Екологічне право Завдання №1. Тема Значення і роль Конституційного Суду України, практики загальних та спеціалізованих судів у регулюванні екологічних правовідносин

• Название: Тема Значення і роль Конституційного Суду України, практики загальних та спеціалізованих судів у регулюванні екологічних правовідносин
• Анкор: Екологічне право Завдання №1
• Дата: 29.09.2021
• Размер: 25.4 Kb.
• Имя файла: Екологічне право Завдання №1.docx
• Тип: Документы; #239089

Завдання № 1.

Тема: «Значення і роль Конституційного Суду України, практики загальних та спеціалізованих судів у регулюванні екологічних правовідносин»

ЗМІСТ

1. Значення і роль Конституційного суду України 1

2. Значення і роль практики загальних та спеціалізованих судів 4

Висновки 6

1. Значення і роль Конституційного суду України

Екологічні правовідносини. Предметом екологічного права є суспільні відносини, що виникають між суб'єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання, відтворення (відновлення) природних об'єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках — захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків і задоволення екологічних та інших інтересів.

Конституційний Суд України. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про Конституційний суд України» Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд або Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

За правовою природою всі правовідносини мають своє певне законодавство, яким врегульовані те чи інше коло відносин між суб’єктами.

З точки зору, яку роль Конституційний Суд відіграє у регулюванні екологічних правовідносин, то перш за все, слід відмітити те, що всі екологічні правовідносини маю бути врегульовані законодавством, яке відповідне Конституції України, а у разі не згоди із такою відповідністю, питання виноситься на розгляд Конституційного Суду України, де саме вирішуються питання «регулювати цьому закону чи іншому акту екологічні правовідносини чи ні».

Так, наприклад, практика Конституційного Суду України поступово охоплює своїм впливом сферу екологічного законодавства. В актах останнього все більше з'являється посилок на рішення Конституційного Суду України, яким те чи інше положення відповідного закону визнається неконституційним.

Прикладом тут може бути Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (неконституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. У ньому зафіксовано, що Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частини першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України. Це рішення було відтворено у Земельному кодексі України.

Розглядаючи рішення, що ухвалює Конституційний Суд України слід відзначити, що вони є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Такі риси зазначених рішень з огляду на те, що вони призводять до скасування чи зміни окремих положень відповідних правових актів, дозволяє віднести їх на думку багатьох правознавців до джерел права. Проте, є особливості, котрі відрізняють їх від інших джерел права - законів та підзаконних нормативно-правових актів.

По-перше, прийняття закону завжди зумовлена практичною потребою у регулюванні тих чи інших суспільних відносин, є реакцію на існуючи в суспільстві конфлікти, які потребують вирішення. Натомість, рішення Конституційного Суду стосуються тільки чинних законів та інших правових актів і тільки у випадку, коли виникає потреба у з'ясуванні їх відповідності Конституції України чи офіційному тлумаченні. Воно «не самостійно» у тому сенсі, що прив'язано до правового акту, прийнятого іншим органом. Призначенням цього рішення є усунення ускладнень при застосуванні тих чи інших правових норм, забезпеченні їх чіткої інтерпретації, усуненні неузгодженостей з Конституцією України, допущені у силу різних обставин при прийнятті відповідного закону чи іншого правового акту.

По-друге, рішення Конституційного Суду України є «не самостійним» й тому, що приймається за ініціативою інших суб'єктів, яка виявляється у звернення (у формі конституційного подання та конституційного звернення) до Конституційного Суду України. Суб'єктами цих звернень є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна рада України Автономної Республіки Крим (частина перша ст. 150 Конституції України) та громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст. 37 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Таким чином, Конституційний Суд України має важливе значення для екологічних правовідносин, оскільки саме в його компетенції вирішення питань щодо існування певних норм, що регулюють екологічні правовідносини.

2. Значення і роль практики загальних та спеціалізованих судів

Як уже зазначалось, що екологічні правовідносини регулюються певними законами та іншими НПА. У разі, коли у суб’єктів екологічних правовідносин виникають спори або інші питання, які належить вирішувати суду, то в таких випадках мають значення для цих правовідносин загальні та спеціалізовані суди. Практика та роз’яснення таких судів може ставати рекомендацією для застосування права, що регулює екологічні правовідносини іншими судами, що вирішують подібні спори.

Дійсно, такі роз'яснення у сфері законодавчого регулювання охорони довкілля (зокрема, Постанова Пленуму Верховного суду України від 10.12.2004 р. № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля»; Постанова Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.03.2006 р. № 01-8/622 «Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних з розрахунками за природний газ та послуги з його транспортування» тощо), сприяють одноманітному застосуванню відповідних законів судами України. Одначе, слід відмітити, що вони не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних нормативно-правових актів. При цьому роз'яснення не повинні суперечити чинним законам, вони не можуть змінити чи відмінити закон, виробляються на основі тих норм, що існують, а не на своїй суб'єктивній волі судовим органом.

У своїх рішеннях Вищий адміністративний суд України та Верховний суд України у справі за позовом МБО «Екологія-Право-Людина» про оскарження постанови Кабінету Міністрів України про надання земельних ділянок НАЕК «Енергоатом» з підстав порушення оскаржуваним актом вимог природоохоронного законодавства та законного інтересу позивача, який полягає у збереженні довкілля, постановили, що відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» спірна земельна ділянка охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони. З урахуванням загальнонаціонального суспільного значення природно-заповідного фонду спірні правові відносини відносяться до публічно-правових, тому необмежене коло осіб має право на звернення до суду за їх захистом. Питання щодо права громадської організації бути позивачем у спорі щодо захисту довкілля було вирішено Великою Палатою Верховного Суду у справі за позовом МБО «Екологія-Право-Людина» до ТОВ «Аквадельф» про заборону діяльності дельфінарію (справа № 910/8122/17, провадження № 12-186гс18). У Постанові від 11 грудня 2018 року Велика Палата зазначила, що позивач є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об’єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», а також відповідно до свого статуту має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства. Велика Палата погодилася з доводами скаржника про те, що, відмовляючи в позові в цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є МБО «Екологія-Право-Людина». Вирішуючи схоже правове питання у справі №826/3820/18, Верховний Суд дійшов висновку про те, що право оскаржити нормативно-правовий акт, пов’язаний з конституційним правом на екологічну безпеку, належить кожному та може реалізовуватись громадянами особисто або спільно – через об’єднання громадян, а також, «що з огляду на важливість реального захисту довкілля неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки».

Роз'яснення з питань застосування екологічного законодавства, що містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, мають очевидну правозастосовчу спрямованість, оскільки призначені для вироблення єдиної практики застосування еколого-правових норм. Ці роз'яснення не можуть змінити закон, навіть й тоді, коли та чи інша норм уточнюється. Адже таке уточнення не може виходи за межі цієї норми й тільки з урахуванням інших нормативно-правових положень, що стосуються відповідного питання. В літературі іноді наполягається на включенні до відповідного законодавства припису про рекомендаційний характер роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, щоб зняти усі питання щодо віднесення їх до джерел права.

Як бачимо, практика загальних та спеціалізованих судів у регулюванні екологічних правовідносин у порівнянні із Конституційним Судом, має слабший юридичний вплив, оскільки практика цих судів не змінює законодавство, пов’язане з екологічним правом, а лише має рекомендаційний характер щодо застосування норм екологічного законодавства при вирішенні спорів у сфері екологічного права.

Висновки

Отже, підводячи підсумок зазначеного вище, слід констатувати, що у силу своєї обов'язковості, характеру впливу на законотворення, рішення Конституційного Суду України (Конституція України Стаття 151-2. Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.), що стосуються екологічного законодавства, слід віднести до допоміжних, додаткових джерел права. Судова практика інших судових органів, хоч і має позитивний вплив на застосування законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища, не може визнаватися джерелом екологічного права.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!