КОНФЛІКТОЛОГІЯ (Автосохраненный). Питання на екзамен
 Скачать 54.92 Kb.
|
|
Питання на екзамен
1/ До об’єктаконфліктології ми відносимо всі прояви конфліктної соціальної взаємодії у сучасному світі. До предметуконфліктології відносять закономірності виникнення, ескалації і розв’язання конфліктів, у тому числі й теоретичні основи ведення переговорів. Конфлікт — це стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.) Основні ознаки 1. Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів чи суджень. Такі мотиви і судження є необхідною умовою виникнення конфлікту; 2. Конфлікт – це завжди протиборство суб'єктів соціальної взаємодії, яке характеризується нанесенням взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т.п.) 2/ Зв′язок конфліктології з іншими науками. - У військових науках поняття “збройний конфлікт” використовують для аналізу збройних сутичок між державами чи значними соціальними силами всередині країни, від війни, як широкомасштабного міждержавного конфлікту високого ступеня інтенсивності до незначних прикордонних сутичок. Головним досягненням військової науки є визнання збройних конфліктів суспільно-політичним явищем, що викликане політичними чи економічними інтересами і пов’язане із загибеллю та стражданнями багатьох людей. - В історичних науках конфлікти досліджувалися на міждержав-ному рівні як сутичка протилежних або таких, що не збігаються з інтересами держав у різні періоди історії. Значення історії в дослідженні конфлікту полягає у тому, що було вивчено історичне становлення інституту переговорів. - Педагогічні науки спрямовані на аналіз та вирішення конфліктів у площині «вчитель-учень», «педагог-педагог», «учень-учень», «педагог-адміністрація навчального закладу». Ці науки прийшли до висновку про необхідність формування високої педагогічної культури керівників, педагогічний такт, уміння безконфліктного спілкування людей різного віку та соціального досвіду. - Політичні науки розглядають конфлікти у площині боротьби за владу між специфічними верствами населення, політичними елітами, владно-державними структурами, між тими, хто править, та тими, ким правлять. Конфлікти розглядаються як прояв боротьби за домінування у владних структурах. - Конфлікт у мистецтвознавстві віддзеркалює споконвічне протиборство добра і зла, внутрішніх і зовнішніх факторів поведінки людини. Творами мистецтва конфлікт відображається повно, різнобарвно, з урахуванням діалектики. Тому приклади з творів мистецтва поповнюють арсенал керівника з вирішення конфліктних ситуацій. -. Математичні моделі допомагають виявити приховані закономірності функціонування конфліктних взаємин, а математична обробка великого обсягу статистичного матеріалу є необхідною умовою внесення науковості в конфліктологію. - Правознавчі науки. Головними аспектами стали судово-правові засоби їх вирішення, кримінологічне вивчення конфліктних ситуацій, правові принципи, правила і норми. Активно досліджуються міжнародно-правові аспекти регулювання міждержавних конфліктів. Важливим висновком правових досліджень проблем конфліктів є встановлення твердих, закріплених у правових нормах способів вирішення конфліктів (суди, арбітраж, міжнародні суди) - Психологія займає провідне місце серед інших наук у дослідженні проблем конфлікту. Суттєвим досягненням психологів стала розробка понятійного апарату конфліктів: сутність, структура, генезис, передконфліктний стан, методи діагностики, встановлення того факту, що конфлікти завжди пов’язані зі значним напруженням емоційно-психологічного стану протиборних сторін. - У біологічних роботах конфлікт розглядається як боротьба за існування, як прояв біологічно і генетично визначеної агресивності. Такий підхід часто переноситься і на поведінку людини, як представника тваринного світу. Цінність підходу до конфліктів з позицій зооконфліктології полягає у тому, що конфлікти тлумачаться як такі, що пов’язані із внутрішньовидовою боротьбою за життєві ресурси, за територію, за вище місце в ієрархічній структурі. - Соціологія. Соціологія конфлікту – галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем 3/Методи вивчення конфлікту Найпоширенішими методами в конфліктології вважаються: експеримент, аналіз документів, опитування, спостереження. Розглянемо ще деякі із методів, які використовуються в конфліктології. - Статистичнийметод сприяє вивченню багатьох випадків і дає змогу завдяки отриманим статистичним даним встановити закономірності, взаємозалежності, допомагає зробити узагальнення. - Методекспертних оцінок застосовується для прогнозування розвитку тих чи інших подій і явищ. Основою якісної та кількісної оцінки об’єктивних і суб’єктивних факторів, які впливають на конфлікт, стає думка спеціалістів, що спирається на їхній професійний науковий та практичний досвід - Метод„картографії конфлікту”. Його суть полягає у послідовному заповненні „карти” конфлікту, розділеної на декілька секторів (залежності від кількості учасників конфлікту). У центрі її заноситься основна проблема, а в розділи – інформація про учасників конфлікту та їхню мету в ньому. - Комп’ютерний конвент-аналіз. ККА текстів засобів масової комунікації – один із методів відстежування моделей соціальної реальності, які транслюються масовими інформаційними джерелами. Ці результати можна використовувати як вихідну базу даних чи додатковий аналітичний матеріал у процесі прийняття рішень. - Примирні та арбітражніпроцедури використовуються з метою розв’язання конфліктів на різних соціальних рівнях. Вони допомагають мирно врегулювати складні трудові конфлікти, що зайшли в глухий кут. У такому разі аналіз конфліктів здійснюють незалежні організації. наприклад, в Україні такою організацією є Національна служба посередництва і примирення. В її основні завдання входить вивчення ситуації та запропонування проекту вирішення конфліктів. Якщо ж сторони не доходять згоди, то незалежна організація виносить свій вердикт, обов’язків для конфліктуючих сторін. Соціометрія у конфліктології передбачає вивчення емоційно-психологічних зв’язків між людьми. За допомогою соціометричних досліджень можна отримати зріз динаміки внутрішніх взаємин в групі, дати конкретну кількісну оцінку внутрішньогрупових і міжгрупових процесів спілкування, виявити характер психологічних взаємин, наявність лідерства, угрупувань, конфліктних ситуацій. 4/Структура конфлікту Основними структурними елементами конфлікту є -Сторонами конфлікту вважають суб’єкти соціальної взаємодії, інтереси яких порушено безпосередньо, або суб’єкти, які явно (неявно) підтримують конфліктерів. -Предмет конфлікту — об’єктивно наявна чи уявна проблема, що служить причиною протиборства між сторонами. Суперечність, яка є причиною конфлікту -Мотиви конфлікту, як внутрішні спонукальні сили, підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту. Мотиви виявляються у формі потреб, інтересів, цілей, переконань. -Позиції сторін-конфліктерів — це те, про що заявляють вони один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі. 5/ Динаміка конфлікту. Під динамікою конфлікту розуміють раптову чи поступову зміну стосунків між учасниками взаємодії, яка залежить від специфіки їхніх міжособистісних стосунків, характерологічних особливостей, значущості визначених ними цілей з урахуванням факторів дійсності, які на них впливають. Динаміка конфлікту загалом передбачає такі фази (стадії): – передконфліктна ситуація (латентний період); період накопичення фактів і процесів, які можуть привести до конфлікту, – інцидент/привід; конкретна подія, яка послужила поштовхом до початку конфліктних дій/ збіг обставин, що є приводом для конфлікту. – ескалація; ключова, сама напружена його стадія, коли відбувається загострення всіх протиріч між його учасниками і використовуються всі можливості для перемоги. – кульмінація; вища точка ескалації. – завершення конфлікту; остання стадія відкритого конфлікту, усвідомлення безрезультатності продовження конфлікту. Способи завершення 1) затухання конфлікту, 2) усунення (знищення) опонента чи двох опонентів протиборства, 3) усунення чи знищення об’єкту конфлікту, 4) зміна позицій обидвох або однієї із сторін конфлікту, 5) участь в конфлікті третьої сторони, яка здатна завершити його шляхом використання сили, 6) звернення суб’єктів конфлікту до арбітра і завершення його шляхом суду, 7) переговори, як найефективніший спосіб 8) переростання конфлікту в інший конфлікт. – постконфліктна ситуація. 6/ Причини конфлікту– це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і в певних умовах викликають конфлікт. Досить повною є класифікація причин конфлікту, яку запропонував В.П. Ратніков. 1) протиріччя інтересів, як фундаментальна причина конфлікту; - внутрішні і зовнішні (в середині групи/між групами) - антагоністичні і неантагоністичні («перемога або смерть»/компроміс) - основні і неосновні (вирішальна роль в конфлікті/супроводжують конфлікт) - об’єктивні і суб’єктивні (незалежні від волі людей(неможливо уникнути)/залежать) 2) об’єктивні фактори виникнення конфлікту; - обмеженість ресурсів що підлягають розподілу - взаємозалежність відповідальності і завдань - неузгодженість цілей групи і окремих учасників - слабка розробленість етичних нормативів 3) особистісні фактори виникнення конфлікту. - основні психологічні домінанти поведінки (цілі,інтереси,мотиви,потреби,цінності) - риси характеру і типи особистості (темперамент, акцентуації (демонстративний, педантичний, застрягаючий, гіпертивний, тривожний, дистивний, екзельтований, емотивний, циклотивний) - установки особистості(людина теоретична, соціальна, економічна, естетична,релігійна) - неадекватні оцінки сприйняття і самооцінки (ефект ореолу,бумерангу, новизни,поблажливості,логічної помилки, стеоретипи) - манери поведінки(песимісти,всезнайки,агресори,скаржники,мовчуни,над поступливі) - етичні цінності. 7/ Функцій конфлікту, можна розділити на дві групи: 1) конструктивні (позитивні) функції конфлікту; 2) деструктивні (негативні) функції конфлікту. Конструктивні функції на загальному рівні 1. К. є способом виявлення і фіксації суперечності та проблему суспільстві, організації, групі. (виконує інформаційну функцію) 2.К. є формою вирішення протиріч. Його розвиток сприяє усуненню тих недоліків і прорахунків у соціальній організації, які призвели до конфлікту. 3.К. сприяє зняттю соціальної напруженості та ліквідації стресової ситуації, допомагає розрядити обстановку і зняти напруження, що накопичилося. 4. К. може виконувати інтеграційну, об'єднувальну функцію. Перед зовнішньою загрозою група використовує всі свої ресурси для об'єднання.. 5. Вирішення к. веде до стабілізації соціальної системи, адже при цьому ліквідовуються джерела невдоволення. Сторони конфлікту в майбутньому будуть більше налаштовані до співпраці, ніж до конфлікту. Крім цього, вирішення конфлікту може запобігти більш серйозним конфліктам. 6. К. інтенсифікує і стимулює групову творчість, сприяє мобілізації енергії для вирішення завдань, що стоять перед суб'єктами. 7.К. може бути засобом з'ясування співвідношення сил соціальних груп і, тим самим, може застерегти від подальших більш руйнівних конфліктів. 8. К. може служити засобом для виникнення нових норм спілкування між людьми або допомогти наповнити новим змістом старі норми. Конструктивні функції конфлікту на особистісному рівні. 1. К. може виконувати пізнавальну функцію щодо людей, які беруть у ньому участь.. 2. К. може сприяти самопізнанню й адекватній самооцінці особи. 3. К. може допомогти позбавитися від небажаних властивостей характеру, наприклад, відчуття неповноцінності, покірливості тощо. 4. К. є важливішим чинником соціалізації людини, розвитку її як особи. 5. К. є істотним чинником адаптації людини в групі, оскільки саме в конфлікті люди найбільшою мірою розкриваються, і тоді особа або приймається членами групи, або, навпаки, відкидається ними 6. К. може допомогти зняти психічну напругу в групі, зняти стрес з його учасників, якщо вирішується позитивно Деструктивні функції конфлікту на загальному рівні 1. К. (воєнний) пов'язаний з насильницькими методами його вирішення, внаслідок можуть бути великі людські жертви та матеріальні втрати. 2. К. може призвести сторони протиборства до стану дестабілізації та дезорганізації. 3. К. може призвести до уповільнення темпів соціального, економічного, політичного та духовного розвитку суспільства.. 4. К. може супроводжуватися наростанням настроїв песимізму в суспільстві. 5. К. може спричинити нові, більш деструктивні конфлікти. 6. К. часто призводить до зниження дисципліни й ефективності діяльності. Деструктивні функції конфлікту на особистісному рівні 1.К. може здійснити негативний соціально-психологічний вплив на людей 2. К. може викликати відчуття невпевненості в собі, втрату колишньої мотивації та руйнування ціннісних орієнтацій і зразків поведінки. (у гіршому разі девіантну поведінку, суїцид). 3. К. може зумовити негативну оцінку людиною своїх партнерів по спільній діяльності, розчарування в своїх колегах і недавніх друзях. 4. Як реакцію на конфлікт людина може "включати" захисні механізми 8/ Мотиви та цілі учасників взаємодії Якщо говорити про конфлікти, то у ньому мотив є спонуканням до вступу в конфлікт. Доволі часто у конфліктній взаємодії складно виявити справжні мотиви його учасників. Опоненти приховують свої мотиви, демонструючи лише мотиви участі у конфлікті. Активність викликається потребами, які визначаються як стан суб'єкта, який полягає у наявності нужди у певних ресурсах - матеріальних чи духовних, які необхідні для існування та розвитку Зазвичай поведінка учасників конфліктної ситуації спрямована на те, щоб задовольнити певні інтереси. Інтереси є усвідомленими потребами, які забезпечують спрямованість на об'єкт конфлікту і сприяють реалізації конфліктної поведінки індивіда. Близькими до інтересів є також і цінності, які особистість може обстоювати у конфлікті: істинність ідеї, справедливість прийнятого рішення, почуття власної гідності, честі, самооцінка. Мотиви особистості часто зумовлюються наявною ситуацією взаємодії. Також через потреби та інтереси, відображаючись у вчинках конкретних людей і груп. Мотиви учасників взаємодії конкретизуються у їхніх цілях. Ціль - це усвідомлений образ передбачуваного результату, на який спрямована дія людини. У конфлікті ціллю людини є її уявлення про кінцевий результат конфлікту. Оскільки ціль завжди є усвідомленою, то варто розділяти мотиви-цілі та просто мотиви, коли учасник конфлікту не ставить перед собою певної усвідомленої мети. Цілі у конфлікті можуть бути стратегічного або тактичного характеру. Оскільки основною ціллю можна вважати прагнення оволодіти предметом конфлікту, то цю ціль можна вважати стратегічною і їй будуть підпорядковані тактичні цілі. Однак у процесі конфлікту така ціль може бути змінена на іншу, коли у опонентів виникає бажання завдати максимальної шкоди один одному або, навпаки - зберегти гарні стосунки з іншою стороною. Фактично ж у конфлікті можна виділити три групи цілей: 1. Цілі, пов'язані з предметною стороною конфлікту, за якими стоять мотиви отримання бажаного результату. 2. Цілі учасників, пов'язані із соціальними аспектами конфлікту (взаємини між учасниками конфлікту). 3. Цілі учасників конфлікту, пов'язані із психологічною потребою в обгрунтуванні своєї позиції та своїх дій для себе та для інших людей. 9/ Класифікація конфліктів За конфліктуючими сторонами: -міжіндивідуальні конфлікти, -міжгрупові конфлікти а) групи інтересів; б) етнонаціонального характеру; в) групи соціального формування, конфлікти між асоціаціями, партіями, внутрішньо- і міжінституціональні конфлікти, конфлікти між секторами суспільного поділу праці, конфлікти між державними закладами, конфлікти між культурами і типами культур. За способом його вирішення: насильницький та ненасильницький; За природою виникнення: політичні, соціальні, економічні; За рівнем прояву: відкритий та закритий; За напрямом діяльності: горизонтальний та вертикальний; За можливими функціями: функціональний та дисфункціональний; залежно від потреб, через які він виник: конфлікт інтересів, поглядів. За кількість задіяних в конфлікті. ♦ внутрішньоособисті конфлікти; ♦ міжособисті конфлікти; ♦ міжгрупові конфлікти, які також можна поділити на внутрішньогрупові конфлікти та конфлікти між особистістю і групою. 10/ Міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей в процесі їх взаємовідносин). В цих конфліктах кожна сторона прагне відстояти свою думку, довести її свою правоту, люди використовують взаємні звинувачення, нападки один на одного, словесні образи, приниження. Така поведінка викликає у суб’єктів конфлікту гострі негативні емоційні переживання, які загострюють взаємодію учасників і провокує їх на екстремальні поступки, навіть після вирішення конфлікту, його учасники ще довго відчувають негативне самопочуття. Міжособистісні конфлікти мають свої особливості: 1. У цих конфліктах протистояння між людьми проходить безпосередньо тут і зараз на основі зіткнення їх особистих мотивів. 2. М. к. для суб’єктів конфліктної взаємодії є перевіркою характерів, темпераментів, здібностей, інтелекту, волі та інших індивідуально-психологічних особливостей. 3. М. к. характерна висока емоційність, вони охоплюють всі сторони відносин між конфліктуючими суб’єктами. 4. М. к. зачіпають інтереси не тільки конфліктуючих сторін, а й тих з ким вони безпосередньо пов’язані. Для виникнення міжособистісного конфлікту необхідна наявність протиріч, які можуть бути як об’єктивними так надуманими. Як і для всіх інших конфліктів, для виникнення міжособистісного конфлікту необхідні привід. До суб’єктів цього виду конфліктів відносять тих учасників, які відстоюють свої особисті інтереси, прагнуть досягнути поставлену мету. Об’єктом міжособистісного конфлікту вважають те, на що претендують учасники конфлікту. Класифікація міжособистісних конфліктів За сферах існування : ділові, сімейні, майнові, побутові. За ефектом і функціональними наслідками: конструктивні і деструктивні. За критерієм реальності – істинний конфлікт, який існує об’єктивно і сприймається адекватно; – випадковий або умовний конфлікт, який залежить від обставин; – зміщений конфлікт, коли за конфліктом приховується інший – невірно приписаний, к. між сторонами, які помилково не вірно сприйняли один одного – латентний, є привід але конфлікт не відбувається, тому, що не визнається сторонами; – неправдивий (обманний) конфлікт, тоді, коли відсутні об’єктивні основи конфлікту і він існує тільки через помилки сприйняття і розуміння. Групи причинних факторів, які впливають на конфлікт
11/ Міжгруповим конфліктом можна вважати протидії між групами людей, а також між окремими представниками цих груп, якщо в умовах конфліктних дій ці учасники сприймають свої дії в площині міжгрупового вибору, сприймаючи один одного як члени різних груп. Особливості природи міжгрупових конфліктів 1. Соціальна фасилітація) — це ефект посилення реакцій у присутності інших. 2. Соціальні лінощі — зменшення людьми своїх зусиль при об'єднанні з іншими для досягнення загальних цілей, коли вони не відповідають за кінцевий результат.. 3. Деіндивідуалізація - втрата індивідом у групових ситуаціях відчуття індивідуальності та стримуючих норм самоконтролю.. 4. Групова поляризація. групове обговорення не усереднює думок індивідів, а навпаки - зміщає їх до одного з можливих полюсів. 5. Групове мислення—тенденція до одноманітності думок у групі, що часто заважає їй реалістично оцінювати протилежну точку зору. 6. Груповий фаворитизм - надання переваги своїй групі та її членам тільки за фактом приналежності до неї. 7. Конформізм як результат групового тиску проявляється в тенденції змінювати поведінку або переконання в результаті дій групи Між окремим індивідом і групою може виникнути конфлікт, якщо цей індивід займе позицію, що може відрізнятися від позиції групи. Конфлікти між індивідом і групою можуть протікати в різних формах: це керівник - колектив; рядовий член колективу - колектив; лідер - група. . Соціально-групові інтереси зосереджуються на трьох проблемах: • соціальніресурси (економічні, технологічні, продовольчі; силові, інформаційні); • соц. статуси (рівноправні-нерівноправні, ищі-нижчі, центральні - периферійні); • соціокультурні цінності (релігійні, етнічні, моральні, консервативні, ліберальні). Класифікація між групових конфліктів За суб'єктами конфліктних відносин. • класові; • станові; . • національні; • територіальні; • соціально-професійні; • конфлікти поколінь (між батьками та дітьми); • родові або кланові тощо. Усередині кожного з цих видів можна виділити конфлікти: • за ступенем прояву (явні та приховані) • за ступенем усвідомленості (усвідомлені адекватно або неадекватно); • за характером цілей (конструктивні та деструктивні); • за підсумками для кожної зі сторін (к. "виграш-програш" або "виграш-виграш"); • за однорідністю учасників (гомогенні та гетерогенні); • за ступенем структурованості (повністю або частково структуровані); • за способами регулювання (керовані, узгоджені, дозволені) 12/ Внутрішньогрупові конфлікти. Проявляються як порушення (дисгармонія) міжособистісних відносин у групі, руйнація рівноваги між структурами групи (комунікативною, статусною, рольовою, владною). Такий конфлікт є деструктивним процесом, зберігаючи в собі сильне позитивне навантаження, оскільки може генерувати нові групові структури, створювати нові міжособистісні відносини, сприяти розвитку групи та ін. Внутрішньогрупові конфлікти зароджуються або як діадний міжособистісний конфлікт, що переростає діадні межі, втягуючи всіх членів групи, створюючи нестерпну психологічну атмосферу, або як не-збігання принаймні двох точок зору стосовно певної проблеми. Якщо проблема має ділову основу, то другий шлях позитивно характеризує конфлікт, оскільки він каталізує пошук нових ідей та рішень. Для конфлікту на такому рівні характерна взаємозалежність сторін, коли вибір однієї сторони впливає на результати діяльності другої. Вибір, оптимальний для першої сторони, може привести до наслідків, невигідних для іншої сторони, і спричинити конфлікт 13/ Внутрішньоособистісний конфлікт – це конфлікт всередині психологічного світу особистості, який представляє собою зіткнення її протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів). Внутрішньоособистісним конфліктам властиві деякі особливості, – невідповідність структурі конфлікту (немає суб’єктів конфлікту в лиці окремих особистостей чи груп); – специфічність форм протікання і прояву (протікає у формі тяжких переживань, супроводжується страхом, депресією, стресом, спричиняє невроз); – латентність (його не завжди легко визначити, часто людина навіть сама не знає, що перебуває в стані конфлікту). Виділяють наступні характеристики внутрішньоособистісного конфлікту: 1. В. к. проявляється в результаті взаємодії елементів внутрішньої структури особистості; 2. Сторонами в. к. виступають різнопланові інтереси, цілі, мотиви і бажання які одночасно існують в структурі особистості; 3. В. К. виникає тільки тоді, коли сили, які діють на особистість, є рівновеликі. В іншому випадку людина із двох бід вибере меншу, із двох благ – більше 4. Будь-який в. к. супроводжується негативними емоціями. Види внутрішньоособистих конфліктів - К. потреб. потреби протистоять одна одній і спонукаючи до різних дій. - К. між потребою і соціальними нормами. Дуже сильна потреба може зіткнутися усередині нас із соціальним табу - К. соціальних норм. рівнозначний тиск двох протилежних соціальних норм. За ціннісно-мотиваційною сферою особистості. - Мотиваційний к. несвідоме прагнення до володіння, вибором між двома позитивними тенденціями. - Моральний к. розбіжності між бажанням і обов'язком, моральними принципами ---- К. нереалізованого бажання або комплексу неповноцінності. розрив між бажаннями особистості і дійсністю, що може блокувати їхню реалізацію. - Рольовий к. неможливості реалізуватися в декількох ролях (міжрольовий внутрішньоособистий конфлікт), а також при різному розумінні вимог до даної ролі ( внутрішньо- рольовий конфлікт) - Адаптаційний к. порушення рівноваги між суб'єктом і навколишнім середовищем, порушення процесу соціальної або професійної адаптації. - К. неадекватної самооцінки переоцінка своїх претензій і недооцінка своїх можливостей. - Невротичний к. тривале перебування особистості в стані внутрішньо особистого конфлікту, високий ступенем напруженості, роздвоєність і непевність в собі. Причини внутрішньоособистого конфлікту ♦ внутрішні причини, що кореняться в суперечностях самої особистості; ♦ зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в конкретній соціальній групі: ♦ зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в суспільстві. 14/ Згідно 3 . Фрейду , людина є конфліктна за своєю природою. У ній від народження борються два протилежних інстинкти , що визначають його поведінку. Такими інстинктами є: ерос (сексуальний інстинкт , інстинкт життя і самозбереження ) і танатос ( інстинкт смерті , агресії , деструкції і руйнування). Внутрішньоособистісний конфлікт і є наслідком одвічної боротьби між еросом і танатосом . Ця боротьба , по 3. Фрейду , проявляється в амбівалентності людських почуттів , в їх суперечливості. Амбівалентність почуттів посилюється суперечливістю соціального буття і доходить до стану конфлікту , який проявляється в неврозі. Вихідна система особистості, за 3. Фрейдом, така: "Воно", "Я" і "Над-Я" Усі складові керовані різними принципами: "Воно" —принципом задоволення, "Я" —принципом реальності, "Над-Я" —принципом належності. В основі людської поведінки лежать потреби, які неможливо усунути. Ця теза дуже важлива в системі 3. Фрейда. Він обґрунтовано стверджував: потяг неможливо заборонити, його слід визнати і знайти йому відповідну форму задоволення. Інакше людина або захворіє, або розпочне приховане від людського ока "гріховне життя". "Воно", за Фрейдом, створене примітивними бажаннями, інстинктами, біологічними спонуками (потягом). "Хочу, й край!" — таке гасло застосовує Фрейд для "Воно", а саме: • прагнення до негайного задоволення; • неготовність до врахування як внутрішніх, так і зовнішніх чинників; • нездатність передбачати наслідки своїх вчинків тощо. Проте доречно зауважити, що в дитинстві "Воно" виявляється як святість, бо дитині все, як правило, дається. "Я" з'являється внаслідок контактів особистості із зовнішнім світом, який обмежує невпинні апетити "Воно"; "Я" вже розмежовує внутрішнє й зовнішнє, суб'єктивне й об'єктивне, бажане й реальне. Саме тому "Я" раціонально формує плани узгодження потрібного й можливого. Ці безпосередні імпульси прагнень 3. Фрейд назвав первинними процесами, логічне ж мислення — процесом вторинним. Протягом життя людина осягає властивість світорозуміння через моральні засади, бо світ ділиться на добро і зло, красиве й потворне, справедливе й несправедливе. Моральне повинно бути пошановане, а хибне — покаране, відкинуте. Так за Фрейдом формується совість особистості, інстанція "Над-Я". 15/ 16/ К. Юнг в поясненні внутрішньоособистісних конфліктів виходить з визнання конфліктної природи самої особистісної установки. Він дав типологію особистості , яка до цих пір вважається однією з найбільш переконливих і широко використовується як в теоретичній , так і в практичній психології . Типологію особистості К. Юнг здійснює по чотирьох підставах (функціям особистості) : мисленню , відчуттям, почуттям і інтуїції. Кожна з функцій психіки , за К. Юнгом , може проявлятися у двох напрямках - екстраверсія і інтроверсія . Виходячи з усього цього він виділяє вісім типів особистості , так звані психосоциотип : мислитель - екстраверт ; мислитель - інтроверт ; ощущающий - екстраверт ; ощущающий - інтроверт ; емоційний- ний - екстраверт ; емоційний - інтроверт ; інтуїтивний -екстра - верт ; інтуїтивний - інтроверт . Головним у типології Юнга є спрямованість - екстраверсія або інтроверсія . Саме вона визначає особистісну установку , яка в кінцевому підсумку і проявляється у внутриличностном конфлікті. Так , екстраверт початку орієнтований на зовнішній світ. Він будує свій внутрішній світ відповідно до зовнішнім. Інтроверт ж спочатку занурений у себе . Для нього найголовніше - мир внутрішніх переживань , а не зовнішній світ з його правилами і законами. Очевидно , екстраверт схильний внутрішньоособистісним конфліктів більш , ніж інтроверт 17/ У поясненні внутрішньоособистісних конфліктів Е. Фромм намагався подолати біологічні трактування особистості і висунув концепцію « екзистенціальної дихотомії ». Відповідно до цієї концепції , причини внутрішньоособистісних конфліктів укладені в дихотомичность природі самої людини , яка проявляється в його екзистенційних проблемах: проблеми життя і смерті ; обмеженості людського життя ; величезних потенційних можливостях людини та обмеженості умовами їх реалізації та ін. 18/ |