Урок. Урок № 33 (2). Урок 32 Підручник Авраменко О. Українська література підучник для 11 класу, 2019 рік
 Скачать 34.61 Kb.
|
|
Урок № 32 Підручник Авраменко О. Українська література: підучник для 11 класу, 2019 рік. https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html Тема. Позакласне читання Література рідного краю. Епіграф: ... Колос зігнувся і дивиться в землю – пізнай себе самого. Небо в тисячі люстер перехмарюється – пізнай себе самого. Дніпро у тінь пославсь, а повен перебігу – пізнай себе самого. П. Тичина, симфонія «Сковорода» Завдання 1. Життєвий і творчий шлях Валерія Павловича Кулика. Скласти конспект. Херсонщина – край сонячних мрій, баштанний рай, степові простори, місце зустрічі Дніпра із морем. Херсонщина – це привітні люди. Херсонщина – місце, де творили і творять свої шедеври митці Слова: Микола Куліш, Іван Дніпровський, Дніпрова Чайка, Алла Тютюнник, Микола Братан, Анатолій Кичинський, Василь Загороднюк, Валерій Кулик, Іван Немченко… Кожен із творців незвичний по-своєму, але їх дещо об’єднує – херсонська свобода степу – рідна земля… Я вважаю, ви вже здогадалися про кого у нас сьогодні на уроці буде йти мова. Так, ми з вами ознайомимося із творчістю одного із найгеніальніших постатей нашого краю – Валерієм Павловичем Куликом. Валерій Павлович Кулик народився в селищі Чаплинка 1948 року, в родині освітян. Закінчив факультет української філології Херсонського педагогічного інституту. Працював кореспондентом районних газет у Чаплинці, Білозерці, Цюрупинську, Новій Каховці, створив і керував літературною студією «Біле озеро», а сьогодні очолює літературно-мистецький гурт «Таврійський первоцвіт». Перші вірші Валерія Кулика було опубліковано у Чаплинській районній газеті «Радянська Таврія» 1961 року, а перша книжка поета «Відстані» побачила світ у видавництві «Таврія» у 1978 році. Сьогодні творчий доробок майстра слова нараховує близько двох десятків поетичних збірок та чотири пісенних. Кулик Валерій Павлович – член Національної спілки письменників України з 1996 року. Завдання 2. Поетична спадщина митця. Записати матеріал у вигляді тез. Поезія В. П. Кулика приваблює своїм широким тематичним діапазоном: патріотична («Розмова з сином», «Світ мій світає з тобою, Українонько»); філософсько-етична («Балада про вічне дерево», «І слухати зорю…»); мистецька («Рожевий духоцвіт м’якої глини»); героїчна («Бунтарська кров», «На Каховському плацдармі»); історична («Колективізація», «Голод»). Наскрізними у творах поета є образи саду, хліба, материнської хати, рушника, ластівки, ромашки, за допомогою яких автор прагне утвердити в довколиш-ності високі ідеали добра і краси, гуманності та благородства. Мова поезії митця наповнена буйними соками рідної землі, вишукана й проста, барвиста і прозора, емоційна та розважлива. ТВОРИ Кулик В. П. День Сковороди: Вінок Сковороди. – Херсон: Наддніпряночка, 2008. – 20 с. Кулик В. П. Дорога до тебе: Вірші. – Сімферополь: Таврія,1989. – 64 с. Кулик В. П. Колодязь у степу: Ліричні вірші, переклади. – Херсон: Просвіта, 2002. – 52с. Кулик В. П. Світився гранями сонет: З російської літературної класики / Пер. В. П. Кулика. – Херсон: Персей, 2000. – 80с. Кулик В. П. Сонце моєї матері: Поезії. – Херсон: Чиста криниця, 1998. – 20с. Журналістська діяльність В. Кулика. Нині Валерій Павлович є старшим редактором телебачення Херсонської облдержтелерадіокомпанії «Скіфія»; автор та ведучий літературно-мистецьких телевізійних програм; лауреат і дипломат кількох Міжнародних та Всеукраїнських телевізійних фестивалів. А телепрограма «Ахалцихе – квітка надії» про національні меншини Херсонщини у 2005 році була удостоєна гран-прі на Міжнародному фестивалі у Донецьку. Почесне звання «Заслужений журналіст України» присвоєно старшому редактору Херсонської обласної державної телерадіокомпанії «Скіфія» Валерію Павловичу Кулику. Завдання 3. Ідейно-художній аналіз збірки «День Сковороди: Вінок сонетів». Уважно прочитати. У змістовій індивідуальній поетичній стилістиці Валерія Кулика форма посідає важливе місце. Саме про це свідчать його численні сонети, майстерно довершені вінки сонетів, а також філігранні (майстерно виконані) переклади сонетів та вінків сонетів. Завдання 4. Анатолій Іванович Кичинський. Уважно прочитати. Скласти конспект. Його ім’я широко відоме на Херсонщині. Анатолій Кичинський – це член Національної Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат літературної премії імені Павла Усенка. Автор поетичних збірок «Вулиця закоханих дерев», «Світло трави», «Листоноша – земля!», «Дорога завдовжки в любов», «Землі зелена кров», «В гості до мами», «Жива і скошена тече в мені, трава». Народився Анатолій Кичинський 4 квітня 1950 року в степовому селі Преображенка Чаплинського району Херсонської області в родині селян-трударів. Його поетичний хист виявився в підлітковому віці. В п’ятому класі Анатолій починає писати вірші. А з сімнадцяти друкується в газетах. Після середньої школи він вступає до Херсонського педагогічного інституту, а згодом закінчує літературні курси. Служив у армії, працював кореспондентом обласної газети, був керівником херсонського молодіжного об’єднання літераторів. Вісімдесяті роки – період розквіту творчості Анатолія Кичинського. Постійно, одна за одною, виходять його книжки. Він звертається до різних стилів поетичної оповіді. Поета активно друкує українська преса. Він сприймається як один з лідерів нової поетичної України. Своїми творами митець неодноразово підкреслював, що він живе пам’яттю про минуле й теперішнє, про духовне й вічне. Вірш «В гості до мами» Даремно осінні дощі стіною стоять пере нами. Так легко стає на душі – ми йдемо в гості до мами. Подумки поет повертається в дитинство, адже літа так швидко промайнули, і він говорить: ІІ Позаду міська суєта, надій поруйновані храми… Позаду – літа і літа … Ми їдемо в гості до мами. III Ми їдемо в тихе село, в якому давно нас немає. Ми їдемо в тихе село, яке нас іще пам’ятає. IV Ми їдемо в тихе село, де кожне обличчя – знайоме. Нам двічі в житті повезло: ми їдемо з дому – додому. V І знову отам, де райцентр ледь-ледь замріє вогнями, стрічатиме нас деревце, посаджене в юності нами. VI І знову останнім листком воно затріпоче над нами і стане останнім містком в дорозі до нашої мами. VII І буде стежина сира, і буде рукою подати до нашого з вами села, до білої нашої хати. VIII Ми їдемо ночі і дні Ну як воно сталося з нами, що їдемо, їдемо – і ніяк не доїдем до мами. Автор розкриває тему материнства, священної любові до матері, роздумує над проблемою життя на селі. Провідним мотивом цієї поезії або головною думкою є особисті роздуми автора над почуттями до рідної матусі, автор спонукає читача до особистих роздумів. За жанром – це вірш – роздум. Інтуїтивно проглядається самоаналіз, власної душі поета. Ось тому-то вірш звучить високо, піднесено, чисто і пронизливо, не зважаючи на осінній дощ. А символічними образами твору є: осінні дощі; поруйновані храми; тихе село; дерева, посаджені в юності; сира стежина; біла мамина хата. Ліричний герой радіє від того, що він скоро ступить на свою малу батьківщину, зустрінеться і міцно-міцно обніме свою рідну матусю. Не зважаючи на те, що йдуть осінні дощі – у нього на душі – радісно. Це підкреслюють ось такі художні засоби: метафори – «дощі стоять стіною», «село пам’ятає»; епітети – «осінні дощі», «міська суєта», «тихе село», «останній листок», «біла хата» та інші. Ці художні засоби допомагають читачеві збагнути ту життєву картину, куди подумки лине душа автора. Тема батьків – невід’ємна у творчості поета. Ось як ніжно і тремтливо передає поет свої спогади і почуття у вірші «Батькове поле». Привітає мене в чистім полі пшениця уклінно, і до щемного болю босі ноги наколе стерня. Я від тої землі, де мені почалась Батьківщина Я з отої легенди, що покільчилась поміж зернят. Творчий доробок А.І. Кичинського – це десять поетичних збірок. Тематика творів поетичного доробку багатогранна. У поезіях Кичинського відображено духовний світ молодої людини на фоні нашого неспокійного сьогодення. Вболіваючи за завтрашній день, поет глибоко вірить у ставлення до природи, до історичної спадщини народу. У нього своєрідна манера письма. Це дозволяє авторові заглядати в глибини минулого і осмислювати найважливіші проблеми нашого часу, а ще бачити незвичайне у простому, буденному. Як ви самі переконалися – поезія Анатолія Івановича лірична, мелодійна. Її часто покладають на музику. Відомими авторами і виконавцями його пісень є Павло Дворський, Марійка Бурмака, брат Віктор Кичинський та інші. Наступним етапом нашого уроку буде знайомство із творчістю нашого земляка, відомого поета Миколи Івановича Братана. Зараз надаю слово нашим пошуковцям. Микола Братан так багато сказав гарних слів про Таврію. З кожної сторінки його книг віє сучасністю, актуальністю. Письменника справедливо називають співцем рідного краю, його працелюбних людей – степовиків. Микола Братан – член Національної спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, понад тридцять п’ять років очолював обласну спілку письменників Херсонщини. З-під його пера вийшло понад 100 книжок. Твори його різноманітні як за тематикою, так і за жанровими особливостями. Поет народився 19-го грудня 1935 року у селі Семенівці Каховського району Херсонської області в родині механізатора. Навчався в Бериславському педучилищі. Працював у газеті, на телебаченні. Закінчив філологічний факультет Одеського університету. З 1971 року очолював спілку письменників Херсонщини. Написав багато поезій. Їхня тематика різноманітна, бо поет закоханий у героїчну історію свого краю, у херсонців, у красу рідної Таврії. Відомі такі поетичні збірки Миколи Братана: «Смаглява Таврія», «Веселку-людям», «Свято на Перекопі», «Правда хліба», «У дорозі до вас», «Я – Сиваш», «Озерниця», «Добрина», «Степові люди», «Небо над долиною», «Семенівське шосе» та багато прозових збірок. Багато його поезій покладено на музику. Талант і великий письменницький доробок, синівська любов, глибока освіченість, знання історії і культури свого краю – завдяки цьому М.І. Братан став певним символом Херсонщини. Поет – лауреат літературної премії імені Андрія Малишка. Братан Микола Іванович займався громадською діяльністю. Протягом багатьох років активно популяризував рідну мову і культуру. Помер 13-го березня 2010 року. Вчитель: А зараз ми виразно прочитаємо і проаналізуємо одну поезію М.І. Братана «Різьблені ворота», яка в унісон звучить із поезією Анатолія Кичинського, адже ці дві поезії написані на одну тематику. Перед вами текст вірша М. Івановича «Різьблені ворота». Уявіть, будь-ласка, собі село: старенька, похилена хата, а вхід на дворище закритий різьбленими воротами. Я впевнена, що у кожного з вас в уяві постали старі дерев’яні ворота, зроблені талановитим сільським майстром, якого, можливо вже немає на світі. Ось такий життєвий момент і навіяв Миколі Івановичу задум написати вірш, який розповідає нам про майстра, котрий своїми золотими руками залишив згадку не тільки своїм рідним, а й сусідам. Різьблені ворота Перед нами постає картина осені, коли клени одягаються в позолоту. Наш ліричний герой їде шляхом, який веде до села і споглядає осінню картину, використовуючи такі художні засоби: метафора «лягла позолота», «сумують ворота» - допомагають розкрити ту картину, яку ми не можемо бачити, а тільки уявляємо. Цей вірш покладений на музику і став піснею. І Різьблені ворота Батькова робота, Ви ж одні такії Та й на цілий світ. І одна-єдина білена хатина З вікнами - зірками, З кленом край воріт. ІІ Я повертаюся додому, Але ворітниці мовчать. Не скрипне хвіртка так знайомо, Ніхто не вийде зустрічать… ІІІ На рідні обрії в засмуті Летю у мріях знов і знов, Де б не бував я – не забути, Звідкіль я в білий світ пішов. IV Лягла на клени позолота, Летять за обрій журавлі. Уклін Вам, батьківські ворота На несходимій цій землі! Коли читаєш ці рядки, то відчуваєш біль у серці ліричного героя, адже він приїхав додому, а ворота ніхто не відкриває, і ніхто не виходить його зустрічати. Під час читання цих рядків, туга лягає на душу, і передати цю тугу допомагає метафора «ворітниці мовчать», і сказане сам автор стверджує: «на рідні обрії в засмуті летю у мріях знов і знов…» Так. У мріях він неодноразово лине до рідної хати, в якій він народився, до двору, звідкіль він пішов у білий світ. Вдало він використовує епітети: «рідні обрії», «білий світ», які допомагають нам краще зрозуміти поетичні рядки Миколи Івановича. А в останній строфі він вживає неперевершене порівняння, в якому двір він називає «несходимою землею», адже скільки не ходили босі ноженята, чи доросла людина, але забути це неможливо. А звертання «батьківські ворота» уособлюють в собі живу істоту, до якої він звертається: IV Лягла на клени позолота, Летять за обрій журавлі. Уклін Вам, батьківські ворота На несходимій цій землі! Тема вірша – це розкриття невтомної праці селянина, його майстерності, зокрема батьківської любові до праці, що є провідними мотивами вірша. Це інтимно-побутова лірика. Ліричний герой вірша – сам Микола Іванович, який приїхав до рідного села, споглядає батьківську біленьку хату, але його вже ніхто не зустрічає. Ми вже зрозуміли, що батьки його вже померли. І символічний образ – різьблені ворота, автор піднімає на високий п’єдестал. Безумно. Хай цей вірш написаний кілька десятиліть тому, але ми повинні завжди пам’ятати свою малу батьківщину, де ми народились, де жили наші батьки, не втрачати синівської гідності, бути справжніми нащадками попередніх поколінь. Про таких видатних людей нашого краю, як В. Кулик, А.Кичинський, М.Братан та багатьох інших можна говорити безкінечно. Сьогодні ми вже ознайомились з їхніми поезіями, проаналізувати їх, і я думаю, що кожен з вас постарався сприйняти серцем красу і мелодійність їх творів. Домашня робота Завдання За власним вибором вивчити та проаналізувати один з віршів В.Кулика, А.Кичинського чи М.І. Братана. Анатолій Кичинський І знову ніч, як море, напливла, лягла, мов тінь двоглавого орла, на золоті лани широкополі, пекельною смолою залила примарний рай сподіваної волі. Чорно́снігом лягла на Літній сад і на садок вишневий коло хати, на думи, на слова, на каземат, на право малювати і писати. Звалилась каменем на голову, нестерп- ним болем душу злісно оповила, встромила в серце чорні свої вила, скаженою вовчицею завила і, славлячи самодержавний герб, на безпощадну лють благословила шпіцрутени із кос-аральських верб. |