Сутність, зміст та специфіка державного управління. Сутність, зміст та специфіка державного управління
 Скачать 15.75 Kb.
|
|
Сутність, зміст та специфіка державного управління Реалізація суспільних функцій держави забезпечується через вироблення і реалізацію державно-управлінських механізмів з врахуванням впливу ендогенних та екзогенних чинників суспільного розвитку та тенденцій у функціонуванні системи публічного управління. У розвинутих країнах іде пошук оптимальної структури демократичної, соціальної, правової держави з ринковою економікою. Ознаки держави, закріплені в конституціях багатьох країн і полягають у тому, що держава: - виконує «загальні справи» суспільства, відповідальність держави за свої дії поєднується з відповідальністю громадян та їх об’єднань; - впливає на економічну, соціальну, культурну та духовну сфери у законодавчо визначених межах; - забезпечує незалежність судів; встановлює відповідальність будь-якого громадянина, незалежно від посади та суспільного становища, за порушення конституції та законів країни; - виступає як політичний арбітр, що відносно незалежний від політичних, соціальних і економічних угруповань і діє в межах права та загальнолюдських цінностей; - забезпечує свободу слова, друку, недоторканності особи, діяльності партій та об’єднань громадян. Такі види управління як: державне управління (суб`єкт управлінського впливу – держава), суспільне управління (суб`єкт управлінського впливу – суспільство та його структури), менеджмент (суб`єкт управлінського діяння – підприємець, власник. Враховуючи, що державне управління фактично означає управління справами суспільства з метою досягнення юридично визнаних цілей, а також, підсумовуючи наведені особливості державного управління, можна окреслити наступні його ознаки: - державне управління – це соціальне, політичне явище, вид суспільної діяльності, пов’язаної зі здійсненням державної влади в демократичній країні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову ; - державне управління пов’язане з реалізацією цілей і функцій держави, що випливають з її конституції. Йому притаманні політичний (або телеологічний) та адміністративний аспекти. Перший з них полягає в цілепокладанні, другий – в цілездійсненні. - державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси цілевизначення, цілепокладання та цілездійснення; - державне управління – це систематично здійснюваний цілеспрямований вплив держави на суспільну систему в цілому або на окремі її ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою реалізації державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, в інтересах оптимального функціонування та розвитку держави; - цілі та функції державного управління адекватні цілям, завданням і функціям держави, сформованим політичною системою з урахуванням соціально-економічного та політичного стану держави; - цілі державного управління формуються політичною системою та реалізуються механізмом держави; - органи державної влади як суб’єкти державного управління діють в межах компетенції, визначеної для них у відповідних нормативних актах, та наділені необхідними державно-владними повноваженнями; - виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснює державний апарат і органи місцевого самоврядування в межах делегованих повноважень; - державний апарат формується на підставі законодавчих актів за дорученням держави. Специфічними рисами державного управління, які дозволяють краще зрозуміти його зміст та розкрити сутність, є наступні: - по-перше, державне управління завжди є певною організуючою діяльністю, в результаті якої виникають конкретні, управлінські за своїм змістом відносини; - по-друге, необхідною умовою виникнення управлінських відносин є наявність суб`єкта управління - органа державної влади, органа місцевого самоврядування чи посадової особи, які наділені владними повноваженнями із здійснення державного управління; - по-третє, тип відносин, які виникають між суб`єктом та об`єктами державного управління, є завжди державно-владним, причому державновладними повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб’єкт управління, а на долю об`єктів управління залишається виконання наказів, розпоряджень і інших нормативних документів, що поступають від суб`єкта; - по-четверте, організуюча діяльність державно-владного типу полягає у виконанні та розпорядництві щодо вимог законів, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві; - по-п`яте, державне управління здійснюється у правовому полі чинного законодавства, а отже, у випадку порушення останнього, наступає юридична відповідальність; - по-шосте, жоден орган державної влади не визначає самостійно основні цілі свого існування і діяльності. Ці цілі встановлюються для органу “ззовні”, зазвичай правовими приписами, виданими органами вищого організаційно-правового статусу. Тому орган не може “відмовитись” від досягнення поставлених перед ним цілей, тоді як, індивід сам визначає мету своєї діяльності і при відповідних обставинах може відмовитись від її досягнення; - по-сьоме, діяльність органів державної влади передбачає можливість забезпечити підлеглість шляхом застосування державного примусу; - по-восьме, державному управлінню притаманна організаційна єдність при одночасному охопленні великої кількості специфічних проблем; - по-дев`яте, “продукція” органу державної влади носить особливий характер, що обумовлює складність визначення продуктивності та ефективності його роботи. Так, важко визначити цінність такого “виробництва”, як підготовка статті, відповіді на звернення громадян тощо. Якщо для приватного сектора прибуток є основним мірилом успіху, то орган державної влади за відсутності мотиву прибутку не має чіткого вичерпного мірила чи стандарту, за яким можна судити про результати його діяльності; - по-десяте, державні процеси вимагають прозорості та більшої відкритості при ухваленні рішень і припускають істотніше втручання й увагу з боку громадськості, тоді як процеси ухвалення рішень у приватному управлінні менш відкриті для зовнішнього впливу. |