укр культура доклад. Реферат з дисципліни
 Скачать 286 Kb.
|
|
ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО „ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД „МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ” Придунайська філія РЕФЕРАТ з дисципліни:________________________________________________________ на тему: __________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________ Виконала студентка _________________________ _________________________ _________________________ (прізвище, ім’я, по батькові) __________________________ (групи) Викладач: _________________________ м. Ізмаїл, 20___ План Вступ.........................................................................................................................3 1. Поняття культури та мистецтва.........................................................................4 2. Трипільська культура..........................................................................................5 3. Культура епохи раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати).........6 4. Культура слов'янського населення України.....................................................8 5. Культура дохристиянської Русі..........................................................................9 6. Вплив Християнства на Культуру Київської Русі..........................................11 7. Культурні традиції українського ренесансу (XV-перша половина XVII ст.)...........................................................................................................................13 8. Духовна культура українського народу другої половини XVII-кінця XVIII ст. ............................................................................................................................16 9. Українська культура кінця XVIII-початку XX ст. Національно-культурне відродження...........................................................................................................21 10. Українська культура у XX ст. (перша половина) ........................................28 11. Культура України на сучасному етапі...........................................................34 Висновки..........................................................................................................39 Список літератури...........................................................................................42 Вступ Українці віками творили самобутню культуру, успадковуючи цінності предків, осмислюючи надбання інших народів. Цим вони не лише розвивали національну культуру, а й робили внесок у скарбницю світової. Характерною особливістю української культури є її відкритість, здатність сприймати й українізовувати культурологічні впливи. Завдяки цьому українська культура протягом історії двічі змогла відродитись. Водночас українська культура століттями розвивалась в лоні польської, російської тощо. Тому вона оцінювалась часто як "провінційна". На її розвиток негативно впливала відсутність державності, національної політики в галузі культури. Сьогодні збереження українського народу, як суб’єкта історичного розвитку, в умовах трансформації людського суспільства актуалізує проблему осягнення історичної спадщини, у якій культурні набутки посідають чільне місце. Об'єктом дослідження й вивчення історії української культури є пам'ятки духовної та матеріальної культури, створені впродовж століть на території України й зафіксовані в різних формах. Предметом історії української культури є цілісний процес створення пам'яток культури, що включає вивчення цих пам'яток як культурних явищ, що розвиваються, історичних умов їхнього створення та впливу на розвиток суспільства, а також механізмів цього впливу. Поняття культури та мистецтва Існує широке та вузьке розуміння поняття «культура». У широкому це сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому – суто духовна культура. Матеріальна культура– матеріальні цінності, створені людством, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо. Духовна культура– цінності в галузі освіти, науки, художньої культури, моралі, їхнє виробництво, розподіл, споживання. Художня культура– це сукупність літератури та мистецтва. Мисте́цтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями. Народне мистецтво України — це пласт української культури, пов’язаний з відтворенням світосприйняття українського народу, його психології, етичних настанов і естетичних прагнень, що охоплює всі види народної творчості, традиційно притаманні Україні: музику, танці, пісні, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, що розвиваються, як єдиний комплекс, і органічно входять у життя народу протягом усієї його історії. Види мистецтва. Ідея втілюється у певній формі. Якщо наука оперує абстрактними поняттями, де узагальнено формулюються пізнані закони природи і людського суспільства, то наразі інформація передається через специфічний засіб — образ. Загалом до мистецьких явищ належать: архітектура (містобудування, зведення будівель і споруд); види образотворчого мистецтва (графіка, скульптура, малярство або живопис); декоративне (монументально-декоративне, ужиткове або прикладне). Вони поділяються на підвиди. Скажімо, різновидом графіки є плакат, мова котрого послуговується своїми образотворчими засобами (див. сторінку, присвячену фото плакатів СССР). Докладніше про кожне явище можна читати в узагальнюючому описі. Стилі мистецтва. В часи античності під цим терміном розуміли особливості манери певної особи, індивідуального почерку. Поняття індивідуальної стилістики збереглося і сьогодні. Проте з XVIII ст. термін набув узагальнюючого значення, і стосується значних явищ, що виходять за межі набутку конкретної особи. Тепер це ознаки епохи загалом, а не творчості окремих авторів статуй і картин. Наприклад, "звірина" стилістика в скіфській культурі окреслилася як окреме явище. Те саме і з художньою культурою Київської Русі. Натомість індивідуальні набутки належать вже до значних стилістичних явищ. Це стосується і творінь грецьких зодчих, й статуй Родена, і малюнків й картин Шевченка. Трипільська культура Трипільська культура датується IV —III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже поселення налічувало близько 500 — 600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. Поряд із високою культурою землеробства спостерігався великий потяг до мистецьких студій, що засвідчують численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Художній рівень їх достатньо високий, за ними певною мірою можна простежити етнічний етап. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака — яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів. Велику кількість посуду трипільці виготовляли з глини, яку дуже часто вкривали монохромними або поліхромними розписами. Ці розписи складалися з рослинного або геометричного орнаменту, інколи — зображень одомашнених тварин, зокрема кіз і корів. На уламках глиняного посуду залишилися слі ди сонячних символів: хрести, різновиди свастики тощо. Такі вірування отримали назву солярних. Рідкісні знахідки пластики зі зображенням людей, призначення яких не зовсім зрозуміле. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що так можна забезпечити присутність духів та їх допомогу в повсякденних справах родини. У межах помешкань трапляються також поховані кістки та черепи домашніх тварин: бика, собаки, свині. Культура епохи раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати) З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорінним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік в Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е. Ранній період ранньозалізного віку традиційно обмежують часом існування кіммерійських і чорноліських пам'яток. Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, зазвичай курганними, відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два ступені культури: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя, а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції, але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев'яні кубки із золотими пластинками. На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: з'явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дерев'яним дахом, поставленим на дерев'яні стовпи. Предмети почали класти і на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних — двокіль-часті вудила. У посуді стали переважати кубки, подібні до жабо-тинських (прикрашені геометричним орнаментом). Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озброєння (подібні до стел бронзового віку України). Центральним районом Скіфії вважають Степ. Майже єдиним видом пам'яток тут були курганні поховання, більшість з яких, на жаль, в різні часи було пограбовано. Ранні скіфські поховання (друга половина VII —V ст. до н.е.) були зазвичай впускними до курганів бронзового віку. Прості скіфи поховані у прямокутних ямах, випростаними на спині, поруч лежав посуд (келих з прокресленим орнаментом, іноді грецький посуд), вудила зі стременоподібними кільцями, наконечники стріл, іноді кістки барана. Степові скіфські пам'ятки значно відрізнялися від пам'яток інших районів посудом. Ліпний скіфський посуд Степу мав видовжені пропорції, відігнуті вінця; краї вінець (або шийки під вінцями) прикрашалися ямками, валиками. Для ранньоскіфських пам'яток були характерні келихи. Починаючи з VI ст. до н.е., у скіфському суспільстві звичайним став грецький посуд. Сарматські племена становили значну частину населення тогочасної України (займаючи насамперед Степ і Лісостеп) в останньому, третьому, періоді епохи раннього заліза. Панування сарматів у Північному Причорномор'ї відносять до II ст. до н.е. —IV ст.н.е.; в III ст. воно було підірване з приходом готів, а завершилося навалою гуннів IV ст. Сарматів уважають північними іранцями. Унікальним є поховання сарматської жриці І ст.н.е. в Соколовій Могилі на Південному Бузі. Ще одним із найбагатших сарматських поховань є могила "цариці" в кургані Хохлач на Подонні. Вона відома як "Новочеркаський скарб", бо в ній було знайдено 700 золотих бляшок. Сарматські поховання вирізняються особливими предметами матеріальної культури: ножами з вузьким держаком, біконічними та яйцеподібними пряслами, а також притаманною лише їм зброєю. У II —І ст. до н.е. сармати користувалися короткими мечами з кільцевим навершям і прямим перехрестям, а потім у них з'явилися довгі мечі; з І ст. до н.е. поширилися й залізні трилопатеві наконечники стріл. Основні форми посуду репрезентовані горщиками з кулястим тулубом, циліндричною шийкою, відігнутими вінцями; вони орнаментовані горизонтальними лініями, зигзагами. Пізніше з'явилися горщики з широким дном і високими вінцями. Вживалися також глеки яйце- і грушоподібної форм, із циліндричними шийками, а також бронзові казани з циліндрично-конічними ніжками. Менше знайдено місцевих мисок і зовсім мало — античного посуду. На відміну від скіфів сармати дуже полюбляли фібули — заколки для одягу. Скіфи та сармати зробили величезний внесок у розвиток світової культури. Ці два народи мали розвинуту міфологію. Відомі міфи про походження скіфів, культ божеств (очевидно, зведених до єдиного державного пантеону). Греки ототожнювали ці божества зі своїми: Табіті — з Гестією, Папая — зі Зевсом, Am — з Геєю, Гойтосира — з Аполлоном, Аргімпасу — з Афродітою, Тагимасада — з Посейдоном. На чолі пантеону стояли Табіті (найважливіша з-поміж скіфських богів), Папай, Апі. Скіфи не робили своїм богам жодних зображень (за винятком бога війни Ареса, ім'я якого Геродот подав грецькою мовою). Аресу скіфи присвячували віткнутий у купу хмизу (на погребальному вогнищі) меч-акінак. У сарматів верховним божеством була, можливо, богиня родючості Астарта, пов'язана з культом Сонця й коня. Іншим їхнім відомим богом був Танаїс. Культура слов'янського населення України Зарубинецька і черняхівська культури Зарубинецька культура — нове історико-культурне явище, етнічна інтерпретація якого пов'язана з певними труднощами: у писемних джерелах ці племена не описані, тому важко визначити, чи належала зарубинецька культура відомому племені й чи далеко простягалась на схід слов'янська територія. Існує спроба визначити її як культуру слов'ян-венедів, хоча деякі дослідники вбачають у ній германців, інші — балтів. З черняхівською культурою відбулися суттєві зміни у виробництві та економіці. Більшість знахідок, які становлять матерільний комплекс черняхівської культури, — вироби ремісників. Провідною галуззю виробництва стало залізоробне ремесло. Відомо понад 57 найменувань різних виробів із заліза. Окремі речі виготовлялись за допомогою термічної обробки, зварювання та інших прийомів. Половина виробів виготовлена зі сталі. Широко використовувались вироби з кольорових металів. Більшість предметів з бронзи — це прикраси і деталі одягу: фібули, пряжки, підвіски, шпильки тощо. Бронзу використовували також для виготовлення проколок, голок, пінцетів, хірургічних ножів; відомі й знахідки ливарних форм. Черняхівські бронзоливарники були зв'язані з двома центрами кольорової металургії — прибалтійською і причорноморською. Про високий рівень розвитку гончарства засвідчує велика кількість керамічних виробів (горщиків, мисок, глечиків, ваз, кухлів, піфосів), виготовлених на гончарному крузі. Характерною ознакою столової кераміки є сірий колір і лискована поверхня. З домашніх виробництв вирізняються й інші ремесла: косторізне (виготовлення гребенів), каменерізне. У черняхівців з'явилася нова галузь виробництва — виготовлення ротаційних жорен. З твердих порід каменю робили точильні бруски. Відомі сакральні скульптури малих і великих форм. До останніх належать антропоморфні стели, ідоли. Деякі види виробництва мали домашній характер. Це — прядіння, ткацтво, деревообробка та ін. Світосприймання слов'ян було своєрідним. Язичництво як світоглядна система широко подана в усній народній творчості та декоративно-ужитковому мистецтві: символи Сонця, фантастичні звірі, рагальнюючі фігури воїнів, стилізовані хвилі тощо. На язичницьких арках роботи майстра Костянтина (XII ст.) зображено три позиції руху Сонця по небосхилу: схід, зеніт, захід. На .рівні землі розміщена фігура язичницького бога рослин Семаргла, а знизу — величезна голова ящура, що уособлює підземний світ. Такою бачили систему світобудови наші предки. У народі широко побутували амулети, обереги. Кожне поселення мало своє святилище — капище. Воно вписувалось у форму кола (по-старослов'янськи коло — хоро, звідси святилища — хороми, і, напевно, танці, які виконувалися по колу, — хороводи). Слов'янське язичництво як сформована релігія вийшло на найвищі рівні сприйняття суспільством. Воно відповідало особливостям світогляду народу, тому посіло у IX — X ст. місце державної релігії Київської Русі. У народній поетичній творчості вищі сили — боги — мали людську подобу, проте були наділені більшою силою, вмінням, можливостями і розумом. Ці образи узагальнювали уявлення про силу та мудрість народу. Поряд із позитивними героями як їхня антитеза жили герої негативні. Вони доповнювали перших, відтіняючи їхні кращі якості. Це своєрідний дуалізм світобачення. Отже, наприкінці І тис. н.е. процес консолідації східних слов'ян відбувається майже на всій території сучасної України. Пам'ятки східнослов'янських культур VIII — IX ст. засвідчують, що в останніх склалися передумови для переходу до феодальної держави. Язичницька релігія східних слов'ян із розвиненими культами, міфологією також характеризує суспільство, яке вже вийшло за межі первісної ідеології і в якому язичництво було не лише релігією, а й цілісною системою уявлень про навколишній світ, основні явища природи, космос, тобто містило в собі й позитивні знання. Культура дохристиянської Русі На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджувалась писемність, складалися моральні та правові норми, розвивалась архітектура, скульптура (зокрема дерев'яна), спостерігалися зародки театралізованих вистав тощо. Першими значними пам'ятками давньоруської писемності вважаються угоди Русі з Візантією — 911, 945, 971 pp., написані двома мовами — грецькою і руською. Загальне поширення писемності у Київській Русі засвідчують знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді (Львівська область). У Новгороді вони існували ще до середини X ст. У них здебільшого йдеться про господарські питання, а також сімейні відносини. Тексти на берестяних грамотах видавлювали за допомогою спеціального інструменту — стилоса (по-давньоруськи — писало). Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Просякнутий ідеями гуманізму, любові до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні, епос східних слов'ян був виявом не лише поетичної культури, а й політичної свідомості народу, розуміння свого місця в історії. Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були введені до "Повісті временних літ": про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, помсту княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка — князя Ігоря, одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, "віщого" Олега та ін. До нашого часу збереглися народні старовинні обряди, пов'язані з трудовою діяльністю, весільні обрядові пісні, поховальні плачі, купальські звичаї тощо. Колядками, весільними піснями східних слов'ян захоплювалися чехи, румуни, поляки, які частково переносили їх у свій побут. З давніх-давен дійшли до нас старовинні загадки, казки (наприклад, про царя Світозара, про три царства), перекази про ковалів-змієборців, ігри ("А ми просо сіяли-сіяли" та ін.). Народні традиції жили також у мистецтві дохристиянської Русі. Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури й архітектури. Наприклад, на початку X ст. у Новгороді був споруджений з дуба Софіївський собор з 9 високими та меншими зрубами. Виняткової витонченості досягають ювеліри Київської Русі в VI — І IX ст. У басейні річки Рось знайдений скарб речей з VI —VII ст., 1 з-поміж яких особливо виділяються срібні фігурки коней із золотими гривами та копитами і срібні фігурки чоловіків у типовому слов'янському одязі з вишивкою на сорочці. Мистецьким шедевром IX —початку X ст. є турові роги-ритори з Чорної Могили, що під Черніговом (ритонами називався стародавній посуд для вина у вигляді рогів з невеликими отворами). На них зображені у техніці карбування фантастичні звірі з крилами, орли, грифони, вовк, півень, битва двох драконів тощо. Далеко за межами Київської Русі — в Скандинавії, Болгарії, Візантії славилися витвори давньоруських майстрів — браслети, каблучки, коралові намиста, виготовлені з допомогою техніки черні та скані. Популярним у Київській Русі було музичне мистецтво. Арабські, візантійські, скандинавські автори розповідали, що у східних слов'ян у давні часи існували різноманітні музичні інструменти — гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи. |