|
Тема Предмет і завдання курсу Історія держави і права України, його історіографія та методи дослідження. Поняття предмета Історія держави і права України
Кодифікація права в 19 ст.
Кодифікація права України в першій половині XIX ст. відбувалася в істотно нових суспільно-економічних і політичних умовах життя українського народу. Українська національна державність була знищена і Україна увійшла в новий період свого існування. Місце української держави заступила Російська імперія з її могутнім централізованим бюрократичним апаратом. Тому вся робота щодо кодифікації українського права велася паралельно та у зв'язку з кодифікацією права Російської держави під прапором необхідності упорядкованих норм, що діяли в Лівобережній і Правобережній Україні, максимального зближення правових систем України і Росії шляхом поширення в Україні загальноімперського законодавства і усунення місцевих особливостей. На початку 1804 року було створено кодифікаційну комісію ("Комісію складання законів"), яка поділялася на 3 експедиції. "Малоросійськими правами" повинно було займатися 6-те відділення 2-ї експедиції. У його складі над кодифікацією права України працювали 2 групи. Перша, на чолі з А. Р. Повстанським, займалася правом Правобережних (Київської, Волинської та Подільської), друга, під керівництвом Ф. І. Да- видовича — правом Лівобережних (Чернігівської і Полтавської) губерній. Підсумком праці групи А. Повстанського був проект "Зводу місцевих законів губерній та областей, приєднаних від Польщі". Група Ф. Давидовича підготувала "Зібрання громадських законів, діючих у Малоросії” ("Зібрання малоросійських прав 1807 року"). "Зібрання..." стало першим в Україні систематизованим збірником ре ально діючих норм цивільного права. Джерелами його були норми звичаєвого права та збірники польсько-литовського і німецького права, зокрема, Литовські Статути, а також "Саксонське зерцало". "Зібрання..." поділялося на 3 розділи; про особи, про зобов'язання, про майно (викладені у 5-ти книжках), котрі поділені на глави та параграфи. Наприкінці 1807 року відредагований примірник "Зібрання..." було передано для перевірки у II експедицію Кодифікаційної комісії, де він і залишився на довгі роки. Після цього кодифікаційні роботи були фактично майже припи нені: здійснено лише переклад на російську мову Литовського Статуту, який був опублікований у 1811 році. У 1826 році "Комісію складання законів" перетворено у друге відділення власної його імператорської величності канцелярії, яке повинно було спеціально і постійно займатися кодифікаційними роботами. Результатом діяльності цього відділення стали "Повне зібрання законів Російської імперії", публікація якого почалася у 1830 році, та "Звід законів Російської імперії", що почав виходити з 1833 року. У 1830—1833 роках у складі відділення працювала група під керівництвом І. М. Даниловича, яка здійснила систематизацію діючих правових норм в Україні і підготувала "Звід місцевих законів g`u3dmhu губерній" (Правобережної України та Білорусії). Він складався із вступу, 3-х частин і додатків і за своїм характером був збірником матеріального і процесуального цивільного права. Автори проекту прагнули якомога ширше використати загальні норми російського права як головного джерела, а місцеве право підпорядковували імперському законодавству, щоб воно лише регулювало конкретні взаємовідносини в межах загальних вимог основних законів. Передбачалася повна ідентичність систем Зводу законів Російської імперії в розділах, де викладені норми про стани, судочинство та цивільні права. У Звід були включені деякі норми місцевого права Правобережної України в галузі цивільних відносин: право власності дворян-татар (нехристиян) на кріпаків, деякі норми, які визначали правове положення дружини, особливості опіки, договору даріння, складання договорів взагалі та ін. У 1833 році проект Зводу було затверджено Державною Радою, але юридичної сили діючого джерела права він так і не набув. Перемогла інша тенденція — поширення на територію України російської системи права і введення в дію Зводу законів Російської імперії. У 1827—1835 роках було скасовано застосування збірників магдебурзького права в усіх містах України, а в 1840—1842 роках скасовано чинність норм Литовського статуту і поширено загальноімперське цивільне та кримінальне законодавство. Водночас при підготовці 2-го видання "Зводу законів Російської імперії" у 1842 році було затверджено до включення в його 10-й том ряд норм "Зводу законів західних губерній" для застосування їх тільки у Чернігівській та Полтавській губерніях. У Правобережній Україні вводилося виключно загальноросійське законодавство. Дія норм місцевого цивільного права допускалася законом лише в двох вказаних вище губерніях, але тільки тих, що увійшли до "Зводу законів Російської імперії"". Таких норм налічувалося 53 з 3979 статей. Таким чином, було ліквідовано останні залишки політичної автономії України. Розвиток правової системи України відбувався шляхом централіза ції і уніфікації, відміни системи права, що діяло в Україні, і поширення на її територію загальноросійської системи при збереженні окремих особливостей, які склалися історично.
|
|
|
Скачать 0.95 Mb.