Билет экзамена. Екземенаційній білет. Національний технічний університет Харківський політехнічний інститут
 Скачать 20.7 Kb.
|
|
Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» Спеціальність 152 «Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка» Семестр 10 Навчальний предмет «Основи наукових досліджень» БІЛЕТ № 1 1. Наука як форма пізнання світу. Співвідношення наукового та буденного пізнання. 2. Основні принципи наукового пізнання. 3. Співвідношення науки з ненауковими формами пізнання світу. 4. Звіт з розрахункової роботи (варіант № 1 згідно з методичними вказівками). Наука як форма пізнання світу. Співвідношення наукового та буденного пізнання. Наука як форма пізнання являє собою багатопланове явище. З одного боку, вона постає як сукупність теоретичних знань про реальну дійсність, а з іншого, виступає як процес пізнання. Наука, виступаючи у формі пізнання, є видом духовної діяльності, яка виробляє об'єктивно-істинне, систематизоване знання. Наука це не тільки творча діяльність по отриманню нового знання, а й результат такої діяльності. Наукові знання відрізняються тим, що вони приведені в систему на основі певних принципів і логічно оформлені у вигляді теорії. Представляючи собою теоретичні системи, наукові знання висловлюють об'єктивні закони функціонування природних, соціальних, духовних утворень. Разом з тим є очевидним, що особливості того чи іншого різновиду пізнання залежать від конкретного поєднання цих моментів, від рівня й характеру їх розвитку. Структура практичної, трудової діяльності є загальною основою для всіх різновидів пізнання. Тільки вона дає можливість порівнювати ці різновиди пізнання, фіксувати відмінності, що є між ними, та особливості. Співвідношення наукового та буденного пізнання: Буденне пізнання водночас є і формою практичної діяльності, воно безпосередньо втілено в неї. Наукове пізнання відокремлене від практичної діяльності. Воно здійснюється спеціально підготовленими групами людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки з приводу своєї професійної діяльності. Вони відрізняються також за обсягом, методами і засобами дослідження, ступенем обґрунтованості знань. На відміну від буденного пізнання наука має справу не тільки з реальними, а й із так званими абстрактними, ідеальними об'єктами. Це обумовлює наявність у науці специфічних засобів опису об'єктів, їх дослідження. Засобом буденного пізнання виступає наша "природна" мова, знаряддя праці. Його методи і прийоми, як правило, не усвідомлюються суб'єктом. І навпаки, наукове пізнання має усвідомлений, планомірний характер. Наука виробляє засоби емпіричного і теоретичного дослідження: вимірювальні прилади, мову науки, яка містить спеціальні правила формування визначень, висновків, доказів. Також ці види пізнання відрізняються також і за ступенем проникнення у суть природних і суспільних явищ. Якщо наука - це система обґрунтованого, достовірного знання, то буденне пізнання € сукупністю фрагментарних знань, здогадок, рецептів народної мудрості, які є результатом практичного досвіду поколінь, воно фіксує в основному зовнішні зв'язки між явищами. Достовірність цих знань встановлюється в ході повсякденної практики. І навпаки, наукове знання проходить через особливі процедури доведення, обґрунтування, перевірки через експерименти і тільки потім широко запроваджується в практику. Основні принципи наукового пізнання. Наукове пізнання – цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Наукове пізнання має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від буденного: його завдання полягає у збагненні об’єктивної істини про природні, соціальні явища, суть пізнання і мислення; йому притаманні строгість, об’єктивність дослідження явищ, незалежність здобування знань від суб’єкта пізнання; воно характеризується системністю, чітким доведенням, логічними висновками; об’єктами пізнання служать не предмети, що існують в чуттєво-сприйнятливій матеріальній формі, а їх відображення мисленням людини у формі ідеалізованих об’єктів; у ньому відбувається контроль над процесом пізнання вибором методів та засобів досягнення мети, способами закріплення здобутого знання в мові; воно застосовує специфічні матеріальні засоби ( прилади, телескопи ), для нього характерне використання ідеальних засобів і заходів ( логіки, математичних та загальнонаукових методів ). Принципи наукового пізнання: все загальність; системність; конкретність; обґрунтованість; закономірність; фундаментальність. У науковому пізнанні розрізняють рівні: емпіричний та теоретичний. На емпіричному рівні здійснюється спостереження об’єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв’язки між окремими явищами. На теоретичному – створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв’язки, формуються закони. Рівні наукового пізнання розрізняються тим, з якого боку досліджується об’єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значимістю одержаного знання. Незважаючи на відмінності, емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання органічно взаємопов’язані і взаємообумовлюють один одного в цілісній структурі наукового пізнання. Співвідношення науки з ненауковими формами пізнання світу. До ненаукових форм пізнання відносять: Повсякденно-практичне пізнання засноване на здоровому глузді, життєвої кмітливості та життєвому досвіді і вкрай важливо для правильного орієнтування у ситуаціях повсякденного життя, для фізичної роботи. Міфологічне пізнання намагається пояснити світ у фантастичних та емоційних образах. На ранніх етапах розвитку в людства ще було достатньо досвіду розуміння справжніх причин багатьох явищ, тому їх пояснювали з допомогою міфів і легенд, не враховуючи причинно-наслідкових зв'язків. За всієї своєї фантастичності міф виконував важливі функції: у межах своїх можливостей він тлумачив питання походження світу та людини і пояснював природні явища, задовольняючи цим прагнення людини до пізнання, надавав певні моделі для діяльності, визначаючи правила поведінки, передаючи досвід і традиційні цінності з покоління до покоління. Релігійне пізнання є мисленням з урахуванням догматів, визнаних незаперечними. Реальність розглядається через призму «символів віри», основним з яких буде вимога вірити в надприродне. Як правило, релігія зосереджена на духовному самопізнанні, займаючи нішу, в якій безсилі і повсякденне пізнання, і наукове. Релігія, будучи формою здобуття та розширення духовного досвіду, справила значний вплив на розвиток людства. Художнє пізнання базується не на наукових поняттях, а на цілісних художніх образах і дозволяє відчути і чуттєво висловити — у літературі, музиці, живописі, скульптурі — тонкі відтінки душевних рухів, індивідуальність людини, почуття та емоції, унікальність кожного моменту життя людини та її природи. Художній образ хіба що доповнює наукове поняття. Філософське пізнання, розглядаючи світ як цілісність, є насамперед синтез наукового та художнього видів пізнання. Філософія мислить не поняттями та образами, але «поняттями-образами», чи концептами. З одного погляду, дані концепти близькі до науковим поняттям, оскільки виражені в термінах, а з іншого — до художніх образів, оскільки дані поняття не такі суворі та однозначні, як у науці; швидше вони символічні. Філософія також може використовувати елементи релігійного пізнання (релігійна філософія), хоча сама по собі вона не вимагає від людини віри у надприродне. На відміну від цих видів наукове пізнання передбачає пояснення, пошук закономірностей у кожній області його дослідження, вимагає суворої доказовості, чіткого та об'єктивного опису фактів у вигляді стрункої та несуперечливої системи. У цьому наука в повному обсязі протиставлена повсякденно-практичному пізнанню, приймаючи деякі елементи досвіду, а сам життєвий досвід у сучасності враховує багато даних науки. При цьому наукові знання не застраховані від помилок. Історія довела неправомірність багатьох гіпотез, якими раніше оперувала наука (про світовий ефір, флогістон і т.д.) При цьому наука і не претендує на абсолютне знання. У її знаннях завжди міститься якась частина помилки, яка скорочується з розвитком науки. Наука спрямована на пошук істини, а не на її володіння. Саме в цій спрямованості науки закладено основний критерій, що відрізняє її від численних підробок: будь-яка претензія на володіння єдиною і абсолютною істиною буде ненауковою. На перший погляд здається, що ненауковим знанням можна назвати все, що не входить до вивчення науки. Але це не так. Насправді ненаукове знання – це чітко сформульована категорія філософії, що має свої межі, закони та правила застосування. Понад те, ненаукове знання – одне з основних джерел отримання для науки. |