Сенека. Луцій Анней Сенека народився у іберійському місті Кордубі (нині Кордова у Іспанії) у багатій родині нащадка вершника Луція Аннея Сенеки
 Скачать 28.56 Kb.
|
|
Сенека Луцій Анней Сенека народився у іберійському місті Кордубі (нині — Кордова у Іспанії) у багатій родині нащадка вершника Луція Аннея Сенеки. Він був середнім з-поміж трьох синів пошановувача ораторського мистецтва і автора “риторичних мемуарів” та Гельвії, освіченої і високого роду жінки. Сенека отримав блискучу освіту — спочатку вдома, під пильним оком матері, а згодом — і в Римі. Намагаючись зробити кар’єру правника, Сенека водночас бере участь у філософських диспутах із видатними на той час: Квінтом Секстієм, стоїком з відтінком піфагореїзму, блискучим оратором Атталом, що теж був прихильником стоїцизму, вегетаріанцем Сотіоном, у якого перебрав звичку відмовлятися від споживання м’яса. Філософією Сенека захопився з юності, його наставники належали до школи римського стоїка Секстія. Але батькові вдалося впевнити його стати державним діячем. За імператора Калігули Сенека, вже відомий письменник і оратор, отримує першу державну посаду — квестора — і входить до сенату. Одна з його промов у сенаті викликала таку заздрість Калігули, що той наказав убити Сенеку. Він залишився живим лише тому, що імператора переконали, що Сенека хворий і проживе недовго. Дотримуючись доктрини стоїків, Сенека вважає, що все складається з матерії й Бога. В основі природи лежить Логос — розум, розлитий у всьому сущому, який забезпечує бездушним предметам “стійкий стан”, рослинам — “проростання”, тваринам — “саморух”, а в людях і богах виступає як розум у власному смислі. Як істота розумна людина входить в один розряд з богами й виникає «спільнота богів і людей», обитель якої — весь всесвіт. У ній всі рівні, адже всім дісталася душа — частинка божества. Сенеці був близький ідеал людської спільності. В людині, як і у всесвіті, є матерія — тіло й душа, причетна Богу: “Хвали в людині те, що не можна ні відняти, ні дати, що належить самій людині. Ти запитаєш, що це? Душа, а в ній — досконалий розум”. Душа скеровує моральний розвиток людини, веде її до доброчесності, до блага, до щастя. Мета людини — через удосконалення своєї природи прийти до доброчесності, стати «людиною добра», а потім і мудрецем. Недосконалість людини долається заняттями філософією, що уподібнюється лікуванню, зціленню від пороків: «Ліки для душі винайдені древніми, але наша справа відшукати, як їх застосовувати і коли». Той, хто шукає істину, повинен спиратися на досвід “людей обізнаних, тих, що дослідили шлях, який попереду в нас”. Люди ці — філософи, чиє вчення здатне дати знання істинного блага: “Адже людина — розумна істота; отже для неї вище благо — виконувати те, заради чого вона народжена”. “Людина добра” — та, яка ще не стала мудрецем, але вже “знаходиться в гавані”, спогляда доброчесність. Вона не шукає щастя у зовнішніх речах і їй нічого не потрібно, навіть друзів. Не тому, що вона хоче жити без друзів, а тому, що може. Тим не менш, вона знає, що таке справжня дружба й цінує своїх друзів. Друзям не страшна розлука, вони завжди можуть бути разом: “Друг повинен бути в нас в душі, а душа завжди з нами”. Друзів не може розлучити навіть смерть: “І можливо, — якщо правдиві розмови мудреців, і на нас чекає певне спільне для всіх місце, — ті, кого ми вважаємо зниклими, тільки пішли вперед”. Кожен свій крок, кожен вчинок Сенека так чи інакше прагне осмислити, співвіднести з обраним ідеалом, з моральною нормою, він ні на мить не втрачає почуття внутрішньої відповідальності за вчинене. Він говорить: “Прочитай мої книжки, побач у них пошук істини, якої я не знаю, але шукаю наполегливо”. Не відкидаючи рабства як соціально-політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність раба і закликав гуманно поводитися з ним як з духовно рівним суб'єктом. За Сенекого, неминучий і божественний за своїм характером «закон долі» грав роль того права природи, якому підкорені всі людські відносини, в тому числі держава і закон. Всесвіт, за Сенекою, природна держава зі своїм природним правом — справа необхідна і розумна. Членами такої держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Щодо окремих державних утворень, то вони випадкові і значні для всього людського роду. У Сенеки чітко простежується суперечність між уявленням про благу і єдину природу світу, про обов'язок людей служити один одному й досить мізантропічною оцінкою людей і світу в цілому. Вільною людина, за Сенекою, стає тоді, коли нічому не служить, нічого не бажає, нічого не боїться; ця воля рятує людину від вічного рабства. Воля - внутрішній стан людини, а не тільки відсутність політичної зумовленості Сенека сам розбирає питання про те, яким варто бути повчанню філософа. На його думку, воно повинно бути доступним, таким, що легко запам’ятовується, але головне — “вражає душу”. І коли в 65 році була розкрита змова Пісона — змова, Нерон не зупинився перед вибором і вирішив покарати свого наставника смертю. Філософ разом з дружиною розрізав собі вени. До наших днів дійшли такі праці Сенеки: «Про промисли», «Про постійність мудрого», «Про гнів», «Про дозвілля», «Про блаженність життя», «Про спокій душі», «Про швидкоплинність життя», «Дослідження природи» та ін. Найбільш відомою є робота Сенеки «Моральні листи до Луцілія». У цих творах Сенека постає як філософ морально-релігійного плану. Його філософське вчення переходить в етику, яка з абстрактного дослідження блага і доброчинності в кінцевому розумінні стає засобом кристалізації інтимних переконань, стає «ліками для душі», навчає «діяти, а не розмовляти». Листи Луція Аннея Сенеки прийнято називати власне моральними, або етичними, а не філософськими творами, оскільки філософія - поняття ширше. Антична філософія загалом, у будь-якій своїй ділянці, послуговується мовою етичного плану, навіть у космології, де мовиться про справедливий порядок у світобудові. Та найвиразніше у своїх «Листах» акцентує моральну науку Сенека, закликаючи адресата, аби той, хоч би про що читав або писав, усе відносив до звичаїв (LXXXIX, 23), тобто, йдучи за Сократом, учився розрізняти, де зло, а де благо, і відповідно знав, чого повинен прагнути, а чого - уникати (LXXI, 7). Це, зрозуміло, пояснюється не лише особистими вподобаннями римського мислителя: причини особливого зацікавлення питаннями моралі - у політичних процесах, що відбуваються в житті суспільства. Отож, беручи до рук «Моральні листи до Луцілія»,- а їхній автор теж не уникнув кривавої руки Нерона,- мусимо абстрагуватися від сьогоднішнього розуміння науки філософії: перед нами твір, дійсно покликаний розрадити, подати рятівні ліки для оздоровлення зболілої душі тих, кому судилося жити в часи глибокої моральної кризи, що передувала добі християнства. Адресат листів - Луцілій, молодший приятель Сенеки, прихильник філософії Епікура, людина освічена, не позбавлена поетичного хисту, але, як і сам автор, втягнена до метушливої та клопітної службової кар'єри, яка й не дає побачити орієнтирів повноцінного життя. Проте далеко не все, що адресоване Луцілієві,- результат справжнього листування: звернення до відсутнього приятеля нерідко є лише приводом для власних роздумів, а найкращий спосіб зробити ті роздуми щирими, безпосередніми - це викласти їх у вигляді листа, бо в ньому «правдиві риси відсутнього друга, правдивий відбиток його душі» . Сенека, по суті, звертається також до себе,до своїх сучасників, до нащадків - бесідує з ними. Серед римлян на автора «Листів до Луцілія» не могли не справити впливу листи Ціцерона, зокрема,- до письменника і видавця Тіта Аттіка, знамениті любовні послання Овідія та філософські - Горація. Читаючи «Листи до Луцілія», можемо розгубитися серед величезної кількості порушуваних проблем, численних історичних постатей, подій, безлічі різних епізодів, картинок із життя тощо. Навіть у рамках одного листа, коли б ми хотіли дати йому заголовок, годі стисло визначити, про що тут мова: основна тема, як це буває у бесіді, не раз мовби обривається, поступаючись місцем іншому, не менш важливому предметові для обговорення. І все ж, виходячи із загальної тематики, можемо розрізнити серед цих листів окремі групи. Найобширнішу з них складають, зрозуміло, листи, присвячені чисто моральній проблематиці (роздуми про час та його використання, про життя і смерть, багатство і вбогість, про дружбу, старість тощо); є листи-трактати суто теоретичного спрямування, де класифікуються та аналізуються поняття моральної філософії; є й такі, в яких обговорюються суто літературні, зокрема, стилістичні проблеми; є т. зв. утішливі листи; врешті, тонким гумором і жвавістю викладу вирізняються ті, в яких описано враження із подорожей, змальовано побутові сцени тощо. Але, про що б не йшлося у листі, Сенека незмінно залишається вірний уже згаданій настанові, яку дає Луцілієві: «Все пов'язуй із звичаями, все скеровуй на приборкання шалених пристрастей». Я обрала перший лист ,адже у ньому розповідається про проблему плинності часу,яка була,є і буде актуальною. Часу підвладне все. Він безжально забирає у нас найдорожчих людей, від яких залишаються тільки приємні спогади. Сенека дуже влучно стверджує ,що ми витрачаємо наш час на ледарство,безглузді справи .Автор наголошує ,що життя дуже коротке, і його не можна зупинити або змінити, тому потрібно жити прямо зараз. Час не шкодує нікого і від нього не можуть врятувати навіть мільйони. Та, незважаючи на це, люди намагаються жити швидше, прискорюють час. Вони не люблять чекати і хочуть, щоб час пройшов якнайшвидше, однак вони навіть не намагаються усвідомлювати того, що з кожною хвилиною вони стають старше і за цей час втрачають багато. Сенека дає нам важливі дороговкази,а саме не відкладати усе на завтра, не витрачати час марно на людей ,які цього не цінують й не знають ,що таке вдячність. Автор замислюється над тим чому усвідомлення швидкоплинності приходить так пізно, коли вже не можливо практично нічого виправити? Дуже хочеться, щоб ніхто не допускав помилок. Потрібно намагатися радіти кожній миті. Не боятися любити, навіть якщо це не взаємно, адже прояв цього почуття завжди прекрасно. Необхідно вчитися безкорисності й не треба відштовхувати вірних друзів, а тим більше, рідних, які готові заради тебе на все. Не потрібно боятися жити, слід шукати себе, своє призначення, своє місце під сонцем.. Головне завжди залишатися в гармонії з самим собою і зовнішнім світом. |