Задачі медичної мікробіології, етапи розвитку. Вдосконалення методів лабораторної діагностики інфекційних хвороб
 Скачать 439.5 Kb.
|
|
3.Фагоцитоз його роль в захисті при інфекційних хворобах Фагоцитоз - одна з форм захисту організму яка характеризується активним поглинанням й перетравлення клітинами живих або вбитих мікроорганізмів чи інших сторонніх частинок, що потрапили донього клітини які це виконують -мікро- та макрофаги. Стадії фагоцитозу 1.Хемотаксис - цілеспрямоване пересування фагоцитів за градієнтом концентрації активуючих стимулів білки системи комплементу бактеріальні ЛПС продукти деградації клітин лімфокіни 2.Адгезія – прикріплення до поверхні мікроорганізму, опосередкована рецепторами 3.Поглинання (ендоцитоз). Утворюється фагосома з об'єктом, до якої приєднується лізосома 4.Внутрішньоклітинне перетравлення кисеньзалежне (супероксид-аніон, перекис водню, радикал гідроксилу)- мікробні клітини руйнуються, після чого знешкоджуються лізосомальними ферментами кисеньнезалежне (лактоферин, катіонні білки, катапсин G). Вони порушують структуру клітинної стінки бактерій та їх метаболізм, після чого руйнуються лізосомальними ферментами 5. Екзоцитоз Завершений та незавершений фагоцитоз Завершений - при якому відбуваються різні зміни мікроорганізму (розбухання паличок черевного тифу, роз*їдання бацил сибірки), після чого відбувається повна руйнація фагоцитарних мікроорганізмів, це відбувається завдяки фагоцитам які містять понад 80 ферментів. Незавершений - прия кому мікроорганізми не перетравлюються і не гинуть а іноді і розмножуються. Причини незавершеного фагоцитозу? Причини, що обумовлюють незавершений фагоцитоз: 1.Зворотній хемотаксис (агресини, жирні кислоти, корд-фактор) 2.Протидія злиттю лізосом з фагосомою (хламідії) 3.Стійкість до дії лізосомальних ферментів (мікобактерії, капсульовані мікроорганізми) 4.Персистенція в цитоплазмі фагоцитів (рикетсії) 5.Абсолютний внутрішньоклітинний паразитизм В організмі є речовини — обсанини, що підвищують фагоцитоз. Це нормальні антитіла, що «обволікають» антигени і сприяють їхньої фіксації на фагоциті. Варіант 4
1886 – Мечніков разом з Гамалією заснував в Одесі першу в Росії бактеріологічну станцію (тепер Вірусології і епідеміології Одеський науково-дослідний інститут). Мечніков створив першу російську школу мікробіологів, імунологів, патологів. 1887 – на запрошення Пастера Мечніков переїхав до Парижа, де організував лабораторію при Пастерівському університеті, якою завідував до самої смерті. Мечніков установив спільні закономірності в розвитку хребетних та безхребетних тварин, запропонував теорію багатоклітинних організмів. Лейкоцити не тільки розносяться з током крові, а можуть самостійно пересуватися за допомогою псевдоніжок. Проходячи крізь стінки капілярів лейкоцити рухаються до скупчення хвороботворних мікробів і за допомогою псевдоніжок захоплюють та перетравлюють їх. Це явище було відкрито Мечніковим у 1908 р і названо фагоцитозом(Нобелівськапремія). В певних випадках (при пересадці органів) фагоцитарна властивість лейкоцитів може бути шкідлива. Лейкоцити реагують на пересаджені органи так, як на хвороботворні організми, фагоцитують їх, руйнують. Тому при проведенні таких операцій фагоцитоз пригнічують різними речовинами. Мечніков також є творцем клітинного імунітету!!! Його роботи дали дуже великий внесок у вчення про несприятливість до інфекційних хвороб
Заходи асептики - механічне очищення - хімічне очищення - стерилізація - дезінфекція - герметизація - ізоляція Заходи асептики Стерилізація – це сукупність методів повного видалення усіх життєвих форм мікроорганізмів, включаючи спори, з об’єктів навколишнього середовища Дезінфекція – це сукупність методів для пригнічення життєдіяльності, зменшення кількості або знищення певних груп мікроорганізмів на об’єктах оточуючого середовища Ступені дезінфекції А – знешкодження аспорогенних форм бактерій, мікоплазм, рикетсій, найпростіших В – знешкодження грибів, мікобактерій С – знищення збудників особливо-небезпечних інфекцій D – знищення спор і цист D (0) – зниження кількості умовно-патогенних мікроорганізмів до субінфекційних доз Розрізняють: профілактичну дезінфекцію – використовують для запобігання розповсюдження інфекції без її виявлення (вода, харчові продукти) вогнищеву дезінфекцію – проводиться у вогнищі інфекції Антисептика комплекс лікувально-профілактичних заходів, які направлені на знешкодження мікроорганізмів, здатних викликати інфекційний процес на цілій або ушкодженій шкірі, слизових оболонках, в ранах Види антисептики профілактична антисептика – сукупність методів зменшення кількості або повного видалення мікроорганізмів з шкіри, слизових, ран з метою попередження розвитку інфекційних ускладнень терапевтична антисептика – сукупність методів, направлених на лікування місцевих уражень і попередження розвитку генералізованої інфекції
Антисептики – це хімічні препарати протимікробної дії, які використовуються для терапевтичної та профілактичної антисептики шкіри, слизових оболонок, ран, порожнин Вимоги до антисептиків
Класифікація антисептиків за джерелом отримання
Основні механізми дії хімічних антисептиків на мікробні клітини
Класифікація антисептиків Поверхнево-активні речовини (детергенти) - декаметоксин, хлоргексидину біглюконат, катамін АБ, етоній, декамін, меристоній, бензалконіум-хлорид Механізм дії: здатні зменшувати поверхневий натяг на межі розподілу двох фаз дифільності. Вимивають фосфоліпіди із складу ЦПМ і клітинної стінки, порушують їх проникність. Галоїди Похідні хлору - хлорамін, гіпохлорид натрію, пантоцид, хлоран, хлорантоїн, клорсепт – Механізм дії: пошкоджують сульфгідрильні групи білків-ферментів Похідні йоду – 5% спиртовий розчин йоду, розчин Люголя, йодинол, йодонат, йодопірон, повідон-йод Механізм дії: галогенізують білки Окислювачі перекис водню, перманганат калію, первомур Механізм дії: окислюють сульфгідрильні та гідроксильні групи білків та ліпідів Альдегіди формальдегід (формідрон, лізоформ), глютаральдегід (деконекс, хеліпур, сайдекс), гексаметилентетраамін (кальцекс), циміналь, цимізоль, ципідол – Мезанізм дії - коагуляція білків, (алкілують аміногрупи, сульгідрильні та карбоксильні групи) Кислоти і луги борна, саліцилова, оцтова, бензойна кислоти (консерванти), надмурашина кислота, надоцтова кислота (дезоксон, вофастеріл, перстеріл) Механізм дії - коагуляція білків. Феноли карболова кислота, гексахлорофен, резорцин, ваготіл, триклозан, триклокарбан – Механізм дії - денатурація білків Похідні важких металів Похідні ртуті – сулема, мертіолят, діоцид Похідні срібла – срібла нітрат, протаргол, коларгол Механізм дії: Осаджують (коагулюють) білки та інші органічні сполуки у вигляді альбумінатів Барвники діамантовий зелений, метиленовий синій, етакридіну лактат (ріванол) - Механізм дії: денатурація білків Спирти етиловий, пропиловий та ізопропиловий Механізм дії: зневоднюють мікробні клітини, вимивають ліпіди із оболонок клітин, денатурують білки
Поділяють на 3 типи - альфа- бета- і гама інтерферони. Альфа інтерферон виробляється лімфоцитами крові та лімфобластами. Бета інтерферон (фібробластичний ) з клітин сполучної тканини, гама інтерферон (імунний) синтезується Т-клітинами. Вони різняться антигенними властивостями і стійкістю до рН. Індуктором синтезу інтерферону є віруси, бактерії, найпростіші, анатоксини, синтетичні сполуки… утворення може бути посилене діянням гама і ультрафіолет них н різними лікарськими засобами… він пригнічує репродукцію вірусів, ріст і розм. Хламідій рикетсій бактерій грибів, має анатоксину дію і цитотоксичну активність , стимулює фагоцитоз . В медицині використовують для лікування при вірусних бактеріальних інфекційних захворюваннях, злоякісних пухлинах …. Інтерферони (IFN) — клас білків, що виділяються клітинами організмів більшості хребетних тварин у відповідь на вторгнення інородних агентів, таких як віруси, деякі інші паразити та ракові білки. Завдяки інтерферонам клітини стають несприйнятливими по відношенню до цих агентів[1]. Механізм дії інтерферонів полягає у викликанні каскаду реакцій, що приводять до руйнування дволанцюжкових РНК та деяких інших молекул. Інтерферони людини підрозділяють на групи залежно від типу клітин, в яких вони утворюються: α, β, γ і т. д. α-інтерферони включають кілька видів білків з молекулярною масою близько 20 000 Да. За типом рецепторів, через які відбувається сигнальна дія інтерферонів, інтерферони поділяють на типи I (IFN-α, IFN-β, IFN-ω), II (IFN-γ) і III (IFNLR1, IL10R2). Найбільш вивченою властивістю інтерферону є його здатність перешкоджати розмноженню вірусів. Він утворюється в клітинах ссавців і птахів у відповідь на вірусну інфекцію. Інтерферон — це активний противірусний агент, що характерний для більшості типів клітин і діє більшою чи меншою мірою проти більшості вірусів. При зараженні клітини вірус починає реплікувати свій геном всередині клітини та розмножуватися, вбиваючи клітину. Клітина-хазяїн при зараженні вірусом починає продукцію інтерферону, який виходить з клітини і вступає в контакт з сусідніми клітками, роблячи їх несприйнятливими до вірусу. Він діє, запускаючи ланцюг подій, що приводять до придушення синтезу вірусних білків, і в деяких випадках збірки і виходу вірусних частинок (шляхом активації олігоаденілатциклази). Таким чином, інтерферон не володіє прямою противірусною дією, але викликає такі зміни в клітині, які перешкоджають розмноженню вірусу. Утворення інтерферону можуть стимулювати не тільки інтактні віруси, але і різні інші агенти, наприклад деякі інактивовані віруси, дволанцюжкові молекули РНК, синтетичні дволанцюжкові олігонуклеотиди і бактеріальні ендотоксини. Механізм дії інтерферонів наочно представлений тут [1]. Біологічна активність інтерферону дуже висока. У мишиного інтерферону вона складає 2 х 109 од./мг., одна одиниця означає зниження утворення сприятливих вірусів приблизно на 50 %. Це означає, що достатньо однієї молекули інтерферону, щоб зробити клітину резистентною до вірусної інфекції. Інтерферон викликає і цілий ряд інших біологічних ефектів, зокрема пригнічує розмноження клітин. В певних умовах він може перешкоджати розвитку раку. Встановлено також, що інтерферон діє на імунну систему і викликає зміну клітинних мембран. Побічною дією інтерферонів можуть бути деякі симптоми, притаманні для інфекційних хвороб — підвищення температури та відчуття ломки м'язів. В результаті дії інтерферонів вірусам потрібно освоїти методи, що надають їм можливість розмножуватися за умовами дії інтерферонію. Ці методи включають блокування передачі сигналів, що приводять до синтезу інтерферону і блокування функцій активованих інтерферонами білків. Часто віруси застосовують кілька з цих механізмів одночасно[2]. Розробка методів отримання лейкоцитарного і рекомбінантного інтерферону в препаратівних кількостях, а також високоефективних методів їх очищення відкрила можливість застосування цих препаратів в лікуванні вірусних гепатитів. В даний час випускаються комерційні препарати: людський лейкоцитарний, лімфобластний «Велферон» (Wellferon), фібробластний (Ферон); інтерферон і інтерферони, отримані генно-інженерними методами: рекомбінантні альфа-(Роферон, Реальдерон та інші), бета- і гамма-інтерферон (Гаммаферон). Варіант 5
У 1891 р. у статті Пауля Ерліха (Paul Ehrlich, 1854—1915) противомікробні речовини крові автор назвала терміном "антитіло" (по-німецькому antikorper), тому що бактерій у той час називали терміном "korper" — мікроскопічні тельця. Але П.Ерліха "відвідало" глибоке теоретичне прозріння. Незважаючи на те, що факти того часу свідчили, що в крові не контактували з мікробом тварини чи людини не визначаються антитіла проти даного мікроба, П.Ерліх якимсь образом усвідомив, що і до контакту з конкретним мікробом в организмі вже є антитіла у вигляді, що він назвав "бічними ланцюгами". Як ми тепер знаємо, це саме так, і "бічні ланцюги" Ерліха — це докладно вивчені в наш час рецеп-тори лімфоцитів для антигенів. Пізніше цей же напрям думок П.Ерліх "застосував" до фармакології: у своїй теорії хіміотерапії він припускав передіснування в організмі рецепторів для лікарських речовин. У 1908 р. П.Ерліху вручили Нобелівську премію за гуморальну теорію імунітету. Наукова суперечка між клітинною (І.І.Мечников і його учіі) і гуморальної (П.Ерліх і його прихильники) теоріями імунітету тривав більш 30 років і сприяв розвитку імунології як науки. у 1919 р. Ж. Борде отримав нобілевску премію за відкриття системи комплементу, дослідження в області імунології і бактеріології.
Класифікація антибіотиків - за хімічною структурою: • біосинтетичні (природні) • напівсинтетичні • cинтетичні - за походженням • синтезовані бактеріями • синтезовані актиноміцетами • синтезовані грибами • рослинні (фітонциди) • тваринні (лізоцим, інтерферон) Активність антибіотиків виражається в міжнародних одиницях (ОД); 1 ОД — це активність 1 мкг чистого препарату антибіотиків. Наприклад, за 1 ОД пеніциліну вважають найменшу кількість препарату, що пригнічує ріст еталонного штаму стафілокока в 50 мл живильного середовища. Одиниця дії (ОД) відповідає активності ; 0,6 мкг хімічно чистої кристалічної натрієвої солі бензилпеніциліну.
Основні властивості антигену – здатність зумовлювати імунну відповідь та взаємодіяти з продуктами імунної відповіді (з антитілами або рецепторами лімфоцитів) Види імунної реактивності організму 1.Синтез антитіл 2.Утворення специфічних цитотоксичних клітин 3.Реакції гіперчутливості негайного та сповільненого типу 4.Утворення клітин імунної пам’яті 5.Виникнення імунної толерантності 6.Розвиток ідіотип-антиідіотипової взаємодії Вид імунної відповіді обумовлені:
Структура повноцінного антигену: гаптен + шлеппер Гаптен (детермінанта антигену, епітоп) – це невелика ділянка молекули антигену, яка має сталу стереохімічну структуру, зумовлює специфічність імунної відповіді і специфічну взаємодію антигену з продуктами імунної відповіді Шлеппер (провідник) – це велика ділянка молекули, яка є носієм епітопу антигену Види антигенів Неповноцінні антигени – не здатні самостійно індукувати імунну відповідь, але зберігають можливість реагувати з її продуктами Структура неповноцінного антигену:
Гаптени – це низькомолекулярні органічні речовини, здатні взаємодіяти з білками організму Напівгаптени – це прості неорганічні речовини, здатні взаємодіяти з білками організму Гаптени і напівгаптени здатні викликати імунну відповідь тільки після кон’югації з високомолекулярними білками Види антигенів Повноцінні антигени:
Неповноцінні антигени:
Неповноцінні антигени: Напівгаптени
Варіант 7 |