шушкевич 25-30. 25. Співвідношення обєкта та предмета наукового дослідження
 Скачать 33.26 Kb.
|
|
25. Співвідношення об’єкта та предмета наукового дослідження Проблема співвідношення об’єкта й предмета пізнання відноситься до числа основних теоретико-пізнавальних проблем. Від того, яким чином буде вирішена ця проблема залежить напрям майбутнього дослідження, вибір наукової проблематики, методів дослідження. В філософській літературі існують погляди, що між об’єктом та предметом пізнання немає різниці, або , що на емпіричному рівні наукового пізнання немає потреби розрізняти об’єкт та предмет. Все це потребує розгляду співвідношення цих понять та більш детальної розробки їх змісту. Під об’єктом пізнання, на нашу думку, потрібно розглядати об’єктивні властивості, зв’язки та відношення, що включені в процес пізнання. Тобто, мова й де не просто про об’єктивну дійсність чи даність, а про те, що об’єктом пізнання будь-яке явище стає лише в тому випадку, коли воно включене в процес пізнання. Поняття об’єкту пізнання не є константним. Воно постійно збагачується завдяки розвитку наукових знань. Особливе значення тут відіграють так звані фундаментальні природничі науки – фізика, математика, біологія тощо. На відміну від об’єкта пізнання, зміст якого залежить від суб’єкта, що його пізнає, предмет пізнання формується саме пізнаючим суб’єктом. Саме він формує зміст та структуру предмету пізнання. Але потрібно враховувати й те, що предмет пізнання, його зміст та структура обумовлюються також й об’єктом пізнання. Виключне значення в процесі формування предмету пізнання має накопичене теоретичне знання про об’єкт, який вивчається. Також, великий вплив на формування предмету пізнання мають гносеологічні концепції, на основі яких вибудовуються теоретичні уявлення про сутність об’єкту пізнання, зміст предмету пізнання, про співвідношення об’єкта та предмета пізнання. Поняття об’єкт пізнання та предмет пізнання виконують не однакові функції в процесі наукового пізнання. Поняття об’єкт пізнання виражає об’єктивне існування вивчаємих явищ, їх властивостей та законів розвитку. Поняття об’єкт пізнання орієнтує дослідника на глибинне вивчення сутнісних, об’єктивних сторін вивчаємого об’єкта в різних формах. Таким чином, об’єкт пізнання виступає як вихідне поняття для інтерпретації змісту наших знань. Поняття предмета пізнання виражає та фіксує ті властивості, зв’язки та закономірності розвитку вивчаємого обєкта , які вже включені у наукове пізнання та мають певні логічні форми, тобто, саме предмет пізнання визначає межі, в рамках яких вивчається той чи інший обєкт. В ньму у концетрованому вигляді формулюються пізнавальні завдання тої чи іншої науки, визначаються головні напрямки наукового дослідження. Таким чином, взаємозвязок предмета та обекта пізнання має важливе значення в процесі науквого дослідження. Саме він дає можливість наукової інтерпретації змісту формулюємих в процессі дослідження знань й строго визначає межі, в яких ця наука може вивчати своїми методами та засобами обэктивны явища, їх власивості, звязки та закономірності розвитку. 26. Проблеми та задачі в начанні і науці Писати, а тим паче говорити про стан і перспективи розвитку української науки можна багато: порівнювати динаміку показників, приводити факти міжнародного визнання, в цілому – згадувати минуле і намагатися зрозуміти, чому все не так, як було, наприклад, за радянських часів. Вважаю більш доречним звернути увагу на ключові проблеми і їх ознаки за сучасного стану та зробити намагання промоделювати елементи наявної ситуації для того, аби зрозуміти, що ж відбувається насправді і взяти активну участь у формуванні сучасного наукового простору країни. Слід звернути увагу на наступні проблеми, які може зазначити і пересічний громадянин країни: фінансово - матеріальний аспект, адміністративний аспект, особистісний аспект. Що мається на увазі? Під фінансово-матеріальним аспектом – недостатність коштів і ресурсної бази для реалізації досліджень і подальшої реалізації напрацювань науковців. Результатом є пошук можливостей із-зовні для фінансування досліджень і як наслідок – робота на підвищення наукового потенціалу країни, резиденти якої інвестували кошти в розробки. Слід зазначити, що даний процес вже став тенденцією для сучасної наукової України. Звичайно, слід відокремити випадки рівноправного міжнародного співробітництва, проте слід наголосити, що для членства у відомих наукових організаціях також потрібні кошти, на що звертається мало уваги з боку сучасних адміністративних структур країни. Фактично, членство у світових чи міжнародний наукових організаціях є первинним елементом забезпечення мінімального наукового потенціалу. На жаль, у більшості випадків цей потенціал зосереджується на вивченні перекладених з російської мови, чи в кращому випадку – з іноземної мови, псевдонаукових джерел. Таким чином, фінансова і інтелектуальна залежність пов’язані діалектичним зв’язком. Адміністративний і особистісний аспект – фактично, протилежні і одночасно дуже близькі елементи системи. Так, скажімо, при бажанні особистості з високим потенціалом можливо реалізувати навіть найскладніший проект, що вимагає чимало ресурсів. Однак, при значній чисельності адміністрації і одночасно слабкій мотивації - результат буде як максимум середнім. Згадати навіть формат реалізації терористичних актів – велика розосередженість, вмілість і мотивація організаторів спричиняє паніку і неможливість якісних дій адміністративних структур навіть із значними фінансовими ресурсами. Суть даного прикладу полягає не в потребі реалізації панічних настроїв, а в дослідженні якісної управлінської складової, що є інновацією у світі управління. Так, використання мережевих структур різного формату і об’єму дає можливість поєднати сильних і досвідчених індивідів, які знають, як і що можна зробити для вирішення тієї чи іншої проблеми, проте потребують напарників - партнерів мережевої структури. Таким чином, інноваційне поєднання особистісного і колективного, індивідуального і загального – можливе при значній мотивації і взаємопідтримці нових партнерів. Слід відмітити, що мотивація є ключовим елементом в індивідуальному механізмі дії. На жаль, для підвищення мотивації молодого науковця в Україні лишилось лише одне – ти сам і такі ж, як ти. Суспільні стереотипи щодо молодих вчених і вчених взагалі іноді зупиняють і створюють первинний моральний пресинг для того, хто вперше вирішив стати на шлях наукової роботи. Вважаю, що даний момент має як мінімум два суттєвих моменти, на які слід звернути увагу. По – перше, у багатьох випадках вчені дійсно виділяються серед представників інших професій. Іноді це пов’язано із абсолютною заглибленістю в науковий процес, великими інформаційними потоками, потребою генерації нових ідей тощо. По-друге, що прояви інтенсивної розумової діяльності схожі у багатьох людей, проте не всі можуть зрозуміти, що вони мають такі самі психофізіологічні особливості, проте не мали можливості, а скоріш за все – бажання реалізувати якісно свій розумовий потенціал в сфері наукових досліджень. Результатом незначних фінансових асигнувань в наукові дослідження, невмілих дій адміністративних структур, погіршення іміджу вченого є незначна кількість молодих осіб, які бажають займатися науковою діяльністю. Даний факт є надзвичайно негативним, оскільки результати відсутності молодої зміни призводять до деградації досліджень на всіх рівнях. Фактично, без професійних науковців країна приречена на повільну смерть і розумову деградацію. При співставленні всіх описаних позицій слід відмітити, що існує потреба у новому індивідуально-мережовому механізмі молодих науковців; розробці і якісній реалізації іміджу молодого вченого; створенні власних унікальних наукових проектів; пошуку партнерів на національному і міжнародному рівнях, постійному пошуку і розробці власного механізму залучення коштів, наприклад, самофінансування в результаті виконання наукових досліджень. В перспективі дана мережа може стати передовим центром управління науковою діяльністю країни. Однак, слід відмітити, що слово „центр” не означає традиційний принцип управління. Мається на увазі первинну ініціативу, що забезпечує реалізацію планів усієї мережі. Мережа має мати структуру і яскраву символіку, що визначить яскравий ряд асоціацій при знайомстві з даною мережею. Приклад символу мережі чи її складового елементу наведено на рис.1. Так, цікавою асоціацією, що поєднує в собі і діяльнісний, і іміджевий аспекти є, наприклад, інноваційність. В назвах структур мережі можна використати дане слово і відповідні елементи візуалізації. Безумовно, структура має забезпечити ефективну діяльність мережі в цілому. Кожна складова мережі можне входити одночасно до декількох забезпечуючи структур, але лише в тій кількості і якості, яка забезпечує ефективність діяльності. Наведу перелік елементів структури мережі і відповідний напрямок діяльності кожної. 1 Інноваційна чистота: Кодекс честі молодого науковця: розробка, впровадження, моніторинг поточного стану. 2 Опора інноватора: Поради, забезпечення консультацій, пошук співавторів. 3 Інноваційний погляд: Розробка матеріалів (брошури, фільми), кампаній про наукову діяльність різних напрямів і особливості професій. 4 Твій інноваційний вимір: Професійні наукові клуби молодих науковців. 5 Інноваційний простір: Тренінги для молодих науковців по розкриттю і підвищенню власного наукового потенціалу, тематичні неформальні заходи для молодих науковців. 6 Інноваційний потенціал: Розробка бази партнерів, пошук фінансових ресурсів, розробка схем самофінансування. 27. Ознаки наукової проблемної ситуації, 30. Окреслення кола проблем дотичних до обраної для дослідження проблеми Питання про те, чи існує проблема, має першорядне значення, оскільки додаток величезних зусиль до вирішення неіснуючих проблем - аж ніяк не виняток, а вельми типовий випадок. Надумані проблеми маскують актуальність проблеми. У той же час вдала формулювання проблеми може бути рівнозначна половині її рішення. Проблема є основою всієї роботи. Отже, потрібно чітко, ясно, коректно сформулювати проблему. Вона може бути усвідомлена у вигляді проблемної ситуації, невирішене питання, теоретичної чи практичної задачі і т.п. Проблема - це свого роду межа між знанням і незнанням. Вона виникає тоді, коли колишнього знання стає недостатньо, а нове ще не прийняло розвинутої форми. Якщо проблема позначена і сформульована у вигляді ідеї, концепції, то це значить, що можна приступати до постановки задачі щодо її вирішення. Формулювання проблеми наукового дослідження - це, по суті, кристалізація задуму наукової роботи. Тому правильна постановка проблеми - запорука успіху. Щоб вірно виявити проблему, необхідно зрозуміти, що вже розроблено в обраній темі, що слабко розроблено, а чого взагалі ніхто не торкався, а це можливо лише на основі вивчення наявної літератури. Будь-яке наукове дослідження проводиться для того, щоб подолати певні труднощі в процесі пізнання нових явищ, пояснити раніше невідомі факти або виявити неповноту старих способів пояснення відомих фактів. Ці труднощі в найбільш виразній формі проявляють себе в так званих проблемних ситуаціях, коли існуюче наукове знання виявляється недостатнім для вирішення нових завдань пізнання. Проблема завжди виникає тоді, коли старе знання вже виявило свою неспроможність, а нове знання ще не прийняло розвинутої форми. Таким чином, проблема в науці - це суперечлива ситуація, що вимагає свого вирішення. Така ситуація найчастіше виникає в результаті відкриття нових фактів, які явно не вкладаються в рамки колишніх теоретичних уявлень, тобто коли жодна з теорій не може пояснити знов виявлені факти. Правильна постановка і ясне формулювання нових проблем нерідко має не менше значення, ніж рішення їх самих. По суті, саме вибір проблем, якщо не цілком, то в дуже великій мірі визначає стратегію дослідження взагалі і напрямок наукового пошуку в особливості. Невипадково прийнято вважати, що сформулювати наукову проблему - означає показати вміння відокремити головне від другорядного, з'ясувати те, що вже відомо і що поки невідомо науці про предмет дослідження. На відміну від життєвої, наукова проблема формується в термінах певної наукової галузі. Вона повинна бути операционализировать. «Чому сонце світить?» - Питання, але не проблема, оскільки тут не вказані область коштів і метод розв'язання. «Чи є відмінності в агресивності, особистісному властивості людей, генетично детермінованим ознакою або залежать від впливів сімейного виховання?» - Це проблема, яка сформульована в термінах психології розвитку і може бути вирішена певними методами. Проблема, на Ю.К. Бабанському, є характеристика проблемної, тобто суперечливої ситуації - невідповідність теорії про предмет суспільної практики цієї практики, - яке виявляє дослідник у вивченому їм матеріалі. Бачення тієї чи іншої проблеми певним вченим-обумовлено, по-перше, обмеженістю особистого досвіду - тим, що в безпосередньому особистому досвіді вчений завжди має справу лише з тією чи іншою частиною об'єктивної дійсності і, по-друге, тими його уявленнями про цю дійсності, які склалися в результаті всієї його наукової підготовки. Ясно, що кожен дослідник бачить різні проблеми і може по-різному вважати, яка з них є актуальною проблемою. Тобто по-різному визначається і мета наукового дослідження, яка, за Ю.К. Бабанському, є результат рішення проблеми в ідеальній формі. Мета взагалі може бути зовнішньою необхідністю для дослідника. Наукова проблема виникає в умовах проблемної ситуації, коли складається і усвідомлюється протиріччя між знанням про потреби людей у ході їх діяльності та незнанням засобів, шляхів, способів задоволення (реалізації) цих потреб, яке в кінцевому рахунку впирається в незнання певних закономірностей об'єктивного світу. Проблемна ситуація виникає також як суперечність між існуючими теоріями та новими фактами, які потребують іншому теоретичному тлумаченні, або ж як з'ясування внутрішньої логічної суперечливості існуючих теорій і т.д. Протиріччя - це показник того, що знання, зафіксоване в загальноприйнятих положеннях, надто загально, неконкретно, однобічно. Практика є основою виникнення проблемної ситуації. У процесі практичної взаємодії людини та об'єктів його діяльності створюється і постійно відтворюється протиріччя між якісно швидко змінюються і кількісно швидко зростаючими потребами суспільства і тими коштами (можливостями), якими суспільство має в своєму розпорядженні для їх задоволення. Необхідність в розкритті законів нових, невідомих сфер діяльності і є основою проблеми. 28. Формулювання проблем та визначення напрямку дослідження, Розглянемо представлені на рис. основні групи дій при грамотній постановці проблеми докладніше. 1. Формулювання проблеми, що складається з вопрошения (висування центрального питання проблеми), констрадіктаціі (фіксації того протиріччя, яке лягло в основу проблеми), фінітізаціі (можливого опису очікуваного результату); 2. Побудова проблеми, оприлюднене операціями стратифікації («розщеплення» проблеми на під питання, без відповідей на які не можна отримати відповіді на основне проблемне питання), композиції (групування і визначення послідовності рішення під питань, що становлять проблему), локалізації (обмеження поля вивчення відповідно до потребами дослідження та можливостями дослідника, обмеження відомого від невідомого в області, обраної для вивчення), варіантіфікаціі (вироблення установки на можливість заміни будь-якого питання проблеми будь-яким іншим і пошук альтернатив для всіх елементів проблеми); 3. Оцінка проблеми, що характеризується такими діями фахівця, як кондіфікація (виявлення всіх умов, необхідних для вирішення проблеми, включаючи методи, засоби, прийоми і т.п.), інвентаризація (перевірка наявних можливостей і передумов), когніфікація (з'ясування ступеня проблемності, т. е. співвідношення відомого і невідомого в тій інформації, яку потрібно використовувати для вирішення проблеми), уподібнення (перебування серед вже вирішених проблем аналогічних розв'язуваної), кваліфікація (віднесення проблеми до певного типу); 4. Обгрунтування, що представляє собою послідовну реалізацію процедур експозиції (встановлення ціннісних, змістовних і генетичних зв'язків даної проблеми з іншими проблемами), актуалізації (приведення доводів на користь реальності проблеми, її постановки і рішення), компрометації (висунення як завгодно великого числа заперечень проти проблеми), демонстрації (об'єктивний синтез результатів, отриманих на стадії актуалізації та компрометації); 5. Позначення, яке складається з експлікації (роз'яснення) понять, перекодування (переклад проблеми на іншій науковій або буденний мови), інтимізації понять (словесна нюансування - малопомітний перехід - вираження проблеми і підбір понять, найбільш точно фіксують зміст проблеми). Залежно від характеру дослідження і досвіду дослідника можлива зміна послідовності процедур і операцій. Деякі з них можуть здійснюватися і паралельно з іншими (наприклад, стратифікація (поділ) з варіантіфікаціей (заміною одного питання на інший)), деякі - в міру розгортання всіх процедур і операцій проблеми (наприклад, експлікація (роз'яснення) понять або уподібнення). Всі процедури можна представити у вигляді мережі, яка, будучи накладена на невідому (або частково невідому) область, дозволяє упорядкувати наші уявлення про цю область, її кордонах, методах і засобах її розуміння і т.д. Вивчення проблеми на матеріалі різних наук показує, що можна виділити три рівні постановки наукової проблеми: - Часто зустрічається ситуація полягає в тому, що після визначення центрального питання про подальше розгортання проблеми мало піклуються. Це, так би мовити, нижча інтуїтивна форма постановки проблеми. - Постановка проблеми у відповідності з описаними правилами, але без повного усвідомлення їхнього змісту і необхідності дотримання. При цьому слід підкреслити, що всі операції не завжди виявляються реалізованими в одного фахівця повністю. Але кожна з них так чи інакше представлена в якій-небудь з дійсних проблем науки. Це і стало з підставою для складання процедурного пошуку. - Свідоме використання всіх процедур і входять до нього операцій. Під науковою проблемою вчені розуміють таке питання, відповідь на який не міститься в накопичений суспільством знанні. Одним питанням проблема ніколи не вичерпується. Вона являє собою цілу систему, що складається з центрального питання (того самого, який складає суть проблеми і який часто отожествляется з усією проблемою) і деякої кількості інших, допоміжних питань, отримання відповідей на які необхідно для відповіді на основне питання. Ознакою, за яким відрізняється наукове питання від наукової проблеми, є різний характер припущення, що міститься в запитанні. Якщо укладена в питанні знання про незнання перетворюється в результаті наукового пошуку в знання про те, що невідоме явище підпорядковується вже відомому, що вивчається законом, питання не оцінюється як проблема. Якщо ж він поєднується з припущенням (або містить у собі припущення) про можливість відкриття нового закону (йому в прикладних науках відповідає припущення про можливість відкриття принципово нового способу застосування раніше отриманого знання законів), тоді ми маємо постановку проблеми. 29. Визначення теоретичних, емпіричних і практичних завдань дослідження Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання. Емпіричне знання опосередковується теоретичним – теоретичне пізнання вказує, які саме явища та події мають бути об'єктом емпіричного дослідження і в яких умовах має здійснюватись експеримент. На теоретичному рівні також виявляються і вказуються ті межі, в яких результати на емпіричному рівні істинні, в яких емпіричне знання може бути використано практично. Саме в цьому і полягає евристична функція теоретичного рівня наукового пізнання. Межа між емпіричним та теоретичним рівнями досить умовна, самостійність їх один стосовно одного відносна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку, стає емпірично доступним. У будь-якій сфері наукового пізнання, на всіх рівнях спостерігається діалектична єдність теоретичного та емпіричного. Провідна роль у цій єдності залежно від предмета, умов та вже наявних, отриманих наукових результатів належить то емпіричному, то теоретичному. Основою єдності емпіричного та теоретичного рівнів наукового пізнання виступає єдність наукової теорії та науково-дослідної практики. Особливість теоретичного дослідження полягає у використанні абстрактних уявлень, ідей, положень, концепцій, які безпосередньо стосуються процесу практичного пізнання. Найчастіше використовують методи руху думки від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний і системний. Рух від абстрактного до конкретного є загальною формою руху наукового пізнання, відтворенням дійсності в мисленні. Згідно з цим методом у процесі пізнання виокремлюють два відносно самостійні етапи. Перший етап - перехід від чуттєво-конкретного, від конкретного у дійсності до його абстрактних визначень. Другий етап є рухом від абстрактного до конкретного, тобто у прямуванні думки від абстрактних визначень об'єкта до конкретного. На цьому етапі немовби відновлюється вихідна цілісність об'єкта. Рух від абстрактного до конкретного не можливий без попереднього "анатоміювання" об'єкта думкою, без руху від конкретного в дійсності до абстрактних його визначень. Після формулювання мети формуються завдання дослідження (завдання дисертації). Завдання дослідження визначають основні етапи дослідження для досягнення поставленої мети. При формулюванні завдань дослідження необхідно враховувати, що опис вирішення цих завдань складе зміст розділів і підрозділів дисертації, назви яких співзвучні поставленим завданням. При визначенні завдань необхідно розбити наукові дослідження на основні етапи та у відповідності з їх змістом сформулювати завдання дослідження. Кожному етапу зазвичай присвячується окрема задача. У переліку вирішуваних завдань необхідно виділяти найбільші без їх дроблення на дрібніші задачі. Формулювання завдань зазвичай починається зі слів: «досліджувати сутність», «уточнити визначення», «систематизувати», «проаналізувати», «уточнити і доповнити», «обґрунтувати» і т. д. Обов'язковим для більшості досліджень має бути: 1) експериментальна чи дослідно-експериментальна перевірка висловлених ідей, створеної моделі, запропонованої педагогічної технології або апробація їх на практиці; 2) вироблення на основі отриманих результатів конкретних рекомендацій для учнів та педагогів, спрямованих на поліпшення навчання та виховання. Важливим, конкретизуючим мету завданням є формування теоретичної концепції, ядром якої слугує гіпотеза дослідження, що покликане розв'язати виявлені суперечності. |