Поліщук Іст соц пед і соц роб. Курс лекцій. Тернопіль тдпу, 2009. 256 c. Поліщук В. А., Янкович О.І
 Скачать 0.93 Mb.
|
2. Завершення формування української радянської системи соціального захисту в 30-ті рокиУ 30-ті роки основним завданням соціального забезпечення проголошувалась робота із працевлаштування і навчання інвалідів; забезпечення сімей червоноармійців, забезпечення пенсіями інвалідів війни, сімей, члени яких загинули на війні, непрацездатних; організація кас взаємодопомоги у колгоспах; надання допомоги сліпим і глухим; сприяння кооперативам інвалідів. У цей період отримали розвиток різноманітні кооперативи і громадські організації людей з обмеженими фізичними можливостями: Українське товариство сліпих, об’єднання глухонімих. Ці громадські організації займались створенням артілей і кооперативів, вирішуючи таким чином питання залучення інвалідів до праці. Вони сприяли проведенню державними органами заходів лікувального характеру, протезування, навчання, перенавчання і направлення на роботу. Згадані організації користувались цілим рядом пільг при оподаткуванні, оренді приміщень, медико-санітарному обслуговуванні, квартплаті і т.п. У 1931 році при Народному Комісаріаті соціального забезпечення була створена спеціальна Рада із працевлаштування інвалідів. Рішенням уряду за ними на промислових підприємствах бронювалось 2 % загальної кількості робочих місць. У сфері добробуту народу головна увага зосереджувалась насамперед на підвищенні оплати праці низькооплачуваним категоріям робітників. Певною надбавкою до реальних доходів трудящих були суспільні фонди споживання – видатки на виплати пенсій, стипендій, оплату відпусток, різні види соціальних допомог, на утримання закладів охорони здоров’я, освіти, культури. Розроблення законодавства про пенсійне забезпечення по старості як самостійного виду соціального забезпечення відбувалося протягом 1928-1932 рр. Перші пенсії по старості було встановлено постановою Наркомпраці СРСР від 5 січня 1928 року для робітників текстильної промисловості. Пенсійний вік було визначено для чоловіків – 60, для жінок – 55 років. Необхідний для призначення пенсій трудовий стаж встановлювався однаковий і для чоловіків, і жінок – не менше 25 років. У 1929 р. ЦВК і Раднарком СРСР прийняли постанову щодо введення пенсійного забезпечення також для робітників таких провідних галузей промисловості, як гірнича, енергетична, металургійна, залізничний і водний транспорт. Прийняті у 1928-1932 рр. законодавчі акти стали основою для подальшого розроблення законодавства стосовно пенсійного забезпечення по старості в наступні роки. У 1937 році вийшло нове положення про Народний комісаріат соціального забезпечення, згідно з яким коло завдань НКЗС розширювалося. Воно охопило державне забезпечення інвалідів праці та інших категорій; організацію матеріально-побутового, культурного, лікувально-оздоровчого та санаторно-курортного обслуговування; керівництво діяльністю установ соціального забезпечення, роботою лікарсько-трудової експертизи (ЛТЕК), підготовкою кадрів працівників соціального забезпечення; затвердження законів із соціального забезпечення. Під контролем НКЗС у цей період перебувала Рада кооперації інвалідів, Союз кас взаємного страхування та взаємодопомоги кооперації інвалідів, Товариство сліпих, Товариство глухонімих. Говорячи про систему соціальної допомоги населенню в довоєнний період, не можна обійти увагою історичні події, які в історії України називають чорними. Це, зокрема, розкуркулювання, котре досягнуло апогею у 1929-1930 рр. Ще більші соціальні, психологічні, демографічні наслідки для України мав голодомор 1932-1933 рр. Більшість дослідників соціальної роботи дотримуються думки, що в цей період великою помилкою було намагання влади замкнути всю діяльність із соціальної допомоги та соціального забезпечення виключно на державі, згорнувши роботу громадських, благодійних організацій та приватних осіб. Здійснення політики соціального забезпечення лише на основі держбюджетних коштів під силу економічно розвинутим, багатим країнам. У ситуації переходу до нового суспільно-економічного ладу відмова від участі у справах допомоги широких кіл громадськості означала обмеження можливості надання соціальної допомоги населенню країни. Негативною стороною соціальної політики 20-30-х рр. визнається і практика вирішення соціальних проблем одних категорій людей за рахунок прав і свобод інших, зокрема, віруючих. Багато служителів церкви виявились вигнаними із своїх церков і залишились без засобів до існування. За інструкцією влади прийняти їх на роботу можна було лише за умови зречення віри. Не отримала схвальної оцінки сьогодні і система позаекономічного примусу людей до праці, особливо, засуджених. До початку 1927 року працездатний контингент таборів НКВС складав 2 млн. чоловік. Серед них – кілька сотень тисяч людей з проблемами фізичного здоров’я, які були приречені на смерть. |