лекция Малярія. ЛК №1 Малярія. Лк тема 1 Малярія. 04. 04. 2022 Малярія

• Название: Лк тема 1 Малярія. 04. 04. 2022 Малярія
• Анкор: лекция Малярія
• Дата: 14.06.2022
• Размер: 39.56 Kb.
• Имя файла: ЛК №1 Малярія.docx
• Тип: Документы; #590720

ЛК ТЕМА № 1 Малярія. 04.04.2022

Малярія (malaria) – гостра протозойна хвороба людини, що спричинюється ма­лярійними плазмодіями і характеризується періодичними нападами гарячки, збіль­шенням печінки та селезінки і розвитком анемії.

Етіологія. Хворобу спричинюють 4 види малярійного плазмодія: Plasmodium vi­vax – збудник триденної малярії, P. malariae – чотириденної, P. ovale – збудник ма­лярії овале (особливого різновиду триденної малярії), P. falciparum – збудник тропі­чної малярії. Паразит проходить складний життєвий цикл зі зміною двох хазяїнів: безстатевий (шизогонія) – в організмі людини, статевий (спорогонія) – у самок ко­марів роду Anopheles.В організмі людини розрізняють тканинну та еритроцитарну фази шизогонії.

Епідеміологія. Джерелом збудника є хвора людина або паразитоносій. Плазмо­дій передається за допомогою трансмісивного механізму. Зараження відбувається під час укусу лише самкою малярійного комара з роду Anopheles. Активність кома­рів припадає на теплу пору року: у районах з помірним і субтропічним кліматом – це літньо-осінні місяці зі стійкою середньодобовою температурою по над 16 °С (при нижчій температурі спорогонія не відбувається), у тропічній зоні – майже цілорічно. Зараження малярією в епідемічний сезон можливе тільки від нових поколінь кома­рів, бо нащадкам збудник не передається.

Зрідка трапляється зараження при переливанні інфікованої донорської крові (так частіше передається P. malariae), оперативних втручаннях, при використанні недо­статньо простерилізованого інструментарію. Наркомани можуть інфікуватись при застосуванні нестерильних шприців. Можливе внутрішньоутробне зараження плода.

Сприйнятливість висока. Хворіють частіше діти.

Патогенез. Залежно від способу зараження, малярія перебігає у вигляді споро­зоїтної чи шизонтної інфекції. Тканинна шизогонія відбувається в печінкових кліти­нах, тривалість її відповідає інкубаційному періоду. Спорозоїти плазмодіїв vivax та ovale за фенотипом неоднорідні і здатні розвиватися як незабаром після проник­нення в організм, так і після тривалого (6-14 міс.) неактивного стану. Еритроцитарна шизогонія у P. malariae триває 72 год, у решти видів малярійного плазмодія – 48 год. У цей період виникають напади гарячки, що пов’язані з масовим руйнуванням ура­жених еритроцитів, виходом у кров паразитів і продуктів їх метаболізму. Вони спричинюють подразнення терморегуляторного центру, підвищення проникності судин, розлади мікроциркуляції, водно-лектролітного балансу, ураження вегетатив­ної нервової системи. Внаслідок безперервного руйнування еритроцитів, токсичного пригнічення кісткового мозку розвиваються гемолітична анемія, лейкопенія, тром­боцитопенія, а посилене розмноження ретикулярних і лімфоїдних клітин у печінці та селезінці зумовлює збільшення цих органів до великих розмірів.

Утворення паразитарних тромбів у капілярах головного мозку, його набряк і не­кротичні зміни можуть спричинити виникнення малярійної коми.

Імунітет при малярії нестерильний, після одужання – нестійкий, короткочасний. Перехресного імунітету до різних видів малярії немає.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває 1-3 тиж., при чотириденній маля­рії – до 6 тиж. У випадках неактивного стану спорозоїтів у печінці при триденній малярії цей період може затягуватись до 6-14 міс. На тлі хіміопрофілактики трива­лість періоду інкубації подовжується.

Захворювання проявляється тріадою синдромів: типовими нападами пропасниці з чіткою періодичністю, збільшенням печінки та селезінки, розвитком анемії.

Протягом 2-3 днів можуть відзначатись продромальні явища у вигляді загальної слабості, розбитості, погіршання сну та апетиту, болю голови, болю в суглобах, м’язах. Напади лихоманки починаються з трясучого ознобу, що триває 1,5-2 год. Стан хворого швидко погіршується – його сильно морозить, усього аж підкидає на ліжку, він ніяк не може зігрітись навіть під кількома ковдрами.

Обличчя гіперемійоване або, частіше, дуже бліде з жовтизною, шкіра робиться “гусячою”, кінчик носа, губи і пальці – синюшними. З’являються задишка, нерідко біль у попереку. Далі температура тіла швидко досягає 40-41°С. Відзначаються симп­томи ураження центральної нервової системи, блювання, тахікардія, зниження

артеріального тиску, можливий колапс. Нерідко з’являються кропивниця, герпети­чні висипання на губах. При тропічній малярії часто виникає біль у животі, пронос. Під кінець нападу хворий сильно пітніє, різко знижується температура тіла, іноді до субнормальної; явища інтоксикації зменшуються і він, як правило, засинає.

Між нападами лихоманки хворого турбує тільки загальна слабість, працездат­ність збережена.

Уже після 2-3-го нападу збільшуються печінка і селезінка. стання болюча, щіль­нувата, іноді дуже великих розмірів. Шкіраі склери більше жовтіють.

Зміни в загальному аналізі крові: анемія зі збільшеним вмістом ретикулоцитів, лейкопенія, відносний лімфоцитоз, тромбоцитопенія, збільшена ШОЕ, у біохіміч­ному аналізі крові: гіпербілірубінемія за рахунок непрямої фракції.

Без лікування буває 10-12 нападів, при чотириденній малярії – більше. Нерідко після їх припинення через певний час виникають рецидиви – ранні (у найближчі 2 міс.) та пізні. Останні пов’язані з виходом паразитів з печінки й притаманні вівакс- і овале-малярії.

При одноразовому зараженні без лікування хвороба триває 2-3 роки, але в де­яких хворих з чотириденною малярією – дуже довго.

Тропічна малярія перебігає найтяжче – до 98% усієї смертності від малярії при­падає на цю форму.

Ускладнення. Зустрічаються здебільшого при тропічній малярії, надзвичайно тяжко перебігають і часто призводять до смерті хворого. Можуть виникати інфек­ційно-токсичний шок, малярійна кома, гостра ниркова недостатність, гемоглобіну­рійна

гарячка, набряк легень, розрив селезінки.

Лабораторна діагностика. Діагноз підтверджують такими методами:

* паразитоскопічним (основний метод). Полягає в дослідженні мазків і товстої краплі периферичної крові, взятої як під час гарячки, так і в період апірексії. У при­готованих препаратах можна побачити малярійні плазмодії на різних стадіях розви­тку –найчастіше у вигляді кілець, шизонтів, морул і гамет. Однак уточнити вид ма­лярії на основі дослідження товстої краплі неможливо, бо в ній не видно еритроци­тів. Щоб знати форму та розміри еритроцитів, взаємовідносини паразитів з еритро­цитами, досліджують тонкі мазки крові;

* серологічним. Найчастіше використовується реакція непрямої імунофлуорес­ценції. Вона стає позитивною з 2-3-го тижня хвороби; діагностичний титр 1:20-1:40 і вище. Антитіла зберігаються декілька років після одужання. У діагностичну прак­тику входить імуноферментний метод.

Догляд і лікування хворих. Хворі та паразитоносії лікуються в умовах стаціо­нару, у палатах, що недоступні для комарів. При наявності останніх необхідно їх не­гайно знищити.

При підозрі на малярію, у зв’язку із загрозою розвитку малярійної коми і швид­ким її прогресуванням, хворому необхідно негайно дати першу дозу протималярій­ного препарату і госпіталізувати. При злоякісному перебігу малярії хворих одразу госпіталізують у спеціалізовані відділення чи палати інтенсивної терапії, де вони перебувають під постійним медичним наглядом.

Важливе місце в комплексі терапевтичних заходів відіграє догляд за хворим. На початку нападу лихоманки (коли починається сильний озноб) хворого необхідно до­бре вкрити, при потінні – замінити вогку білизну.

Застереження! На висоті лихоманки свідомість хворого часто потьмарена, спостерігається блювання, тому треба запобігати можливій аспірації блюво­тиння.

Оскільки напади малярії пов’язані з еритроцитарною шизогонією, лікування проводять за допомогою гематошизотропних препаратів – хініну, акрихіну, бігу­малю, хлоридину, делагілу. При малярійній комі лікування починають із внутріш­ньом’язового або внутрішньовенного (у 250мл фізіологічного розчину хлориду на­трію чи 5% розчину глюкози) дуже повільного введення 10мл 5% розчину делагіла (на добу до 30мл), потім переходять на пероральне приймання препарату. При хло­рохінорезистентн

ій (делагілорезистентній) малярії внутрішньовенно дуже повільно вводять 4мл 25% розчину хініна в 250мл вказаних розчинів. Максимальна добова доза препарату 2г. При необхідності проводять масивну дезінтоксикаційну терапію із застосуванням

гормонів і протишокових засобів.

Пізні рецидиви малярії зумовлені розвитком тканинних шизонтів. Проти них ефе­ктивні примахін або хіноцид, які дають 14 днів поспіль. Перший препарат признача­ють одночасно з делагілом, другий – після його відміни. Комбінація гемато- і гісто­шизо

Тропних препаратів забезпечує радикальне лікування малярії. Якщо при повтор­ному дослідженні в крові продовжують виявлятися шизонти, повторюють курс гематошизотропних препаратів, бажано із заміною їх у такій черзі: хінін 5-7 днів; хло­ридин (дараприм, дарахлор, тиндурин) 3 дні; мефлохін (фансидар) одноразово.

Гаметоцидні препарати необхідно обов’язково застосовувати для санації всіх ви­явлених паразитоносіїв. Гаметоцидну дію мають хіноцид і примахін. Профілактичне лікування призначається незалежно від того, хворіла особа на малярію чи ні. Ліки приймаються під суворим наглядом у кабінеті, кожний прийом засвідчується підпи­сом особи, яка здійснювала нагляд. Ті, хто перехворів на малярію протягом останніх 2х років, навесні одержують протирецидивне лікування. Обидва курси проводять примахіном по 0,009 г тричі на день протягом 2 тиж.

З диспансерного обліку можна зняти після завершення визначеного терміну спо­стереження за умови клінічного одужання і відсутності паразитів у крові.

Профілактичні заходи. Малярія віднесена до хвороб, при яких передбачено са­нітарну охорону території держави та обов’язкову реєстрацію.

На територіях із середньою і високою ймовірністю поширення малярії у випадку виявлення хворого або паразитоносія проводять паразитоскопічне обстеження чле­нів його сім’ї та найближчих сусідів, а при виявленні повторного місцевого випадку в сільській місцевості – подвірні обходи і лабораторне дослідження осіб, підозрілих щодо малярії.

Контингенти хворих, які підлягають обов’язковому обстеженню на малярію

•з гарячкою протягом 5 днів і довше

•з гарячкою будь-якої тривалості, які хворіли на малярію протягом останніх 2х років

•з гарячкою, котрі повернулися з тропіків, протягом 2 років після повернення, незалежно від первинного діагнозу

•при наявності гепатоспленомегалії, анемії невідомої етіології

•при підвищенні температури тіла в найближчі 3 міс. Після переливання крові

•у сільській місцевості з дуже високою ймовірністю поширення малярії в сезон передачі при будь-якому захворюванні з гарячковою реакцією в день звертання. Ва­жливого значення надають боротьбі з переносником: осушують болота, очищують водойми, обробляють місця виплоду комарів ларвіцидними та імагоцидними препа­ратами, використовують біологічні методи. З метою захисту людей від укусів кома­рів застосовують репеленти, накомарники, сітки на вікнах, запони на дверях.

Деяке значення має зоопрофілактика – розміщення тонкошерстної худоби між насе­леним пунктом і водоймою чи заболоченою місцевістю.

Рекомендується інсектицидна обробка транспортних засобів, що прибули з ен­демічного осередку малярії.

Суттєве значення має хіміопрофілактика: особам, які їдуть в ендемічну зону, призначають делагіл (0,5 г) або хлоридин (0,025 г) 1 раз на тиждень, починаючи за тиждень до прибуття, протягом усього періоду ризику зараження та ще 6-8 тиж. пі­сля виїзду з неблагополучної місцевості. В осередках тропічної малярії індивідуа­льну

хіміопрофілактику здійснюють мефлохіном по 0,25 г 1 разна тиждень.

Нині розробляють різного типу вакцини, однак вони, очевидно, лише будуть до­повнювати існуючі протималярійні заходи.

ВЗЯТТЯ КРОВІ НА МАЗОК І ТОВСТУ КРАПЛЮ КРОВІ ДЛЯ ПАРАЗИ­ТОСКОПІЇ

1.Підбір необхідногоматеріалу таінструментарію

Стерильні скарифікатори, предметні скельця, скельця зі шліфованими краями, спирт етиловий 70%, ефір, стерильна гігроскопічна вата

2. Підготовка хворого

Шкіру в місці нігтьової фаланги ІІІ або ІV пальця обробляють спиртом, а потім ефіром для швидкого висушування

3. Отримання крові

Стерильним скарифікатором проколюють шкіру нігтьової фаланги перпендику­лярно

дактилоскопічним лініям пальця. Проколювати краще не посередині подушечки фаланги, а трохи збоку. Першу краплю крові збирають стерильною ватою, до другої краплі, не торкаючись шкіри пальця, прикладають знежирене предметне скельця так, щоб крапля розташувалася на відстані 1,5-2 см від вузького краю предметного скельця. Потім скельце перевертають краплею догори і виготовляють мазок

4. Виготовлення мазкакрові

Предметне скельце, на якому міститься крапля крові, кладуть на горизонтальну поверхню, фіксуючи його лівою рукою, а правою пересувають до краплі із проти­лежного кінця предметного скельця. Предметне скельце зі шліфованими краями та обламаними кутами і під кутом 45⁰ торкаються краплі крові. Після того як кров розтеклася в гострому куті між краєм скельця зі шліфованими краями та предмет­ним скельцем, швидким рухом проводять шліфовальним скельцем по предметному скельцю у зворотному напрямку та отримують мазок крові. Готувати мазок потрібно швидко, щоб кров не встигла згорнутися. Мазок має бути тонким, розміщуватися в середній частині предметного скельця, не торкаючись бічних країв і не доходячи до кінця скельця (уражені еритроцити, як правило, містяться в кінці та по краях мазка

5. Виготовлення великої(товстої) краплі крові

Палець хворого повертають проколом донизу і до виступної краплі крові торка­ються предметним скельцем. На скельце беруть 2-3 краплі крові на великій відстані одна від одної, після чого голкою або кутом іншого предметного скельця кров обе­режно розмащують, щоб отримати коло діаметром 1 см. Шар крові не повинен бути дуже товстим, інакше він при висиханні перетворюється на кірочку і легко відо­кремлюється від предметного скельця. Готовий препарат висушують у горизонталь­ному положенні. Можна прискорити висихання препарату, якщо помістити його в термостат за Т 30-35⁰С.

Ефективнішим є нанесення товстої краплі крові на вологий товстий мазок крові. У цьому разі крапля крові самостійно розтікається у вигляді правильного круга та щільніше утримується на предметному скельці, ніж крапля, нанесена на чисте скельце.