Регуляція синтезу інсуліну. Бабченко В.Р. тема 1. Регуляція синтезу інсуліну. Роль контрінсулярних гормонів. Поняття абсолютної та відносної інсулінової недостатності
 Скачать 19.7 Kb.
|
|
Регуляція синтезу інсуліну. Роль контрінсулярних гормонів. Поняття абсолютної та відносної інсулінової недостатності Регуляція секреції інсуліну здійснюється контуром регуляції з каналом зворотного зв'язку, де регульованим параметром є концентрація глюкози в плазмі крові: 1 Секреція інсуліну стимулюється збільшенням концентрації глюкози в крові до 4,5 ммоль/л. Глюкоза входить крізь мембрану у бета-клітини через транспортери GIUT-2, метаболізується під впливом глюкокінази, наслідком чого є збільшення синтезу АТФ у мітохондріях АТФ інгібує чутливі до неї іонні калієві канали, що призводить до зменшення виходу іонів К+ з бета-клітин та їх деполяризації. 2 Деполяризація мембрани бета-клітин ініціює розкривання потенціалозалежних воріт Са2+-каналів. Зростає вхід іонів кальцію, що сприяє секреції бета-клітинами інсуліну, який знаходився в гранулах. Разом з інсуліном секретується також С-пептид. Виділення інсуліну у відповідь на глікемію здійснюється у дві фази: швидка фаза - виділення готового інсуліну з гранул, пролонгована фаза - виділення новосинтезованого інсуліну, доки не відбудеться блокування синтезу інгібіторами (рис 6.28). 3 При збільшенні концентрації інсуліну в крові зменшується концентрація глюкози в ній, що завдяки негативному зворотному зв'язку призводить до зменшення секреції інсуліну (рис. 6.29). 4 Збільшення концентрації інсуліну в крові виникає також при підвищенні в плазмі крові кількості амінокислот (аргініну, лізину, лейцину). жирних кислот, а також деяких гормонів: глюкагону, гастрину, секретину, шлунковоінгібуючого пептиду (ШІП), холецистокініну (ХЦК), глюкагоноподібного поліпептиду-1 (GLP-1), кортизону; під впливом ацетилхоліну - стимуляції М-холінорецепторів. Пригнічують секрецію інсуліну: ■ зменшення концентрації глюкози в крові - гіпоглікемія; ■ соматостатин, який утворюється дельта-клітинами острівців Лангерганса; ■ інсулін (великі концентрації в крові); ■ адренергічна стимуляція α-адренорецепторів; Роль контрінсулярних гормонів полягає в істотному збільшенню глюкози в крові. Оскільки все ж гіполікемія є набагато тяжчим станом, то їх роль та кількість є фізіологічно обгрунтованою. Існує ціла низка контрінсулярних гормонів (глюкагон, адреналін, гормон росту і глюкокортикоїди), активність яких спрямовано на збільшення в циркуляції концентрації глюкози. Додатковим антагоністом інсуліну виступає симпатична нервова система, стимуляція якої призводить до вивільнення ВЖК із жирових клітин. Абсолютна недостатність зумовлена зменшенням вироблення інсуліну В-клітинами острівців Лангерганса підшлункової залози в результаті їх дистрофічних змін або некрозу під впливом пошкоджуючих факторів або порушенням синтезу інсуліну, що призводить до інкреції гормону зі зниженою біологічною активністю. Абсолютної інсулінової недостатності сприяють аутоімунні процеси (порушення системи імуногенезу, що приводить до розвитку процесів аутоиммуноагрессии з виборчим ураженням В-клітин), вірусна інфекція, запальні захворювання, фіброз або кальциноз підшлункової залози, циркуляторные зміни (атеросклероз), пухлинні процеси. Абсолютна інсулінова недостатність є причиною розвитку цукрового діабету лише у 10 % хворих. У більшості випадків виникнення захворювання відбувається при нормальній і навіть підвищеної концентрації ендогенного інсуліну в крові. Причиною розвитку обмінних порушень в цих випадках є відносна інсулінова недостатність, в основі якої лежить зниження чутливості інсулінозалежних тканин до дії ендогенного інсуліну - тканинна резистентність до інсуліну. Використані ресурси: https://pidru4niki.com/80669/meditsina/regulyatsiya_sekretsiyi_insulinu https://studfile.net/preview/1148013/ Эндокринология: Учебник Иван Иванович Дедов Губський біологічна хімія |