Главная страница
Навигация по странице:

  • Предмет і об’єкт дослідження

  • Ступінь дослідження теми

  • Структура курсової роботи

  • Розділ І: Господарський договір: поняття, ознаки, функції та класифікація

  • 1.2 Функції господарського договору

  • Розділ 3: Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів.Забезпечення незалежного виконання господарських договорів

  • 2.2 Зміст господарського договору

  • 2.3 Форма господарського договору

  • 2.4 Забезпечення належного виконання господарських договорів

  • курсова господарські договори. Вступ Актуальність теми


    Скачать 185 Kb.
    НазваниеВступ Актуальність теми
    Анкоркурсова господарські договори.doc
    Дата31.10.2017
    Размер185 Kb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлакурсова господарські договори.doc
    ТипДокументы
    #9985
    страница1 из 2
      1   2



    Зміст


    Висновки 31

    Список використаних джерел…………………………………..…36

    Вступ
    Актуальність теми: проголосивши себе суверенною і незалежною державою, Україна взяла курс на кардинальне реформування суспільного устрою, побудову громадянського суспільства і ринкової економіки, в якій функціонують різні форми власності та підприємництва.

    Наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності та підприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин та урізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності.

    Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовою формою опосередкування таких відносин є господарський договір, адже результати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах.

    Важливість теоретичної розробки питань, пов'язаних з договірним регулюванням підприємницьких відносин, зумовлена не лише відсутністю монографічних досліджень з цих питань у правовій науці, а й потребами юридичної практики.

    Новий Цивільний кодекс України заклав стабільну основу правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин у всіх сферах громадянського суспільства і передусім у підприємницької діяльності.

    У роботі зроблена спроба провести аналіз чинного законодавства, дати можливі способи вирішення окремих проблем та колізій, які виникають при застосуванні законодавства під час укладання, зміни, виконанні, розірванні господарських договорів.

    Предмет і об’єкт дослідження: в даній роботі як об’єкт розглядаються і аналізуються норми українського законодавства, які регулюють відносини щодо укладення господарських договорів. Предметом дослідження є господарське право, в частині господарських договорів, як підгалузь господарського права України.

    Мета дослідження: мета написання цієї курсової роботи - осмислення цінності господарських договорів, мети їх створення, засвоєння основних понять та категорій господарського права; сформулювати твердження, що частиною основи майбутнього розквіту демократичної правової держави в Україні є досконале законодавство, що дає можливість здійснення господарської діяльності на високому рівні з метою виконання і дотримання усіх принципів господарсьгого права.

    Завдання : у даному дослідженні поставлено ряд завдань, а саме точно визначити види господарських договорів, розмежувати відмінності між суб’єктами, уповноваженими укладати господарські договори, зрозуміти роль господарських договорів у сучасному суспільстві.

    Методи :при написанні цієї роботи я використовувала системний метод, метод правового моделювання, метод правового прогнозування, історичний і логічний методи, метод порівняння.

    Ступінь дослідження теми: дана тема була і залишається предметом обговорення і дослідження багатьох діячів науки як України, так і зарубіжжя. А саме Щербина В. С., Галянтич М. К., Грудницька С. М., Міхатуліна О. М. та іншими.

    Джерельна база: для написання цієї роботи я використовувала не тільки наукову, а й нормативну літературу, судову практику. Основною опорою під час написання для мене були Конституція України, Господарський Кодекс, та ін. кодекси України, закони України, підручники таких авторів:Щербина В. С., Галянтич М. К., Грудницька С. М., Знаменский Г. Л., Круглова Н. Ю.

    Структура курсової роботи: дана курсова робота складається із змісту, вступу, двох розділів та семи підрозділів у яких розкривається поняття, зміст, ознаки та порядок укладення господарських договорів, їх соціальне значення. Структуру курсової роботи закінчують висновки, у яких узагальнено текст розділів та дано відповіді на питання, що поставлені у вступі, а також перелік використаних джерел.

    Розділ І: Господарський договір: поняття, ознаки, функції та класифікація
    1.1 Поняття та ознаки господарського договору

    Однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найпоширенішою у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин.

    Термін "господарський договір" широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі Україні йому присвячена ціла глава - 20 "Господарські договори" (статті 179-188).

    У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (зазвичай цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо:

    • порядку укладення, зміни та розірвання договорів;

    • вимог до форми і змісту таких договорів;

    • способів забезпечення виконання договірних зобов'язань;

    • порядку захисту прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.

    Зазначені особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах. Хоча деякі науковці (зокрема, автори російського підручника "Предпринимательское (хозяйственное) право", що був виданий у Москві у 2001 р. за ред. О.М. Олейник: Т. 1, С. 413-414) вважають категорію господарського договору застарілою, що застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність у ринкових умовах господарювання, яким адекватні підприємницькі (комерційні) договори. Проте поняття останніх є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності та комерційної (підприємницької) діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку). Термін "господарський договір" використовується в таких значеннях:

    а) як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;

    б) як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтується на укладеній ними угоді;

    в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання

    сторін.

    Основним є друге значення господарського договору, а перше і третє - відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль.

    Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак належать:

    Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників суб'єктів господарювання.

    Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

    Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-мопополістів) і комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

    Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, передання-приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

    Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

    Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

    Узагальнення найбільш істотних ознак господарського договору дозволяє дати таке визначення цього поняття:

    Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що грунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.
    1.2 Функції господарського договору

    Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції - основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосуванням правової форми господарського договору.

    Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функцій) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охорона), інші - переважно господарським договорам (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з урахуванням загальногосподарського інтересу).

    Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але разом з тим забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і, відповідно, містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома основними чинниками: а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків; б) складність і різноманітність цих зв'язків з необхідністю вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку[1 Господарське право: Практикум / B.C.Щербина (кер. авт. кол., заг. ред), Г.В.Пронська, О.М.ВІнник та ін. - 2-е вид., перероб. і доп. - 1С: Юрінком Гнтер, 2003. - С. 240.].

    Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору (з урахуванням приписів закону). Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов; у разі виникнення необхідності корегування певних умов договору сторони також мають співпрацювати, оскільки зміна умов договору відбувається, як правило, за їхньої обопільної згоди і лише за відсутності останньої сторона - ініціатор внесення змін до договору має звернутися до суду.

    Контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльності. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, то це свідчить, що результати йога діяльності не мають достатнього попиту, а сама його діяльність є неефективною і в перспективі може призвести до неплатоспроможності та банкрутства такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів.

    Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (проявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопільного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція проявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максимальною деталізацією зобов'язань сторін, способів забезпечення належного виконання договору, позитивного (у формі заохочень за належне або покращене виконання договірних зобов'язань) та негативного (у формі санкцій за їх невиконання чи неналежне виконання) стимулювання.

    Господарський договір виконує також функцію планування

    як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов'язані враховувати державне замовлення (а відтак - і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України). Відповідно до Закону України від 12.12.1995 р. (в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 р,) "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних для державних потреб" (ч. S ст. 2), такий обов'язок покладається на підприємства та організації, що повністю чи переважно функціонують на базі державної власності: державні комерційні та казенні підприємства, контрольовані державою акціонерні товариства (державні/національні чи змішані, контрольний пакет акцій яких належить державі), орендні підприємства, що функціонують на базі цілісного майнового комплексу державного підприємства чи його структурного підрозділу, а також суб'єкти господарювання будь-яких форм власності, визнані у встановленому порядку монополістами. Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, укладаються такими підприємствами самостійно, на підставі внутрішньофірмового плану. Разом з тим державні унітарні підприємства (як комерційні, так і казенні) для закупівель товарів, робіт чи послуг повинні застосовувати процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
    Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних взаємовигідних для сторін господарських результатів.

    Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з урахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.
    1.2 Класифікація господарських договорів

    У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських договорів, що зумовлює доцільність їх класифікації з навчальною метою та з практичних міркувань - з метою виявлення тенденцій у регулюванні певного виду договірних відносин і застосуванні їх у законотворчій та правозастосовчій діяльності. Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

    І. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють: Плановані договори укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-мопополістів, підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою;

    Регульовані договори укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

    II. За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах господарські договори поділяють на:

    • вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами - органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт); певні умови договору є обов'язковим для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (судового порядку розгляду переддоговірного спору);

    • горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору можуть звернутися до суду.

    III. За строками дії розрізняють:

    • довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприємства); в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;

    • середньострокові договори - строком дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими;

    • короткострокові договори - строком дії до 1 року; в цих договорах переважають майнові елементи;

    • разові договори укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

    IV. За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками) господарські договори можна поділити на такі групи:

    • договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

    • договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);

    • підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

    • транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.);

    • договори на надання послуг (фінансових, консалтингових, щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.);

    • договори про спільну діяльність - договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об'єднання) та ін.;

    • засновницькі договори (договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу - повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань - асоціації, корпорації).

    V. За тривалістю застосування у сфері господарювання (підприємництва) можна виділити:

    • традиційні договори, що застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);

    • новітні договори, поява яких протягом останніх двох століть викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, агентські договори та ін.).

    VI. За ступенем складності розрізняють:

    • прості договори, що містять ознаки договору одного виду (відповідно до класифікації IV); до них належить більшість традиційних договорів, у тому числі купівлі-продажу, перевезення, підряду, млинового найму;

    • комплексні {складні) договори передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, концесійний договір та ін.).

    VII. Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків розрізняють:

    • генеральні договори {рамочні контракти) визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії);

    • субдоговора укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії).

    VIII. За ознакою можливості чи неможливості корегування умов договору

    останні можна поділити на:

    • некореговані договори - одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору; до них належать типові договори (затверджуються Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади) та договори приєднання (зміст договору визначається однією зі сторін без права іншої наполягати на його зміні; наприклад, договори купівлі-продажу акцій у процесі проведення відкритої підписки на акції);

    • кореговані договори - умови договору визначаються шляхом вільного волевиявлення сторін, які мають право на власний розсуд погодити будь-які умови договору, якщо це не суперечить законодавству, втому числі використовуючи примірні договори, що мають рекомендаційний характер; у разі недосягнення сторонами згоди щодо окремих умов договору, що свідчить про виникнення переддоговірного спору, вони можуть звернутися до суду.

    IX. У разі використання при встановленні господарського зв'язку попередніх

    переговорів договірні відносини між їх учасниками оформляються за допомогою двох категорій договорів:

    • попереднього договору, в якому фіксуються намір сторін укласти в майбутньому (не пізніше року з моменту укладення попереднього договору - ч. 1 ст. 182 ГК) основний договір певних параметрів (предмет та інші умови договору), зобов'язання сторін щодо проведення підготовчих дій, спрямованих на забезпечення укладення та виконання основного договору (страхування ризиків, підготовка відповідної документації, отримання ліцензій, інших дозволів тощо), а також відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору;

    • основний договір укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором (проте зобов'язання сторін укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення встановленого терміну жодна з них не надішле іншій проект основного договору - ч. 4 ст. 182 ГК).

    X. Залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організаційних елементів розрізняють:

    • майнові договори: до них належать договори, в яких домінують майнові елементи (за можливої наявності організаційних елементів, проте без переваги останніх). Переважно майновими є більшість господарських договорів, у тому числі поставки, міни/бартеру, підрядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.;

    • організаційні договори (ст. 186 ГК) спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), хоча і можуть містити майнові елементи (без переваги останніх над організаційними). До таких договорів належать засновницькі договори, договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін.


    Розділ 3: Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів.Забезпечення незалежного виконання господарських договорів

    Єдиного порядку укладення господарського договору не існує. Це пов'язано зі складністю господарського життя, а саме:

    • багатоманітністю господарських договорів;

    • різноманітністю підстав їх укладення (вільне волевиявлення сторін чи обов'язковість укладення договору - відповідно до державного замовлення, державного завдання, завдання власника майна підприємства або попередніх зобов'язань сторін, зафіксованих в їх установчих документах, рамочних контрактах);

    • складність визначення оптимального виконавця чи покупця;

    • вимоги застосування певних процедур укладення договору, передбачених законом (наприклад, щодо: договорів концесії; договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації; договорів, виконання робіт за якими фінансується за рахунок державних коштів) або міжнародними договорами України (в тому числі на отримання кредитів від міжнародних установ та організацій) та ін.

    Проте аналіз чинного господарського законодавства дозволяє визначати основні засади укладання господарських договорів, включаючи й процедури, що застосовуються при цьому.

    Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.

    Конкурентними способами укладення господарських договорів є:

    • торги (аукціони, тендери); застосування таких процедур передбачається: ГК України (ст. 185), законами "Про приватизацію державного майна" (ч. 2 ст. 2, ч. І ст. 15, ст. 16), "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (статті З, 13, 16), "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти" (статті 13, 18-29) та ін.;

    • конкурси: застосовуються відповідно до законів: "Про приватизацію державного майна" (ч.2ст. 2,ч. 1ст. 15, ст. 16), "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" - статті 17-21, "Про архітектурну діяльність" (ст. 6), "Про концесії" (статті 6-8) та ін.;

    • двоступеневі торги (конкурентні переговори); застосування таких процедур передбачається Законом "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти" (статті 30-31);

    • процедура запиту цінових пропозицій (котирувань) - ст. 32 Закону "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти".


    Торги (аукціони, тендери) можуть бути кількох видів.

    Так, розрізняють торги на реалізацію майна, робіт, послуг (договір укладається з тим із учасників торгів/претендентів, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються) і торги на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг (договір укладається з тим із учасників торгів, який запропонував найнижчу ціну за майно, яке необхідно придбати, або за виконання необхідних для замовника робіт).

    При застосуванні конкурсу договір укладається з тим із виконавців, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання. Своєю чергою конкурси можуть бути комерційними (при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання) і некомерційними (переможцем конкурсу визнається претендент, який запропонував найкращі умови виконання).

    За критерієм кола осіб розрізняють торги і конкурси таких видів: відкриті (до участі в торгах чи конкурсі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам), закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти можуть брати участь у торгах чи конкурсі), з попередньою атестацією виконавців (подавати тендерні чи конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, що пройшли попередню кваліфікацію).

    Ознаки конкурентних способів мають також конкурентні переговори або двоступеневі торги, до участі в яких запрошуються кілька виконавців; переможець визначається шляхом проведення спеціальної процедури, що складається з двох етапів (на першому виконавці подаються свої тендерні пропозиції без зазначення ціни; після оцінки попередніх пропозицій замовник проводить переговори з будь-ким з виконавців щодо уточнення вимог до виконання; на другому етапі виконавці, пропозиції яких не було відхилено на першому етапі, подають остаточні тендерні пропозиції з урахуванням уточнених вимог до виконання та із зазначенням ціни; на підставі оцінки та співставлення поданих пропозицій замовник визначає переможця).

    Порядок застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) застосовується щодо закупівель товарів, робіт і послуг, для яких існує постійно діючий ринок, та за умови, що вартість предмета закупівлі не перевищує 50 тисяч гривень (у разі закупівлі товарів і послуг) та 200 тисяч гривень (у разі закупівлі робіт). Для отримання цінових пропозиції"! замовник публікує оголошення щодо залиту цінових пропозиції/ (котирувань) відповідно до встановлених вимог та одночасно надсилає запит щодо цінових пропозицій (котирувань) не менше ніж трьом учасникам та розміщує його в інформаційних системах у мережі Інтернет. Кожен учасник має право подати тільки одну цінову пропозицію, проте замовник надає можливість присутнім представникам учасників зменшити запропоновану ціну пропозиції і укладає договір з учасником, який подав найнижчу кінцеву ціну.

    Серед неконкурентних способів укладення господарських договорів розрізняють два основні види:

    • Способи укладення господарських договорів

    • Конкурентні способи (передбачають конкуренцію покупців, продавців, виконавців)

    • Торги (аукціони, тендери)

    • Конкурси

    • Конкурентні переговори (двоступеневі торги)

    • Процедура запиту цінових пропозицій (котирувань)

    1. Неконкурентні способи А (договір укладається з певним продавцем, покупцем, виконавцем

    2. Загальний порядок укладання господарських договорів: процедура укладення госпо­дарського договору цим способом (передбачена ст. 181 ГК України)

    3. шляхом проведення прямих переговорів

    Загальний порядок укладання господарських договорів: процедура укладення господарського договору цим способом (передбачена ст. 181 ГК України) складається з кількох стадій (при цьому кожна наступна настає лише втому випадку, якщо на попередній стадії договір не було укладено); 1 стадія - розробка проекту договору та його надсилання потенційному контрагенту; 2 - стадія розгляду одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у потенційного контрагента виникли розбіжності з проектом договору - то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором автору проекту (протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору); 3 - стадія розгляду й узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, і передачі переддоговірного спору на розгляд господарського суду (як правило, протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей), якщо узгодження розбіжностей не відбулося; 4 - стадія судового рішення, якщо розбіжності не були врегульовані й одна зі сторін передала спір на розгляд господарського суду). Наслідки непередання переддоговірного спору на розгляд господарського суду залежать від підстав укладення договору: а) якщо договір ґрунтується на державному замовленні або державному завданні (тобто укладення його є обов'язковим), то він вважається укладеним у редакції протоколу розбіжностей; б) у разі укладення договору за волевиявленням сторін неузгодження розбіжностей свідчить про відсутність згоди сторін на його укладення у відповідній редакції; шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що може завершитися: а) підписанням попереднього договору (протоколу про наміри або передконтрактної угоди) афіксацією у ньому обов'язків сторін щодо укладення основного договору в майбутньому після виконання сторонами підготовчих дій або (б) підписанням основного договору, якщо його укладення не потребує попередньої підготовки і сторони дійшли зголи щодо всіх умов договору (такий спосіб зазвичай застосовується при укладенні договорів на ярмарках); різновидом процедури укладення господарського договору шляхом переговорів є передбачена ст. 33 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб" процедура закупівлі у одного виконавця.

    Господарський Кодекс України визначає особливості укладення господарських договорів залежно від підстав (державне замовлення, рішення суду), застосування певної модифікації письмової форми договору (типовий договір, примірників договір, договір приєднання).

    Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням (ст. 183 ГК) полягає в тому, що:

    1. договір, що укладається на підставі державного замовлення, іменується державним контрактом;

    2. укладення договорів на підставі державного замовлення для певних суб'єктів господарювання (державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) є обов'язковим, а для решти - добровільним;

    3. договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти);

    4. укладення державного контракту за державним замовленням з підприємствами, для яких він є обов'язковим, здійснюється в загальному порядку, передбаченому статтею 181 ГК з урахуванням особливостей, передбачених законодавством; у решті випадків - як правило, із застосуванням конкурентних способів визначення виконавців, передбачених Законом "Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб";

    5. зміст державного контракту становлять господарські зобов'язання сторін щодо виконання державного замовлення;

    6. форма державного контракту - повна письмова (єдиний правовий документ, що підписується обома сторонами);

    7. держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників;

    8. ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою негативні наслідки (в тому числі заходи відповідальності) для виконавця, який без належних підстав ухиляється від укладення договору; переддоговірні спори, пов'язані з укладенням договору за державнім замовленням, вирішуються господарським судом;

    9. виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.


    Основні засади зміни та розірвання господарських договорів

    1. Зміна та розірвання господарського договору здійснюється зазвичай за згодою сторін (якщо інше не передбачено законом та договором)




    1. У разі відсутності згоди - в судовому порядку за позовом заінтересованої сторони за умови дотримання досудового порядку, передбаченого ст. 188 ГК України

    2. Надсилання ініціатором зміни чи розірвання договору відповідної пропозиції іншій стороні

    3. Розгляд такої пропозиції адресатом та відповідь на неї протягом 20-денного строку з моменту отримання пропозиції

    4. Переданим спору на розгляд суду протягом 20-денного строку з моменту отримання відмови прийняти пропозиції щодо зміни чи розірвання договору чи завершення терміну отримання відповіді (у разі залишення пропозиції без відповіді)

    5. Винесення судом відповідного рішення: а) про задоволення позову про зміну чи розірвання господарського договору за наявності для цього підстав, передбачених законом та/або договором; б) про відмову в позові про зміну чи розірвання господарського договору (у разі необґрунтованості чи незаконності позовних вимоги); в) про залишення позову без розгляду (у разі наявності для цього підстав, передбачених ГПК України)

    Особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках і публічних торгах відповідно до ст. 185 ГК полягає в тому, що в цих випадках застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків і публічних торгів.

    Специфіка укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів відповідно до положень ст. 184 ГК полягає в можливості застосування різних модифікацій письмової форми договору (щодо регульованих договорів) чи певної її модифікації (шляхом підписання сторонами єдиного правового документа) - щодо договорів, які укладаються та основі типових чи примірних договорів.
    Зміна та розірвання договору здійснюється зазвичай за згодою сторін (якщо інше не передбачено законом та договором), а у разі відсутності згоди - в судовому порядку за позовом заінтересованої сторони за умови дотримання порядку, передбаченого ст. 188 ГК України (включає: надсилання ініціатором зміни чи розірвання договору відповідної пропозиції іншій стороні; розгляд такої пропозиції адресатом і відповідь на неї протягом 20-дсиного строку з моменту отримання; передання спору та розгляд суду протягом 20-денного строку з моменту отримання відмови прийняти пропозиції щодо зміни чи розірвання договору або завершення терміну отримання відповіді (у разі залишення пропозиції без відповіді).
    2.2 Зміст господарського договору

    Однією з характерних рис господарського договору є його особливий зміст, спрямований на забезпечення господарських потреб його сторін.

    Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. ISO ГК України). Умови господарського договору можуть належати до різних типів (видів). За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють обов'язкові (повинні включатися до договору відповідно до вимог законодавства) та необов'язкові (включаються до договору за погодженням сторін). За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду договору виділяють істотні умови, звичайні умови та випадкові умови.

    Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч. З ст. 180 ГК України істотними (тобто такими, які сторони зобов'язані погодити у будь-якому разі та включити у договір) є предмет, ціна та строк дії договору.

    Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів (державних стандартів, норм і правил, технічних умов та інших, зазначених у статті 15 ГК), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

    Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК України. Відповідно до статей 189-191 ГК у господарських зобов'язаннях можуть застосовуватися такі види цін:

    • вільні ціни (встановлюються за погодженням сторін і віддзеркалюють закріплений у ст. 627 ЦК України принцип свободи договору); встановлення вільних цін є загальним правилом ціноутворення в господарських зобов'язаннях, за винятком випадків обов'язкового застосування інших (насамперед державних цін - частини 1-3 ст. 191 ГК України); сторони також, як правило, є вільними й у визначенні (за їх згодою) у господарському договорі доплат до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5ст. 180 ГК України);

    • державні ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (з встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін);

    • комунальні ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (зі встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від фіксованих цін); застосовуються, зокрема, у відносинах між комунальними підприємствами (ч. 4-6 ст. 191 ГК України).

    Умови договору щодо ціни мають відповідати вимогам антимонопольно-конкурентного законодавства. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує такі вимоги, антимопопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни (ч. 6 ст. 180 ГК України).

    Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше). Крім строку дії договору (як загального строку), розрізняють проміжні договірні строки (строки виконання окремих етапів робіт, поставки продукції тощо).

    Звичайними є такі умови господарського договору, які є характерними для певного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу (наприклад, умови договору поставки щодо асортименту, номенклатури товарів, що включаються в договір зазвичай за згодою сторін - ч. 2 ст. 266 ГК України).

    До випадкових слід віднести ті умови господарського договору, що віддзеркалюють специфіку договірного зв'язку між його сторонами, але не впливають на юридичну силу договору і навіть не є характерними для того виду договору, до складу якого вони включені (наприклад, умови про забезпечення працівників підрядника харчуванням і помешканням на час виконання робіт за договором підряду на капітальне будівництво).

    Хоча закон вимагає, щоб у господарському договорі мали бути зафіксовані істотні умови договору, а також умови, що визнаються обов'язковими нормами спеціального законодавства (антимонопольно-конкурентного, спрямованого на захист інтересів споживачів та/або національних товаровиробників), проте в сучасних умовах господарювання сторонам при укладенні будь-якого договору доцільно керуватися найбільш поширеними моделями договорів певного виду з урахуванням своїх інтересів.

    Універсальна модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:

    • предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;

    • строку дії договору та строків його виконання;

    • суми договору та ціни одиниці виміру (тони, літра, метра, штуки тощо);

    • порядку виконання та порядку передачі-приймання виконання;

    • порядку та форми платежів;

    • відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань;

    • обставин, що виключають відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор);

    • способів забезпечення належного виконання договірних зобов'язань (застава, гарантія тощо);

    • порядку розгляду спорів, що випливають з господарського договору, в тому числі визначення юрисдикційного органу, а щодо зовнішньоекономічних контрактів - країни, законодавство якої застосовуватиметься під час розгляду спору.

    Універсальні моделі господарського договору певного виду можуть передбачатися актами рекомендаційного характеру. Так, наприклад, модель договору підряду та капітальне будівництво міститься в Положенні про підрядні контракти в будівництві України, що було затверджене науково-технічною радою Мінбудархітектури України 15 грудня 1993 р. (протокол №9). Проте його можна застосовувати з урахуванням сучасного стану чинного законодавства, в тому числі Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2005 р. № 668.

    Різні моделі договорів на реалізацію товарів (договору поставки) передбачені правилами 1НКОТЕРМС, порядок застосування яких в Україні закріплений ст. 265 ГК та Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС)".
    2.3 Форма господарського договору

    Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі (ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 208 ЦК України), що зумовлено низкою чинників і насамперед необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності суб'єктами господарських правовідносин, захистом інтересів сторін договору.

    Усна форма застосовується як виключення щодо договорів (двосторонніх і багатосторонніх правочинів), що повністю виконуються під час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), за винятком правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку (вчинення правочину в усній формі) організації - юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК України).

    Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що застосовуються при укладанні господарських договорів:

    • повна письмова форма господарського договору - єдиний документ, підписанній сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи; підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався та розгляд суду);

    • скорочена письмова форма у вигляді комплекту листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК), якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладенні організаційно господарських договорів (ст. 186 ГК);

    • типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ст. 630 ЦК України);

    • стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи та їх підставі суб'єктом господарських відносин; форма застосовується у договорах приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 634 ЦК), якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки);

    • нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних .майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів (ч. 4 ст. 27 Закону "Про приватизацію державного майна") або за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

    Використання сучасних технологій (мереж електрозв'язку, в тому числі Інтернету) при встановленні договірних відносин зумовило появу господарських договорів у формі електронного документа, особливості використання яких регулюються двома законами, прийнятими 22.05.2003 р.: "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронний цифровий підпис". Відсутність між сторонами домовленості про використання електронних документів і відповідного виду електронного підпису при укладенні договору через мережу електронного зв'язку може призвести до визнання такого договору неукладеним.
    Для деяких видів господарських договорів запроваджена державна реєстрація, з якою пов'язується або момент дійсності договору (договори концесії, наприклад, ст. 14 Закону "Про концесії"), або набуття особливого (зазвичай пільгового) режиму для його сторін чи однієї з них (договори про спільну підприємницьку діяльність за участю іноземного інвестора - ст. 24 Закону "Про режим іноземного інвестування").

    2.4 Забезпечення належного виконання господарських договорів

    Господарським договір є обов'язковим до виконання його сторонами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

    Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання:

    належним чином (відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;

    реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) виконання грошовим зазвичай заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГК України);

    з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногосподарською інтересі/. кожна сторона зобов'язана вживати заходів, необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заходи щодо зменшення негативних наслідків від цього.

    На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать:
    порядок укладення договору (а відтак - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

    зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрунтовності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам сторін);

    форму господарського договору (обирається з урахуванням вимог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета договору, договірної ціни, терміновості виконання та ін. - сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації договірного зв'язку між сторонами);

    а також способи забезпечення належного виконання господарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхідність) застосування яких пов'язана зі складністю договірних відносин.

    Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють два основні їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука - статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, застава - статті 572-597 ЦК України, притримання - статті 594-597 ЦК України) та (2) господарсько-правові, до яких належать:

    • правова (в тому числі договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контрагентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушення цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;

    • позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка належним або покращеним способом виконала покладені на неї договірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених договором робіт);

    • негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата штрафні санкції/неустойки, оперативно-господарські санкції).



      1   2


    написать администратору сайта