Масоны. Масонство в Україні у першій половині 19 ст. Масонство в Україні у першій половині 19 ст
 Скачать 24.3 Kb.
|
|
Масонство в Україні у першій половині 19 ст Поступовий перехід від традиційного суспільства до модерного зумовив наростання незадоволення соціальної верхівки в Україні відсталими формами життя, які нав’язувала Російська імперія. Однією з форм дворянського протистояння російському самодержавству стало масонство. Поширення масонства в Україні Причини виникнення: • посилення реакції в Російській імперії після війни 1812 -1814 рр.; • вплив Французької революції; • проникнення в Україну західноєвропейських передових ідей, ідей Просвітництва; • розчарування передової частини дворян в імператорові Олександрі І. мета організацій: - удосконалення людини як спосіб удосконалення суспільства та виправлення його вад своєю високоморальною поведінкою; - заперечення насильства як засобу соціальних перетворень; - об’єднання всіх народів світу в розумне суспільство на основі братерства, рівності, взаємодопомоги, - сповідування ідей всесвітнього братства, рівності, самопізнання і самовдосконалення. соціальний склад – інтелігенція, офіцери, купці, поміщики. Серед українців-масонів XVIII ст. були такі визначні особи, як Г. Орлик та К. Розумовський, а також М. Антоновський, С. Гамалія, З. Карнєєв, М. Ковалинський, П. Лодій, І. Мартос, І. Орлай, В. Томара і чимало інших. Масонство поширювалося в Україні трьома шляхами: через Польщу, через Росію й безпосередньо із західноєвропейських країн, причому Галичина й Правобережна Україна стали в цьому відношенні польською «зоною впливу», а Лівобережжя та Слобожанщина – Російською. У Франції масонством опікувався ( не висловлюючись відверто щодо своїх намірів) уряд Людовика XV, використовуючи його для таємної дипломатії. На масонських засіданнях у Парижі присутні були політичні емігранти, в тому числі граф Дервентуотерський (Ч.Редкліф), шляхтич із Правобережної України; А.Мокроновський, який, за свідченням його біографа, у Франції «зв’язав своє життя з масонством і звідти приніс до Польщі перше проміння вільномулярства». В Парижі приєднався до масонського руху син П.Орлика – гетьманич Григор Орлик. Зв’язок з орденом ставав у нагоді Григору Орлику під час його таємних експедицій в Україну. Зокрема, в серпні 1734р. він вирушив у подорож до Лівобережної України для переговорів з козацькою старшиною й верхівкою Запорізького війська. На той час із запорожцями вів також переговори царський уряд. Поява Григора Орлика в Україні могла зруйнувати плани Петербурга. Тому було наказано його схопити. Це розпорядження повинен був виконати Джеймс Кейт. Однак він був масоном і врятував гетьманича від трагічної долі. Розвиток масонського руху Галичини XVIII – поч. XIX ст. за наявними джерелами, масонський рух у Галичині започаткував Ф. Лонгхампс, француз за походженням, нащадок родини гугенотів, посвячений у високий масонський ступінь «Лицар Сходу». З ім’ям Ф. Лонгхампса пов’язано заснування у Львові двох перших лож. Спочатку то була майстерня «Трьох Богинь» (1747 р.), що працювала з чотирма ступенями посвячення: учень, підмайстер, майстер, шотландський майстер. 1767 р. у Львові розпочала роботу ложа «Трьох білих Орлів». в діяльності майстерні «Трьох білих Орлів» слід відзначити два етапи. На першому етапі до складу ложі входило 10-12 осіб – вихідці з Італії, Франції, Швейцарії, німецьких земель. Новий етап у діяльності ложі «Трьох білих Орлів» почався після першого поділу Польщі, коли Львів відійшов до Австрійської імперії (1772 р.). До складу ложі увійшли представники австрійської адміністрації, військові, які поступово витіснили з керівних посад Ф. Лонгхампса та його однодумців. 1774 році очолив Й. Клеменс, швейцарець за походженням, військовий з гарнізону австрійців, що розташувався у Львові. Зберігся масонський диплом «Трьох білих Орлів», згідно з яким Й. Клеменс обіймав посаду майстра стільця цієї ложі. Ще одна ложа, заснована Й. Клеменсом у Львові, отримала назву на честь австрійського монарха – «Йосифа до цісарського Орла» (1777-1782 рр.). Й.Клеменс відводив їй керівну роль у масонському русі Галичині. Проте у Відні зволікали з визнанням нового масонського осередку внаслідок згаданого територіального конфлікту. Тільки у другій половині 1778 р., коли стало відомо, що новий конвент у Брауншвейзі не відбудеться, ложа «Йосифа до цісарського Орла» отримала патент із Відня через К.Кінігла і здобула статус ложі-матері. Таким чином, було створено перше об’єднання масонських лож в українських землях, яке складалось з п’яти осередків. Ложі-матері «Йосифа до цісарського Орла» підпорядковувались дві львівські ложі – «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів», ложа в Самборі «До Надії» і ложа в Заліщиках «Золотого Мистецтва». Об’єднання лож під орудою Й. Клеменса було не єдиним масонським угрупованням, що діяло в цей час в адміністративному центрі Галичини. Ще 1776 р. вихідці з Франції абат Баудін і Д’Арно заснували у Львові гурток розенкрейцерів, із якого пізніше утворилась ложа «Трьох білих Троянд». Львівські розенкрейцери оголосили себе нащадками духовних орденів середньовіччя і водночас істинними масонами. Обіцянками розкрити зміст масонських ієрогліфів їм удалось привернути на свій бік деяких членів лож «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів». Але діяльність «Трьох білих Троянд» була недовговічною. З’ясувалось, що її фундатори не мали повноважень від Товариства розенкрейцерів у Відні і взагалі лише видавали себе за адептів ордену «Троянди й Хреста». Й. Клеменс, однак, не спроможний був запобігти зміцненню зв’язків львівських і варшавських вільних мулярів. Зрештою, більшість галицьких масонів польського походження вийшли з-під влади Й.Клеменса і (починаючи з 1799 р.) заснували нові ложі. Внаслідок цього перше об’єднання масонських лож в українських землях розпалось (1782 р.) Лише один із вільномулярських осередків, заснованих у Львові протягом 1779-1784 рр., приєднався до Відня – «Фенікс до круглого столу» (1782-1785 рр.). Інші ложі були різних орієнтацій. Ложа «Щирої Приязні» (1782-1785 рр.) та жіноча ложа під цією ж назвою (1785 р.) безпосередньо підпорядковувались Варшаві. Діяльність польських лож і патріотичних таємних організацій на Правобережжі не лише стимулювало тамтешній масонський рух, а й посилювала в ньому національно-визвольні тенденції, істотно політизуючи його. Можливо, саме цей чинник визначив більш ранню появу «політичного масонства» в Україні, ніж у Росії. Організаційна структура польських таємних товариств і лож в Україні не відзначалася ні чіткістю, ні стабільністю. Ложі належали до різних обрядів: французького, шотландського тощо. Взагалі, конспірація у них була поставлена не кращим чином. Тому органи безпеки порівняно легко розкрили на початку 20-х років «Патріотичне товариство», заарештували ряд його членів і зрештою паралізували його діяльність. Низовою ланкою «Патріотичного товариства» на Правобережній Україні стали польські гміни (земляцтва). Охочих увійти до низової ланки «Патріотичного товариства» явно бракувало. За даними слідчого комітету, склад цієї таємної організації не перевищував 30 осіб. Оскільки масонський рух на той час охоплював виключно елітні верстви населення, то осередками масонства переважно були міста і містечка. Основним центром масонства в другій половині ХVIII ст. став Київ. Розвиток масонства в інших регіонах України Якщо розвиток масонського руху в Галичині та на Правобережжі у XVIII – на початок XIX ст. зазнав переважно польських впливів, то на Лівобережжі й Слобожанщині він був значною мірою зорієнтований на Росію. В цьому регіоні масонство з’явилося й активно запрацювало завдяки участі багатьох представників місцевої еліти в російських ложах, передусім тих «вільних каменярів», що співпрацювали з російським просвітителем і масоном М.І.Новіковим. До останніх, зокрема, належав випускник Київської духовної академії Семен Гамалія. Послідовники «королівського мистецтва» були також вихованець Київської духовної академії, бібліотекар Публічної бібліотеки в Петербурзі, літератор та історик Михайло Антоновський, учень і друг Григорія Сковороди Михайло Ковалинський. На початок XIX ст. поширенню в Україні «королівського мистецтва» посприяв впливовий російський масон О.Ф.Лабзін, який видавав часопис «Сионский вестник» - як випливає з опублікованого на його сторінках списку передплатників на 1818 р., вельми популярне серед української громадськості видання. Цей масонський часопис, зокрема, передплачували Олексій Кирилович, Петро Кирилович і Лев Кирилович Розумовські, окремі державні установи, духовні заклади тощо. «Сионский вестник» мав своїх шанувальників щонайменше в семи містах України (Катеринослав, Миколаїв, Ніжин, Переяслав, Полтава, Харків, Чернігів). Визнаючи незаперечний факт впливу польського й російського масонства на становлення «королівського мистецтва» в Україні, можна зазначити, що цей вплив не був ні визначальним, ні, тим паче, єдиним чинником у масонській біографії країни. В Україну масонство проклало собі й самостійні шляхи, непольські та неросійські. Зокрема, масонські ідеї опанували душами багатьох дітей козацької старшини, відряджених для здобуття освіти в престижні західноєвропейські (здебільшого німецькі) університети. Чимало зробив для поширення цих ідей в Україні Г.Сковорода. Так, він посприяв утворенню організацій і гуртків, на які відчутно вплинули масонські світоглядні орієнтири. Наприкінці XVIII – на поч. XIX ст. «майстерні» вже функціювали в цілому ряді українських міст: Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Немирові, Дубно, Львові, Самборі тощо. Так, у Полтаві в 1818 р. запрацювала ложа «Любов до Істини». Мета ложі — обговорення можливих реформ Олександра І та їх наслідки для Полтавської губернії. На засіданнях йшлося про повернення селян до прав козаків, характер політичних і економічних зв'язків Полтавської губернії з іншими регіонами Росії. У подільському селі Буцьківці тоді ж існувала ложа «Мінерва», в Кам’янці – ложі «Озиріс до пломеніючої зорі» та «Пломеніюча зоря», підпорядковані петербурзькій «Астреї». На Волині наприкінці XVIII ст. запрацювала ложа «Доброчинність і досконала єдність», у Вінниці – «Трьох братів», у Кременчуці – «Марс» і «Добрий пастир». У Києві в 1818р. виникла ложа «З’єднані слов’яни» Засновники невідомі. До її складу входили поляки, росіяни й невелика кількість українців (загальна чисельність ложі становила 83 особи). Свою діяльність спрямовувала на розвиток слов'яно-федералістських ідей в Україні. Значною мірою вплинула на ідеологію Товариства з'єднаних слов'ян, а також заснованого 1846 Кирило-Мефодіївського товариства. Сама ж вона, у свою чергу, зазнала впливу польського суспільного й національно - визвольного руху. В Одесі на той час працювали «майстерні» «Понт Евксинський» (до неї належали переважно іноземці), «Три царства природи» та «Друзі природи». На Слобожанщині організацією масонського типу була «Паліцинська академія», до якої входили прибічники Г.Сковороди, в тому числі кілька «вільних каменярів», у Харкові на поч. XIX ст. відкрилася філія петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс». Існував ще ряд таємний організацій, пов’язаних з масонством організаційно та ідейно; їх, мабуть, очолювало засноване на поч. 20-х рр. XIX ст. «Малоросійське таємне товариство». Керівники польських «майстерень», полтавської ложі «Любов до Істини» та київської «З’єднаних слов’ян» підтримували між собою зв’язки. Так, провідники «Патріотичного товариства» здійснили спробу налагодити контакти через полтавського масона Василя Лукашевича з російськими декабристами, хоч сам Лукашеквич радив їм триматися подалі від цих «легковажних і надто запальних» поборників демократичного оновлення Росії. Знехтувавши порадами полтавського «брата», полковник Крижановський у 1824 році під час контрактів у Києві провів переговори з М.Муравйовим та М.Бестужевим. Він самовпевнено пообіцяв декабристам, що польські декабристи на випадок державного перевороту у Росії обеззброять Литовський корпус та перешкодять поверненню з Варшави в Петербург цесаревича. Ні «Патріотичне товариство», ні, тим паче, «Тамплієри» далі розмов не пішли й практично нічим не допомогли декабристам. Масонські ложі України мали можливість познайомитись з досвідом роботи таких польських таємних організацій, як «Товариство справжніх поляків», «Молода Польща» та «Союз польського народу». Проте вони жодною мірою не копіювали польські зразки. Їм були притаманні виразні національні риси – данина місцевій специфіці політичної обстановки та громадсько-політичних рухів, національній ментальності. Так, українське масонство брало активну участь у виробленні та пропагуванні ідеї визволення слов’янських народів від національних та політичних утисків, їх об’єднання в загальнослов’янську федерацію під егідою України. Харків масони почали обживати в середині 60-х років XVIII ст., після прибуття на Харківщину пастора й містика, професора Московського університету Віганда, якого в 1764 р. запросив учителем для своїх дітей на трирічний термін генерал М.О. Хомутов. Відкриття у 1805 р. Харківського імператорського університету вписало нову сторінку в біографію харківського масонства. У професорсько-викладацькому колективі цього вузу, набраному переважно з іноземців, знайшлося місце й для «вільних каменярів». Однак ложа з’явилась в Харкові лише з прибуттям у місто в 1817 р. нового попечителя університету – Захарія Яковича Карнеєва, командора Мальтійського ордену, до якого свого часу належав імператор Павло І. Ступінь масонської посвяти в Карнеєва була достатньо високою, щоб він зміг відкрити «майстерню». В університеті Карнеєв організував релігійно-етичне товариство, яке стало філією петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс» й підпорядковувалося, скоріше всього, масонському об’єднанню «Астрея». 1825 року Карнеєв полишив Харків. Керівником ложі став новий університетський попечитель Олексій Перовський – побічний син графа Олексія Розумовського, відомого масона. Харківська ложа політикою, здається, не займалася, а спрямувала свою діяльність у релігійно-етичне русло. Інший характер мала діяльність полтавської ложі «Любов до Істини», заснованої в квітні 1818 року начальником канцелярії «малоросійського» генерал-губернатора князя М.Г.Репніна, багатим поміщиком Михайлом Новіковим, для якого масонство було рідною стихією. Сучасники не особливо йому симпатизували. М.Муравйов-Апостол відзначав, що полтавський масон зловживав своїм становищем, і рекомендував триматися від нього подалі. Великим майстром полтавської ложі став колишній губернський предводитель дворянства Семен Кочубей. Історик І.Ф.Павловський характеризував його як не переобтяжену освіченістю, проте добру, щедру, привітну людину. Семен Михайлович охоче займався меценатством. Щедрість зрештою привела його до банкрутства – він полишив цей світ в убозтві і самотині. Оратором полтавської ложі був автор «Енеїди» І.Котляревський. Загалом же в ложі нараховувалось понад два десятки членів. Керівництво полтавської ложі підтримувало зв’язки з декабристами, намагалося прилучити до активної громадсько-політичної діяльності місцевих дворян. Ложа готувала поповнення для «Союзу благоденствія». Ложа «Любов до Істини» проіснувала менше року. 12 березня 1819 р. її було закрито. Найімовірніше, причиною закриття послужили її зв’язки з «Союзом благоденствія». Під час слідства над декабристами уряд довідався про існування в Полтаві таємних організацій. 18 січня 1826 р. військовий міністр Татіщев звелів князю М.Г.Репніну заарештувати Василя Лукашевича, Володимира Тарновського, Семена Кочубея та Степана Алексеєва. В заарештованих вилучили лише частину паперів, бо решту масони встигли знищити. Невдовзі Кочубея, Алексеєва і Тарновського звільнили з-під арешту, а Лукашевича випустили з Петропавлівської в’язниці й віддали під нагляд поліції, взявши від нього письмове зобов’язання не відлучатися нікуди зі свого Бориспільського маєтку, ні з ким не підтримуючи ніяких зв’язків та займатися надалі виключно господарськими справами й вихованням дітей. Порівняно м’яка міра покарання полтавських масонів, думається, свідчила про те, що уряд не угледів у їхній діяльності особливого криміналу. У другій половині XIX ст. окремі масони (Наприклад, як Михайло Драгоманов) брали участь у діяльності українських громад. Однак до початку ХХ ст. масонський рух в Україні повністю на політичну боротьбу не переключився і не став суто політичним явищем. Отже, масонський рух на Україні набув досить значного поширення, проте був набагато слабшим, ніж у Західній Європі. Якщо на Заході «вільні каменярі» спромоглися взяти активну участь у створенні США, задавали тон у політичному житті Франції, Англії, Італії, то в Україні вони діяли надто обережно, розрізнено, незлагоджено, без чіткої ідейної основи. Масони в Україні були позбавлені можливості гартуватися в міжнародному громадсько-політичному русі, навіть не виробили єдиної концепції майбутнього устрою України. Саме тому вони не спромоглися виконати об’єднавчу місію в громадсько-політичному житті країни, що виявилося під силу європейському масонству. Значення утворення масонських лож • Сприяли зростанню демократичного руху. • Підготовляли ґрунт для національного руху. Література Ходоровський М. Масонство і Україна (за матеріалами діяльності вільних мулярів XVIII ст.): історико-архівні нариси. – К., 2004. – 139 с. Крижановська О.О. Таємні організації в Україні. – К., 1995. |