, досягли територій сучасної Волині та степового Причорномор’я, проіснували на наших землях упродовж 4 – 3 тис. до н.е. високого рівня досягла духовна і матеріальна культура трипільців: вірування, протоміста, мальована кераміка, пластика. ! Трипільська культура остаточно утвердила відтворююче господарство на території українського лісостепу. Трипільці вплинули на матеріальну та духовну культуру племен Сх. Європи, а на думку деяких учених, були етнічними пращурами українців. - початок залізного віку на території України, безпосередньо пов’язаний з появою кіммерійців (9 – 7 ст. до н.е.) , які першими з-поміж мешканців степу навчилися виробляти та належно застосовувати залізо - кіммерійці – перший народ на наших теренах, ім’я якого є автентичним і який дослідники називають кочовим. Згадки про них знаходимо в ассирійських і грецьких джерелах, напр. – найдавніша згадка міститься в «Одіссеї» Гомера, найдокладніша – у праці Геродота (5 ст. до н.е.) - основні заняття кіммерійців – конярство та військові походи - скіфи – підкорили кіммерійців у 6 ст. до н.е., утворивши єдину кочову орду, заснували Велику Скіфію, що стала першим державним утворення на території України - державу очолювали царі з необмеженою владою, Геродот виділив царських скіфів, скіфів – кочівників, орачів, землеробів - основні заняття – скотарство та військові походи - свідченням могутності є т.зв. «царські кургани» - Солоха, Гайманова Могила, Чортомлик, Товста Могила, що відображають світобачення скіфів - сармати прийшли у причорноморські степи у 3 ст. до н.е., жили племенами, кожне з яких мало свою назву - як і скіфи, сармати були скотарями – кочовиками, організовували військові походи, джерела твердять про близькість їх життя та побуту - у 3 ст. н.е. германські племена готів та нових кочовиків – тюркомовних гунів припинили володарювання сарматів у причорноморських степах ! Співіснування місцевого населення зі скіфами – іранцями дало помітні наслідки. Назви найбільших річок України – Дніпро, Дністер, Дунай, Донець – мають іранський корінь «дон», що означає «вода». У нашій мові є слова іранського походження – Бог, цар, меч, собака тощо. У третьому питанні слід звернути увагу на те, що : Слов’яни - це автохтонне індоєвропейське населення, предки українського, та інших європейських народів. Вони формувалися протягом 2 – 1 тис. до н.е. на просторах від Дніпра до Вісли. Ці терени дослідники називають прабатьківщиною слов’ян. найдавніші свідчення про слов’ян належать римським історикам Плінію Старшому, Тациту і александрійському географові Птолемею і відносяться до 1-2 ст. Вони називали слов’ян венедами. готський історик Йордан наводить три назви слов’ян – венеди, анти і склавіни. Це засвідчує поділ слов’ян на різні племінні об’єднання. впродовж 5 – 7 ст. тривало Велике розселення слов’ян, унаслідок якого слов’янські племена з’явилися у Подунав’ї, на Балканах, балтійському узбережжі. склавіни більшої частини українського Правобережжя та частина антів, що не брала участі у переселенні, стали предками українців. у 6 – 7 ст. слов’яни наблизилися до створення держави. На Волині виявлені залишки міжплемінного слов’янського центру – т. зв. Зимнівське городище основу господарства слов’ян становило хліборобство та осіле скотарство, з-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа і ковальство, ткацтво і виготовлення глиняного посуду (до 11 ст. кераміка залишалася ліпною) анімістичні вірування слов’ян виховували шанобливе ставлення до природи. Язичницькі боги уособлювали природні явища – бог грому, сонця, вітру, богиня родючості тощо. При підготовці до четвертого питання, зупиняємося на таких моментах : ключові теорії утворення Київської Русі – норманська, анти норманська, автохтонна, «спільного кореня», самоназва та книжна назва Київської держави утвердження династії Рюриковичів у Києві, внутрішньополітична діяльність перших київських князів – Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, розширення територій держави, спроби запровадження християнства, початки законодавства зовнішня політика Русі, її міжнародне визнання реформи Володимира Великого (980 – 1015 рр.) – адміністративно – територіальна, військова, грошова, судова, освітня, релігійна – і перетворення Київської Русі у найбільшу імперію тогочасної Європи окремо розглядаємо хрещення Київської Русі, його значення для розбудови держави, зовнішньополітичних зв’язків, людських стосунків ! Християнство згуртувало навколо Києва різні племена, укріпило владу князя, сприяло пожвавленню господарського життя, торгівлі, стало джерелом розвитку освіти та культури. Виникла нова церковна організація, яка протягом віків була активним учасником усіх найважливіших подій. Хрещення сприяло заміні військових походів дипломатією, рівноправним відносинам з іншими країнами. Через кілька десятиліть сформувалася оригінальна книжна культура, розвивалося мистецтво, архітектура, живопис. Проте найбільші зміни сталися в людських стосунках, поступово люди вчилися відповідати за свої вчинки. А християнське значення добра і зла, милосердя і жорстокості, вірності і зради, справедливості і беззаконня, сумлінності і безвідповідальності є основою сучасної цивілізації. політичний устрій Русі як середньовічної європейської монархії, елементи рабовласництва та становлення класичної феодальної держави особливості політичної системи Руської держави – приклади парламентаризму та демократії соціальна ієрархія Київської держави, привілейовані верстви суспільства, відкритість соціальних груп наступність державних заходів Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.) щодо : поширення християнства – заснування Київської митрополії, обрання у 1051 р. першого митрополита з русинів – Іларіона, закладення головного монастиря Русі – Києво-Печерського, який уже від кінця ХІ ст. став провідним культурно – освітнім центром Київської держави реформування законодавства, відхід від звичаєвого права, укладення першого писаного збірника руських законів, відомого під назвою «Руська правда» збереження територіальної цілісності та єдності Русі, спорудження укріплених міст на кордонах держави, остаточна перемога над печенігами під мурами Києва ( за літописом у 1034 р., але сучасні дослідники відносять її до 1017 р.) вдала зовнішня політика Ярослава Мудрого, за правління якого Русь не мала тривалого конфлікту з жодною європейською країною, використання у дипломатії династичних шлюбів. Взаємини з Візантією, Швецією, Норвегією, Францією, Німеччиною, Угорщиною, Польщею тощо |