Етика №2. Сучасні етиконормативні ддокументи
 Скачать 30.76 Kb.
|
|
Сучасні етико-нормативні ддокументи На сучасному етапі для організації систем охорони здоров’я різних країн основоположними є документи, які приймалися в часи активізації світових інтеграційних процесів – у другій половині XX – на початку XXI ст. Дуже важливу роль відіграють міжнародні організації з охорони здоров’я та медичного забезпечення, які розробляли та приймали спільні міжнародні акти. 17 вересня 1947 року на Першій Генеральній Асамблеї в Парижі було утворено Всесвітню медичну асоціацію . Це міжнародна організація, своєрідний парламент для лікарів, який представляє інтереси та права лікарів різних країн світу, формує та впроваджує міжнародні норми медичної діяльності, обов’язкові для усіх. Ця організація була створена для того, щоб забезпечити незалежність лікарів, гарантії дотримання їх прав та забезпечення високих стандартів етичних норм в сфері охорони здоров’я. До цілей та принципів діяльності Всесвітньої медичної асоціації належать: Професійна автономія Відповідальність лікаря за забезпечення самоуправління у своїй професійній діяльності Лікарське самоуправління Якість наданої медичної допомоги та компетентності лікарів Ціна медичної послуги Професійна етика Місія та діяльність асоціації поширюється на усі країни . Серед основних міжнародних документів Всесвітньої медичної асоціації доцільно сказати про наступні. Женевська декларація Всесвітньої медичної асоціації, прийнята в 1948 році, із змінами і доповненнями 1968 і 1983 pоків . Цей документ орієнтований на майбутніх лікарів – випускників медичних вузів. Декларація є своєрідною сучасною інтерпретацією клятви Гіппократа – клятвою лікаря . В ній містяться положення щодо правового та етичного регулювання медичної діяльності: “Я виконуватиму свій професійний обов’язок чесно із гідністю”, або “Я не дозволю з міркувань релігії, національності, раси, політичних переконань або соціального походження перешкодити виконанню мого обов’язку і постати між мною і моїм пацієнтом” . Відповідно до Декларації до обов’язків лікаря входить надання пацієнту допомоги, незалежно від соціальних та інших ознак. У разі ненадання медичної допомоги лікарем йдеться про юридичні наслідки такої діяльності або бездіяльності, які пов’язані з кримінальною відповідальністю . В Декларації відображено етичні норми та правила, моральні та етичні взаємовідносини між лікарем та пацієнтом, моральні якості лікаря, тобто вона являє собою певний еталон моральності та етичної поведінки лікаря . Окрім зазначеної Декларації, прийнято Міжнародний кодекс медичної етики . Його було затверджено на Генеральній асамблеї Всесвітньої медичної асоціації у 1949 pоці, із змінами і доповненнями у 1968, 1983, 1994 pоках. В цьому документі визначаються критерії неетичної поведінки лікаря, обов’язки лікаря щодо хворого та їх спільні відповідальності. Сам по собі документ невеликий і складається з чотирьох основних пунктів: загальні обов’язки лікаря, несумісні чинники з нормами медичної етики, обов’язки лікаря щодо пацієнта, обов’язки лікарів відносно один одного . До несумісних з нормами етики чинників належать наступні: - самореклама лікаря, окрім випадків, коли це дозволяється законодавчо в країні і Кодексом етики Національної медичної асоціації; - оплата або отримання будь-якої винагороди лише за передачу будь-чиїх рекомендацій або лише за видачу пацієнту направлень та рекомендацій будь-якого змісту . Лікар має діяти в інтересах пацієнта, колег та іншого медичного персоналу, дотримуватися конфіденційності відносно пацієнта. Лише в інтересах пацієнта лікар повинен діяти, якщо він застосовує такі види медичної допомоги, які можуть ослабити його фізичний або психічний стан . Лікар має бути надзвичайно обережним, роблячи відкриття та поширюючи їх, а також нові техніки лікування або медичні методики, за допомогою непрофесійних каналів. Лікар має підтверджувати лише те, що сам перевірив . В Міжнародному кодексі медичної етики містяться положення, в яких зазначається, що якщо в разі проведення обстеження або лікування виявляється брак знань лікаря і складається ситуація, яка перевищує знання, вміння та компетентності лікаря, він має запросити інших лікарів, що мають відповідну кваліфікацію та здійснити спільну консультацію та координацію лікування . В кодексі також вперше зазначалося про таке поняття, як лікарська таємниця, яка потім знайшла своє втілення вже у нормативно-правових документах, які регулюють медичне право в країнах світу. Йдеться про наступні положення Кодексу: “Лікар повинен зберігати абсолютну конфіденційність у всьому, що стосується пацієнтів, які йому довіряють”. Таке положення відображає взаємозв’язок морально-етичних і правових норм у регулюванні медичної діяльності До основних документів Всесвітньої медичної асоціації також належать Хельсінська декларація прав людини (1964), Хельсінсько-Токійська декларація (1975), Міжнародна декларація про права людини (1983), Декларація про незалежність і професійну свободу лікаря (1986) . В Декларації про незалежність і професійну свободу лікаря, яка була прийнята Всесвітньою медичною асоціацією у 1986 pоці, визначено пріоритети професійної незалежності лікаря: “Професійна свобода лікаря передбачає свободу від стороннього втручання у лікувальний процес. Завжди і всюди слід охороняти і захищати незалежність професійних медичних й етичних рішень лікаря” . У Декларації проголошується незалежність лікаря при виконанні своїх професійних обов’язків. Це не стосується питань адміністративної підлеглості. Це визначає морально-етичні аспекти лікувальної діяльності і визначає, що лікар повинен мати свободу та незалежність в ухваленні рішення щодо пацієнта, визначенні тактики та схеми його лікування, застосування тих або інших методів, іншими словами, всього, що спрямоване на користь пацієнта . Також в Декларації зазначається, що надаючи лікарям незалежність та професійну свободу в своїй діяльності, суспільство забезпечує в такий спосіб найкращі можливості для власних систем охорони здоров’я, що пов’язано з певним внеском для створення сильної та безпечної держави. В контексті євроінтеграції, ми також приділили увагу й документам, які приймалися в країнах ЄС. Усі документи було прийнято на основі міжнародних декларацій. Так, наприклад, Європейський кодекс медичної етики містить положення Міжнародного кодексі медичної етики. Основоположним документом також тут слід зазначити Декларацію в галузі забезпечення прав пацієнтів в Європі, яка була прийнята європейською нарадою ВООЗ в Амстердамі у 1994 році . В цьому документі зазначається, що права людини в сфері надання медичної допомоги включають усі права, якими наділяються суб’єкти медичних правовідносин, закріплені на національному та міжнародному рівнях. До таких прав належать наступні: право на вільний вибір лікаря та закладу охорони здоров’я, на інформовану згоду, медичну таємницю та конфіденційність, право на захист порушених прав доступність послуг в системах охорони здоров’я . На нашу думку, в країнах ЄС дуже багато уваги приділяється саме дотриманню прав людини, питання етики врегульовані на міжнародному рівні і для європейців, очевидно, цього достатньо. А саме дотримання прав людини в сфері охорони здоров’я є більш актуальним напрямом суспільного інтересу та державного регулювання. Так, наприклад, було в 1997 році Рада Європи прийняла Конвенцію про захист прав людини та людської гідності щодо застосування біології та біомедицини: Конвенцію про права людини та біомедицину (Європейська конвенція про права людини та біомедицину), в якій висвітлюються чинники регулювання питань дотримання прав людини та біоетики. Йдеться про права людини на рівноправний доступ до медичної допомоги, приватне життя, інформовану згоду та право на інформацію . Також в 2002 році Активна громадська мережа (в ЄС) розробила Європейську хартію прав пацієнтів, в якій частково відображено питання етичного регулювання сфери охорони здоров’я, у 2007 році Європейська економічна і соціальна рада схвалила зазначену Хартію . В ній визначаються та систематизуються 14 основних, так званих “невід’ємних” прав пацієнтів: права на профілактичні заходи, доступність, інформацію, згоду, свободу вибору, приватність та конфіденційність, повагу до часу пацієнта, на дотримання стандартів якості, на безпеку, на інновацію, право на уникнення, при можливості, страждань й болю, на індивідуальний підхід в лікуванні, на подачу скарги, на компенсацію. Таким чином, ці права визначають не лише аспекти нормативно-правого регулювання в національних законодавствах, а також й етичні засади медичного забезпечення . Також слід сказати, що світова спільнота приділяє багато уваги етичним та правовим засадам діяльності середнього медичного персоналу, а саме діяльності медичних сестер. У XX столітті сестринська діяльність виділилась в окрему самостійну професію з власними функціональними обов’язками, методами їх виконання, які були визначені відомою медсестрою Флоренс Найтінгейл у сестринській клятві. На разі ці функції значно оновилися і існує необхідність в конкретизації загальних моральних принципів і цінностей у відповідності до сучасних умов праці медсестер. Саме це стало підґрунтям для появи Етичного кодексу медичної сестри України . Цей документ передбачає ретельний та відповідальний догляд за хворими. У Кодексі використані такі матеріали та документи: настанови, клятви, присяги та праці з історії світової медицини; сучасні етико-нормативні документи міжнародних етичних організацій: Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (1946); Лісабонська декларація про права пацієнта (1981, 1995); Європейський кодекс медичної етики (1987); Венеціанська декларація з медичної освіти (1991); Етичний кодекс професійної етики Міжнародної ради медсестер (1973); Етичний кодекс Асоціації медичних сестер Канади (1997) . Відповідно до цих кодексів медична сестра зобов’язана поліпшувати, підтримувати та відновлювати здоров’я пацієнтів, полегшувати їхні страждання та запобігати хворобам, керуючись моральними нормами поведінки. Медсестра має поділяти загальні погляди щодо надання компетентної медичної допомоги та поліпшення догляду за хворими, поважати права пацієнтів при виконанні своїх обов’язків та професійної діяльності. Як громадянин медична сестра зобов’язана дотримуватися моральних норм та загальних вимог законодавства. Як особистість вона має право обирати спосіб життя відповідно до власних етичних цінностей та принципів, але її спосіб життя ні в якому разі не повинен зашкодити пацієнтам і перешкоджати процесу лікування. Аналіз зарубіжного досвіду регулювання етичних засад в галузі охорони здоров’я тісно пов'язаний з питаннями контролю та якості надання медичних послуг та питаннями відповідальності лікарів та пацієнтів. Дійсно, проблеми регулювання цих відносин постають з двох позицій: пацієнта та об’єктивності його скарг, та захисту прав лікаря, оскільки останній є найменш захищеним в нашій країні. Державне регулювання відносин між медичними працівниками та пацієнтами в зарубіжних країнах обмежується створенням засад з контролю якості наданої медичної допомоги, запобігання правопорушенням з боку медичних працівників, що включає розгляд скарг пацієнтів на несумлінне лікування, негативні наслідки, що виникли у зв'язку з ним, та захист прав пацієнтів. Захист інтересів медичних працівників є важливою проблемою у світі. На міжнародному рівні такі функції виконують Всесвітня Медична асоціація і Всесвітня Психіатрична Асоціація, а також спеціалізовані міжнародні організації . Так, ще 1967 року для вивчення питань з медичної етики було створено Всесвітню організацію медичного права, яка об'єднала медичних працівників, юристів та менеджерів в сфері охорони здоров'я і державних службовців різних держав. У більшості країн (включаючи й Україну) також функціонують професійні асоціації та громадські організації, які займаються вирішенням та врегулюванням етичних питань та питань захисту інтересів медичних працівників та громадян. Наприклад, в США створено анонімний банк даних лікарів для звернень пацієнтів в разі допущення лікарської помилки. Цей банк збирає та аналізує такі випадки, в разі чого міністерство охорони здоров’я може направити експерта для оцінки роботи лікаря та зробити незалежні висновки та надати оцінку ситуації . Слід сказати, що до цього банку даних може звернутися також роботодавець, який зацікавлений у прийнятті певного лікаря на роботу з метою перевірки його професійної історії. Також значну роль в питаннях регулювання етичних відносин відіграє Інститут медицини Національної академій наук США. Ця інституція утворила Національний круглий стіл з питань якості медичної допомоги і визначила методи вимірювання якості, її оцінку та шляхи поліпшення. До складу цієї інституції входить 20 представників приватного і громадського секторів охорони здоров'я, науковців академії, представників бізнесу, адвокатури з питань захисту прав споживачів, ЗМІ, керівники федеральних програм охорони здоров'я . Слід зазначити, що система охорони здоров'я США повністю відповідає вимогам вільного ринку та ринкових відносин, але питанням етики тут приділено належну увагу, оскільки вони є частиною нормативноправового регулювання та захисту прав як пацієнтів, так і лікарів. В основі діяльності більшості закладів охорони здоров'я лежать комерційні принципи, що пов’язані із страхуванням громадян на випадок хвороби. Страхування, яке передбачає також порушення етичних норм та право на лікарську помилку, здійснюється у США через мережу страхових компаній, які працюють за принципами приватного підприємництва, і їх діяльність не регулюється державою. Лише менше 30% населення страхує держава через федеральні різноманітні програми “Medicare” та “Medicade” (для пенсіонерів, інвалідів, малозабезпечених верств населення) . На сучасному етапі в США проблема медичного забезпечення є наріжним каменем соціальної політики, і дедалі більше йдеться саме про реформування системи охорони здоров’я в цілому. Децентралізована система приватного медичного страхування в США при відсутності контролю з боку держави себе вже не виправдовує, оскільки витрати на охорону здоров'я постійно зростають, а якість надання медичної допомоги залишається без змін. Тому однією з основних сучасних тенденцій в галузі медицини в США є збільшення регулюючого впливу держави. У Великій Британії видаються спеціальні журнали, в яких оприлюднюються списки та рейтинги лікарів із зазначенням їхніх прізвищ та інформацією про лікарські помилки кожного. Це робиться з метою відкритості державної політики в галузі охорони здоров’я та захисту прав пацієнтів, а також як стимул для професійності лікарів, дотримання ними етичних вимог охорони здоров’я . У Німеччині тенденція сучасного забезпечення регулювання етичних питань також пов’язана з юридичними питаннями і спрямована переважно на позасудовий розгляд справ щодо правопорушень та зловживань з боку медичних працівників. При лікарських асоціаціях утворюються спеціальні комісії, які приймають рішення, що є незаперечними для страхових компаній, які несуть відповідальність за лікаря. Наприклад, введення контролю за якістю типових хірургічних операцій сприяв тому зменшенню позовів до судових інстанцій . Проведення процесу слідства “лікарських справ” стало спрощеною процедурою через те, що адвокати можуть одержати усю документацію і необхідні матеріали медичної експертизи вже на етапі попереднього розслідування. Таким чином, розгляд справ відбувається з урахуванням багатьох юридичних та моральних обставин, коли вивчається справа в комплексі з особистістю лікаря та його вчинками, з однієї сторони, та станом пацієнта – з іншої . Що стосується України, то існуючі види контролю якості медичної допомоги та методи його забезпечення не зовсім є відповідними умовам розвитку та реформування галузі, не задовольняють як лікарів, так і громадян (в якості пацієнтів закладів охорони здоров’я). Тому цей чинник також вказує на необхідність проведення реформи галузі та визначає напрями її розвитку. Деякі вітчизняні автори зазначають, що необхідно посилити суспільний контроль за якістю медичних послуг та доручити ці функції органам місцевого самоврядування і недержавним громадським організаціям . Слід зазначити, що в Україні на разі не існує сучасного документа щодо етичного регулювання сфери медичного забезпечення. У 2009 році було прийнято Етичний кодекс лікаря, який призначений для поліпшення професійної діяльності лікарів і науковців, сфера професійної діяльності яких охоплює життя та здоров'я людини, її народження та смерть . Зазначається, що положення Кодексу необхідно виконувати лікарям, адміністративному персоналу і науковцям, які мають безпосереднє відношення до лікувально-профілактичної та наукової діяльності у галузі охорони здоров'я. Підтримувати та забезпечувати виконання Кодексу мають спеціально створені етичні комісії та комітети при закладах охорони здоров'я і наукових установах; медичних та наукових федераціях, асоціаціях, товариствах та інших громадських організаціях у галузі охорони здоров'я, на яких поширюється Кодекс . Для приєднання до визнання Кодексу колектив лікарів закладу охорони здоров'я, наукової установи, вищого медичного навчального закладу або закладу післядипломної освіти тощо має звернутися до Комісії з питань біоетики при Міністерстві охорони здоров'я України . У разі порушення Кодексу лікарями медичних, наукових, освітніх закладів, членами федерацій, асоціацій, товариств або інших громадських організацій, що діють у галузі охорони здоров'я та визнають Кодекс, до них можуть бути застосовані санкції з боку етичних комісій або комітетів цих закладів і організацій . Крайньою формою громадського осуду порушення фахових і загальнолюдських морально-етичних принципів є виключення лікаря або науковця з професійної асоціації, членом якої він є. У кожному випадку невизнання або порушення Кодексу громадськими організаціями, окремими юридичними та фізичними особами, які діють у сфері охорони здоров'я, відповідна Комісія з питань біоетики зобов'язана досліджувати можливі негативні наслідки для окремих людей і суспільства та вживати заходи з їх профілактики і усунення шляхом клопотання перед відповідними організаціями та органами державної влади про дисциплінарні, адміністративні та юридичні санкції . Але на нашу думку, кодекс було прийнято у 2009 році і він став тільки формальним документом, норми якого є рекомендованими та декларативними. Але актуальність питань етичного регулювання та випадки порушення етичних норм, необхідність удосконалювати політику в цій сфері в нашій країні, свідчать про необхідність повернення до питання розробки та прийняття етичного кодексу у відповідності до міжнародних документів та враховуючи європейську інтеграцію України. В Стратегії реформування системи охорони здоров’я, на жаль, етичним питанням не відведено окремого розділу, передбачається, що вони будуть вирішуватися в комплексі, разом з іншими напрямами реформування . В зарубіжній практиці важливу роль в етичному регулюванні відіграє Всесвітня медична асоціація, яка визначає принципи етичної діяльності медичних працівників і приймає відповідні міжнародні документи (Женевська декларація, Міжнародний кодекс медичної етики, Декларація про незалежність і професійну свободу лікаря), також відповідні документи прийняті і в країнах ЄС (Декларація в галузі забезпечення прав пацієнтів в Європі, Європейська хартія прав пацієнтів). В Україні прийнято Кодекс лікаря та Кодекс професійної етики медичних сестер України, але вони мають рекомендаційний характер і не регулюють ряд важливих питань, особливо в контексті медичної реформи. ЕТИЧНИЙ КОДЕКС та професійна поведінка фізичного терапевта в Україні Вступ Етичний кодекс та професійна поведінка фізичного терапевта в Україні (далі – Кодекс) який було розроблено Українською Асоціацією фізичної терапії (далі – Асоціація) визначає принципи, яких повинні дотримуватись усі фізичні терапевти в Україні, для того щоб гарантувати безпечність та сприяти благополуччю людей, із обмеженням життєдіяльності в Україні. Кодекс визначає професійну поведінку, яку очікують від фізичного терапевта в Україні коли він/ вона провадять свою професійну/ практичну діяльність. В основу Кодексу покладено основні етичні принципи: Надавати справедливі послуги фізичної терапії Уникати нанесення будь якої шкоди Діяти в кращих інтересах пацієнта/клієнта Поважати особисту незалежність У цьому Кодексі визначено шляхи розв’язання моральних проблем та прийняття найбільш прийнятного професійного рішення в етичних питаннях. В основу Кодексу створеного Асоціацією покладено міжнародні етичні принципи й стандарти практичної діяльності фізичної терапії, які визначені Світовою Конфедерацією фізичної терапії (WCPT). Визначення: Пацієнт – це особа, яка отримує фізичну терапію. Цей термін може бути замінений на термін «клієнт» у тих випадках де це є доречно. Фізичний терапевт член Асоціації – це особа, яка є членом Асоціації та визнана/ прирівняна як фізичний терапевт. Фізичний терапевт – це незалежний професіонал галузі охорони здоров’я, який займається розвитком, підтримкою та відновленням рухових функцій і рухової та функціональної спроможності людини впродовж усього життя, успішно завершив акредитовану освітню програму початкового рівня професійної підготовки, набув мінімальні компетенції фізичного терапевта, застосовує практичну діяльність засновану на доказах та безпечно провадить свою професійну діяльність у межах своєї сфери діяльності і Етичного кодексу та професійної поведінки. 1. Фізичний терапевт поважає права та гідність усіх людей 1.1 Усі люди, які потребують послуг фізичних терапевтів, мають право отримати їх, незважаючи на вік, стать, расу, національність, релігію або політичні переконання; 1.2 Пацієнт/ клієнт має право на повагу своїх культурних цінностей; 1.3 Пацієнт/ клієнт має право на приватність; 1.4 Пацієнт/ клієнт має право на конфіденційність; 1.5 Пацієнт/ клієнт має право на отримання відповідної інформації, достатньої для надання поінформованої згоди або відмови від послуг; 1.6 Пацієнт/ клієнт має право бути захищеним від надання надмірних послуг; 1.7 Пацієнт/ клієнт має право на скерування до більш відповідного кваліфікованого фахівця; 1.8 Пацієнт/ клієнт має право подавати скарги та отримувати відповіді на них; 1.9 Фізичний терапевт демонструє професійну поведінку, яка виключає сексуально неналежну поведінку фахівця; 1.10 Фізичний терапевт має право розраховувати на співпрацю з боку своїх колег; 1.11 Фізичний терапевт повинен дотримуватися законодавства України, що стосується постачальників, виробників та інших суб’єктів надання послуг. 2. Фізичний терапевт керується законами та правилами, які регулюють його професійну/ практичну діяльність в Україні 2.1 Фізичний терапевт повинен мати повне розуміння законів та правил, які регулюють його професійну/ практичну діяльність; 2.2 Фізичний терапевт має право відмовити у наданні своїх послуг або втрутитись, якщо послуги, на їхню думку, не відповідають кращим інтересам пацієнта/ клієнта. 3. Фізичний терапевт несе відповідальність за прийняті рішення 3.1 Фізичний терапевт має право на професійну незалежність та автономію; 3.2 Фізичний терапевт володіє необхідними знаннями та навичками для прийняття рішення щодо надання послуг, за які він/ вона несуть відповідальність. 3.3 Фізичний терапевт кожному пацієнту/ клієнта якому він надає послуги проводить відповідне обстеження з метою визначення діагнозу/ рухового порушення; 3.4 Враховуючи діагноз/ рухове порушення й іншу дотичну інформацію про пацієнта/ клієнта, особливо цілі втручання, фізичний терапевт планує та виконує реабілітаційну програму; 3.5 При досягненні цілей або неможливості досягнення подальшого прогресу, фізичний терапевт повинен поінформувати про це пацієнта/ клієнта; 3.6 Коли діагноз/ рухове порушення є не чітким або ж належна реабілітаційна програма виходить за межі повноважень фізичного терапевта, він/вона повинні поінформувати про це пацієнта/ клієнта та вчасно скерувати його до іншого кваліфікованого фахівця; 3.7 Фізичний терапевт не повинен делегувати іншим фахівцям жодних видів діяльності, які вимагають унікальних знань, навичок та суджень якими володіє тільки фізичний терапевт; 3.8 За умови, коли скерування медичного фахівця визначає реабілітаційну програму, або ж її продовження, що не відповідає судженням/ переконанням фізичного терапевта, останній повинен обговорити цю програму з медичним фахівцем з метою: складання більш відповідного плану реабілітації; запропонувати скерування до іншого кваліфікованого фахівця, чиї послуги будуть кращі для інтересів пацієнта/ клієнта. 3.9 Фізичний терапевт бере на себе відповідальність за підтримку власного стану здоров’я та благополуччя. 4. Фізичний терапевт надає чесні, безпечні, компетентні та підзвітні послуги 4.1 Фізичний терапевт надає пацієнт-центричні послуги, клінічні рішення яких прийняті на підставі наявних найкращих доказів; 4.2 Фізичний терапевт гарантує пацієнтам/ клієнтам надання повної інформації про зміст запропонованих послуг, зокрема що стосується затрат часу та фінансів; 4.3 Фізичний терапевт веде відповідні записи, які дозволяють ефективно оцінити надані послуги та власну професійну/ практичну діяльність; 4.4 Фізичний терапевт повинен належним чином документувати дані для того, щоб покращити способи оцінювання послуг та у разі необхідності надати доступ до цієї інформації іншим фахівцям, як того вимагає взаємна домовленість; 4.5 Фізичний терапевт не повинен розголошувати будь яку інформацію про пацієнта/ клієнта третій особі без його дозволу, за виключенням, коли цього вимагає закон; 4.6 Де є наявний конфлікт інтересів, етичні принципи, якими регулюється професійна/ практична діяльність фізичного терапевта, повинна бути пріоритетною за будь який бізнес або діяльність, за необхідності фізичний терапевт може звертатись за допомогою та консультацією до Асоціації. 5. Фізичний терапевт прагне надавати якісні послуги пацієнту/ клієнту 5.1 Фізичний терапевт повинен знати про затверджені стандарти професійної/ практичної діяльності та гарантувати їх дотримання; 5.2 Фізичний терапевт повинен безперервно підтримувати, планувати свою програму професійного розвитку здобуваючи нові знання та навички; 5.3 Фізичний терапевт приймає участь в колегіальних та інших формах оцінки професійної/ практичної діяльності колег, результати яких не повинні бути розголошені іншим без згоди фізичного терапевта; 5.4 Фізичний терапевт повинен підтримувати якість навчання в академічних та клінічних закладах; 5.5 Фізичний терапевт повинен підтримувати науково-дослідницьку діяльність для покращення якості послуг, що надаються пацієнтам/ клієнтам; 5.6 Фізичний терапевт, який займається науково-дослідницькою діяльністю, повинен дотримуватись сучасних правил та процедур її проведення забезпечуючи: згоду осіб, які беруть участь у науковому дослідженні; конфіденційність; безпеку осіб, які беруть участь у науковому дослідженні; відсутність підробки та плагіату; усю інформацію про підтримку наукового дослідження; відповідні подяки тим, які здійснили допомогу науковому дослідженню; повідомлення про будь які порушення правил та способи їх передачі у відповідні органи. 5.7 Фізичний терапевт може вільно поширювати результати своєї науково-дослідницької діяльності публікуючи їх (згідно існуючих вимог) у журналах, буклетах та інших виданнях, а також доповідаючи на конференціях; 5.8 Фізичний терапевт як роботодавець повинен: пересвідчитись, що усі працівники мають відповідну кваліфікацію; застосовувати існуючі принципи менеджменту та практику управління послугами, приділяючи належну увагу стандартам управління персоналом. 6. Фізичний терапевт має право на справедливий та належний рівень оплати за свої послуги 6.1 Фізичний терапевт має право на отримання плати за свої послуги; 6.2 Фізичний терапевт не має права застосовувати недоцільні та надмірні послуги з метою отримання власної вигоди. 7. Фізичний терапевт ефективно спілкується та забезпечує вичерпною інформацією пацієнтів/ клієнтів, колег, фахівців галузі охорони здоров’я, інші органи та громаду 7.1 Фізичний терапевт може брати участь у навчальних програмах, які містять інформацію про професію; 7.2 Фізичний терапевт зобов’язаний правдиво інформувати громадськість та інших фахівців про зміст своїх послуг таким чином, щоб вони змогли прийняти обґрунтоване рішення про користування цими послугами; 7.3 Фізичний терапевт може рекламувати свої послуги надаючи правдиву, точну та відповідну інформацію. Фізичний терапевт зобов’язаний не використовуючи неправдиву, фальшиву, нечесну чи емоційну інформацію; 7.4 Фізичний терапевт повинен претендувати лише на такі назви професії, які правильно описують його професійний статус; 7.5 Фізичний терапевт не повинен використовувати будь які рекламні матеріали або методи, що можуть нашкодити або дискредитувати професію. 8. Фізичний терапевт робить внесок у планування та розвиток послуг, які відповідають потребам громади в охороні здоров’я 8.1 Фізичний терапевт зобов’язаний брати участь у плануванні послуг, які відповідають оптимальним потребам громади в охороні здоров’я; 8.2 Фізичний терапевт зобов’язаний працювати у напрямку досягнення справедливості при наданні послуг охорони здоров’я для усіх людей. |