Актуальні проблеми сучасної загальної психології. Ессе роль відчуття та сприймання в житті людини NO TITUL. Роль відчуття та сприймання в житті людини
 Скачать 38.16 Kb.
|
|
ЕССЕ з дисципліни «Актуальні проблеми сучасної загальної психології» на тему «Роль відчуття та сприймання в житті людини» Виконав: Перевірив: Київ -2019 р. Відчуття та сприймання відносяться до психічних процесів та відіграють ключову роль в життєдіяльності людини, тому що є основним об’єктом для інших процесів, зокрема мислення. Пошуки відповіді на питання що таке відчуття та сприймання можна побачити уже в роботах старогрецьких вчених Епікура, Демокріта, Аристотеля, Евкліда та ін. Роль відчуття та сприймання в нашому житті настільки значна, що існує потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем, порушення якого веде до дезорганізації особистості та розладів у функціонуванні організму. Про це свідчать дослідження із штучним створенням інформаційного голоду через обмеження зорових, слухових, дотикових, рухових та інших стимулів, які завжди слугують звичним фоном життєдіяльності людини. У стані інформаційного голоду в досліджуваних людей з'являлися галюцинації, вони відчували сильний неспокій і просили припинити експеримент. Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Це найпростіша пізнавальна діяльність, через яку і тварина, і людина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації, рівності або шорсткості, вологи, тепла чи холоду, болю, розташування тіла в просторі тощо. Відповідно відчуття поділяються на зорові, слухові, рухові, смакові, нюхові, температурні, органічні, вібраційні, кінестетичні, тактильні, відчуття рівноваги, прискорення тощо. Це елементарний чуттєвий (сенсорний) образ. Отже, відчуття – основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу світу. Органи чуттів або аналізатори – це канали, по яких інформація зовнішнього світу проникає в свідомість людини та дає уяву про те, що відбувається навколо. Це сукупність нервових систем, які здійснють функцію аналізу і синтезу зовнішніх та внутрішніх подразників. Основними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Якість — це основна особливість даного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Так, слухові відчуття відзначаються висотою, тембром, звучністю, зорові — кольоровим тоном, насиченістю і т. ін. Інтенсивність відчуття характеризується силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. Тривалість відчуття визначається часом дії подразника та його інтенсивністю. На основі відчуттів виникає уявлення про локалізацію подразника у просторі. Зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію і коливання електромагнітних хвиль; слуховий – звуки тобто коливання повітря; смаковий, нюховий – хімічні властивості речовин; шкірні аналізатори – теплові, механічні властивості предметів і явищ, що спричиняють ті чи інші відчуття і перетворюють їх у нервові процеси, суб’єктивні образи, власне – у відчуття. Статичні, або гравітаційні, відчуття відображають розташування нашого тіла в просторі – лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Кінетичні відчуття відображають рухи та стани окремих частин тіла – рук, ніг, голови, корпусу. Рецепторами є спеціальні органи, розташовані у м’язах і сухожиллях. Кінетичні відчуття, даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють координації дій. Відмова будь-якого аналізатору сприяє розвитку інших, компенсуючих та одночасно підвищує ризики для людини. Наприклад відмова больових аналізаторів може призвести до загибелі людини внаслідок втрати крові, або відмови інших життєво важливих систем. На основі інформації, яка надходить через органи чуттів, формуються образи предметів і явищ. Процес формування цих образів називається сприйманням, або перцепцією. Окремі відчуття при цьому впорядковуються і об’єднуються в цілісні образи предметів і явищ, які завжди мають певне змістовне значення. Таким чином, сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, а являє собою якісно новий рівень чуттєвого пізнання і тісно пов’язане з мисленням. Сприйманням це відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Сприймання має активний характер, воно відображає в єдності із всебічними характеристиками об'єкта також і все багатогранне життя суб'єкта: його світоглядні установки, минулий досвід, інтереси, прагнення, надії. Знання про оточуючу дійсність людина одержує не тільки через відчуття, а і через сприймання. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їхній запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їхній сукупності і взаємозв'язку. Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Формування перцептивного образу проходить стадійно і включає виявлення об’єкта на фоні, розпізнавання об’єкта серед інших та виділення суттєвих ознак об’єкта і віднесення його до певного класу. Тривалість цих стадій залежить від складності діючих сигналів. Різнобічне вивчення сприймання показало, що як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта: його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Ця особливість сприймання називається аперцепцією. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їх істинності є практична діяльність людини. Сприймання характеризується рядом особливостей, найбільш важливими з яких є: предметність, цілісність, структурність, константність і осмисленість. На органи чуття людини одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги. На основі постійно мінливих сенсорних вражень перцептивна константність продукує стійкий, стабільний і константний образ світу. Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість. Предметність сприймання означає, що людина сприймає світ не у вигляді окремих відчуттів, а у формі окремих предметів, що протистоять їй. Цілісність сприймання виникає внаслідок аналізу і синтезу комплексних подразників, які доповнюють відчуття необхідними елементами. Структурність пов’язана з сприйманням взаємозв’язків між елементами відчуттів, що забезпечує цілісний образ предмета. Константність сприймання характеризується відносною постійністю властивостей предметів незалежно від умов сприймання. В процесі праці вона проявляється в константності сприймання кольору незалежно від освітлення, величини предмета — незалежно від віддалі, форми предмета — при зміні його положення, предметної ситуації як єдиного цілого. Вибірковість сприймання полягає у виокремленні одних об’єктів серед багатьох інших, які діють на людину. Усвідомленість сприймання означає, що сприйнятий предмет може бути віднесений до певного класу, визначений і узагальнений словом. Отже, сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності. У процесі праці винятково важливе значення має зорова орієнтація. Завдяки зоровому аналізатору працівник отримує 85—90% всієї інформації. Зір дозволяє сприймати форму, колір, яскравість і рух предметів. Ще однією важливою характеристикою образу сприймання є його узагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву. В цьому відображається вплив не тільки мови, але й досвіду даної людини. З розширенням досвіду сприймання, образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмету, відноситься до найбільшої сукупності предметів певної категорії, тобто класифікується. Саме класифікація забезпечує надійність правильного розпізнавання об'єкту незалежно від його індивідуальних особливостей і викривлення, які не виводять об'єкт за межі класу. Узагальненість сприймання дозволяє не тільки класифікувати і розпізнавати предмети та явища, але і завбачувати деякі властивості, безпосередньо ті, які не сприймаються. З огляду на те, що об'єкт за окремими своїми якостями віднесений до даного класу, з певною ймовірністю можна очікувати, що він володіє і іншими властивостями, характерними для цього класу Якби ми не мали цієї властивості, то у кожному випадку, коли ми рухались, при кожній зміні відстані до предмету, коли ми хоча б трохи повертали голову або змінювалось освітлення, - практично безперервно мінялися б і всі основні ознаки, за допомогою яких ми дізнаємося про предмет. Людина перестала б сприймати світ постійних явищ, і сприймання не могло б служити засобом пізнання об'єктивної дійсності. Між всіма перерахованими характеристиками сприймання є деяка функціональна схожість. І константність, і предметність, і цілісність, і узагальненість додають образу важливу рису - незалежність в деяких межах від умов сприймання і викривлення. В цьому сенсі константність - це незалежність від фізичних умов сприймання, предметність - від того тла, на якому об'єкт відображається, цілісність - незалежність цілого від викривлення і заміни компонентів, і, нарешті, узагальненість - це незалежність сприймання від таких викривлень та змін, що не виводять об'єкт за межі класу. На рівні мислення людина може збагнути те, що не дано їй в сприйманні. Однак практичні проблеми, пов'язані з орієнтацією людини в просторі-часі, ставлять перед психологією задачу вивчення сприймання людиною простору-часу. Сприймання простору — відображення взаємного розміщення предметів, включаючи їх форму, віддаленість, розмір і напрямок, в якому вони розташовані. Цей вид сприймання ґрунтується на спільній роботі всіх аналізаторів, особливо рухового, зорового і вестибулярного. Наприклад, за рахунок м'язових рухів предмет виділяють в навколишньому середовищі, встановлюють його властивості. Бінокулярний зір і відчуття м'язових зусиль від рухів ока забезпечують сприймання предмета у трьох вимірах. Вестибулярний аналізатор сигналізує про зміни положення тіла в просторі і визначає точку відліку, порівняно з якою цей предмет оцінюється. Ці аналізатори функціонують у структурі перцептивних дій, завдяки яким забезпечується сприймання всіх складників простору. Важливу роль в сприйманні простору грають кінестетичний і зоровий аналізатори. На думку І. М. Сєченова, просторове бачення здійснюється по-перше, за допомогою пропріорецепторів очних м'язів, по-друге, шляхом багаторазового поєднання оцінки відстаней очима та руками або ногами. Сприймання просторового розташування речей, цілком очевидно, відбувалось в процесі реального рухового оволодіння простором - спочатку шляхом хапальних рухів, після цього шляхом пересування. Найбільш близьким до побутового розуміння простору є евклідовий простір. Однак, математичні пропорції і зорове сприймання пропорцій не відповідають одне одному (навіть не зважаючи на зорові ілюзії, наведені в пункті «Цілісність сприймання»). Геометрія сприйманого людиною простору багатомірна: окрім традиційних трьох вимірів, сюди потрібно віднести колір, відчуття маси (зв'язана з матеріалом), фактуру (якість обробки поверхні), утримання предмету. Сприймання віддаленості в глибину також передбачає дії, які забезпечують тривимірність перцептивного образу. Тут має місце низка ефектів, які виразно характеризують природу сприймання. Це ефект величини предмета (людина навчається встановлювати зв'язок між величиною зображення на сітківці і відстанню до нього), перекриття (предмет, шо частково приховує інший, здається розміщеним попереду нього), перспективи (паралельно розміщені і віддалені предмети видаються розміщеними ближче один до одного, ніж розташовані близько), тіні (більш освітлений із двох предметів, розташованих на однаковій відстані, сприймається як ближчий порівняно із затіненим), руху (при однаковій швидкості руху двох предметів здається, що більш віддалений рухається повільніше). Такого ж роду ефектом є руховий паралакс — зміна положення предмета, спричинена зміною положення спостерігача: всі далекі предмети начебто рухаються за спостерігачем, а ближчі — йому назустріч. При цьому що ближче предмет, то більшою здається швидкість його відносного зустрічного руху, а чим далі, то більша швидкість супровідного руху. Сприймання часу пов'язується в психології з тривалістю, швидкістю, послідовністю, одночасністю протікання тих або інших процесів. Тут головну роль грають слуховий, кінестетичний і тактильний аналізатори, причому слуховий аналізатор переважає в точності, в оцінці тривалості зовнішніх впливів всі інші аналізатори. Сприймання послідовності ґрунтується на нерівномірності, ритмічності і взаємозв'язку подій довколишнього світу. Тому людині неважко сприйняти і відтворити ряд з чотирьох-п'яти звуків, дотримуючись порядку інтервалів, але практично неможливо зробити це у зворотному порядку. На точність сприймання послідовності впливають різні чинники, особливе значення серед яких мають пам'ять і увага. Стимул, що очікується, вирізняється з-поміж інших з порушенням послідовності їх появи. Сприймання тривалості, як і сприймання послідовності, залежить від організації стимулів, що чергуються. При цьому важче порівнювати тривалість інтервалів, позначених подразниками різної якості (звук — світло — звук), ніж інтервалів, позначених однорідними подразниками (звук — звук — звук або світло — світло — світло). Речення зв'язного тексту видається коротшим, ніж такого ж розміру набір безглуздих поєднань літер. Виявлена й тенденція переоцінювати відрізки часу менші однієї секунди і недооцінювати більші. Відомо також, що час, заповнений якимись подіями, сприймається, як правило, з помилкою у бік збільшення, а незаповнений — у бік зменшення. Зменшує оцінку тривалості часу дія алкоголю, гашишу, прискорює — кофеїну, закису азоту. Орієнтування в часі має місце при великих інтервалах між подіями, які вимірюються днями, тижнями, роками. Це складна форма сприймання часу, що спирається на систему координат з точками відліку: «теперішнє», «минуле», «майбутнє». Важливими елементами цієї системи є зміна дня і ночі, пори року, історичні і пам'ятні події. На рівні особистості — це психологічний час, що відбиває особливості життєвого шляху особистості. Значущі події, які трапляються на цьому шляху, надають орієнтуванню в часі виразного суб'єктивного відтінку. Значну роль в сприйманні простору і часу відіграють другосигнальні зв'язки, мотиви, якими людина керується, виконуючи ту або іншу діяльність, тип темпераменту, емоційність стану людини (негативно пофарбовані тимчасові інтервали суб'єктивно тягнуться довше, позитивно пофарбовані - швидше, а в згадках, як правило, - навпаки). В своїй практиці людина використовує різноманітні тимчасові поняття - 1 сек, 1 хвилина, 1 година, а швидкість і послідовність узагальнені в понятті - такт. Сприймання руху— відображення зміни положення предметів в просторі і часі. Головну роль тут відіграють зоровий і руховий аналізатори. При фіксованому погляді рух відображається за рахунок зміни положення зображення предмета на сітківці; при нефіксованому — внаслідок функціонування окорухової системи. В останньому випадку має значення оточення, серед якого перебуває рухомий предмет: від цього залежить, правильно чи неправильно оцінюється швидкість руху. Погляд на нерухомі об'єкти нерідко породжує ілюзії руху. Вони мають вигляд індукованого, стробоскопічного і автокінетичного руху. Отже, зі всього вище написаного можна зробити висновок, що сприймання відіграє в житті людини дуже важливу роль, оскільки інформаційний голод є смертельним для людей. На відміну від відчуттів, що відображають тільки властивості предметів і явищ, сприймання — цілісний перцептивний процес, що містить в собі сукупність властивостей, які отримує індивід за допомогою органів чуттів. Отже, слухові, зорові, дотикові, нюхові, смакові відчуття стають складниками більш високого рівня відображення дійсності. |