Принципи навчання. Тема_12_питання_до_семін_форми_навч. Навчальний посібник для студентів вищих пед закладів освіти
 Скачать 476.6 Kb.
|
|
Семінарське (практичне) заняття 12 (2 год.) Тема 12. Форми організації навчання Основні поняття, що розглядаються: Організація процесу навчання. Характеристика класно- урочної системи. Урок як основна форма навчання. Педагогічні вимоги до уроку. Я. Коменський, К. Ушинський, урок, учитель, ознаки і якісні характеристики класно-урочної системи. Література: Література: 1. Петровська Т.В. Педагогіка: Дидактичні матеріали: навч. посіб. / Т.В. Петровська. – К.: НУФВСУ, вид-во «Олімп. літ-ра», 2016. – с. 79 - 86 с. 2. Дольнікова Л. Професійна педагогіка : навч. посібник / Любов Дольнікова, Наталля Мункан; за ред. Наталії Мункан. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2021. – 324 с. 3. Н.Є. Мойсеюк Педагогіка. Навчальний посібник. 5-е видання, доповнене і переоблене – К., 2007. – 656 с. 4. Фіцула М. М. Педагогіка : навчальний посібник для студентів вищих пед. закладів освіти / М. М. Фіцула. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2007. – 232 с. 5. Якса Н.В. Основи педагогічних знань: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 358 с. – (Вища освіта ХХІ століття). 6. Прокоф’єв Є.Г. Загальнопедагогічна підготовка вчителя як базова характеристика його професійної компетенції. Modern researches in psychology and pedagogy : Collective monograph. Riga : Izdevnieciba “Baltija Publishing”, 2020. 428 p. 7. Прокоф’єв Є.Г. Теоретико-методичні засади загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів в умовах дистанційного навчання: монографія / Є.Г. Прокоф’єв. Нац. пед. у-т імені М.П. Драгоманова. – Херсон: ФОП Грінь Д.С., 2015. 196 с. 8. Навчальні матеріали онлайн [режим доступу] (дата 30.10.2022) http://pidruchniki.ws/ 9. Навчальні матеріали онлайн [режим доступу] (дата 30.10.2022) https://dn.uni- sport.edu.ua/course/view.php?id=286 Наочні та методичні матеріали, що використовуються в процесі семінарського (практичного) заняття: 1. Презентації PowerPoint - Методи та форми навчання. 2. Схеми, таблиці. 3. План - конспект семінарського (практичного) заняття. План: 1. Пояснення до контрольної роботи (10 хв.). 2. Опитування студентів (доклад+презентація=2+1 бали) (доклад + презентація 6-7 слайдів...) 3. Перевірка знань щодо вивченої теми та активності на семінарі (+1 бал). 4. Присутність на лекції та наявність конспекту (1+1 бали). Питання для обговорення 1. Поняття про форми навчання та історія їх розвитку. 2. З історії розвитку організаційних форм навчання. 3. Урок – основна форма організації навчання. 4. Самоаналіз уроку. 5. Допоміжні форми навчання. 6. Форми навчальної діяльності учнів на занятті. 7. Характеристика класно-урочної форми навчання. 8. Педагогічні вимоги до уроку: виховні, дидактичні, організаційні, психологічні, гігієнічні, етичні. 9. Типи і структура уроків фізичної культури. 10. Етапи та зміст підготовки учителя до уроку. 11. Критерії аналізу уроку фізичної культури. Завдання для самостійного опрацювання на наступне заняття Змістовний модуль 3. Теорія виховання. Тема 13. Суттєвість та наукові основи виховання. Література: Петровська Т.В. Методичні матеріали для самостійної роботи студентів з дисципліни «Педагогіка» / Т.В. Петровська. – К.: НУФВСУ, 2013. - с. 15. План - конспект семінарського (практичного) заняття 12 1. Поняття про форми навчання та історія їх розвитку. Відповідь на питання "Як навчати?" виводить нас на ще одну важливу категорію педагогіки - категорію форм організації навчання. Якщо поняття "метод" характеризує змістову або внутрішню сторону навчального процесу (нам відомо, що метод навчання виступає в ролі способу засвоєння учнями нових знань, вмінь, навичок, розвитку психічних функцій, особистісних якостей), то поняття "форма організації навчання" має інший смисл. Слово "форма" у перекладі з латинської означає зовнішній вигляд, обрис. Тому форма у навчанні означає зовнішню сторону упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності учителя і учнів, спрямованої на розв'язання завдань навчання. Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями: 1) за кількістю учнів - індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання; 2) за місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві; 3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативи, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші; 4) за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого, або змішаного навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо); за тривалістю часу навчання - класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки "без дзвінків". Загальні форми організації навчання часто називають організаційними системами навчання. У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання. Найстаршою формою, яка бере свій початок у глибокій давнині, є індивідуальна форма навчання. Суть її полягає в тому, що учитель спілкується з учнем "сам на сам" у будинку вчителя або учня, учень виконує завдання індивідуально. Прикладом безпосередніх та індивідуальних контактів учителя з учнем у сучасних умовах є репетиторство. Головною цінністю індивідуального навчання є те, що воно повністю індивідуалізує зміст, методи і темпи навчальної діяльності дитини; має можливості для здійснення систематичного й оперативного контролю за ходом і результатами діяльності учня; дозволяє своєчасно вносити необхідні корекції як у діяльність учня, так і у діяльність учителя. Все це забезпечує високі результати навчання. Водночас ця форма є неекономічною, що обмежує її застосування у широкій педагогічній практиці. Функція вчителя зводиться здебільшого до визначення завдання і перевірки виконання його учнем. Це призводить до певної обмеженості впливу вчителя. Недоліком є й те, що в процесі індивідуального навчання учень не може взаємодіяти зі своїми ровесниками, що негативно впливає на розвиток комунікативних умінь, процес соціалізації. Починаючи з XVI століття значення індивідуального навчання зменшується і поступається індивідуально-груповій формі організації навчального процесу, за якої вчитель працює не з одним учнем, а з групою різновікових дітей, неоднакових за рівнем підготовки. Тому вчитель змушений був проводити навчальну роботу з кожним учнем окремо: по черзі перевірити засвоєння знань, пояснювати новий матеріал, давати індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями. Це дозволяло учням приходити до школи будь-коли, незалежно від пори року. Ця форма навчання, як і індивідуальна, вже наприкінці XVI - на початку XVII століття не задовольняла потреб суспільства як в якісному плані підготовки молоді до участі у вирішенні соціально-значущих завдань (учні одержували лише найпростіші навички читання, письма і рахунку), так і в кількісному плані - переважна більшість дітей залишалася неохопленою навчанням. Бурхливий розвиток виробництва, мистецтва, науки в епоху Відродження спричинив необхідність масового навчання дітей. Виникла концепція групового навчання. Принципово новим у груповій формі навчання було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно. Контури групового навчання окреслив німецький педагог И.Штурм. Теоретично обґрунтував і широко популяризував його Я.А.Коменський (1633). Уперше групова форма навчання була застосована у братських школах України і Білорусії (XVI століття). Згодом ця форма стала називатися класно-урочною системою навчання. Особливостями класно-урочної форми є: постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовки (клас); кожний клас працює відповідно до свого річного плану (планування навчання); навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов'язаних елементів (уроків); кожний урок присвячується лише одному предмету (монізм); уроки постійно чергуються (розклад); керівна роль належить учителю (педагогічне управління); застосовуються різні види і форми пізнавальної діяльності учнів (варіативність діяльності). Класно-урочна форма організації навчання має істотні переваги над іншими формами, зокрема індивідуальною: більш чітка організаційна структура; економність, оскільки учитель працює одночасно з великою групою учнів; сприятливі умови для взаємного навчання, колективної діяльності, виховання і розвитку учнів. Проте, є і недоліки: орієнтація на "середнього" учня, відсутність умов для проведення індивідуальної навчально-виховної роботи з учнями та інші. На сьогодні класно-урочна форма організації навчання переважає у школах світу, незважаючи на те, що дидактичним поняттям "клас", "урок" вже близько 400 років. Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Вони проводилися у двох напрямах: пошуку нових систем навчання і шляхів удосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної системи згідно з новими вимогами суспільства і досягненнями психолого-педагогічної науки. Я. Коменський першим у світі розробив теорію педагогіки як окремої науки, науково обґрунтував особливі закони тнавчання і виховання, визначив умови створення нових шкіл, довів необхідність цілеспрямовано утворювати класи, в яких об’єднувати групи дітей одного віку, і регулярно проводити навчання на уроках, що мали чітко окреслене місце, час та послідовність. Ключовими поняттями нової системи навчання стали „клас” та „урок”, які й дали їй назву – класно- урочна. Педагог розробив концепцію класно-урочної системи й обґрунтував особливості уроку як шкільного заняття. Цінними є погляди педагога на урок і його структуру, що складається з трьох частин: початок – відновлення в пам’яті учнів попереднього матеріалу, опитування і створення уваги; продовження – показ, сприймання, роз’яснення; закінчення – вправи, оволодіння, використання. Кожний урок повинен мати чітко визначену тему, основне завдання – опрацювати навчальний матеріал, пояснений учителем і розміщений у концентричний спосіб, також на кожному уроці вчителю обов’язково необхідно виділити час для опитування учнів і виконання вправ для закріплення вивченого. З метою усвідомлення знань, глибокого і ґрунтовного закріплення вмінь і навичок потрібно спеціально виконувати низку вправ, які вчений поділив на групи: вправи а) органів чуття, б) розуму, в) пам’яті, г) вправи з історії, д) в стилі, е) в мові, є) в голосі, ж) в норовах, з) в благочесті. Особливо важливим для успішності навчання є вибір методів навчання, що мають зменшувати важкодоступність навчання й забезпечувати свідоме, легке, ґрунтовне засвоєння матеріалу. Ці дидактичні положення є класичними для методики викладання української мови. Інтенсивний розвиток класно-урочної системи відбувається завдяки науково-педагогічній діяльності К. Ушинського, який розробив цінні, глибинні й оригінальні рекомендації щодо підготовки, проведення і структури уроку як основної форми навчання. У своїй педагогічній концепції вчений виходив з того, що кожен урок повинен мати „головну думку, яку необхідно закріпити у свідомості учнів, групуючи кругом цієї думки інші думки і факти”, а також „цільову установку, бути закінченим і носити виховний характер”. Урок, на думку педагога, є складним педагогічним об’єктом, утворений трьома взаємопов’язаними частинами. Перша частина уроку є необхідним ключем, ніби дверима уроку, оскільки спрямована на здійснення свідомого переходу від пройденого навчального матеріалу до нового і налаштування учнів на інтенсивне сприйняття теми. Друга частина уроку спрямована на вирішення основного навчального завдання і є визначальною, центральною. Третя частина передбачає підсумок зробленого і закріплення знань та вмінь. Упродовж уроку вчителі мають викладати навчальний матеріал ясно, образно, злагоджено, зрозуміло і застосовувати різні види завдань: повідомлення нових знань, вправи, повторення вивченого, облік знань, письмові та графічні роботи учнів. Учений вважав за важливе й необхідне те, щоб на уроці „діти, по можливості, працювали самостійно, а вчитель керував цією самостійною працею і давав для неї матеріал”. Для ефективного засвоєння учнями рідної мови необхідно розвивати їхню природну здібність (дар слова), навчати свідомо володіти мовою, її засобами, цінностями і граматикою. Таку роботу, за К.Ушинським, варто здійснювати на уроці впродовж проведення бесід як ефективного засобу розвитку мови та мислення, виконання усних і письмових вправ наростаючої складності, використання взірцевого дидактичного матеріалу (народної творчості й кращих творів художньої літератури). Згодом послідовники ідей Я. Коменського і К. Ушинського продовжували розвивати й науково обґрунтовувати особливості класно-урочної форми як системи, що має своєрідні ознаки, стрижневі складники, які схарактеризуємо крізь призму сучасної лінгводидатики. Класно-урочна система характеризується визначальними особливостями: „навчання відбувається з постійним складом учнів орієнтовано одного віку і рівня освітньої підготовки (клас); навчання здійснюється у вигляді окремих послідовних частин, кожна з яких має свої завдання і зміст та реалізується протягом одного і того самого відрізку часу (урок); кожний урок, як правило, присвячений одному предмету; кожний клас працює за відповідним річним навчальним планом і навчальними програмами; послідовність уроків, їх кількість протягом дня регулюється розкладом, складеним на основні навчального плану; роботою учнів на уроці керує вчитель”. М.Скаткін до характерних ознак означеної системи відносить: постійний склад навчальних груп учнів, навчальні плани і програми, що визначають зміст навчання в кожному класі, чітко визначений розклад навчальних занять, поєднання індивідуальної і колективної форми роботи учнів, провідна роль учителя, систематична перевірка й оцінка знань учнів. Сучасні вчені-педагоги (М. Галузяк, М. Сметанський, В. Шахов) справедливо виокремлюють такі особливості класно- урочної системи: „об’єднання учнів одного віку в стабільні групи – класи, одночасна робота всіх учнів класу за єдиним навчальним планом, основною одиницею занять є урок, який відводиться для вивчення лише одного навчального предмета, обов’язковість занять для всіх учнів, наявність розкладу уроків, перерв, єдиного навчального року і канікул”. Аналіз наукової літератури дозволив узагальнити ознаки класно-урочної системи, серед яких виділяємо такі: постійний склад учнів класу; усталений початок і кінець навчального року; урок як навчальне заняття; чітко визначений розклад уроків; навчальні плани і програми, що відображають і визначають навчальну тему уроку в кожному класі; провідна роль учителя в навчально-виховному процесі. Наповнюваність класу як ознака класно-урочної системи досить часто піддається оцінюванню, а почасти і критиці, оскільки ускладнює процесс індивідуалізації навчання. У наш час статично фіксовано, що середня наповнюваність класів по Україні становить 17–22 учні, що наближується до найбільш оптимальної для нормальної організації навчання у кількості 20 – 25 школярів, в межах якої можна використовувати індивідуальні, парні й групові форми, повноцінно формувати вміння та досвід спілкування і реалізовувати принципи комунікативного, розвивального, індивідуального, диференційованого навчання. У системі шкільної освіти можна простежити зміни в кількісному складі учнів на уроці – від 12 учнів у приватних школах і до 60 осіб у Японії, але переважна більшість занять проводиться у формі уроку, який є основною організаційною формою і займає домінуюче місце серед інших форм навчання. Правомірною є позиція М. Фіцули, що під час комплектування класів у школі необхідно, щоб: „а) у кожному класі булла приблизно однакова кількість учнів; б) рівномірно розподілялися сильні і слабші учні; в) рівномірно розподілялися майбутні активісти; г) рівномірно розподілилися по класах ті учні, які вимагають посиленої уваги вчителя”. В сучасних школах України наповнюваність класів, згідно із Законом України, не повинна перевищувати 30 учнів, але не має становити менше 5 осіб. Варіантом поширення індивідуалізації навчання в умовах класно- урочної системи є поділ класів на підгрупи для вивчення окремих навчальних предметів, зокрема української мови, іноземної мови тощо. 2. Характеристика класно-урочної форми навчання. - Класно-урочна форма навчання має наступні ознаки: - Заняття проводяться під керівництвом учителя з групою постійного складу. - Діти в класі мають один вік та рівень підготовленості. - Заняття проводяться на протязі певного часу та за встановленим розкладом. - Навчальний матеріал поділений на окремі уроки. - Кожний урок має читко сформульовану мету та завдання. Переваги класно-урочної системи: - читка організація, просте керівництво, систематичний характер навчання; - можливість взаємодії учнів між собою та учителем; - можливість використання потенціалу класного колективу як засобу стимулювання пізнавальної діяльності кожного учня; - виховання в навчальному процесі; - економічність, різноманітність та великий обсяг інформації; - часте використання наочності, словесних методів навчання, що дають змогу розширити мовлений словник, власне формувати мовлення та мислення школярів. Недоліки класно-урочної системи: - Труднощі у врахування індивідуальних особливостей учнів, орієнтація на «середнього учня», однаковий для всіх темп і ритм роботи; - часта зміна в розкладі навчальних предметів, яка не дає змогу учням доводити до логічного завершення розпочату справу; - перевантаження фронтальними формами роботи та репродуктивною діяльністю, низький ступінь самостійності в навчально-пізнавальній діяльності; - жорстка організація, що ускладнює зв'язок з реальними життям, обмежуючи його лише школою; - перевантаження вербальних методів навчання, домінування монологічної форми навчання, за якою активним є учитель, а не учень; - не раціональний розподіл часу на уроці (більшу частину займає діяльність викладача); - суб’єктивність оцінки результатів навчанн. 3. Педагогічні вимоги до уроку: виховні, дидактичні, організаційні, психологічні, гігієнічні, етичні. Від правильної організації і проведення уроку залежить не лише рівень навчально- пізнавальної діяльності учня, а і його виховання, розвиток, самопочуття та стан здоров'я. Серед основних вимог до уроку розрізняють: організаційні, дидактичні, психологічні, психотерапевтичні, санітарно-гігієнічні, етичні. Організаційні вимоги. Передбачають визначення вчителем мети і завдань уроку та шляхів їхньої реалізації в конкретних умовах конкретного класу; забезпечення заняття необхідними навчальними засобами; продумування стимуляційно-мотиваційного комплексу, хронометраж основних етапів уроку. Дидактичні вимоги. Полягають у забезпеченні належних дидактичних умов для педагогічно ефективної системи навчально-пізнавальної діяльності учня. Це стає можливим за умови чіткої постановки цілей і завдань уроку, правильного відбору та обґрунтованої структуризації визначеного навчальною програмою змісту освіти, плануванні необхідних методів та прийомів пізнавальної діяльності, виявленні шляхів реалізації навчальних принципів. Психологічні вимоги. Спрямовані на дотримування психологічних закономірностей процесу навчального пізнання, відповідної його мотивації, позитивного ставлення учнів до навчання. Психотерапевтичні вимоги. Передбачають дотримування вчителем конгруентності у ставленні до учнів. Мається на увазі таке ставлення, яке співвідноситься з позицією педагога, що виражається словами: "Ти мені подобаєшся", а не "Ти мені будеш подобатися, якщо...". На цій основі відбувається звільнення як учнів, так і вчителя від не завжди помітних мікропсихотравм. Створюється на уроці така психологічна атмосфера і використовуються такі психотерапевтичні засоби, які у сукупності допомагають розкрити внутрішній резервний комплекс особистості, що виявляється не лише у розширенні мнестичних можливостей школяра, а й у цілісному стимулюванні його особистості. Санітарно-гігієнічні вимоги. Не завжди безпосередньо пов'язані з діяльністю вчителя на уроці, але впливають на перебіг навчальної діяльності. Передбачають відповідні освітленість класу, забезпечення чистим повітрям, належний температурний режим, раціональний розклад уроків, режим навчальної діяльності. Висота парт повинна відповідати віку дітей, оскільки у протилежному випадку порушуватимуться постава та зір дітей. Гігієна розумової праці потребує впровадження в школах програм розвитку образного мислення, оскільки за умови ,холоду" на яскраві образи, що формуються в основному за участю правої півкулі кори головного мозку, започатковують свій розвиток дидактогенні неврози. Певні санітарно-гігієнічні вимоги ставляться до використання технічних засобів навчання. Важливу роль відіграє дотримування чистоти у класному приміщенні. Етичні вимоги. Передбачають насамперед педагогічну тактовність учителя не тільки під час спілкування з учнями, але й у ставленні до них за рамками класно-урочної діяльності. Важливе значення має також об'єктивна оцінка вчителем знань учнів. 4. Типи і структура уроків фізичної культури. Урок – окремий елемент в послідовності та системі уроків. Кожен урок повинен мати свою мету та завдання. В залежності від завдань які вирішуються на уроці, розрізняють уроки за типами: - Уроки по вивченню нового матеріалу; - Уроки по закріпленню знань умінь і навичок; - Уроки практичних та лабораторних робіт; - Комбіновані уроки; - Уроки повторення пройденого матеріалу; - Уроки контролю перевірки та оцінки. Шкільні уроки фізичної культури розрізняють за змістом і педагогічними завданнями. За змістом розрізняють комплексні уроки та уроки з акцентом на певний вид навчального матеріалу. В І-IV класах у більшості випадків проводять комплексні уроки, які передбачають рухливі ігри, вправи з основної гімнастики, легкоатлетичні вправи або вправи з лижної підготовки. Можна проводити уроки, що передбачають один вид вправ. Наприклад, лижної підготовки, плавання чи рухливих ігор. Залежно від поставлених педагогічних завдань, уроки фізичної культури поділяють на вступні, уроки ознайомлення з новим матеріалом, вивчення нового матеріалу, повторення вивченого матеріалу та удосконалення у виконанні, уроки мішаного типу, контрольні та підсумкові. Будь-який урок фізичної культури має відповідати типовій структурі, але кожен з них має свої особливості. Вступні уроки проводять на початку навчального року, чверті або перед вивченням матеріалу нових розділів програми, наприклад, плавання, лижної підготовки. На вступному уроці вчитель проводить бесіду – ознайомлює учнів із завданням і змістом уроків на навчальний рік або чверть, а також з вимогами, що ставляться до уроків (порядок приходу на урок, поведінка, одяг, взуття та ін.). Бесіда має бути виразною і викликати у дітей інтерес до занять фізичною культурою. Вступний урок завжди починається в класі, а продовжується в спортивному залі, на майданчику або в іншому місці, де заплановано провести його практичну частину. Учителеві треба звернути особливу увагу на підготовку і проведення урок для учнів 1 класу на початку, навчального року. Перший урок фізичної культури має велике значення в житті дітей, тому його треба ретельно підготувати і добре провести. Уроки ознайомлення з новим матеріалом можуть бути поодинокими з кожного виду фізичних вправ, тому що на вступних уроках діти виконуватимуть вже знайомі вправи. Особливість таких уроків - розучування нових вправ. Учитель повинен дібрати цікавий матеріал, який легко сприймається і засвоюється. Уроки вивчення нового матеріалу проводять після вступних уроків і уроків ознайомлення з новим матеріалом. 5. Етапи та зміст підготовки учителя до уроку. Кожний урок повинен відповідати певним педагогічним вимогам: дидактичним, виховним, організаційним, психологічним, етичним гігієнічним. Дидактичні вимоги: - Чітке визначення мети уроку; - Реалізація на уроці дидактичних принципів; - Обрання відповідних методів; - Відповідність змісту уроку поставленим задачам. Виховні вимоги: - Забезпечення взаємозв’язку навчання, виховання та розвитку; - Постановка виховної мети уроку та її реалізація відповідними методами. Психологічні вимоги: - Вивчення так врахування рівню розвитку психічних та індивідуальних особливостей учнів; - Забезпечення психологічної атмосфери, яка сприяє проведенню навчально-виховного процесу. Етичні вимоги: - Виконання норм педагогічної етики; - Самоконтроль за власним психічним станом. Гігієнічні вимоги: - Забезпечення високої працездатності учнів; - Дотримання режиму гігієни: відповідної температури в приміщенні, освітлення, оптимальної кількості учнів у приміщенні. Результативність проведення уроку залежить від розуміння та дотримання вчителем педагогічних вимог до уроку. 6. Критерії аналізу уроку фізичної культури. Складовою частиною навчально-виховного процесу є контроль учителем власної діяльності та діяльності учнів на кожному уроці. Тільки осмислюючи й оцінюючи результати цієї діяльності, можна вносити необхідні корективи у свою працю, підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність учителя загалом. Отже, володіння методикою педагогічного аналізу уроку є обов'язковим компонентом професійної кваліфікації фахівців із фізичної культури і запорукою підвищення його результативності. Спостереження та аналіз уроку — це складний процес, який вимагає певних знань, умінь і навичок тримати в полі зору всі сторони навчально-виховної діяльності. Побачене необхідно одночасно осмислити й оцінити з позицій доцільності рішень у певних обставинах, намітити рекомендації тому, хто проводить урок. Для формування висновків і пропозицій треба готуватися, спеціально вивчаючи при цьому документи планування та готуючи протоколи спостереження до його початку. Аналіз уроку може бути повним або частковим. За повного аналізу охоплюються всі його компоненти, нюанси і весь зміст уроку. Предметом часткового аналізу є окремі компоненти уроку, наприклад: величина і динаміка фізичних навантажень, методи та методичні прийоми використані вчителем, поведінка учнів, поведінка вчителя, прийоми активізації діяльності учнів тощо. Повний аналіз уроку може переслідувати різну мету, а саме: — виявлення його позитивних сторін і хиб (щоби закріпити перші Іа усунути другі); — контроль діяльності вчителя та інспектування; — вивчення досвіду роботи вчителів; — оцінку рівня професійної майстерності вчителя. У методичній літературі з фізичного виховання рекомендуються різні схеми аналізу уроків, які загалом представляють один із двох підходів до вирішення цієї проблеми. Перший підхід, який трапляється найчастіше, передбачає аналіз окремих розділів (компонентів) діяльності вчителя й учнів на уроці; другий — орієнтує на послідовний аналіз частин уроку. Представляємо можливі примірні схеми аналізів. Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за окремими його компонентами (розділами) І. Загальні відомості. Школа, клас, дата, час, місце проведення, кількість учнів за списком і тих, хто займаються, зайнятість корисною роботою тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів. Матеріально-технічне забезпечення та санітарно-гігієнічні умови проведення занять (чистота приміщення; стан приладів, їхнє розміщення, установка і прибирання; порядок роздачі та збору інвентаря; нестандартне обладнання, його доцільність і ефективність; безпека на занятті; виховання в учнів бережливого ставлення до інвентаря та обладнання; залучення учнів до підготовки і виготовлення дрібного інвентаря та наочних посібників). Естетична оцінка місць занять та матеріально-технічних умов. Підготовленість педагога та учнів до уроку. Розробка вчителем змісту знань: відповідність підібраних засобів завданням уроку; доцільність запланованої і фактично реалізованої послідовності вправ на уроці. Підбір методів і методичних прийомів навчання, виховання, організації та оцінки діяльності учнів; їхня цінність із погляду виховання особистості учнів; використання на уроці наочних посібників і технічних засобів навчання, їх повнота і методична цінність. Підготовленість до уроку помічників, їх попереднє інструктування; успішність діяльності; знання та вміння організаційно-методичного характеру; знання типових помилок і шляхів їх виправлення; уміння страхувати; знання правил ігор, вимог до установки приладів. Якість виконання функцій черговими, капітанами команд, суддями. Доцільність відхилень від намічених завдань і змісту уроку, викликаних умовами і ситуаціями, що виникли у процесі його проведення. Використання методів організації навчальної роботи і їх поєднань. Способи виконання вправ, що використовувались на уроці. Доцільність вибраних форм розміщення і способів переміщення учнів для виконання чергових завдань з погляду забезпечення оптимальних просторових умов роботи (доброї видимості вчителя, зручності виконання вправ, взаємоспостереження під час взаємного навчання й оцінки) та економії часу. Виховна цінність застосованих шикувань і переміщень (для розвитку орієнтування у просторі та часі, виховання естетичних почуттів, уваги, кмітливості і виконавської дисципліни). II. Тип, завдання і побудова уроку. Місце уроку в системі занять, доцільність обраного типу уроку, його відповідність етапові навчання. Чіткість формування завдань і їх доведення до учнів із погляду мотиваційного значення (спонукання учнів до навчання, подолання труднощів, переконання важливості матеріалу, що вивчається, підвищення інтересу до уроку). Відповідність структури уроку до його типу, завдань і змісту. III. Навчальний матеріал (зміст) уроку. Відповідність змісту і завдань до можливостей учнів, їхнього рухового досвіду. Зв'язок матеріалу уроку із засвоєним раніше. Наявність і своєчасність перевірки якості засвоєного, достатності зусиль для усунення виявлених помилок. Забезпечення міцності засвоєння матеріалу. Доцільність і конкретність заданих додому завдань, їх посильність. Дозування фізичних навантажень. Обгрунтованість фізичних навантажень і способів їх регулювання з позиції вирішення поставлених завдань. IV. Методи навчання і виховання. Уміння вчителя обирати необхідні методи, враховуючи завдання уроку, особливості навчального матеріалу, умови проведення занять, етап навчання, підготовленість учнів, їх вік і стать. Наявність елементів самостійного пошуку і творчих зусиль учнів. Зв'язок навчання і виховання в кожному конкретному епізоді та уроці загалом. Оцінюючи використання методу слова, враховують: — точність і логіку викладу, його образність, пізнавальну і виховну цінність розповіді; — чіткість визначення призначення того, що вивчається, переконливість обґрунтування вимог до процесу навчання і його результатів, прагнення залучити учнів до пояснення; — характер і форму запропонованих учням завдань, їхню доцільність і доступність формулювань; — уміння педагога вести бесіду, спрямовувати обговорення, підсумовувати; — доцільність кількості та змісту вказівок, спонукання учнів до творчої активності через вказівки, їхню своєчасність, авторитетність, роль у навчанні та вихованні; — уміння вчителя керувати розбором ігор та інших колективних дій учнів; — дотримання прийнятої термінології, забезпечення правильних команд і їхнє виконання, уміння варіювати силу та інтонацію голосу, використовувати самопідрахунок, самоприклади, самопроговорювання; — доступність пояснення техніки; — об'єктивність усних оцінок, їхню своєчасність і форму виголошення, участь в оцінюванні учнів. Під час використання методів демонстрації оцінюється: — своєчасність прямої демонстрації, її доцільність і достатність повторень, шляхи попередження сліпого копіювання; — підготовка учнів до демонстрації, місця спостережень та їх зміни; — використання слухового, зорового і м'язового сприйняття для створення повної уяви про вправу; — вплив різних способів демонстрації на успіхи у навчанні; — використання звукової і світлової сигналізації га музичного супроводу для регулювання процесу засвоєння темпу, ритму, стимулювання емоційного стану, вміння обирати музичні твори, керувати виконанням вправ під музику. Оскільки у процесі проведення занять методи слова і демонстрації використовуються разом, оцінюють ефективність їх поєднання. Під час використання методів вправи оцінюють: — їхню доцільність із позицій величини навантаження, впливу на ефективність вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань, поєднання з методами слова і демонстрації; — відповідність обраних методів до етапу навчання, фізичного і психічного стану учнів; — доцільність обраного варіанту навчання (загалом чи частинами); — уміння вчителя своєчасно виявити і виправити помилки; — ефективність підібраних підвідних і підготовчих вправ; — ефективність використання ігрового і змагального методів, стимулювання творчої активності та свідомості учнів; — уміння сформувати команди, розподілити ігрові ролі, доступно викласти зміст ігор і правила їх проведення;здатність учителя застосувати ігровий і змагальний методи для виховання учнів. V. Аналіз стилю діяльності педагога передбачає відповідь на два питання. Перше питання: наскільки зміст і структура уроку відповідають принципу розвиваючого навчання, а саме: — уміння вчителя ставити завдання, які стимулюють інтерес учнів до уроку; — відповідність фізичного, психічного і інтелектуального навантаження можливостям учнів; — співвідношення репродуктивної і творчої навчальної діяльності учнів; — співвідношення засвоєння навчального матеріалу на уроках і в самостійних позаурочних заняттях; інструктивна спрямованість уроку; — співвідношення контролю, аналізу й оцінки діяльності учнів з боку вчителя і взаємної критичної оцінки, самоконтролю, самоаналізу і самооцінки учнів; — співвідношення спонукання учнів до діяльності шляхом коментарів, що викликають позитивні відчуття у зв'язку з виконанням роботи, установок, що стимулюють інтерес до занять, і шляхом примусу (різкі зауваження, нотації, нагадування про оцінку тощо); — досягнення педагога в розвитку допитливості, спостережливості, мисленневої активності, ініціативи, самостійності та почуття відповідальності за свої дії, навичок самоконтролю і самооцінки. Друге питання: які особливості самоорганізації вчителя, тобто: — підготовленість учителя до уроку (володіння змістом і структурними компонентами уроку); — робоче самопочуття вчителя на початку уроку й у процесі його проведення (зібраність, наполегливість у вирішенні завдань, оптимістичність, педагогічна винахідливість тощо); — педагогічний такт учителя, його мовна і рухова підготовка, вміння справляти приємне враження; — психологічний клімат у класі, збереження вчителем керівної ролі на уроці; — уміння контролювати й оцінювати роботу помічників. VI. Аналіз організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці передбачає відповідь напитання: наскільки на уроці були забезпечені умови для продуктивної роботи учнів і їх активність, а саме: — розуміння учнями поставлених завдань; — як учитель досягав осмислення учнями навчального матеріалу; — які установки використовувались і в якій формі (переконання, навіювання); — як досягалися стійкість і зосередженість уваги учнів, їхня підготовленість до уроку; — як актуалізувався попередній досвід учнів у процесі вивчення нового матеріалу; — за допомогою яких прийомів і форм роботи досягає вчитель активності учнів, їхньої самостійності; — якого рівня розуміння навчального матеріалу досягає вчитель від учнів; — рівень особистої відповідальності учнів за якість та ефективність навчальної роботи; — прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, самооцінки, взаємооцінки; — прагнення учнів зрозуміти значення засвоєного і використати його у власній руховій діяльності; — інтерес учнів до власного розвитку, успіхів та рівень їхньої відповідальності за власний фізичний стан; — емоційний стан учнів. VII. Результати уроку: — реалізація плану уроку, його завдань, рівень засвоєння навчального матеріалу; — виховне й оздоровче значення уроку; — обгрунтованість і ефективність змін, внесених у запланований зміст і організацію уроку; емоційне тло уроку. VIII. Висновки і пропозиції: оцінка якості уроку загалом;— що було нового, оригінального на уроці; — вади змісту, організації та методики проведення уроку;— шляхи усунення хиб і помилок учителя. Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за його частинами Педагогічний аналіз уроку фізичної культури в ____ класі, школи _____ Учитель _____________________________ Дата проведення _____ Місце проведення ______ Кількість учнів за списком _____ займались ______ 1. Підготовча частина — Правильність постановки завдань уроку, їхня конкретність, відповідність підготовленості учнів і умовам проведення занять, зв'язок із завданнями попередніх уроків. — Спосіб і ефективність донесення завдань уроку до свідомості учнів, їхня психологічна підготовка до його проведення. — Кількість, ефективність, оригінальність вправ, їхня відповідність матеріалу основної частини за характером та інтенсивністю, оцінка дозування вправ. Наявність спеціально підготовлених вправ, їхня достатність. — Ефективність педагогічного керівництва класом із боку вчителя (методи організації, команди, демонстрація, слово, грамотність мовлення). — Наявність необхідних частин розминки (загальної, спеціальної, індивідуальної). — Доцільність використаних способів виконання вправ. — Вимоги вчителя щодо правильності виконання вправ учнями. — Доцільність використання площі, обладнання та інвентаря. 2. Основна частина уроку — Доцільність використаних учителем методів і методичних прийомів, підготовчих і підвідних вправ для засвоєння запланованої рухової дії. — Знання вчителем техніки запланованої до вивчення вправи та його уміння бездоганно виконати її. — Ефективність запланованої та реально виконаної кількості повторень вправ, передбачених змістом уроку. — Теоретична підготовка учнів на уроці. — Реалізація принципів доступності та індивідуалізації, міцності та прогресування, свідомості та активності на уроці. — Дотримання заходів безпеки під час виконання вправ. — Реалізація вимоги щодо вдосконалення фізичних якостей на уроці. Зв'язок цієї роботи зі змістом навчального матеріалу. Відповідність параметрів навантаження поставленим завданням. — Використання на уроці тренажерів, нестандартного обладнання, опосередкованої наочності, навчальних карток. — Щільність основної частини уроку та її емоційність. 3. Заключна частина — Доцільність використаних засобів для вирішення завдань заключної частини. — Уміння вчителя підсумовувати урок, оцінювати діяльність учнів, націлювати їх на подальше самовдосконалення. — Зміст домашнього завдання, його цінність для учнів і їх інтерес до виконання. Чи є домашні завдання часткою системи самостійної роботи учнів?4. Оцінка компонентів уроку, що стосуються всіх його частин — Оздоровча і виховна цінність уроку. — Емоційність уроку й інтерес до нього учнів. — Спосіб взаємодії учнів та вчителя на уроці. — Доцільність і ефективність відхилень від передбаченого плану уроку. — Оцінка якості підготовки місць, занять, їхній санітарно-гігієнічний стан, матеріальне забезпечення. — Спортивна форма учнів. — Зовнішній вигляд і психологічний стан учителя, манера його поведінки. — Активність учнів, їх зацікавленість власним розвитком, старанність. — Реалізація на уроці міжпредметних зв'язків. Звертаємо увагу на те, що аналіз уроку не повинен містити простих відповідей на поставлені у схемі питання, як це робиться, наприклад, під час заповнення анкети. Аналіз вимагає творчого осмислення зафіксованих під час уроку фактів, їх теоретико - методичної оцінки, що допоможе виявити причини успіхів і невдач, накреслити шляхи подальшого вдосконалення педагогічної майстерності вчителя. Досвід показує, що кращі вчителі систематично контролюють свою діяльність, оцінюють проведення різних форм занять, і особливо уроків, формуючи робочі схеми їх аналізу. Для прикладу наводимо дослівно таку схему, запропоновану вчителем фізичної культури Шумської СШ Тернопільської області В. Кирилюком ("Фізичне виховання в школі". — 1998. — № 4. — С. 20). "У практиці роботи школи важлива роль належить внутрі шкільному контролю за станом навчально-виховного процесу з усіх навчальних предметів. Цей контроль здійснюють директори шкіл, а також заступники з навчальної роботи. Вони, зазвичай, не фахівці з фізичної культури і невпевнено почувають себе при аналізі і оцінці якості уроку з фізичної культури. Саме тому вони досить рідко відвідують такі уроки, отже, і контролюють стан та якість навчально-виховного процесу з фізичної культури. Переважно це негативно відбивається на навчально-виховній роботі з дітьми. Та і вчителі фізичної культури у багатьох випадках не розуміють, яким він, урок фізичної культури, має бути". Саме з метою надання такої методичної допомоги педагогам школи пропонуємо орієнтовну схему змісту аналізу уроку фізичної культури за такими критеріями: 1. Місце мети уроку в системі вивчення навчального матеріалу. 2. Відповідність плану-конспекту відвідуваного уроку до календарного плану. 3. Організація уроку: місце проведення уроку, забезпеченість обладнанням та інвентарем (особливо нестандартним), спортивна форма вчителя (його зовнішній вигляд), санітарно-гігієнічне забезпечення уроку. 4. Конкретність визначення мети уроку в плані-конспекті та доступність постановки завдань уроку перед учнями класу, їх актуалізація та зв'язок з іншими уроками. 5. Робота вчителя з виховання постави учнів, виховання навичок стройових вправ, чіткість команд, зауваження і виправлення помилок в учнів, тон зауважень. 6. Послідовність підготовчої частини уроку: стройовий тренаж і його зв'язок з іншими уроками, наявність коригуючих вправ, поступовість росту фізичного навантаження, послідовність загально-розвиваючих вправ, наявність спеціальних підвідних вправ та їхня відповідність меті уроку, емоційність початку уроку. 7. Розв'язання завдань уроку в основній частині: освітнє забезпечення уроку вчителем (теоретичне роз'яснення техніки вправ, можливих помилок та їх застереження, ілюстрація і демонстрація техніки вправ), володіння технікою вправ фактичного матеріалу самим учителем та настирливість учителя в навчанні техніки вправ і передачі знань учням, міжпредметні зв'язки, доступність інформації і практичних вправ усьому класові й окремим учням, рівень фізичного навантаження та його адекватність віку та статі учнів класу. 8. Загальний рівень теоретичної поінформованості учнів класу, рухових умінь і навичок, фізичної підготовленості дівчат і хлопців. 9. Освітня, рухова та загальна щільність уроку, її відповідність до конкретного типу уроку. 10. Індивідуалізація навчання і виховання на уроці, способи активізації пізнавальної та рухової діяльності учнів на уроці. 11. Доцільність і раціональність форм організації діяльності та методів навчання учнів на уроці. 12. Забезпечення вчителем свідомого засвоєння знань, умінь і навичок, виховання позитивного мотиву спортивної діяльності в дітей, їх активність на уроці. 13. Володіння вчителя класом, його спостережливість за роботою учнів, передбачливість і попередження травм, вміння вчителя допомагати учням. 14. Використання унаочнень, роздаткового матеріалу, технічних засобів навчання. 15. Уміння вчителя розв'язувати педагогічні ситуації на уроці. 16. Зняття психологічного і фізичного навантаження з учнів у заключній частині. 17. Аналіз учнівської діяльності вчителем, підсумок уроку (чого навчилися, що не вдалося, кому і з яких причин, що потрібно для цього в майбутньому, що буде вивчатись, виховуватись і вдосконалюватись на наступному уроці). 18. Рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, що вивчався на уроці. 19. Оцінка вчителем діяльності учнів на уроці, мотивація обов'язково виставлених оцінок. 20. Доцільність виставлених оцінок. 21. Домашнє завдання, його доцільність, доступність та індивідуалізація. 22. Закінчення уроку: емоційний стан класу, організоване залишення місця занять, стан залишеного місця занять, вчасне закінчення уроку |