Главная страница
Навигация по странице:

  • Геологічні особливості.

  • (172 %) Сільськогосподарськіугіддя (69,3 %) Р ис. 7.2 .-. цим | МНШИМ

  • Заповідний фонд, рослинний і тваринний світ.

  • Г.О. Білявський Основи Екології. О. О. Созінов (Інститут агроекології та біотехнології уаан)


    Скачать 4.81 Mb.
    НазваниеО. О. Созінов (Інститут агроекології та біотехнології уаан)
    АнкорГ.О. Білявський Основи Екології.doc
    Дата06.05.2017
    Размер4.81 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаГ.О. Білявський Основи Екології.doc
    ТипДокументы
    #7156
    страница26 из 31
    1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31
    ГЛАВА


    УКРАЇНИ

    Схаменіться! будьте

    люде,

    Бо лихо вам буде...

    Т. Г. Шевченко,

    великий

    український поет, художник, мислитель

    § 7.1 .^j Загальні відомості про природні умови

    «7 с

    гкраїна — одна з найбільших за територією, чи­сельністю населення та ресурсним потенціалом країн Європи, член-засновник Організації Об'єднаних Націй, член багатьох інших міжнародних організацій. Після здобуття статусу незалежної держави наша країна зіткнулася з цілим ком­плексом складних соціально-політичних і соціально-економічних проблем. Сьогодні Україна переживає глибоку екологічну кризу й належить щодо цього до найнеблагополучніших країн Європи. Це наслідок надзвичайно високого рівня концентрації промисло­вих і сільськогосподарських комплексів, екологічно не обгрунто­ваної хижацько-колонізаторської політики урядових структур колишніх СРСР і УРСР, а також найбільшої у світі техногенної аварії на Чорнобильській АЕС. Крім того, складні екологічні проблеми, типові для розвинених індустріальних і найурбанізо-ваніших регіонів планети, повною мірою характерні й для України.

    Розташована на південному заході Центральної Європи, неза­лежна Україна займає територію площею 603,7 тис. км2 (31,5 % загальної площі центральноєвропейських держав) і є однією з

    328


    Г л а в а 7

    Природно-соціальні особливості України

    найбільших після Російської Федерації державою'Європи. Насе­лення України становить близько 48 млн чоловік — більше, ніж населення будь-якої з країн регіону — Румунії, Чехії, Словаччи­ни, Молдови, Угорщини.

    На території України вирізняються три фізико-географічні зони з п'ятьма провінціями (в лісостеповій зоні) й трьома підзо-нами (в степовій зоні), а також гірські області — Карпати й Кримські гори. Порівняно з іншими природними ландшафтами колишнього СРСР ландшафти України більше потерпають унаслідок людської діяльності. В 1991 р. Верховна Рада України офіційно оголосила територію всієї держави зоною екологічного лиха. Проте й у наступні роки екологічні проблеми в усіх райо­нах країни продовжували загострюватися. Вирішення цих проблем в Україні має стати (й уже стає) одним із найголов­ніших, найактуальніших практичних завдань.

    Географічне положення України дуже вигідне: південний захід Східно-Європейської рівнини, Українські Карпати й Кримські гори, частина шельфу Чорного та Азовського морів. Те­риторія нашої держави простягається із заходу на схід на 1316 км (від 22°08'42" до 40°13'05" східної довготи) і майже на 900 км із півночі на південь (від 52°22'54" до 44°23'18" північної широти).

    Наша країна на півночі й заході безпосередньо межує з Біло­руссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Молдовою, Руму­нією, на півночі та сході — з Росією. По Чорному морю прохо­дять кордони з Туреччиною, Балканськими й Кавказькими державами. Дунай, Босфорська протока й Дарданелли для України — ворота в країни Західної Європи, а також у Середзем­номор'я й далі на Близький Схід, у Південну Європу, Африку, Атлантичний та Індійський океани.

    Близько 95 % території України займають рівнини, 5 % тери­торії — гірські системи Карпат і Криму. Середня абсолютна висо­та рівнинної частини — 170 м, а найвища точка — вершина гори Говерли в Карпатах (2061 м). Близько 15 % території займають ліси — краса й багатство, неоціненний природний очищувач повітряного простору й охоронець нашої країни. На жаль, останнім часом ліси безжалісно вирубуються, гинуть від забруд­нень і пожеж.

    У межах України представлені такі основні географічні ланд­шафти: лісоболотні й лісостепові ландшафти Полісся, Волин-

    329

    Розділ II Екологічні проблеми України

    Глава 7

    Природно-соціальні особливості України


    ської, Подільської та Придніпровської височин; ландшафти Північних степів, схилів Волинської, Подільської та Середньо-російської височин; ландшафти Південних степів (Причорно­морська низовина й Приазовська височина); лісолучні гірські ландшафти Криму й Карпат.

    Клімат України помірно континентальний, а у вузькій смузі Південного Криму — субтропічний. На території країни перева­жає північно-західний вітровий перенос. За рік над Україною проходить у середньому 45 циклонів і 35 антициклонів. Кількість опадів коливається від 1200—1500 мм/рік у Карпатах до 300 мм/рік у південній частині степової зони (Причорномор'я та Приазов'я). В лісостеповій зоні опадів випадає в середньому 550—760 мм/рік.

    910

    920

    930

    940

    950

    I960

    I970

    0861

    0661

    I-2000

    I

    I

    I

    1

    1

    I

    I

    1

    I

    190'

    191

    1921

    193-

    194

    195

    196

    197

    198

    199

    0,6 г

    CD о

    Десятиліття

    Підвищення глобальної ( ) та регіональної температури повітря

    в Україні ( )протягом XX ст.

    Температура повітря в липні становить +20...+25 °С, досягаю­чи іноді +30 °С, у січні—лютому — може знижуватися до —20...—25 °С, зрідка — до -30 °С. Протягом останніх десятиліть спостерігається зростання глобальної та регіональної температури повітря в Україні (рис. 7.1).

    330

    В Україні багато місцевостей із прекрасним кліматом і чудо­вими за красою ландшафтами. Вони становлять рекреаційний фонд. Найкращі з них — Південний (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим, південь За­порізької та Донецької областей), Прикарпатський, Карпатський та Поліський (Шацькі ліси й озера) регіони. На жаль, сьогодні і їх не обминули екологічні лиха.

    Я Геологічні особливості. Територія України розташована в основному в межах двох великих тектонічних структур — Східно­європейської платформи та Альпійської геосинклінальної (складчастої) області. Основні геоструктурні регіони України: Український щит, Дніпровсько-Донецька западина, Донецька складчаста споруда, Волино-Подільська плита, Причорноморська западина, Карпатська й Кримська складчасті системи, Скіфська платформа.

    Український щит складений давніми докембрійськими крис­талічними породами — переважно гранітами, гнейсами, лабрадо­ритами та гранітоїдами — й розташований у центральній частині країни. Він простягнувся від Клесова—Овруча на півночі вздовж Правобережжя Дніпра до Азовського моря; його довжина стано­вить близько 1000 км, загальна площа — близько 180 тис. км2. Дніпровсько-Донецька западина займає практично все Лівобе­режжя. Вона заповнена осадовими породами 5—6-кілометрової, а в межах Донбасу — 10— 12-кілометрової товщини. Волино-Подільська плита також заповнена осадовими породами. їхня товща становить 5—6 км. Товща осадових порід Причорномор­ської западини — 2 км.

    В Україні є райони з підвищеною сейсмічністю: Карпатська зона, південний захід і Південний Крим. Інтенсивність земле­трусів тут може досягати 7 балів за 12-бальною шкалою.

    Під потужним впливом техногенної діяльності геологічні й еко­логічні умови ландшафтів України останніми десятиріччями зазна­ли суттєвих змін.

    Ж Водні ресурси. Річкова мережа України досить густа (0,25 км/км2) й розгалужена. Всього налічується близько 73 тис. водотоків (із них 131 — річки завдовжки понад 100 км кожна), які належать переважно до басейнів Чорного, Азовського та частко­во Балтійського морів. Найбільша річка України — Дніпро —

    331

    Розділ II Екологічні проблеми України

    Глав а 7

    Природно-соціальні особливості України


    І

    третя за величиною (після Дунаю та Волги) в Європі. Середній стік Дніпра становить 53,5 км3. Великі річки України — Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, а також притоки Дніпра — Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла.

    В Україні налічується близько 20 тис. озер (займають 0,3 % її території) та лиманів. Найбільше й найглибше (максимальна гли­бина — 60 м) — озеро Світязь на крайньому північному заході країни.

    Режим більшості річок України тепер істотно змінено госпо­дарською діяльністю людини: водозабором для зрошення, промисло­вих потреб, питного водопостачання та зарегулюванням після будівництва ставків, гребель, водосховищ, каналів. Близько 20 тис. малих водотоків узагалі припинили існування.

    Річковий стік у середньому за рік становить 85,8 км3, середня витрата прісних підземних вод — 514 м3/с. В Україні є дуже цінні мінеральні води — сірководневі, радонові, йодобромні, вугле­кислі та ін.

    а Ґрунтові ресурси. Родючі ґрунти України — важливий ресурсний потенціал. Найродючіші грунти — з умістом гумусу від З до 7 % і товщиною гумусного шару близько 1 м — займають приблизно 10 % території країни.

    Процеси ґрунтоутворення й розвитку рослинного покриву в Україні відповідають загальній географічній зональності. На Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти на піщано-глинистих породах. Основні площі Лісостепу зайняті сірими лісо­вими ґрунтами й чорноземами, гумусні горизонти яких мають товщину до 1,2—1,5 м; ці ґрунти утворилися на лесових породах. На території Північного степу ґрунти представлені в основному чорноземами з гумусними горизонтами завтовшки 80—90 см; вони сформувалися на волого-суглинистих породах. У Південно­му степу переважають каштанові ґрунти й чорноземи, значно засолені в приморській смузі.

    Земельний фонд України (рис. 7.2) становить 60,4 млн га. Господарське освоєння території дуже високе — 92—95 %. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70 % (одне з найбільших у світі), а розорювання — 56 %.

    Ґрунтові ресурси України внаслідок забруднення й неправильного багаторічного використання перебувають у вкрай незадовільному, а в багатьох районах — катастрофічному з погляду екології стані.

    332

    Крім того, загальні втрати сільськогосподарських угідь через залу­чення їх у сфери промислової діяльності, будівництва, урбанізацію за останні ЗО років становлять більш як 2 млн га.

    Заболочені Інші землі

    землі (1,6 %

    Водойми (4,0 %)

    Лісові та інші

    насадження

    (17?2 %)

    Сільськогосподарські

    угіддя (69,3 %)

    Рис. 7.2

    .-. цим | МНШИМ

    Структура земельного фонду України

    S Корисні копалини. Україна багата на мінеральну сирови­ну — різноманітні корисні копалини. В її надрах виявлено близь­ко 20 тис. родовищ та рудопроявів корисних копалин, з яких 7807 родовищ 91 виду мінеральної сировини мають промислове значення й ураховуються в Державному балансі. У вартісному вираженні розвідані запаси цих родовищ оцінюються в 7—7,5 трильйонів доларів США. Насамперед це величезні запаси гранітів (прекрасний облицювальний і будівельний матеріал), а також вапняки й чудовий будівельний пісок. Із горючих копалин у достатній кількості є кам'яне й буре вугілля, газ, у меншій кількості — нафта.

    Граніти зосереджені в межах Українського щита, на Житомир­щині, Вінниччині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині, піски й

    333

    Розділ

    Екологічні проблеми України

    Глав а 7

    Природно-соціальні особливості України


    І

    вапняки — на Поліссі та Поділлі. Поклади кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому кам'яновугільному й Львівсько-Волинському вугільному басейнах (усього близько 150—200 млн т), а також у Дніпропетровському буровугільному басейні (9000 млн т). Родовища нафти й газу сконцентровані в трьох нафтогазоносних регіонах: Передкарпатському (міста Борислав, Долина, Дрого­бич), Дніпровсько-Донецькому (Прилуцько-Шебелинська зона), Причорноморсько-Кримському (північно-західний шельф Чор­ного моря). Перспективні ресурси нафти оцінюються майже в 125 млн т, а її видобуток сьогодні становить 5 млн т на рік; запа­си газу — більш як 4100 млрд м3. Україна багата й на горючі сланці (близько 2 млрд т — Верхньодніпровськ) і торф (3,5 млрд т — Полісся).

    Україна має великі запаси металорудної сировини: залізних руд (Криворізький і Керченський залізорудні басейни з балансо­вими запасами близько 25 млрд т) і манганових (Нікопольський мангановий басейн, де запаси оцінюються приблизно в 2 млрд т, що становить 66,1 % світових запасів). На території нашої держа­ви є також родовища уранових, нікелевих, титанових, ртутних, алюмінієвих, хромітових руд, олова, графіту (Український щит), фосфатів, калійних солей, сірки (Передкарпаття), каоліну (Глухів, Пологи), солей йоду та брому (Сиваш, Тарханкут).

    Нещодавно знайдено досить великі запаси золота, проте в розсіяному вигляді, що потребує складної технології видобування.

    Сумарний видобуток мінеральної сировини за 40 основними видами становить більш як 1 млрд т. Актуальною й важливою є проблема утилізації відходів гірничо-збагачувального виробництва. Щорічно кількість їх перевищує обсяги використання майже на 200 млн м3.

    Ш Заповідний фонд, рослинний і тваринний світ. Для підтри­мання та нормального функціонування екосистем будь-якого регіону площа «диких», первозданних, не порушених діяльністю людини територій має становити не менш як 10—12 % загальної площі його території. Багато розвинених країн (Японія, Німеччи­на, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Австрія, США), зважаючи на це, довели площі своїх заповідних територій до 12—18 %. В Україні ж цей показник становить 2,1 %. Найбільшу площу (4—5 %) заповідники займають у Західній Україні, найменшу (0,2—1 %) — у Центральній і Східній. Загальна площа природного заповідного

    334

    фонду — 1 млн 293 тис. га. Всього в Україні налічується 21 заповідник, у тому числі — чотири біосферних (див. гл. 2).

    Рослинний і тваринний світ України завжди був і різнома­нітним, і багатим. Іще якихось 200 років тому іноземні мандрів­ники чудувалися нашими казково щедрими лісами, степами, річками й озерами. А в першому тисячолітті площа лісів порівня­но з XIX ст. була більшою в 4,5 раза. Тоді Київ оточували дрімучі бори, в яких водилося безліч звірини — вовків, ведмедів, росо­мах, диких кабанів і кіз, зайців, лисиць і білок, бобрів, куниць, горностаїв, соболів, а також різні птахи (орли, шуліки, яструби й багато інших).

    У V ст. давньогрецький історик Геродот, відвідавши пониззя Дніпра, записав у своїх щоденниках, що спостерігав від ниніш­ньої Каховки до гирла, а також уздовж річок Південний Буг, Самара, Оріль, Вовча, Інгул, Інгулець, у байраках і ярах суцільні лісові нетрі з силою-силенною звірини. Мандрівники й учені, які побували в Україні пізніше, в XIV—XVII ст., також відзначали незвичайні природні багатства краю, казкову родючість його земель.

    Флора України тепер налічує близько 25 тис. видів рослин, із них майже 4,5 тис. видів вищих (у тому числі понад 700 видів лікарських) і більш як 6 тис. видів грибів і водоростей. Фауна України представлена близько 45 тис. видами тварин (17 видів — земноводні, 20 — плазуни, понад 350 — птахи, 113 — ссавці, 200 — риби, решта — безхребетні). Проте видове багатство як тварин, так і рослин стрімко зменшується.

    Україна, до XVIII ст. одна з найбагатших і найблагопо-лучніших країн світу, за два сторіччя перетворилася на край, що переживає надзвичайно тяжку екологічну кризу, котру називають «лихоліттям».

    §7.2^> Традиції природокористування

    Стан довкілля того чи іншого краю завжди багато в чому залежав від способу життя й господарю­вання його етносу. Як свідчить історія, корінні етноси, що жили століттями на своїй території, розуміли й любили її природу, дбайливо до неї ставилися. Вони користувалися природними

    335

    Розділ II Екологічні проблеми України

    Г пава 7

    Природно-соціальні особливості України


    ресурсами з урахуванням багатовікового досвіду й традицій своїх дідів-прадідів, завжди поводилися так, аби природа могла самовідновлюватися, розвиватися, щоб вона не зубожіла й зали­шалася годувальницею для внуків і правнуків.

    Зайшлі етноси — тимчасові, особливо завойовники, жорстокі не тільки до людей поневоленої землі, а й до її природи, здебільшого завдавали великої шкоди: палили, знищували, грабу­вали, ламали, спустошували. Не пристосовані до чужої природи, вони проявляли вандалізм, переробляючи її на свій смак, дефор­муючи екосистеми.

    Етногенез українців відбувався на території, яка споконвіку була зоною контакту різних етносів із різними традиціями поведінки щодо навколишнього ландшафту. Саме тому територія України була ареною постійних етноекологічних колізій, що негативно впливали на стан природних ресурсів і довкілля. Як відомо, після приєднання українських земель до Великого князівства Литовського розпочалось інтенсивне використання природних багатств України, особливо лісів. Вони безжалісно вирубувалися, деревина вивозилася в Західну Європу. Наслідком такого господарювання стало винищення великих лісових масивів у верхів'ях Південного Бугу, басейнах Дністра, Росі, річок Волині. Вже у XVI ст. у цих районах майже не залишилося лісів, значно скоротилося й поголів'я звірів.

    Хижацьке використання українських чорноземів польськими магнатами посилилося після підписання Люблінської унії 1569 р. Виснажування фунтів супроводжувалося жорстокою експлуа­тацією місцевого населення. Все це, а також відмінності в тра­диціях, культурі, релігії призвели до антагонізму й конфліктів між етносами. Така сама ситуація простежувалася й у контактах із кримськими татарами й турками, які протягом століть учиняли регулярні спустошливі набіги на українські землі.

    В Україні традиційними формами господарювання, природо­користування з давніх часів і до середини XVIII ст. були земле­робство, мисливство, бджільництво, скотарство, садівництво, їхня роль у житті українців із часом змінювалась, однак головним залишалося землеробство. Розвиток сільського господарства й промисловості був зрівноваженим, органічним. У XVIII ст. з бурхливим розвитком промисловості, відкриттям і розробкою покладів заліза, вугілля, нафти в Україні починає брати гору хижацьке природокористування. Таке господарювання ставало дедалі небезпечнішим для довкілля.

    336

    Чому сьогодні люди чимраз частіше звертаються до традицій у всіх сферах своєї життєдіяльності? Тому що традиції — це не лише пам'ять предків, усе найкраще, самобутнє, властиве тій чи іншій нації в культурі, народній творчості, побуті, релігії, вироб­ництві. Традиції — це різноманітність культур, способів існуван­ня. А розмаїття людства (націй) — не менш важливе для існуван­ня біосфери, ніж різноманітність узагалі, це основа виживання, головний екологічний закон. Розвиток глобальної екологічної кризи пов'язаний не тільки із загрозливими втратами біосферою дедалі більшої кількості представників фауни та флори, а й зі зменшенням різноманітності людських спільнот. Збіднення національного розмаїття, культурної та релігійної своєрідності призводить, як показало життя, до тяжких екологічних наслідків: порушення корисних традицій пристосування до ландшафтів, розвитку згубних для всіх націй хижацьких способів природо­користування. В результаті формуються посередня культура, посередній побут, посереднє мислення, гуманізм витісняється технократизмом. Космополітизм нівелює все, зменшуючи при­родну силу біосфери, де різноманітність залишається головною запорукою виживання та самооновлення.

    Традиції — це й максимально ефективне пристосування етносів до ландшафтів, вироблені віками гармонійні взаємозв'яз­ки з довкіллям, такі норми поведінки й режим господарювання, які не порушують загального балансу енергообміну екосистем, процесів самовідтворення, самоочищення. В традиціях закладені засоби збереження генофонду націй. Один із яскравих прикла­дів — традиційні Зелені свята в Україні — дні єднання людини з природою, вияву пошани до цілющих трав і життєствердної сили зелені, уваги й любові до Матері-Природи.

    Рідна природа входить у нашу душу, як колиска буття, як чисте джерело, з якого ми вперше напилися живої води, з якого ми взяли й радісне пробудження далеким ранком нашого дитинства, й чудову мелодію рідної пісні, й казку... й думи про життя народу... Природа рідного краю верба над тихим ставком, тополя над шляхом... запашний луг, жовте пшеничне поле... — есе це не просто середовище, в якому росте, зводиться на ноги й робить перші кроки по Землі маленька людина, це тисячі найтонших коренів, що беруть і несуть життєдайні соки до гілок і листя, й розквітає могутнє дерево Людина...

    В. О. Сухомлинський,

    видатний український педагог

    337



    Розділ

    Екологічні проблеми України

    Глава 7 Природно-соціальні особливості України




    § 7.3^ Причини розвитку екологічної кризи

    Землеробство, як вважають археологи, історики й етнографи, виникло в Україні за часів трипільської культури — 6000 років тому й поширилося в середні віки та пізніше на весь регіон Цен­тральної Європи. Основними системами землеробства були паро­ве й перелогове, землекористування — у вигляді відкритих полів, а землеволодіння — приватне, суспільне, державне, церковне. Як згадувалося раніше, до середини XVIII ст. розвиток сільського господарства й промисловості в Україні завжди відбувався органічно. При цьому завжди переважали традиції індивідуально­го господарювання незалежно від власності на землю. Загалом фермерство традиційніше для України, ніж для країн Централь­ної Європи та Росії, де існували здебільшого великі феодальні господарства.

    Як свідчать історичні документи, в усі часи можливості земле­робства України були набагато вищими за її внутрішні потреби. Та розвиток нації і розширення сільськогосподарського й про­мислового виробництва призвели до того, що до середини XIX ст. земельні ресурси в межах лісових і лісостепових ландшафтів ви­черпалися. Розпочалося сільськогосподарське використання землі степової зони, аналогів чому в Центральній Європі немає. Протягом XIX ст. степова зона була цілком розорана. В наш час традиційне землеробство вже неспроможне задовольнити потреб людини; тому в Україні, як і в усьому світі, намагаються підви­щити врожайність підсиленим унесенням мінеральних добрив, використанням пестицидів для боротьби зі шкідниками.

    У XX ст. природокористування в Україні набирало чітко вира­жених згубних для природи форм. Ресурсокористування стало над-екстенсивним, хижацьким. Жовтневий переворот 1917 p., грома­дянська війна, голод 30-х років, страшні за своїми масштабами політичні репресії 40-х років, Друга світова війна — ці величезні соціальні потрясіння разом із централізацією промисловості, пере-хімізацією сільськогосподарських угідь, виснаженням ресурсів за кілька десятиріч призвели до формування в Україні економіки, яка не зважала на об'єктивні потреби та інтереси її народу, можливості її природи. В результаті сформувалась одна з найбільш варварських із погляду екології економік — перенасичена хімічними, металургій­ними, гірничорудними, нафтопереробними, військовими виробницт­вами, з величезними обсягами відходів і низькими коефіцієнтами їх утилізації, із застарілими технологіями та обладнанням.

    338


    о:

    «б'єктивний аналіз сучасної екологічної ситуації, джерел небезпеки, причин погіршення стану природного середовища України й здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим лише декілька років тому завдяки розсекреченню багатьох архівних матеріалів (соціально-історичних, політичних, партійних, соціально-економічних та ін.). Цей аналіз дав змогу визначити основні причини, джере­ла, динаміку й напрям розвитку незадовільної екологічної ситу­ації в межах нашої країни. Такими причинами виявилися:

    • екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке
      тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем до
      самовідтворення й самоочищення;

    • адміністративно-командне концентрування на невеликих пло­
      щах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних,
      нафтопереробних і військових промислових підприємств і
      комплексів, інших «гігантів соціалістичної, індустрії», а також
      прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» при­
      роди;

    • цілковите нехтування традиціями господарювання, можливос­
      тями природи регіонів та інтересами корінного населення;

    • інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогоспо­
      дарського виробництва (наприклад створення величезних
      колгоспів і радгоспів);

    • гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних
      наукових обґрунтувань та ефективних технологій;

    • відсутність протягом повоєнного періоду об'єктивних довго­
      строкових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації
      планів розвитку промислового виробництва, енергетики,
      транспорту;

    • використання на переважній більшості виробництв застарілих
      технологій та обладнання, низькі темпи модернізації під­
      приємств;

    • невиконання чинних законів стосовно охорони навколишньо­
      го природного середовища й відсутність підзаконних актів для
      їх ефективної реалізації;

    339


    Розділ II Екологічні проблеми України

    Гпава 7

    Природно-соціальні особливості України


    • відсутність дійового державного контролю за виконанням
      законів про охорону природи та системи покарань за шкоду,
      заподіяну довкіллю;

    • відсутність постійної об'єктивної інформації для широких мас
      населення про екологічний стан природного середовища,
      причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті
      заходи для поліпшення ситуації;

    • украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних
      громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій,
      уряду, низькі екологічні свідомість і культура;

    • різке прискорення негативних економічних, соціально-полі­
      тичних та екологічних процесів в Україні у зв'язку з най­
      більшою техногенною катастрофою XX століття — аварією на
      Чорнобильській АЕС;

    • відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та
      енергозбереження.

    Поміркуймо, що відбувається: мільярди років створювався напрочуд тонкий і складний баланс біосфери Землі. І ось з'являється, здавалося б, найдосконаліший продукт еволюції біосфери людина, яка називає себе розумною, і по-варварськи руйнує те, що зумовило її появу й без чого неможливі її подальший розвиток і вдосконалення. Лише вжиття найрадикальніших заходів протягом найближчих 2—3 десятиріч може запобігти самогубству людини.

    І. С. Шкловський,

    російський астрофізик

    І хоча загальне антропогенне навантаження на довкілля України через спад виробництва, зупинення багатьох підпри­ємств тощо останніми роками дещо зменшилось, екологічна си­туація в країні все ж залишається незадовільною. За даними Держкомстату України (на 2000 p.), щорічно в повітря, водойми та ґрунти країни надходить від 60 до 100 млн т шкідливих речо­вин. Третина води, що скидається підприємствами в поверхневі води, забруднена понад норму, п'ята частина шкідливих речовин зі стаціонарних джерел потрапляє в повітря, дві третини виробле­них токсичних відходів осідає в навколишньому середовищі.

    Протягом 2000 р. в повітряний басейн, води, ґрунти та на зем­ну поверхню потрапило близько 65 млн т небезпечних речовин. У розрахунку на 1 км2 території країни в повітря викинуто 9,7 т шкідливих речовин. Токсичних відходів надійшло 4,9 тис. т, що

    340

    перевищує показники розвинених країн у кілька разів. У розра­хунку на душу населення в 2000 р. в атмосферу викинуто 119 кг забруднень, у поверхневі води — 184 кг, у Грунти та на земну поверхню — 998 кг.

    Якщо за часткою електроенергії, яка виробляється АЕС (40 % її сумарної кількості), Україна посідає третє місце у світі, то за ступенем розв'язання проблем зберігання й поховання радіоактивних відходів стоїть наприкінці списку країн з ядерною енергетикою.

    1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31


    написать администратору сайта