Поліщук Іст соц пед і соц роб. Курс лекцій. Тернопіль тдпу, 2009. 256 c. Поліщук В. А., Янкович О.І
 Скачать 0.93 Mb.
|
2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги і підтримки. Педагогічні ідеї християнських теологівЦерква здійснювала поряд із соціальною підтримкою функцію формування теоретичних підходів до проблем допомоги і опіки через осмислення найважливіших християнських догматів про милосердя. Особливого поширення набули праці Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, Федора Студита, Афанасія Александрійського і багатьох інших представників “морально-повчальної літератури”. Роботи деяких мислителів церкви виявили великий вплив на становлення суспільної свідомості у питаннях допомоги, підтримки і опіки. Відмінною рисою даних творів було те, що вони були призначені як для “говоріння з кафедри”, так і для книжного вживання. Інтерпретація і коментування християнських текстів висвічували проблеми соціальної справедливості, співчуття, милосердя та любові до ближнього. Василій Великий суть милосердя вбачав у співчутті пригнобленим, які зазнали бід більших ніж ті, що мали б випасти на їх долю за вчинену ними провину. Він вважав, що треба турбуватися про людей, які з великого багатства впали у крайню бідність, а також про тих, хто маючи міцне здоров’я, став хворим. Григорій Богослов конкретизував ідеї своєї школи, надав їй характеру практичного служіння: “Будь для нещасного Богом”. Однак милосердя, благодійність у ставленні до ближнього передбачають певні завдання для того, хто творить милостиню. Григорій Богослов розрізняв благодійність вищу і нижчу. До вищих благодіянь, що приносить користь душі, відносив закони пророків, учителів, пастирів і т.д. До нижчих благодіянь – принести їжу, ліки, перев´язати рани, поговорити про своє становище і терпіння. Ідея античної змагальності, яка наближала античну людину до гармонії душі і тіла, в християнській ідеології у Григорія Богослова отримала іншу інтерпретацію: “Заслужи перевагу перед ближнім твоїм тим, що ти за нього більш благодійний”. Твори проповідника Іоанна, якого прозвали Златоустом за його ораторські здібності, представлені найбільш повно і об’ємно із всіх творів церковного змісту. На його думку, людина найбільше повинна навчатись милосердю, адже воно і робить її людиною. Дещо своєрідно Іоанн Златоуст трактує проблему соціальної справедливості. Він виходить із принципу суспільної корисності: “Ми всі маємо потребу один в одному: бідний в багатому, багатий у злидареві, той, хто нічого не має, у тому, хто подає милостиню...”. Принцип суспільної корисності Іоанн Златоуст трактує як Божу мудрість. Він вважав, що в акті милосердя немає меж. Жорстокість, а отже, і несправедливість проявляються і тоді, коли милосердя поширюється тільки на певне коло суб’єктів. На його думку, робити добро і подавати милостиню треба навіть язичнику. Що стосується самої милостині, то вона є способом позбутися хвороби духовної і ран гріховних. Бог велів подавати милостиню не дише. щоб наситилися бідні, але щоб і ті, хто подає, могли заслужити собі нагороду. У більшій мірі милосердя необхідне другим, ніж першим. У своїх підходах Іоанн Златоуст виділяв два рівні допомоги: милості духовні і тілесні. До милостей тілесних він відносив: напоїти спраглого, одягти голого, відвідати ув’язненого, прийняти в дім мандрівника . Духовні милості – навчити істини і добру, молитися Богу за ближнього і т.д. Таким чином, християнські теологи ІV ст. розглядаючи вищі або духові милості, передбачали необхідність виховання людини. На їх думку, допомога ближньому не повинна зводитись до милостині: шматка хліба, одежі, ліків. Підтримка вищого порядку зводиться, безперечно, до прищеплення моральних якостей, прагнення служити Богу. Християнські мислителі вважали, що людина – особливий світ, оскільки створений за “образом Божим”. Людській природі притаманна схильність до добра і прагнення до нього. Вони розглядали людське тіло як вмістилище душі. Найвищим у душі є розум, що відкриває шлях до пізнання Бога. Душевні здібності необхідно не тільки виховувати, але і спрямовувати до досягнення істинної, вищої мети, оскільки, за словами Василія Великого, в реальному житті здібності людини стають “добром чи злом” в залежності від їх застосування в конкретній ситуації. (1, 98). Іоанн Златоуст у справі виховання радив звертатись до божественної суті в людині, перш за все до моральності. Внаслідок такого підходу він осуджував застосування у вихованні методів авторитарного тиску, примусу, віддаючи перевагу пораді, застереженням. На першому місці, для нього, як і для багатьох інших мислителів, стояла, моральна мета виховання, призначення педагога-християнина полягало в тому, щоб навчати любові до ближнього (1, 99). Іоанн Златоуст показав приклад того, як наставнику слід звертатися до особистості кожного учня і слухача. Він вважав, що необхідно бачити кожного учня окремо, а не масу, будувати свою мову образно, дохідливо, емоційно, конкретно, наочно розкриваючи зміст того, що вивчається. При цьому головним джерелом знань була, безперечно, Біблія. Література 1. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в.: Учебное пособие для педагогических учебных, заведений/ Под ред. академика РАО А.И.Пискунова. 2-е изд., испр, и дополн. -М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 512 с. 2. Кузьмин К.В., Сутырин Б.А. История социальной работы за рубежом и в России /с древности до начала XX века/. -М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. -480 с. 3. Левківський Г.В. Історія педагогіки: Навчальний посібник. -Житомир: ЖДПУ, 2001. - 220 с. 4. Теория и методика социальной работы /в вопросах и ответах/. Учебное пособие /Под ред. Панова А.М., Холостовой Е.И. -М.: Соц.-Техн. Ин-т., 1998. - 190 с. 5. Фирсов М.В. Введение в теоретические основы социальной работы. Москва-Воронеж, 1997. - 192 с. ЛЕКЦІЯ 4. СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА У НАЙДРЕВНІШИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ОБЩИНАХ ТА КИЇВСЬКІЙ РУСІ |