Конспекти,леції. Лекція 3 Фізична культура Античної Греції та Риму План Значення фізичного виховання у Стародавній Греції
 Скачать 1.16 Mb.
|
|
ІСТОРІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ (від стародавніх часів до сьогодення) Долгова Н.О. СумДУ, 2016 http://lib.sumdu.edu.ua/library/docs/rio/2016/KonspDolgova.pdf Лекція 3 Фізична культура Античної Греції та Риму План Значення фізичного виховання у Стародавній Греції. Фізичне виховання у Спарті. Фізичне виховання в Афінах. Антична гімнастика. Особливості фізичної культури Стародавнього Риму. Олімпійські ігри Стародавньої Греції. 1. Значення фізичного виховання у Стародавній Греції. У Стародавній Греції була створена унікальна для того часу система виховання, що поєднувала розумову, естетичну та фізичну освіту. Фізичній культурі відводилося неабияке значення: греки вважали однаково неосвіченим як того, хто не вмів читати, так і того, хто не вмів плавати, а давньогрецький філософ Платон вважав за кульгавого кожного, хто був непропорційно розвинений духовно та фізично. Фізична досконалість поєднувалась з іншими якостями людини. Громадянин грецького поліса повинен був займатися фізичними вправами, якщо він сподівався в подальшому відігравати яку- небудь роль у державі. Розглянемо аспекти фізичного виховання молоді у давньогрецьких Спарті та Афінах, де здійснювалися два різні підходи до вирішення завдань фізичного виховання. 1.1. Фізичне виховання у Спарті. Загальновідомо, що з раннього архаїчного періоду спартанське виховання мало на меті підготовку досконалого воїна. Із цієї точки зору спартанська система була досконалою. Спарта ніколи не налічувала більш аніж 10 тисяч чоловік, які тримали у покорі ілотів, кількість яких нерідко коливалася від 200 до 300 тисяч. Саме це показує досконалість їхнього військового вдосконалення, що дозволяло їм не лише вижити, а й бути провідною військовою державою в еллінському світі. Особисте життя спартанців належало державі. Молодь виховувалася під наглядом усієї держави, де контролювали дитину майже з перших днів її існування. За легендою, слабких дітей скидали з урвища, оскільки вважалося, що життя такої дитини не потрібне ані їй самій, ані державі. Таким жорстоким (з погляду сьогодення) чином прагнули не допускати у своє середовище слабких і хворобливих людей. До 7 років діти виховувались у родині. Новонароджених не пеленали. Дітей привчали не боятися темноти, не плакати, загартовували. Із 7 років хлопчики виховувалися в громадських школах. Першу групу становили хлопчики 7–12 років. Педоном стежив за іграми дітей, спостерігаючи, чи сміливий хлопчик, чи наполегливий у бійках. Навчанню ж грамоти приділявся мінімум часу. Головні зусилля спрямовувалися на досягнення фізичного загартування.  Із 12–14 років режим хлопчиків будувався так, щоб привчити їх до невибагливості та витривалості. Тут уже вибирався серед хлопчиків старший (ірен), який розпоряджався своїм загоном. Привчали переносити холод, спеку, голод, спрагу та виносити біль. Їжу юні спартанці зобов’язані були здобувати крадіжкою: так виховувалася спритність. За найменшу провину жорстоко карали: так виховували терпіння. Одежа зводилася до мінімуму навіть узимку. А з 18 років юнак ставав ефебом, отримував озброєння воїна та займався лише військовими вправами. Із цього часу молоді спартанці брали участь у криптіях – нічних походах у пошуках ілотів. На їхню думку, кожен ілот, який знаходився вночі поза домівкою, був змовником і його необхідно було вбити. Виховувалося презирство до рабів.  За давнім звичаєм кожні 10 днів ефеби повинні були без одягу проходити перед ефорами (чиновниками), які стежили за виконанням громадянами Спарти всіх законів і постанов. З приводу цього щодекадного контролю за ефебами Павсаній повідомляє: «Якщо вони були міцними й сильними, ніби викарбуваними із каменю, завдяки тілесним вправам, то їх заохочували загальним схваленням. Якщо ж ефори помічали у них сліди кволості та крихкотілості або ж зайвого жиру (наслідок недостатніх тренувань), юнака піддавали тілесному покаранню». Розумове виховання державою не заохочувалося. Це було особистою справою кожного спартанця. Основними ж елементами навчання молоді були полювання, релігійні та військові танці, яким присвячувалася більша частина дня хлопчиків та юнаків. Головними видами фізичних вправ були: біг, стрибки, метання, боротьба, кулачний бій, ігри. Дівчата-спартанки також одержували фізичне виховання. Вони повинні були для зміцнення свого тіла бігати, метати диск і спис. Їм заборонялося вести зніжений спосіб життя. Головна мета їх фізичної підготовки пов’язувалася із посиленням військової могутності Спарти. Молоді спартанки, міцні та загартовані, готувалися стати матерями таких самих міцних і загартованих воїнів. Спартіати створили особливу воєнізовану державу найсильнішу непереможну армію в Греції. Кінцевою метою спартанської системи фізичного виховання було виховання досконалого воїна, без зважання на обмеженість і некультурність основної маси спартанців. Фізичне виховання зробило з них добрих атлетів. Завдяки йому саме вони домінують на ранніх Олімпійських іграх. 1.2. Фізичне виховання в Афінах. Інакше здійснювалося фізичне виховання в Афінах. Афінська виховна система істотно відрізнялася від спартанської. На противагу міцному військовому тренуванню спартанців лідери афінської демократії створили у своїй країні гармонійне виховання, метою якого було створення справжніх громадян, здатних добре оборонятися. Це виховання відбувалося в загальній гармонії і цілою системою афінського життя, в якій воно було невід’ємним і неодмінним елементом. Афінська виховна система, як і виховні системи всіх інших еллінських міст, складалася з гімнастики, музики та граматики. Суть розбіжності між афінською та спартанською системами полягала у меті виховання молоді та характері фізичних вправ і музичного тренування. В Афінах виховання молоді впродовж архаїчного періоду мало виключно аристократичний характер. До 7 років діти виховувались у родині. Потім починалося шкільне життя афінського хлопчика. На відміну від Спарти дитину тут і в навчальний період не відривали від сім’ї. До 14– 16 років хлопчик під наглядом раба відвідував приватні школи, де навчався музики, читання, письма і, зрозуміло, фізичних вправ.  В Афінах існувало три види шкіл, які могли відвідувати одночасно: граматична, музична і гімнастична (палестра). В палестрі хлопчик-афінянин знаходився значну частину дня. Тут під керівництвом педономів і гімнастів він проводив час у безперервних вправляннях і дружніх змаганнях зі своїми ровесниками. Перші громадські гімнасії з’явились у VІ ст. до н. е. Із 14–16 років виховання афінянина відбувалось у таких громадських гімнасіях. Тепер ними керували гімнасіархи і педотриби з кола найавторитетніших осіб. Значно збільшувалося фізичне навантаження. Одночасно вводились елементи громадського виховання (бесіди із дорослими, відвідування театрів, судів, народних зібрань, мусичних змагань та змагань атлетів). Хлопчиків послідовно привчали не лише до елементарної товариськості, а й до активної соціальної позиції.  Виховання в гімнасіях було підготовкою до військового навчання. Вісімнадцятирічний юнак міг бути прийнятим до вільних громадян і після присяги на вірність державі він вступав до лав ефебів. Дворічне навчання ефебів спочатку проходило у таборах, де вони засвоювали техніку тактику ведення бою. Другий рік ефеби проводили вже у віддалених гарнізонах. Вони вели життя регулярних солдатів, несли охорону на кордоні держави. Афінська система відкривала більше можливостей для різнобічного вдосконалення особистості. Військова фізична підготовка не заважала тут розвитку широкого культурного процесу. У Стародавній Греції відбувається зародження теорії фізичного виховання. У літературі стародавніх філософів та вчених – Платона, Аристотеля, Демокріта, Сократа, Гіппократа – висловлено чимало цінних думок щодо фізичного виховання як складової частини загального виховання й освіти. 1.3. Антична гімнастика. Слово «гімнастика» походить від грецького «оголений». Оголеність пов’язана із гомерівським періодом, коли заняття, що проводилися на березі річок, струмків і біля моря, містили багато таких завдань, для виконання яких одяг був завадою (подолання водної перешкоди, боротьба у воді). Згідно з іншими згадками, греки, вірячи у магію, вважали, що одежа може ослабити фізичні здатності людини. Антична гімнастика складалась із трьох основних частин: рухливі ігри, у яких під спостереженням батьків чи вихователів брали участь діти від 1 до 7 років; навчання палестрики; навчання орхестрики. Вправи дитячих ігор проводились у рамках фізичного виховання (вправи із м’ячем, обручем, біг, метання списа, диска та інші вправи, що розвивали спритність). Назва «палестра» пов’язана із першими залами для боротьби, які були побудовані у VІІІ ст. до н. е. замість турнірних майданчиків під відкритим небом. У рамках системи вправ основу загальної фізичної підготовки становила комплексне випробування – пентатлон, що поєднував згідно із традиціями: біг (приблизно 192–196 м); стрибки у довжину з гальтерами; метання списа; метання диска; боротьба.  Із інших вправ, що належать до палестри, найбільше значення мали рукопашний поєдинок, кулачний бій, боротьба вільним стилем, боротьба і метання камміння. У цій школі навчали також бігу зі зброєю, верховної їзди, стрільби з лука, плавання. Орхестрика сформувалась із ритуальних танців і містила в собі мистецтво рухатись і вправи, що вважалися необхідними для розвитку спритності. Одночасно вона слугувала додатковим до палестри навчанням. Для розвитку спритності використовували ігри з м’ячем, акробатичні вправи, обрядові, театральні та бойові танці. Фізичне виховання Стародавньої Греції через десятки століть було використане у багатьох країнах під час формування національних систем фізичного виховання дітей і молоді. Атлетика Стародавньої Греції за багатьма показниками, такими як: масовість, поголовне фізичне виховання та захоплення спортом, усвідомлення корисності занять фізичними вправами та збільшення обороноздатності держави, естетикою і кодексом честі атлета тощо, – прирівнюється, а можливо, в чомусь і перевищує сучасну систему фізичного виховання. 2. Особливості фізичної культури Стародавнього Риму. У Стародавньому Римі рабовласницький лад досяг найвищого розвитку. Рим виник і розвивався як держава централізована, що робило його значно сильнішим, ніж Греція. що істотно вплинуло на розвиток різних сторін суспільного життя та культури, зокрема й культури фізичної. Історія Стародавнього Риму нараховує три основні періоди: царський період, період республіки та період імперії. Так званий царський період (VІІІ–VІ ст. до н. е.) – це епоха розпаду родового ладу й освіти Римської держави. Фізична культура цього періоду мало чим відрізнялася від фізичної культури інших народів. Носила вона переважно військовий характер. Поширені були змагання вершників, перегони колісниць, вправи в метанні списа, боротьба, кулачний бій та ін. У період республіки (VІ–І ст. до н. е.) Римська держава вела численні й успішні війни, розширюючи свою територію. Фізична культура, як і багато інших сторін загальної культури, набула яскраво вираженого військового характеру. Але на відміну від Греції у Римі не існувало обов’язкової державної системи фізичного виховання. На великій території Римської держави не було можливості стежити за вихованням кожного хлопчика, та й не було необхідності у цьому. Із великої кількості громадян завжди набиралося достатньо воїнів. Кожен римлянин повинен був бути готовим до несення військової служби, що для більшості була єдиною можливістю зайняти більш високе положення у суспільстві. Крім того, завойовницькі війни, які супроводжувалися грабежами, приносили багатство навіть рядовим легіонерам. Тому кожна родина була зацікавленою у хорошій фізичній підготовці юнаків. У римській армії широко застосовувалися спеціальні приладдя для фізичних вправ: дерев’яний кінь, штурмові драбини, опудала для нанесення ударів та уколів. У Римі існували приватні школи, у яких хлопчики із багатих і знатних сімей одержували добру фізичну підготовку. Підлітки бігали, боролися, метали списи, навчалися їздити верхи, фехтували. Змагання для римських юнаків влаштовувалися на Марсовому полі. У кінці ІІ ст. до н. е. у Римі створюється постійна, професійна армія. Це звільняє основну масу населення від військових обов’язків, і значення військово-фізичної підготовки молоді поступово зменшується. Разом із тим усе більше зростає інтерес до різного роду видовищ, що влаштовувалися представниками римської знаті. Для видовищ будувалися цирки та амфітеатри. Спочатку глядачі задовольнялися лише співом, музикою, боротьбою і кулачним боєм, а згодом з’являються битви із дикими тваринами або навіть страти, коли на арені цирків беззбройних людей віддають на розтерзання звірам. Відомі бої гладіаторів, що перетворювались у кроваву забаву римлян.  Підготовка гладіаторів відбувалася в спеціальних школах, куди відбиралися фізично найсильніші раби. Їх навчали володіння найрізноманітнішою зброєю і складних прийомів ведення бою. Пізніше на арену цирків випускали цілі загони гладіаторів, а згодом стали влаштовувати між ними на спеціальних водоймах морські бої. Гарна військова і фізична підготовка гладіаторів створювала небезпеку для Риму, особливо під час повстання рабів. Добре відоме в історії повстання Спартака за визволення рабів (74–71 рр. до н. е.) ледве не зруйнувало Римської держави. Із 20-х рр. XX ст. у пам’ять про Спартака проводяться спортивні змагання – спартакіади, його ім’я носять спортивні товариства. Поряд із гладіаторськими боями та іншими виступами у цирках широкого розвитку дістали перегони колісниць. Для проведення змагань були побудовані грандіозні споруди. Найвідоміші з них – терми імператора Каракалли (приміщення для плавання та купання) і Колізей (що вміщував більше 50 тис. глядачів).  Із ІV ст. н. е. з утвердженням християнської релігії проведення свят поступово припиняється. Християнська церква вела боротьбу із цими видовищами, оскільки вони відволікали людей від церкви. Змагання, присвячені язичницьким богам, заборонялися як такі, що суперечать новій релігії. У східній частині Римської імперії, Візантії, циркові видовища й особливо перегони колісниць тривали ще дуже довго. Однак загалом, фізична культура рабовласницького ладу занепадає, уступаючи місце культурі нового суспільства. 3. Олімпійські ігри Стародавньої Греції. Виникнення та розвиток Олімпійських ігор обумовлені економічними, політичними, воєнними і культурними передумовами, що формувались у Стародавній Греції, у період розпаду родових відносин й утворення класового рабовласницького суспільства. Однією із головних причин виникнення суспільних Ігор була необхідність у підготовлених воїнах, демонстрації привілеїв військової знаті та аристократії. Ця необхідність виникла через безперервні війни за володіння кращими землями, які в давньогрецькому суспільстві вели окремі племена, а потім і міста-поліси. Перші відомі історії Олімпійські ігри відбулись у 776 р. до н. е. у грецькому місті Олімпії. Там, крім храмів, знаходилися гімназії, палестра, стадіон та іподром. Олімпійські ігри проводилися один раз на чотири роки. Періоди між ними називались Олімпіадами. Програма Олімпійських ігор на початку складалася лише з бігу на один стадій (192 м 27 см), а згодом розширилася за рахунок змагань із пентатлону, бігу зі зброєю (меч та щит), панкратіону, кулачного бою, змагань колісниць і верхової їзди. Із 37-ї Олімпіади (632 р. до н. е.) в Іграх стали брати участь і діти.  У період із VII до II ст. до н. е. в Олімпійських іграх могли брати участь лише вільнонароджені греки. Раби та люди негрецького походження і жінки до Ігор не допускалися. Підготовка до Ігор для кожного з учасників була обов’язковою: 10 місяців удома і місяць в Олімпії. Її могли дозволити собі лише заможні рабовласники, які мали достатню кількість вільного часу. По всій території Греції оголошувалося перемир’я, припинялися війни між містами, ніхто не мав права ступити на землю Олімпії зі зброєю в руках. У 394 р. н. е. римляни скасували проведення Олімпійських ігор. І лише у 1896 р. з метою зміцнення миру та злагоди француз П’єр де Кубертен ініціював відновлення Олімпійських ігор. Список рекомендованої літератури Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта: пер. с венгер. – Москва : Радуга, 1982. – 399 с. История Древней Греции: учеб. для студ. по спец. «История» / под. ред. В. И. Кузищина. – М. : Высшая школа, 1986. – 382 с. Оливова В. Люди и игры: У истоков современного спорта: пер. с чешского. – М : Физкультура и спорт, 1985. – 249 с. Платонов В. Н. Олимпийский спорт: учебник: в 2 кн. / В. Н. Платонов, С. И. Гуськов. – К. : Олимпийская литература, 1994. – Кн. 1. – С. 4-18. Степанюк С. І. Методичний посібник для вивчення дисципліни «Історія фізичної культури» за блоково- модульною системою / С. І Степанюк, О. О. Гречанюк, І. В. Маляренко. – Херсон : Видавництво ХДУ, 2006. – 236 с. Столбов В. В. История физической культуры: учеб. для студентов пед. институтов. – М. : Просвещение, 1989. – 288 с. Філь С. М. Історія фізичної культури: навчальний посібник / С. М. Філь, О. М. Худолій, Г. В. Малка; за ред. проф. С. М. Філя. – Харків : ОВС, 2003. – 160 с. Шанин Ю. В. От эллинов до наших дней. – К. : Виша школа, 1080. – 183 с. Штейнбах В. Л. От Олимпии до Москвы. – М. : Просвещение, 1980. – 223 с. Питання для самопідготовки Розкрити значення фізичного виховання в житті Стародавньої Греції. Передумови зародження фізичної культури в країнах Стародавньої Греції. Порівняти їх з передумовами країн Сходу. Охарактеризувати особливості становлення фізичної культури в Спарті. Охарактеризувати особливості становлення фізичної культури в Афінах. Визначити спільне та відмітне спартанської та афінської систем фізичного виховання молоді. Розкрити зміст античної гімнастики та показати її зв’язок з тогочасним виховним ідеалом. Охарактеризувати особливості становлення фізичної культури у Стародавньому Римі в «царський період», «період республіки», «імператорський період». Чому спортивні змагання Стародавньої Греції називають Олімпійськими іграми? Які спортивні дисципліни входили до програми Олімпійських ігор Стародавньої Греції? |