Природні та техногенні небезпеки
 Скачать 25.03 Kb.
|
8 на рік.Мариковської Вікторії, 204 гр Тема: «Природні та техногенні небезпеки» 1. Безпека абсолютна та відносна, аксіоми небезпеки. Безпека – це збалансований стан людини, соціуму, держави, природи, антропологічних систем. Абсолютна безпека – це такий стан системи, коли відсутня будь-яка небезпека, тобто її рівень наближається до нуля. В умов такої безпеки людині, соціуму, державі, природі та антропологічним системам ні чого не загрожує. Абсолютна безпека вказує на те, що навіть якщо існування небезпеки можливе, то її рівень знаходиться у допустимих межах, не завдаючи шкоди системі. Відносна безпека – це такий стан системи, за якого стан її безпеки забезпечується лише частково за певних умов зовнішнього середовища та чинників, які впливають на неї. Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні, хімічні чи біологічні активні компоненти, характеризується тим чи іншим ступенем небезпеки. Таким чином, ця характеристика є невід'ємною формою їхнього існування. Виходячи з цього, формується аксіома про потенційну небезпеку: потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу. Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні), крім позитивних властивостей і результатів, мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек. Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи «людина – середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так, на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження. 2. Природні та техногенні небезпеки: класифікація, закономірності їх реалізацій, характеристика. Небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації — за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Природні небезпеки – природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини. Природні небезпеки: - абіотичні - зумовлюються дією неживої природи; - біотичні – зумовлюються дією одних організмів на інші. За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на: - тектонічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в надрах землі), до них належать землетруси, виверження вулканів; - топологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі), до них належать повені, зсуви, селі; - метеорологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в атмосфері), до них належать спека, урагани, посуха та ін. Техногенні небезпеки - небезпеки, пов’язані з використанням техносфери. Види техногенних небезпек: - транспортні аварії (катастрофи); - пожежі, вибухи, загроза вибухів; - аварії з викидом (загрозою викиду) біологічно небезпечних речовин; - раптове обвалення будівель, споруд; - аварії на електроенергетичних системах; - аварії в комунальних системах життєзабезпечення; - аварії на очисних спорудах; - гідродинамічні аварії. 3. Ідентифікація небезпек Ідентифікація небезпек передбачає процес виявлення й встановлення їх кількісних, тимчасових, просторових та інших характеристик, необхідні розробки профілактики та оперативних заходів, вкладених у забезпечення безпеки. У процесі ідентифікації виявляється номенклатура небезпек, ймовірність їх прояви, просторова локалізація (координати), можливий збитків і інші параметри, необхідних розв'язання цілком конкретної завдання. Найбільш важливі для ідентифікації небезпеки тимчасові координати, імовірність її прояву та протікання. Тимчасові координати необхідно розділити на два періоди. Перший - це період від прояву причин, що сприяють виникненню небезпеки, до появи перших ознак надзвичайної ситуації; другий - період часу, протягом якого об'єкту завдається шкода. Ці часові проміжки необов'язково повинні бути однакові, вони залежать від причин і умов, що сприяли виникненню небезпеки. Наприклад, під час катастрофи, викликаної природними явищами, перший проміжок часу майже завжди менше другого, при вибуху, викликаного природними причинами - навпаки. Для повної ідентифікації необхідно мати інформацію про наслідки небезпеки, тобто про ступінь тієї шкоди, яка може бути заподіяна тим чи іншим лихом. Методи виявлення небезпек діляться на: - інженерний (визначають небезпеки, які мають імовірнісну природу походження); - експертний (направлений на пошук відмов і їхніх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок); - соціологічний (застосовується при визначенні небезпек шляхом дослідження думки населення (соціальної групи); формується шляхом опитів); - реєстраційний (полягає у використанні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ресурсів, кількості жертв); - органолептичний (використовують інформацію, що отримується органами чуття людини (зором, дотиком, нюхом, смаком і ін. 4. Оцінка рівня небезпеки за допомогою імовірнісних структурно-логічних моделей. Кількісною оцінкою небезпеки є ризик. Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу. Максимально допустимим рівнем індивідуального ризику загибелі людини визначається ризик, який дорівнює 10 |