Природні та техногенні небезпеки
Скачать 25.03 Kb.
|
8 на рік.Мариковської Вікторії, 204 гр Тема: «Природні та техногенні небезпеки» 1. Безпека абсолютна та відносна, аксіоми небезпеки. Безпека – це збалансований стан людини, соціуму, держави, природи, антропологічних систем. Абсолютна безпека – це такий стан системи, коли відсутня будь-яка небезпека, тобто її рівень наближається до нуля. В умов такої безпеки людині, соціуму, державі, природі та антропологічним системам ні чого не загрожує. Абсолютна безпека вказує на те, що навіть якщо існування небезпеки можливе, то її рівень знаходиться у допустимих межах, не завдаючи шкоди системі. Відносна безпека – це такий стан системи, за якого стан її безпеки забезпечується лише частково за певних умов зовнішнього середовища та чинників, які впливають на неї. Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні, хімічні чи біологічні активні компоненти, характеризується тим чи іншим ступенем небезпеки. Таким чином, ця характеристика є невід'ємною формою їхнього існування. Виходячи з цього, формується аксіома про потенційну небезпеку: потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу. Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні), крім позитивних властивостей і результатів, мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек. Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи «людина – середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так, на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження. 2. Природні та техногенні небезпеки: класифікація, закономірності їх реалізацій, характеристика. Небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації — за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Природні небезпеки – природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини. Природні небезпеки: - абіотичні - зумовлюються дією неживої природи; - біотичні – зумовлюються дією одних організмів на інші. За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на: - тектонічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в надрах землі), до них належать землетруси, виверження вулканів; - топологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі), до них належать повені, зсуви, селі; - метеорологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в атмосфері), до них належать спека, урагани, посуха та ін. Техногенні небезпеки - небезпеки, пов’язані з використанням техносфери. Види техногенних небезпек: - транспортні аварії (катастрофи); - пожежі, вибухи, загроза вибухів; - аварії з викидом (загрозою викиду) біологічно небезпечних речовин; - раптове обвалення будівель, споруд; - аварії на електроенергетичних системах; - аварії в комунальних системах життєзабезпечення; - аварії на очисних спорудах; - гідродинамічні аварії. 3. Ідентифікація небезпек Ідентифікація небезпек передбачає процес виявлення й встановлення їх кількісних, тимчасових, просторових та інших характеристик, необхідні розробки профілактики та оперативних заходів, вкладених у забезпечення безпеки. У процесі ідентифікації виявляється номенклатура небезпек, ймовірність їх прояви, просторова локалізація (координати), можливий збитків і інші параметри, необхідних розв'язання цілком конкретної завдання. Найбільш важливі для ідентифікації небезпеки тимчасові координати, імовірність її прояву та протікання. Тимчасові координати необхідно розділити на два періоди. Перший - це період від прояву причин, що сприяють виникненню небезпеки, до появи перших ознак надзвичайної ситуації; другий - період часу, протягом якого об'єкту завдається шкода. Ці часові проміжки необов'язково повинні бути однакові, вони залежать від причин і умов, що сприяли виникненню небезпеки. Наприклад, під час катастрофи, викликаної природними явищами, перший проміжок часу майже завжди менше другого, при вибуху, викликаного природними причинами - навпаки. Для повної ідентифікації необхідно мати інформацію про наслідки небезпеки, тобто про ступінь тієї шкоди, яка може бути заподіяна тим чи іншим лихом. Методи виявлення небезпек діляться на: - інженерний (визначають небезпеки, які мають імовірнісну природу походження); - експертний (направлений на пошук відмов і їхніх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок); - соціологічний (застосовується при визначенні небезпек шляхом дослідження думки населення (соціальної групи); формується шляхом опитів); - реєстраційний (полягає у використанні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ресурсів, кількості жертв); - органолептичний (використовують інформацію, що отримується органами чуття людини (зором, дотиком, нюхом, смаком і ін. 4. Оцінка рівня небезпеки за допомогою імовірнісних структурно-логічних моделей. Кількісною оцінкою небезпеки є ризик. Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу. Максимально допустимим рівнем індивідуального ризику загибелі людини визначається ризик, який дорівнює 10 Ступені допустимості ризиків: - допустимий ризик — це ризик, який у конкретній ситуації вважається допустимим до рівня, прийнятого у суспільстві, виходячи з економічних і соціальних чинників. - прийнятний ризик — це ризик, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки або за її межами гранично допустимого рівня. Оцінка ступеня ризику — це кількісна оцінка впливу будь-якої небезпеки. Оцінка ступеня ризику (R) визначається математичною формулою як відношення кількості небезпек (n) до максимальної можливої частоти їх виникнення за конкретний період часу (N). R = n/N На підставі аналізу ризику та його кількісної оцінки здійснюється управління ризиком. Управління ризиком — це інтерактивний процес з чітко визначеними етапами: - виявлення та ідентифікація небезпек (ситуацій), які можуть призвести до небажаних результатів; - аналіз і оцінка ризику небезпек (визначається ймовірність та рівень ризику); - моніторинг і прогнозування розвитку небезпек; - оцінка можливих наслідків небезпек; - розробка заходів і засобів щодо мінімізації наслідків небезпеки. Мариковської Вікторії, 204 гр. Тема: «Геологічні процеси і явища» 1. Землетрус, фактори ураження, що утворюються при його прояві, їх характеристика та параметри оцінки ступені небезпеки. Землетрус - короткотривалі, раптові струси земної кори, викликані перемінним переміщенням мас гірських порід у надрах Землі, чому сприяє порушення розтяжності осередку гірських порід і виникнення сейсмічних хвиль; під час сильних землетрусів, на поверхні Землі часто виникають щілини, скиди, зсуви, цунамі; часом землетруси спричинюють великі руйнування, пожежі та людські жертви. Основні параметри землетрусу. - магнітуда (М) - характеризує загальну енергію землетрусу, її вимірюють за шкалою Ріхтера (у межах від 0 до 9 балів); - глибина осередку землетрусу – положення центру осередку (гіпоцентру) відносно поверхні Землі – може бути в межах від 0 до 700 км. Чим більша глибина, тим на більшу відстань поширюються сейсмічні хвилі; - сила землетрусу (інтенсивність енергії) – енергія коливань на поверхні землі – вимірюється за міжнародною шкалою MSK-64 у балах від 1 до 12. Землетрус силою 1 бал – непомітний, 2 – дуже слабкий, 3 – слабкий, 4 – помірний, 5 – досить сильний, 6 – сильний, 7 – дуже сильний, 8 – руйнівний, 9 – спустошувальний, 10 – знищувальний, 11 – катастрофічний, 12 – сильно катастрофічний. Вражаючі фактори землетрусів: - сейсмічні хвилі - викликають коливання частинок порід, крізь які вони проходять, вздовж напрямку поширення хвилі, обумовлюючи чергування ділянок стиснення і розрідження в породах. поперечні (хвилі зсуву) - змушують частки порід коливатися перпендикулярно до напрямку поширення хвилі. - поверхневі (довгі L-хвилі) Саме вони викликають сильні руйнування. Швидкість поширення поверхневих хвиль - в середньому 2 км / c; - коливання грунту чи гігантські приливні хвилі (цунамі), що виникають при сейсмічних зсувах на морському дні; - руйнування будівель та споруд. 2. Осередок ураження, що утворюється при землетрусі: характеристика, порядок виявлення та оцінки. Осередком ураження при землетрусі називається територія, в межах якої сталися руйнування споруд та інших об'єктів, поранення і загибель людей і тварин, пошкодження сільськогосподарських угідь. Осередки масового ураження виникають під час землетрусу, інтенсивність якого за шкалою Ріхтера становить 7-8 балів і вище. Осередок ураження під час землетрусу характеризується порушенням цілісності грунту, зсувами, обвалами, руйнуванням будівель і споруд, комунально-енергетичних мереж, ліній зв’язку, пожежами, масовими людськими жертвами, загибеллю сільськогосподарських тварин. Для орієнтованої оцінки можливого характеру руйнувань, обсягу та умов проведення РНР, осередок ураження під час землетрусу умовно ділиться на чотири зони: - зона масових руйнувань. Утворюється при інтенсивності (силі) землетрусу 10-12 балів. При цьому житлові будинки і промислові споруди руйнуються повністю. Руйнуються також підземні комунально-енергетичні мережі. Серед населення будуть масові безповоротні втрати; - зона сильних руйнувань (8-10 балів). В цій зоні також повністю руйнуються житлові будинки. Промислові споруди одержують сильні пошкодження. Підземні комунально-енергетичні мережі дістають пошкодження. Серед населення будуть масові втрати; - зона середніх руйнувань (7-8 балів). В зоні повністю руйнуються дерев’яні споруди. Інші будівлі дістають середнє руйнування. Утворюються окремі завали. Серед населення будуть масові санітарні втрати; - зона слабких руйнувань (5-7 балів). Житлові будинки і промислові споруди дістають слабкі руйнування. Люди можуть отримати травми від уламків. Площу осередку ураження під час землетрусу можна прийняти за площу кола радіусом R, що дорівнює радіусу зовнішньої межі зони слабких руйнувань. |