ТЕРМІНИ ПСИХОЛОГІЧНОГО СЛОВНИКА. Словник_Психологія. Терміни психологічного словника акцентуація характеру
 Скачать 34.42 Kb.
|
ТЕРМІНИ ПСИХОЛОГІЧНОГО СЛОВНИКА Акцентуація характеру - надмірна вираженість окремих рис характеру особистості, що накладає свій відбиток на її поведінку і діяльність. В залежності від ступеню проявлення виділяють А.х. явну і приховану. Явна А.х. відноситься до крайніх варіантів норми, відрізняється постійністю певних рис характеру. При прихованій А.х. риси певного типу характеру проявляються слабо або зовсім не проявляються, але можуть яскраво проявитися під впливом специфічних ситуацій. Відчуття– психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей та якостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуттів. Воля — здатність до вибору діяльності й до внутрішніх зусиль, необхідних для її здійснення. Специфічний акт, що зводиться не до свідомості та діяльності як такої. Здійснюючи вольовий вплив, людина протистоїть владі потреб, імпульсивних бажань, що безпосередньо відчуваються. Для вольового акту є характерним не переживання «я хочу», а переживання «треба», «я повинен», усвідомлення ціннісної характеристики мети дії. Вольова поведінка включає ухвалення рішення, що часто супроводжується боротьбою мотивів (акт вибору), і його реалізацію Емоції – це особливий клас психічних процесів, пов’язаних з потребами і мотивами, які відображають у формі безпосередньо чуттєвих переживань значимість діючих на людину явищ і ситуацій Задатки — природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що є природною основою для розвитку здібностей людини. Здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що забезпечують успіх у діяльності, у спілкуванні і легкість оволодіння ними. Здібності не можуть бути зведені до знань, умінь і навичок, наявними у людини, але здібності забезпечують їх швидке придбання, фіксацію й ефективне практичне застосування. Закономірності відчуттів. До закономірностей відчуттів належать:• пороги відчуттів; • адаптація; • сенсибілізація; • взаємодія відчуттів: компенсація; синестезія. Ідеомоторні реакції - це форма психомоторики, в якій виконуються руху безпосередньо і мимоволі викликані яскравим поданням (наочно-образні знання) про їх виконання. Індивід (неподільне) - це окремо взята людина, представник людського роду, що володіє своєрідними психологічними особливостями, стійкістю психічних процесів і властивостей, активністю і гнучкістю в реалізації цих властивостей стосовно конкретної ситуації. Поняття "індивід" слід відрізняти від поняття "індивідуальність", бо остання характеризується як своєрідність і неповторність особистості індивіда. Людська індивідуальність проявляється в рисах характеру, темпераменті, здібностях, інтересах та інших властивостях людини. Індивідуальність– неповторне співвідношення особистих рис та особливостей людини (характер, темперамент, здібності, особливості протікання психічних процесів, сукупність почуттів тощо), що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. І. – особлива і не схожа на інших людина в повноті її фізичних та духовних якостей. Меланхолік - тип темпераменту. Людина цього типу темпераменту характеризується повільним перебігом психічних процесів, неврівноваженістю, слабкістю, інертністю нервових процесів, що проявляється у високій реактивності психіки, схильності до переживань, деякої замкнутості, хворобливому реагуванні на труднощі, невдачі, недостатній ініціативності, деякій пасивності в діяльності. Їй властиві стриманість, сором'язливість, боязкість. Тривалі і сильні подразники викликають у М. сповільнення або припинення діяльності. Почуття у М. виникають повільно, відзначаються глибиною, силою і тривалістю. При несприятливих умовах М. може перетворитися в замкнену, боязливу, неспокійну, раниму людину. М. ні в що не вірить і ні на що не надіється, в усьому бачить і чекає тільки погане, небезпечне. Він невпевнений у собі й вимагає постійної уваги, похвали з боку вище поставленої особи чи лідера, часто потребує допомоги в соціально-психологічній адаптації. Але ряд якостей М. важливі для багатьох сфер діяльності: висока психічна реактивність дозволяє виконувати тонку роботу, що вимагає підвищеної уваги, терпіння /робота радиста, спостерігача, гідроакустика/. Психологічним принципом підходу до М. є принцип “Не нашкодь.” На М. не можна підвищувати голос, надто тиснути, бо вони дуже чутливі і ранимі. Методи дослідження в психології. Основними методами психології є спостереження, опитування, тестування, експеримент. Спостереження – метод психологічного дослідження, який полягає у спостереженні за об'єктом дослідження, реєстрації та поясненні психологічних фактів Мислення — один з вищих проявів психічного, процес пізнавальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності; це аналіз, синтез, узагальнення умов і вимог розв'язуваної задачі та способів її вирішення. У такому безперервному процесі утворюються дискретні розумові операції, які мислення породжує, але якими воно не обмежується. Мислення як процес нерозривно пов'язане з діяльністю особистості — з мотивацією, здібностями і т. д. На кожній стадії психічного розвитку людина здійснює розумовий процес, виходячи з уже сформованих мотивів та здібностей; подальше формування мотивів та здібностей відбувається на наступних стадіях розумового процесу. Розрізняють наступні види мислення: словесно-логічне, наочно-образне, наочно-діюче. Виділяють також мислення теоретичне і практичне, емпіричне; логічне, аналітичне й інтуїтивне; реалістичне і аутистичне, пов'язане із заглибленням у внутрішні переживання; продуктивне і репродуктивне; мимовільне і довільне. Мислення інтуїтивне — один з видів мислення. Характеризується швидкістю перебігу, відсутністю чітко виражених етапів, малоусвідомленням. Мислення наочно-діюче - один з видів мислення, який характеризується тим, що вирішення задачі здійснюється Мислення творче шляхом реального, фізичного перетворення ситуації, випробовуванням властивостей об'єктів. Мислення наочно-образне - один з видів мислення. Пов'язане з уявленням ситуацій і змін у них. За допомогою нього найбільш повно відтворюється все різноманіття різних фактичних характеристик предмета, тому що в образі може фіксуватися одночасне бачення предмета з декількох точок зору. Важлива особливість наочно-образного мислення — установлення незвичних, «неймовірних» сполучень предметів та їхніх властивостей. У цій якості воно практично не відрізняється від уяви. Мислення наочно-образне — один з етапів онтогенетичного (див. Онтогенез) розвитку мислення. Мислення практичне — один з видів мислення, що звичайно порівнюють з мисленням теоретичним. Пов'язане з постановкою цілей, виробленням планів та проектів і часто розгортається при дефіциті часу, що іноді робить його ще складнішим, ніж мислення теоретичне. Мислення пралогічне - поняття, уведене Л. Леві-Брюлем для позначення раннього етапу розвитку мислення, коли формування його основних логічних законів ще не завершене: існування причинно-наслідкових зв'язків вже усвідомлене, але сутність їх виступає в містифікованій формі. Явища співвідносяться за ознакою причини—наслідку і тоді, коли просто збігаються за часом. Партиципація (причетність) подій, суміжних у часі й просторі, є основою для пояснення більшості подій, що відбуваються у світі. Людина при цьому виявляється тісно пов'язаною з природою, особливо з тваринним світом. При пралогічному мисленні природні та соціальні ситуації усвідомлюються як процеси, що протікають під заступництвом та при протидії незримих сил,— магічний світогляд. Мислення словесно-логічне - один з видів мислення, для якого є характерним використання понять, логічних конструкцій. Функціонує на базі мовних засобів і являє собою найбільш пізній етап історичного й онтогенетичного розвитку мислення. У структурі його формуються та функціонують різні види узагальнень. Мислення творче — один з видів мислення, що характеризується створенням суб'єктивно нового продукту і новоутвореннями в ході самої пізнавальної діяльності. Ці новоутворення стосуються мотивації, цілей, оцінок і змістів. Мислення теоретичне мислення відрізняється від процесів застосування готових знань і умінь, що називаються репродуктивним мисленням. Мислення теоретичне - один з видів мислення, що звичайно протиставляється мисленню практичному. Спрямоване на відкриття законів, властивостей об'єктів і т. д. Як приклад продукту творчого мислення можна назвати фундаментальні наукові дослідження. Мова — система знаків, що служить засобом людського спілкування, діяльності розумової (див. Мислення), способом вираження самосвідомості особистості, передачі від покоління до покоління і збереження інформації. Мова — носій суспільної свідомості. З погляду матеріалізму, історичними основами виникнення мовлення служать праця, спільна діяльність людей. Мова існує і реалізується через мовлення. Монотонія(Monotonia; mono + грец. Tonos: напруга) - особливий вид функціонального стану людини, що виникає в процесі монотонної роботи. Суб'єктивними проявами стану монотонії є нудьга, апатія, сонливість, зниження уваги, спотворення почуття часу, дратівливість, відчуття втоми і т.д. Психофізіологічні прояви стану монотонії свідчать про зниження рівня неспання, зменшенні тонусу симпатичної нервової системи, зниження тонусу скелетної мускулатури. Серед заходів профілактики розвитку монотонії використовують впровадження раціональних режимів праці та відпочинку, вдосконалення організації трудової діяльності, збільшення фізичної активності як під час, так і після роботи, використання різних засобів, що активують центральну нервову систему працюють. Мотив– спонукальна причина дій і вчинків людини Напруженість психічна - психічний стан, зумовлений передбаченням несприятливого розвитку подій. Супроводжується відчуттям загального дискомфорту, тривоги, іноді страху. На відміну від тривоги, містить у собі готовність опанувати ситуацію, діяти в ній певним чином. За характером впливу на ефективність діяльності виділяють: 1) стан психічної операційної напруженості, в основі якої лежить перевага процесуальних мотивів діяльності; здійснює на індивіда мобілізуючий вплив та сприяє збереженню високого рівня працездатності; 2) стан психічної емоційної напруженості, розвиток якої характеризується вираженим негативним емоційним забарвленням поведінки, ламанням мотиваційної структури діяльності; призводить до зниження ефективності діяльності та до її дезорганізації. Особистість– це суб’єкт свідомої продуктивної діяльності та суспільної поведінки індивіда із соціально зумовленою системою вищих психічних властивостей, що формується і виявляється у самозмінній діяльності, спілкуванні, опосередковує, регулює взаємодію людини з довкіллям Пам'ять – процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда. Потреба — 1) вихідна форма активності живих істот. Динамічне утворення, що організує і спрямовує пізнавальні процеси, уяву та поведінку; 2) потреба — у теорії Д. Роттера — набір різних видів поведінки, спільним для яких є те, як саме вони здобувають подібні підкріплення (наприклад, визнання, любов і прихильність). Потреба — це основна рушійна сила розвитку людини, яка збуджує потяг. Завдяки потребам життя набуває цілеспрямованості, і цим досягається задоволення потреби або запобігається неприємне зіткнення із середовищем. Почуття – це специфічно людські, узагальнені, стійкі переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції Процеси пам'яті. Розрізняють такі головні процеси пам'яті: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.Психіка (гр. рsyche – орган думок і суджень) – здатність людини думати, міркувати і хвилюватися; розумове життя, включаючи свідомі та несвідомі процеси; розум у своїй цілісності, на відміну від тіла. Психоаналіз – метод дослідження змісту психічної діяльності, який ґрунтується на теорії Фрейда. Психологія (гр. рsyche і гр. loqos – слово) – галузь науки, яка вивчає розумові та псих.процеси стосовно поведінки людей та тварин. Психологічна структура особистості. (за К.К.Платоновим)Низький рівень особистості це біологічно обумовлена підструктура: вікові, статеві властивості психіки, уроджені властивості – тип нервової системи, темперамент. Індивідуальні особливості психічних процесів людини: індивідуальні прояви пам’яті, сприймання, відчуттів, мислення здібностей, які залежать як від уроджених факторів, так і від тренувань, розвитку, вдосконалення цих властивостей. Рівень індивідуального соціального досвіду: набуті знання, навички, уміння, звички. Ця підструктура формується переважно в процесі навчання і має соціальний характер. Вищий рівень особистості – це спрямованість: бажання, інтереси, потяги, нахили, ідеали, погляди, переконання, світогляд, особливості характеру, самооцінки. Формується під впливом виховання в суспільстві, найбільш повно відображає ідеологію спільноти, до якої включена людина. Несхожість людей між собою значна: в кожній з підструктур маються відмінності переконань і інтересів, досвіду і знань, здібностей і умінь, темпераменту і характеру. Ось чому дуже непросто зрозуміти іншу людину, непросто запобігти розбіжностей, суперечностей, навіть конфліктів з іншими людьми. Щоб більш глибоко зрозуміти себе та інших, треба мати певні психологічні знання у сполученні з спостережливістю. Розумова операція — це один зі способів розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові завдання. Розумові операції різноманітні. Це аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Сангвінік – один з типів темпераменту. Людина цього типу темпераменту врівноважена, комунікабельна, жвава, рухлива, незлоблива, в будь-якій ситуації почуває себе "як дома", має багато друзів. С. характеризується високою психічною активністю, працездатністю, енергійністю, багатою мімікою, швидким темпом рухів і мови. С. прагне до частої зміни вражень, швидко відкликається на навколишні події, легко пристосовується до нових умов життя, здатний до діяльності при подразниках, що швидко змінюються. Це продуктивний працівник, але лише тоді, коли в нього багато цікавих справ, тобто є постійне збудження. Крім того С. притаманні вразливість, легка збудливість почуттів, але почуття його не дуже стійкі. Вони швидко виникають і швидко зникають, змінюються протилежними, безпосередньо і яскраво виражені в зовнішній поведінці. До негативних характеристик С. можна віднести певну непослідовність в діяльності, нестійкість настрою та інтересів. Психологічним принципом підходу до С. є принцип “Довіряй, але перевіряй.” С. завжди дає обіцянки, щоб не образити людину, але далеко не завжди їх виконує. Соціометрія– методика дослідження системи неформальних стосунків в певній групі в певний момент її існування. В основі лежить вимірювання відносин симпатій – антипатій, прийняття – неприйняття людьми одне одного, прихильностей, уподобань стосовно один одного. Спрямованість особистості - одна з найістотніших сторін особистості, які характеризують її мотиваційну сферу. Поняттям "спрямованість" позначаються ті особистісні утвори, які результативно виявляють себе таким чином: а) в одній і тій самій життєвій ситуації різних індивідів спонукають ставши перед собою рівні завдання; б) у конкретного індивіда створюють невипадкову послідовність постановки цілей, що протистоїть випадковим змінам ситуацій. Інакше кажучи, спрямованість - це модус особистості, стрижень її структури, що визначає її ініціативну поведінку, яка виходить за межі пасивних реакцій на зовнішні подразники. Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної структури мотивів виступає як передумова стійкості особистості. Темперамент – найголовніша характеристика нервової системи людини, що визначається інтенсивністю, швидкістю здійснення психічної діяльності, в емоційному тонусі життєдіяльності, сприйнятті індивідом зовнішніх подразників. Темперамент - індивідуально-психологічна характеристика людини, що проявляється у силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів. Розрізняють встановлені ще Гіппократом чотири основні типи Т., а саме: сангвінік, флегматик, холерик та меланхолік. Визначити темперамент не так легко, як здається на перший погляд, бо «чисті» типи темпераменту зустрічаються рідко. Немає хороших і поганих темпераментів. Кожен тип Т. має позитивні та негативні риси. До представника кожного типу темпераменту можна знайти свій підхід, індивідуальний стиль діяльності. Увага — зосередженість діяльності суб'єкта в даний момент часу на будь-якому реальному або ідеальному об'єкті — предметі, події, образі, міркуванні тощо. Утома– ослаблення сил від посиленої діяльності, напруження. Уява – процес створення людиною на основі досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала, своєрідна форма відображення людиною дійсності, в якій виявляється активний випереджальний характер пізнання нею світу. Уявлення — чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, що зберігається і відтворюється у свідомості людини поза безпосереднім впливом їх на органи чуття. Флегматик – один з типів темпераменту. Люди цього типу характеризуються низьким рівнем активності поведінки, нові форми якої виробляються повільно, але є стійкими. Ф. характерні повільність і спокійність в діях, міміці, мові; рівність і постійність почуттів, настрою. Наполегливий і завзятий "трудівник життя", Ф. рідко виходить з себе, не схильний до афектів, розрахувавши свої сили, доводить справу до кінця, рівний у стосунках, в міру комунікабельний, не любить даремно базікати .Ф., в залежності від умов, може характеризуватися позитивними рисами - витримка, глибина думок, постійність, обґрунтованість тощо, в інших - в'ялість, бідність і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій. Психологічним принципом підходу до Ф. є принцип “Не квап.” Ф. не може швидко працювати, тому його не потрібно підганяти навіть за дефіциту часу. Форми мислення. Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять. Характер– комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, до інших, до самої себе. Холерик - один з типів темпераменту. Люди цього типу характеризуються підвищеною збудливістю, активністю, їх дії переривчасті. Їм властиві різкість і нестримність рухів, сила, імпульсивність, яскрава вираженiсть емоційних переживань. Внаслідок неврівноваженості, захопившись справою, Х. схильний діяти з усіх сил, надміру. Темперамент проявляє в ініціативності, енергійності, принциповості. Х. характерні дратівливість, ефектність, нестриманість, запальність, нездатність до самоконтролю при емоційному навантаженні. Психологічним принципом підходу до Х. є принцип “Ні хвилини спокою.” Х. постійно повинен бути зайнятий якоюсь справою, інакше всю свою активність він буде спрямовувати на колектив і може негативно впливати на мікроклімат в ньому. Його дратує одноманітна робота. До нових обставин Х. адаптується швидко. |